2-з/754/78/23
Справа № 754/6773/23
Іменем України
24 травня 2023 року суддя Деснянського районного суду міста Києва Гринчак О.І., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Карпан Марії Олексіївни про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідне медичне об'єднання «Діалір» про повернення безпідставно набутого майна,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідне медичне об'єднання «Діалір» про повернення безпідставно набутого майна, а саме коштів в сумі 3 286 487,60 грн.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить накласти арешт на квартиру, за яку відповідач "ВАТ НДМО «Дівелір»" (в редакції заявника) отримав від ОСОБА_1 в 2007 році повну ринкову вартість в рамках нікчемного правочину, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,4 кв м.
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що відповідач, діючи навмисно, знав, що ВАТ НДМО «Дівелір» знаходиться на стадії банкрутства, уклав завідомо нікчемний договір найму та договір купівлі-продажу квартири та отримав від ОСОБА_1 повну оплату ринкової вартості квартири в 2007 році. Зазначені обставини встановлені Деснянським районним судом міста Києва (рішення від 27.01.2023 у справі 754/12409/17). Відповідач, з 2017 року намагається забрати квартиру у заявника та передати її в рахунок погашення боргу третій особі, що підтверджується одним із листів відповідача. У справі № 754/12409/17 Деснянським районним судом було скасовано арешт у зв'язку з закриттям провадження у справі. Існує ризик щодо передачі майна (квартири) відповідачем іншим особам для погашення заборгованості (відповідач укладав багато нікчемних угод продажу майна), внаслідок чого, в разі ухвалення рішення суду на користь позивача, відсутність забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, оскільки відповідач з 2007 році знаходиться в стадії банкрутства.
Вивчивши зміст заяви про забезпечення позову, суд приходить до висновку про те, що вказана заява не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Відповідно до Свідоцтва про право власності від 06.08.2003 № 1281-С квартира АДРЕСА_1 перебуває в колективній власності та належить Відкритому акціонерному товариству «Науково-дослідне медичне об'єднання «Діалір».
Слід зауважити, що в прохальній частині заяви заявник зазначає ВАТ НДМО «Дівелір».
Як на доказ того, що відповідачем може бути реалізована квартира АДРЕСА_1 заявником надано лист ВАТ НДМО «Діалір» від 23.06.2017, в якому просить мешканців квартири №156 терміново звернутися до керуючого санацією ВАТ «Науково-дослідне медичне об'єднання «Діалір» М.О. Куделі, повідомити інформацію про всіх осіб, які проживають в квартирі №156 , підстави вселення у квартиру та надати копії правовстановлюючих документів. Також додатково повідомляє, що ВАТ «Науково-дослідне медичне об'єднання «Діалір» буде направлено відповідні повідомлення про припинення здійснення тепло-, електро- та водопостачання в квартиру АДРЕСА_1 , з огляду на те, що підприємство знаходиться в процедурі банкрутства, господарської діяльності не здійснює та у нього відсутні грошові кошти на оплату комунальних послуг.
Вказане повідомлення датоване 2017 роком, інших повідомлень, актуальних станом на 2023 рік, про намір реалізувати майно (спірну квартиру) ВАТ НДМО «Діалір» матеріали заяви не містять.
Таким чином, заявником не надано суду будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду щодо стягнення коштів.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ускладнення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Предметом позову в даній справі, як вказує сам заявник, є стягнення з відповідача безпідставно отриманого ним майна, а саме грошей в сумі вартості проданої відповідачем за нікчемним правочином квартири, а не сам об'єкт майна.
До матеріалів заяви додано експертний висновок станом на 27.12.2003, за яким нормативно-будівельна вартість квартири АДРЕСА_1 в цінах станом на 01.10.1997 складає 60970,00 грн. З матеріалів заяви вбачається, що заявник проживає за адресою АДРЕСА_1 , однак оцінки вартості майна станом 2023 рік ним не надано.
Таким чином, інформація є застарілою, не є ринковою вартістю майна, а тому не може бути врахована судом як доказ співмірності вартості нерухомого майна з ціною позову, оскільки вона не відображає реальної вартості нерухомого майна на час подання заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову на підставі поданої заяви про забезпечення позову відсутні, а тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. 149-153, 260, 261 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Карпан Марії Олексіївни про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідне медичне об'єднання «Діалір» про повернення безпідставно набутого майна - відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 24.05.2023.
Суддя Деснянського
районного суду міста Києва Оксана Гринчак