ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/9002/19
провадження № 2/753/1749/23
23 березня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді КОЛЕСНИКА О.М.
при секретарі ДЯДЕЙКО К.О.
за участю сторін не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном
Акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» звернулося до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про визнання її та усіх членів сім'ї такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги мотивують тим, що у належній позивачу на праві власності квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ще п'ять осіб, двоє з яких її неповнолітні діти.
Позивач звертався до відповідача з вимогою звільнити житлове приміщення, однак остання відмовляється, а реєстрація відповідача та членів її родини у квартирі, порушує права позивача щодо розпорядження іпотечним майном, в зв'язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.
Згідно з частиною 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
В судове засідання позивач не з'явився, однак його представник надав до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, однак в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутність їхнього представника.
Відповідач та її представник в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Також, представник відповідача на відеозв'язок в режимі відеоконференції не вийшов. При цьому, відповідачем та її представником неодноразово подавалися клопотання про відкладення розгляду справи, тому суд розцінює дії сторони відповідача стосовно направлення клопотань про відкладення розгляду справи, як зловживання процесуальними правами, а відтак відмовляє у задоволенні даного клопотання. Крім того в матеріалах справи міститься відзив на позов, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд зобов'язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Частиною 3 ст. 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Суд приймає до уваги, що відповідач та її представник були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, а враховуючи строки розгляду справи і той факт, що справа перебуває у провадженні більше року, суд визнає за можливе проводити судовий розгляд справи у відсутності сторони відповідача, яка була належним чином повідомлена про день та час судового засідання.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 21 грудня 2006 року було укладено Кредитний договір №030.29-50/179-К.
Для забезпечення виконання кредитного зобов'язання між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №030.29-50/179-К від 21.12.2006 року.
Відповідно умов договору іпотеки в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передано квартиру АДРЕСА_1 .
Однак, позичальником було порушено умови кредитного договору, в зв'язку з чим 15 березня 2019 року відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» АТ «Сенс Банк» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. А ч. 1 ст. 317 цього Кодексу встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. А відповідно до ст. 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до витягу наданого Реєстром територіальної громади м. Києва від 23 травня 2019 року, ОСОБА_1 , зареєстрована в АДРЕСА_2 , дані обставини також не заперечуються відповідачем у справі, про що зазначено у відзиві на позов.
Позивач звертався до відповідача з вимогою звільнення житлового приміщення, однак дана вимога залишилася без виконання, а позивачу чиняться перешкоди у доступі та користуванні майном.
Враховуючи вищевикладене, реєстрація ОСОБА_1 у квартирі, яка належить на праві власності АТ «СЕНС БАНК», порушує права позивача щодо розпорядження майном, суд вважає, що вимоги позивача в частині визнання її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статей 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом статті 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред'явленим позовом.
Як випливає зі змісту ст.ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов'язок визначати відповідача (відповідачів) у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень статті 51 ЦПК України та з урахуванням частини п'ятої статті 12 ЦПК України, роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідачів.
Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено пунктом 1 частиною першою статті 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.
Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
З наведеного слідує, що законодавством покладено на саме на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.
Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє.
Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідачів, повинна виходити від позивача, який повинен подати відповідне клопотання.
З урахуванням принципу диспозитивності суд позбавлений можливості проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи та залучати співвідповідачів до участі у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Таким чином, саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
При цьому, відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких обставин, оскільки позивач не надав судові докази в розумінні ст. ст. 76-80 ЦПК України, щодо реєстрації всіх осіб в спірній квартирі АДРЕСА_1 , не зазначив вказаних осіб та їх законних представників в позові відповідачами, не перелічив цих осіб у прохальній частині позову, не скористався правом на витребування судом інформації про зареєстрованих осіб в спірній квартирі, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині про визнання усіх членів сім'ї ОСОБА_1 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Судові витрати відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись стст. 316, 317, 319, 391 ЦК України, стст. 141, 223, 274-279, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «СЕНС БАНК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн.
В задоволені решти вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
СУДДЯ: КОЛЕСНИК О.М.