Номер провадження 2-а/754/68/23
Справа №754/2799/23
Іменем України
22 травня 2023 року Деснянський районний суд м.Києва в особі головуючого-судді Скрипки О.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом до відповідача про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 18.02.2023 року в м.Житомир по вул.Лицяжуйка, 28 на блок-посту «Бердичівське КП» він був зупинений інспектором поліції лейтентантом поліції 1 батальйону 3 роти УПП Ковальским Є.Р. Підставою зупинки слугувала постанова КМУ від 29 грудня 2021 № 1456 «Про затвердження порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану». На виконання вказаної постанови ним було надано працівнику поліції документ, що посвідчує особу, а саме паспорт. Після перевірки документів працівником поліції була складена постанова серії ЕАС № 6560540 від 18.02.2023 року, відповідно до якої на нього накладено адміністративне стягнення за ч.1 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн., а саме за порушення п.2.4.а ПДР України - не пред'явлення посвідчення водія та реєстраційного документу на т/з.
Зазначену постанову позивач вважає необґрунтованою, безпідставною та такою, що винесена з порушенням вимог чинного законодавства. Так, позивач зазначає про те, що 18.02.2023 року він був безпідставно зупинений працівником поліції, який не зумів пояснити про конкретну причину зупинки та почав вимагати пред'явити документи, а саме: водійське посвідчення, свідоцтво про реєстрацію ТЗ та поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Він пред'явив поліцейському паспорту, а в подальшому не відмовлявся від надання можливості поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться у посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, однак інспектор поліції відмовився від ознайомлення із вказаними документами.
З наведених підстав позивач вважає, що його вина не підтверджується належними доказами, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності, в зв'язку з чим просить суд визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову, а також стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 06.03.2023 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відповідності до ст. 263 КАС України. Відповідачу надано строк (15 днів) для подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
29.03.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що правомірність дій поліцейського та наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, за яке передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП, підтверджується наявним відеозаписом, здійсненим на нагрудні відео реєстратори поліцейських. Так, відеозапис, який додано до відзиву на DVD-диску, містить момент ознайомлення позивача із причиною його зупинки у відповідності до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» та у відповідності до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 № 1456 «Про затвердження порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану»: уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі: проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в'їду-виїзду, що відповідно є підставою для перевірки документів, визначених у п.п. 2.1, 2.4 Правил дорожнього руху України, а також у відповідності до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух». Відповідно, вимоги поліцейського стосовно перевірки документів позивача були законними та відповідали нормам чинного законодавства України. Також, даний відеозапис є доказом вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення. Крім того, відповідачем заявлено заперечення стосовно стягнення витрат на правову допомогу. З урахуванням наведеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
18.04.2023 року до суду надійшли заперечення відповідача про компенсацію судових витрат, в якому відповідач зазначає про те, що заявлена сума судових витрат на правову допомогу є неспівмірною із складністю справи і є явно завищеною.
27.04.2023 року до суду надійшла відповідь представника позивача Уманця С.Г. на відзив на позовну заяву. У даній відповіді представник позивача зазначає про те, що відзивом на позовну заяву не спростовується, а наданим відеозаписом підтверджується те, що позивача було зупинено на підставі постанови КМУ № 1456 для перевірки документів на блокпосту, що підтверджують особу та громадянство України, позивачем були виконані як вимоги вказаної постанови, так і вимоги поліцейського, а саме пред'явлено паспорт громадянина України до повного ознайомлення, в зв'язку із чим вважає, що позовна заява підлягає до задоволення повністю.
Відповідно до ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Положеннями ч.5 ст.262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи відбувається в перший робочий день судді після перебування у відпустці та закінчення тимчасової непрацездатності.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Дослідивши письмові докази, які знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАС № 6560540 від 18.02.2023 року, позивач ОСОБА_2 18.02.2023 року о 08.24 год. по вул.Лицяжуйка, 28 в м.Житомир керував т/з та був зупинений згідно ПКМУ № 1456 на блокпосту Бердичівське КП та при цьому не пред'явив посвідчення водія та реєстраційний документ на т/з, чим порушив вимоги п.2.4 (а) Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення врегульований статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до пункту третього частини першої цієї норми, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Щодо законності причини зупинки позивача та вимоги поліцейського до нього пред'явити документи, суд зазначає про таке.
Відповідно до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1456 «Про затвердження порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі: проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в'їзду-виїзду.
Пунктом 11 ч. 1ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст.32 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, в тому числі у випадках: якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001року № 1306 (із змінами та доповненнями).
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
У розділі 2 ПДР України закріплено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Так, зокрема, відповідно до пункту 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За приписами пункту 2.4 ПДР України, на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1ПДР України.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» 3353-XII, а саме: водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п.2.1 ПДР України документів, кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Така правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у справі № 465/6677/16-а від 21 листопада 2018 року, у справі № 524/126/17 від 16 серпня 2019 року, у справі № 127/19283/17 від 25 вересня 2019 року, у справі № 545/3654/16-а від 19 лютого 2020 року.
Отже, з аналізу наведених вище правових норм вбачається, що згідно з законодавством України при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі, а на законну вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб. Відмова від пред'явлення для перевірки документів може бути розцінена працівником органу Національної поліції як їх відсутність у водія на момент перевірки, у зв'язку з чим особа має нести відповідальність, встановлену законом, а саме частиною 1 статті 126 КУпАП.
Крім того, у зв'язку з введенням з 24.02.2022 року Указом Президента України «Про ведення воєнного стану» №64/2022 воєнного стану на території України, право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції (п. 5 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою КМ України від 29.12.2021 року №1456).
Ураховуючи викладене вище, суд вважає, що причина зупинки працівником поліції позивача, який проїжджав на транспортному засобі через блокпост, а також вимога поліцейського до позивача пред'явити документи, визначені п. 2.1 Правил дорожнього руху, відповідали вимогам закону, а такі дії поліцейського були вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.
Щодо наданих відповідачем доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд зазначає про таке.
Відповідачем на підтвердження вчинення позивачем порушення ПДР надано відеозапис. Суд зауважує, що в графі 7 постанови «До постанови додаються» зазначено про наявність відеозапису, а також посилання на прилад, на який був здійснений цей відеозапис.
Отже, наданий відповідачем відеозапис на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, який переглянутий під час судового розгляду, може вважатися належним та допустимим доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності містить посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.
З матеріалів долученого представником відповідача до відзиву відеозапису вбачається, що після зупинки позивача на блокпосту йому неодноразово було роз'яснено причину зупинки з посиланням на нормативно-правовий акт, а також неодноразово пропонувалось надати посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Однак, позивачем було надано лише паспорт громадянина України, від надання вищевказаних документів позивач відмовився. Демонстрація позивачем через зачинене вікно автомобіля здалеку якогось документу не є належним пред'явленням такого документу працівнику поліції.
Також, суд критично ставиться до посилань позивача на те, що йому було відмовлено у наданні правової допомоги, оскільки з відеозапису вбачається, що позивач дійсно заявляв таке клопотання, у його задоволенні працівником поліції не було відмовлено та запропоновано звернутись за правовою допомогою. Проте, позивач вимагав, щоб така правова допомога надавалась безпосередньо працівником поліції, що не передбачено жодними нормативно-правовими актами.
Також, з відеозапису вбачається, що інспектором поліції було повідомлено позивачу за яке порушення він притягається до адміністративної відповідальності, якою статтею кваліфіковані його дії, роз'яснено позивачу його права, в тому числі право на правову допомогу, тобто дотримано порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відтак, суд, дослідивши відеозапис з місця вчинення адміністративного правопорушення, встановив, що позивач не надав на вимогу поліцейського посвідчення водія та реєстраційні документи, що свідчить про порушення останнім п.2.1, п.2.4 Правил дорожнього руху України. Доводи позивача про незаконність такої вимоги не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов'язку водія транспортного засобу мати при собі та пред'явити на вимогу поліцейського для перевірки посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб. Вищезазначені вимоги нормативно-правових актів не ставлять в залежність пред'явлення документів, що посвідчують право керування транспортним засобом, обов'язковій наявності задокументованого належними і допустимими доказами факту порушення ПДР України.
Таким чином, позивачем не виконано вимоги вищенаведеного законодавства, що свідчить про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП.
Враховуючи зазначене та з урахуванням положень ст.77 КАС України, суд вважає, що оскаржувана постанова не підлягає скасуванню в зв'язку з доведенням вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 21, 72-78, 90, 121, 123, 139, 205, 241-246, 250, 251, 286 КАС України, ст.126 ч.1, 245, 251, 268, 280 КУпАП, ЗУ «Про дорожній рух», суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: