ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/13759/21
провадження № 2-з/753/195/21
"03" травня 2023 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Боклач А.Є., представника позивача - адвоката Костишеної В.Л., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Дєточки Д.Ю., розглянувши заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі № 753/13759/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно,
ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з 1 жилої кімнати, загальною площею 40,50 кв.м., з яких - 17,30 кв.м. жилої площі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 серпня 2015 року позивач придбав за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 , однак відповідач не визнає право власності на спірну квартиру за позивачем та у незаконний спосіб намагається спричинити позивачу складнощі у користуванні спірним майном. Позивач вказує, що дізнався про те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 11 березня 2019 року внесено відомості про відповідача як власника квартири на підставі рішень Дарницького районного суду м. Києва № 753/12898/15-ц від 31 березня 2016 року та №753/11346/13-ц від 26 лютого 2014 року. При цьому, як стверджує позивач, 17 червня 2021 року постановою Київського апеляціного суду скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва № 753/12898/15-ц від 31 березня 2016 року та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Разом з позовною заявою ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з 1 жилої кімнати, загальною площею 40,50 кв.м., з яких - 17,30 кв.м. жилої площі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 46754280000) та заборонити будь-яким особам вчиняти дії щодо даної квартири до ухвалення рішення у цій справі.
Мотивуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що відповідач, будучи обізнаним про скасування апеляційним судом 17 червня 2021 року рішення суду від 31 березня 2016 року у справі № 753/12898/15-ц про витребування майна, намагається проникнути в квартиру та чинить перешкоди позивачу щодо володіння та розпорядження квартирою. Позивач вважає, що в разі невжиття судом заходів забезпечення позову ефективний захист та поновлення порушених прав позивача може бути істотно ускладненим чи унеможливленим.
Дослідивши матеріали справи та заяви про забезпечення позову, заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов висновку про те, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За змістом наведених вище приписів умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Тобто в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для ефективного захисту прав або інтересів позивача. При цьому відповідно до вимог частини 3 статі 12, частини 1 статті 81 ЦПК України обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Види забезпечення позову визначені частиною першою статті 150 ЦПК України. Зокрема, згідно з пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність заходів забезпечення позову передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» визначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2015 року, укладеним із ОСОБА_3 , набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Відомості про позивача як власника майна 22 серпня 2015 року були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Водночас, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року у справі № 753/11346/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 червня 2014 року, зокрема, визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та витребувано вказану квартиру у ОСОБА_5 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року у справі № 753/12898/15-ц витребувано спірну квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_3
11 березня 2019 року проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру на підставі вказаних вище рішень суду.
17 червня 2021 року Київським апеляційним судом за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухвалено постанову, якою скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року у справі № 753/12898/15-ц.
Встановлені судом обставини у цій справи свідчать, що під час судових проваджень щодо спірної квартири відбувалося її неодноразове відчуження.
Суд вважає, що через ризик можливого подальшого відчуження спірного нерухомого майна на користь третіх осіб, або його обтяження іншим чином, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову та може призвести до того, що позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Те, що особа ще не вчинила дії, які могли би підтвердити намір відчужити це майно, не спростовує того, що у відповідача як власника наявна можливість вільно розпорядитись спірним нерухомим майно, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Зокрема, таких висновків дійшла велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.
Враховуючи, що позивачем пред'явлено позов про визнання права власності на майно, а тому ймовірне рішення про задоволення позову може мати наслідком зміну власника такого майна, суд дійшов висновку, що заявником доведено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі у разі відчуження відповідачем спірного майна, ускладнення захисту прав та інтересів заявника без вжиття таких заходів, та про обґрунтованість доводів заявника про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може зробити неможливим чи ускладнити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд враховує наявність зв'язку між арештом квартири та позовними вимогами, які пред'явлені позивачем, а також співмірність таких заходів, зокрема те, що арешт квартири, щодо якої між сторонами виник спір, не є позбавленням права власності та не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача або інших осіб, яке носить тимчасовий характер.
Щодо іншої вимоги заяви, суд вважає, що така вимога сформульована неконкретно, заявником не вказано, яким саме особам слід заборонити вчиняти дії щодо спірної квартири та не визначено, які саме дії, що не відповідає вимогам обґрунтованості вжиття такого заходу забезпечення. Крім цього, з огляду на предмет позову у цій справі, суд вважає, що між таким заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги відсутній зв'язок, оскільки спір стосується визначення юридичної долі нерухомого майна, а не порядку володіння чи користування нею.
Беручи до уваги наведені норми процесуального законодавства, оцінивши відповідно до вимог статті 89 ЦПК України обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням вказаних вище критеріїв, суд дійшов висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Також, дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку про відсутність на цій стадії розгляду справи підстав для застосування зустрічного забезпечення позову, з огляду на відсутність відомостей щодо можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Керуючись статтями 2, 149, 152, 153, 258, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі № 753/13759/21 задовольнити частково.
Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , шо складається з 1 (однієї) жилої кімнати, загальною площею 40,50 кв.м., з яких - 17,30 кв. м. житлової площі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 46754280000), що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .
В іншій частині - у задоволенні заяви відмовити.
Стягувач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом і підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Строк пред'явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову - три роки.
Повний текст ухвали складений 24 травня 2023 року.
Суддя О. В. Якусик