16 травня 2023 року місто Київ
справа № 758/6237/20
апеляційне провадження № 22-ц/824/5924/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду міста Києва у складі судді Ларіонової Н.М. від 8 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання осіб такими, що втратили право користування та виселення,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання осіб такими, що втратили право користування та виселення.
Позов обґрунтовано тим, що 20 липня 1991 року в Республіці Казахстан ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який в подальшому розірвано на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2012 року.
На підставі обмінного ордеру на житлове приміщення № 582, виданого комітетом Київської міськради від 30 березня 1991 року, позивач отримав у безстрокове користування житлову кімнату (на 1 особу) площею 13,5 кв.м в квартирі АДРЕСА_1 .
14 січня 1992 року відповідач ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_2 переїхали з Казахстану в місто Київ та зареєстрували місця проживання в кімнаті ОСОБА_5 . У 2006 році в кімнаті також зареєстровано сина ОСОБА_2 - ОСОБА_3
ОСОБА_2 на праві приватної власності належить кімната площею 20,8 кв.м в квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 має у власності квартиру АДРЕСА_2 .
Протягом останніх років відповідачі не пускають позивача до квартири та займають його кімнату, чим чинять перешкоди у користуванні нею. Відповідачі, не погоджуючи з позивачем, ще в 2006 році самовільно змінили замок на вхідних дверях, при цьому ключі від вхідних дверей квартири та кімнати йому не надали.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2018 року у справі № 758/15286/13-ц ОСОБА_5 вселено у спірну кімнату площею 13,5 кв.м, однак відповідачі все одно не дають можливості позивачу проживати у кімнаті, вчиняють конфлікти, міняють замки, погрожують.
Посилаючись на викладене, позивач просив виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з кімнати площею 13,5 кв.м в квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 8 листопада 2022 року позов ОСОБА_5 задоволено. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє від себе та як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , з кімнати житлового приміщення площею 13,5 кв.м у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі займають спірну кімнату без правової підстави, мають у власності інше житло, а тому підлягають виселенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скаржники зазначають, що спірна кімната є неприватизованою, починаючи з 1998 року позивач у ній не проживає, не зберігає там своїх речей, не сплачує комунальні послуги, а тому на їх думку є таким, що втратив право користування нею. При цьому з 2011 року ОСОБА_5 постійно проживає в квартирі АДРЕСА_3 , що виключає наявність підстав для виселення відповідачів з кімнати у якій вони проживають.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки відповідачі тривалий час не дають йому можливості заселитися у спірну кімнату та займають її безпідставно, що є достатньою підставою для їх виселення.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просили її задовольнити.
ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_7 проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1991 року по 2011 рік.
На підставі обмінного ордеру на житлове приміщення № 582, виданого виконавчим комітетом Київської міськради від 30 березня 1991 року, ОСОБА_5 отримав на себе у безстрокове користування житлову кімнату площею 13.5 кв.м., в квартирі АДРЕСА_1 , в установленому законом порядку вселився в неї та зареєструвався.
З 1992 році у вказаній кімнаті також зареєстровані: ОСОБА_1 (колишня дружина) та її діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 . З 2006 року - ОСОБА_3 (син ОСОБА_8 ) (том І а.с. 18).
Згідно копії договору купівлі-продажу частини квартири від 28 жовтня 1999 року, укладеного між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , остання придбала 41/100 частину квартири (кімнату) АДРЕСА_1 , площа якої становить 20,8 кв.м. (том І а.с. 15).
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2013 року у справі № 2607/1243/12 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання його таким, що втратив право користування кімнатою площею 13.5 кв.м., в квартирі АДРЕСА_1 , відмовлено (том І а.с. 68-70).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 травня 2015 року у справі № 753/21377/13-ц в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 ; визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_3 (том І а.с. 46).
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року у справі № 758/15286/13-ц, з урахуванням ухвали Подільського районного суду міста Києва від 19 червня 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про вселення, встановлення порядку користування та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_5 належне останньому на праві власності майно, а саме: набір меблів для відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (кутовий диван та два крісла) вартістю 2 528 грн.; люстра 1 шт. у кухні, вартістю 140 грн.; люстра 1 шт. в залі вартістю 272 грн.; кухня ( Туреччина) 240Х240 вартістю 5 000 грн.; кухонний набір меблів (стіл, 2 стільця) вартістю 500 грн.; стіл кухонний вартістю 300 грн.; телевізор "PHILIPS" 32 PW 9520 вартістю 1 900 грн.; Пральна машина "Gorenje" WA 63100 вартістю 2 200 грн.; витяжка АЕG (Турція) вартістю 150 грн.; підставки алюмінієві декоративні 2 шт. вартістю 160 грн.; тумба під телевізор вартістю 100 грн.; музикальний центр "SONY" 1992 року випуску, потребує ремонту вартістю 400 грн.; телевізор "PHILIPS" 29 РТ 9113/58 вартістю 1 500 грн.; холодильник "Атлант" МХМ-260 вартістю 1 500 грн.; фритюрниця універсаліс 1250 вартістю 450 грн.; часи настінні вартістю 120 грн.; ковдри на стіну 2 шт. вартістю 300 грн.; а всього разом - на суму 17 520 грн. Вселено ОСОБА_5 в житлову кімнату площею 13,5 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_5 перешкоди у користуванні житловою кімнатою площею 13,5 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 , та надати дублікат ключів від вхідних дверей. (том І а.с.49-53; 58-59).
Згідно акта головного державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінського Б.А., складеного 18 лютого 2020 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 758/15286/13-ц, боржниками надано доступ до приміщення квартири АДРЕСА_1 ; стягувачем замінено замки на вхідних дверях кімнати та квартири, надано дублікати ключів присутнім мешканцям (том І а.с. 72).
21 лютого 2020 року ОСОБА_5 звернувся до головного державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінського Б.А. із заявою про вчинення виконавчих дій, оскільки боржники чинять перешкоди в користуванні житловим приміщенням - кімнатою, площею 13, 5 кв.м. (том І а.с. 74).
За заявами ОСОБА_5 в провадженні Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві наявні кримінальні провадженні від 19 березня 2021 року № 12021105070000510 за частиною 1 статті 129 КК України та від 22 вересня 2022 року №12022105070001245 за частиною 1 статті 356 КК України (том ІІ а.с. 43, 116).
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 58 ЖК України єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер, який у будинках державного та громадського фонду видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування на вільне жиле приміщення.
У відповідності до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до частини 2 статті 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
У статті 7 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як
з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Згідно з частиною 4 статті 9 та статті 109 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частин 1, 3 статті 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли житлове приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Тобто, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Закон встановлює в якості умови виселення осіб, винних у руйнації або псуванні житлового приміщення, наявність фактів про те, що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його поведінка була предметом розгляду органів міліції, прокуратури, суду, громадських організацій). Передбачається, що руйнація або псування здійснювалися із вини наймача.
Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи - наймач даного приміщення чи хто-небудь із членів його сім'ї, що сумісно проживають із ним опікуни, попечителі, піднаймачі, тимчасові жильні та інші, які спільно проживають.
Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.
До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим створюють неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі.
Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір'ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку.
Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції, охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Концепція "житла" має важливе значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Пунктом 2 статті 8 Конвенції визначено підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
З урахуванням наведених вище гарантій, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або
заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував наведених вище норм права та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення відповідачів зі спірної кімнати.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 були вселені та зареєстровані у спірну кімнату як члени сімї наймача та проживають у ній протягом останніх 20 років. Матеріали справи свідчать про часткове утримання житла, яким вони користуються, що підтверджується фіскальними чеками на оплату комунальних послуг(том І а.с.170-174).
Звернення ОСОБА_5 до правоохоронних органів з приводу конфліктних ситуацій частково знайшли своє відображення у відкритих кримінальних провадженнях, разом з тим, будь-яких даних щодо їх розгляду матеріали не містять.
З наявних в матеріалах справи фотокопій спірної кімнати убачається, що вона знаходиться в придатному для проживання стані, однак має певні косметичні недоліки, разом з тим, докази того, що відповідачі умисно псують майно, відсутні.
Зі спірних правовідносин убачається, що наразі позивач має труднощі саме зі вселенням у спірну кімнату, що має вирішуватися у порядку виконання відповідного судового рішення, яке було ухвалене Подільським районним судом міста Києві від 20 листопада 2018 року, а не шляхом виселення відповідачів.
Право користування відповідачами спірною кімнатою підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а їх виселення за обставин цієї справи є невиправданим втручанням у право на повагу до житла. Також колегія суддів приймає до уваги, що відповідачі наділені правом на приватизацію державного житлового фонду, що у випадку виселення буде втраченим.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом ухвалено рішення про задоволення позову через неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 .
Відповідно до частин 1, 13 статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги по 315 грн. 30 коп. (на кожного).
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 8 листопада 2022 року скасувати і ухвалите нове судове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання осіб такими, що втратили право користування та виселення, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_4 ), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (РНОКПП відсутній; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_4 ) по 315 грн. 30 коп. судового збору (на кожного).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: