№ справи: 753/21732/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7628/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Комаревцева Л.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
18 травня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,
секретар - Ольшевський П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією смі'єю, зміну черговості права на спадкування та визнання права власності на частку у спільному майні,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року,
встановив:
у грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт її спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з серпня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінити черговість одержання права на спадкування для ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_7 , включити ї до кола спадкоємців першої черги, визнати спільним сумісним майном її та ОСОБА_7 автомобіль марки «Nissan X-Trail» 2012 року випуску, державний реєстраційни номер НОМЕР_1 , визнати за нею право власності на частину автомобіля. У вересні 2021 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила встановити факт спільного сумісного проживання з ОСОБА_7 з 01 серпня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі по 17 500 грн. кожному.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильну оцінку доказів по справі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 - ОСОБА_9 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення позивача та її представника ОСОБА_10 , представників відповідачів - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона з серпня 1998 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловік та дружина. Вони працювали разом в КП «Олександрівська клінічна лікарня м. Києва», проживали разом, мали спільний бюджет, придбавали нерухоме та рухоме майно, фінансово підтримували один одного, піклувались один про одного. Протягом всього життя ОСОБА_7 тяжко хворів, у зв'язку з чим потребував сторонньої допомоги, яку вона йому надавала.
У зв'язку з викладеним позивач просила встановити факт спільного сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , як чоловіка і жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу з серпня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ; змінити черговість одержання права на спадкування для неї після смерті ОСОБА_7 , включити її до кола спадкоємців першої черги за законом; визнати спільним сумісним майном її та ОСОБА_7 автомобіль марки «Nissan X-TRAIL», 2012 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами ) НОМЕР_2 ; визнати за нею право власності на частку автомобіля марки «Nissan X-TRAIL» 2012 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .
У вересні 2021 року позивач уточнила свої вимоги та просила встановити факт спільного проживання з ОСОБА_7 з 01 серпня 2007 року.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між ними склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Вказаний висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 316, 1216, 1218, 1222, 1258, 1259 ЦК України, ст. 3, 74 СК України, Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
В ч. 1 ст. 74 СК України закріплено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Як видно з матеріалів справи, позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що вони разом з ОСОБА_7 проживали разом, спочатку в її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а потім в придбаній ними за спільні кошти квартирі АДРЕСА_2 . Однак, вказана квартира була подарована ОСОБА_7 його батьком 15.06.2009 на підставі договору дарування. Факт сплати особистих коштів ОСОБА_1 за вказану квартиру суд правильно визнав недоведеним, оскільки квартира була придбана батьком ОСОБА_7 . Також в позовних вимогах позивач не заявляє вимоги про визнання за нею права власності на частину вказаної квартири.
В матеріалах справи міститься світлокопія паспорту позивача, відповідно до якого вона з листопада 1980 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_7 був зареєстрований з 17.04.2015 за адресою: АДРЕСА_3 . В матеріали справи позивачем було надано світлокопію позовної заяви до Дарницького районного суду м. Києва від імені ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, датовану 2005 роком, в якій він вказав адресу свого місця проживання: АДРЕСА_4 .
В медичній документації, виданій на ім'я ОСОБА_7 , яку надала позивач до справи, за період до 2015 року не зазначалось ним іншої адреси місця проживання.
В довіреності від батька ОСОБА_7 - ОСОБА_11 від 09.02.2009 та в Договорі дарування від 15.06.2009 теж зазначено місце проживання ОСОБА_7 , - АДРЕСА_4 .
Розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було зареєстровано 31.07.2007. Позивач не зазначала в ході розгляду справи про існування перепон для реєстрації шлюбу між нею та ОСОБА_7 після розірвання попереднього шлюбу.
Вказуючи на підтвердження спільного витрачання коштів про факт придбання в жовтні 1998 року земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 з розташованим на ній недобудованим дачним будинком, позивач разом з тим не ставить питання про визнання за нею права на частину вказаного нерухомого майна.
Крім того, вказане нерухоме майно було набуто ОСОБА_7 до 01.08.2007, тобто раніше періоду спільного проживання, про що заявила в уточнених позовних вимогах позивач.
Посилання на спільну роботу позивача з ОСОБА_7 в КП «Олександрівська клінічна лікарня м. Києва» не може розглядатись як доказ на підтвердження існування між позивачем та ОСОБА_7 спільних прав та обов'язків як членів сім'ї.
Теж саме стосується оплати позивачем ритуальних послуг для організації і проведення поховання ОСОБА_7 .
Набуття у власність ОСОБА_7 автомобіля марки «Volkswagen Crafter» відбулось на підставі договору дарування від 27.05.2020, укладеного з братом померлого - ОСОБА_2 , тому теж не може вважатись придбанням його за спільні сумісні з позивачем кошти.
Надані до справи позивачем Довідка за підписом заступника директора НКП «Олександрівська клінічна лікарня м. Києва» Криварчука І.Г. (без зазначення дати) про те, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрації шлюбу як чоловік і дружина з 1998 року по 20.11.2020, місцем проживання яких була квартира АДРЕСА_2 не є допустимим доказом по справі, оскільки до повноважень вказаної особи не входить встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Світлокопія заяви від імені позивача, датована 27.11.2020, в якій вона просить надати їй матеріальну (благодійну) допомогу в зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_7 , теж не можна визнати достовірним доказом по справі.
Квитанції про сплату ОСОБА_1 внесків за утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_3 , які надані позивачем до матеріалів справи, датовані: 23.112020 - 8 квитанцій, 24.12.2020 - 8 квитанцій, 21.01.2020 - 9 квитанцій. Отже всі платежі були здійснені вже після смерті ОСОБА_7 . Всі інші квитанції про сплату комунальних послуг сплачені від імені ОСОБА_11 та ОСОБА_7 .
Надані до справи світлокопія Договору на виконання робіт №122 від 09.07.2013, та листи від ЗАТ «ЕККО» на ім'я ОСОБА_1 за грудень 2008 та квітень 2009, де зазначено місцем проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_3 , факт лікування ОСОБА_7 в двомісній палаті разом з ОСОБА_1 в серпні 2020 року та відвідування ОСОБА_7 , в листопаді 2020 року не можуть бути визнані достатніми доказами для встановлення факту ведення спільного господарства та наявності спільних прав та обов'язків як подружжя.
Належні докази про те, що ОСОБА_7 за життя вказував про ОСОБА_1 як свою дружину в матеріалах справи відсутні.
Посилання апелянта на вітальні листівки та телеграми ОСОБА_7 на ім'я позивача, та копію позовної заяви від імені ОСОБА_7 про розірвання шлюбу з ОСОБА_4 , датовану 2005 роком, є безпідставним, оскільки їх не можна визнати як належні докази по справі, в яких міститься інформація щодо предмета доказування. В позовній заяві ОСОБА_7 не зазначав, що створив іншу сім'ю з ОСОБА_1 .
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дав оцінки показанням свідків по справі, є необґрунтованими, оскільки суд в рішенні детально проаналізував показання свідків як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача.
З матеріалів Спадкової справи, яка була відкрита 27.11.2020 Сьомою Київською державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_1 від 25.11.2020 видно, що після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина, і спадкоємцями першої черги є його діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , його матір - ОСОБА_5 , які не визнають факту спільного проживання позивача і батька однією сім'єю. Також заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_4 .
Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):
перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;
друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;
третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;
четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;
п'ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).
В ст. 1258 ЦК України закріплено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
В апеляційній скарзі представник позивача вказує, що ОСОБА_7 протягом всього часу спільного проживання хворів та потребував особливого догляду та підтримки, мав ряд хронічних захворювань, останні роки свого життя систематично хворів, внаслідок чого не міг забезпечити умови свого життя та потребував стороннього догляду, який здійснювала ОСОБА_1 . Надана до справи медична документація за період з квітня 2012 року не містить даних про перебування ОСОБА_7 в безпорадному стані протягом всього часу спільного життя, як зазначає апелянт в апеляційній скарзі. Крім того, наведене не узгоджується з посиланням позивача на придбання нерухомого майна, ведення будівельних робіт, спільних поїздок на відпочинок.
За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Проте позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є її процесуальним обов'язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.
В ході розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному перегляді, позивач не довела факту надання нею матеріальної допомоги спадкодавцю протягом тривалого часу та факту перебування спадкодавця у безпорадному стані.
Статтями 1216 та 1217 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Судом встановлено, що за життя ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , заповіту не склав, а тому відповідно до статті 1233 ЦК України право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
Згідно з положеннями статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Аналогічний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 369/5481/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 379/3191/15-ц.
Тому є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні різних подій, перебування у близьких стосунках самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між позивачем та ОСОБА_7 склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Оскільки позивач не є спадкоємцем четвертої черги, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо зміни черговості у справі на спадкування після смерті ОСОБА_7 .
У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 23 травня 2023 року.
Головуючий
Судді