Постанова
Іменем України
16 травня 2023 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/5870/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,
за участю секретаря Ратушного А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на рішення Подільського районного суду м. Києва
від 06 грудня 2022 року
в складі судді Петрова Д. В.
у цивільній справі №758/5665/22 Подільського районного суду м. Києва
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за кредитним договором
В липні 2022 року позивач - Акціонерне товариство "ПриватБанк" (далі - АТ "ПриватБанк", Банк) звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином не виконують взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, просив солідарно стягнути з них, як боржника та поручителя, заборгованість за кредитним договором у розмірі 182 078,89 доларів США.
Не погоджуючись з вказаним позовом, відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив, в якому посилаючись на недоведеність позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову. Вказав, що викладені в позовній заяві обставини та заявлені позовні вимоги не відповідають дійсності, є надуманими, необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України. Наданий Банком розрахунок заборгованості не може бути належним та допустимим доказом, оскільки не підтверджений випискою з рахунків позичальника. Фактично наданий Банком розрахунок заборгованості є калькуляцією останнього та не підтверджує наявність заборгованості. Зазначив, що кредитні кошти надавалися на строк до 27 квітня 2012 року, а до розрахунку заборгованості Банком включено нарахування відсотків за умовами договору поза межами строку дії цього кредитного договору. Оскільки вимогу до поручителя Банком заявлено після спливу майже десяти років після закінчення строку дії договору вважав, що порука припинена та є підстави для застосування строку позовної давності. Звернув увагу, що виконання зобов'язань за договором було забезпечено заставою транспортного засобу, який передано заставодержателю в рахунок погашення заборгованості. Однак, позивачем в позовній заяві не викладено цієї обставини та не зазначено про існування рішення Подільського районного суду м. Києва від 4 липня 2012 року про звернення стягнення на предмет застави (справа №2607/5928/2). Залишаючи поза увагою такий факт, дії Банку свідчать про наміри подвійного задоволення своїх вимог, що є недопустимим в розумінні норм чинного законодавства.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 у розмірі 48 713,38 доларів США, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що факт укладення кредитного договору та наявності заборгованості ОСОБА_1 за цим договором встановлено рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 липня 2012 року у справі №2607/5928/12 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави. Зокрема цим рішенням суд вирішив звернути стягнення на предмет застави (транспортний засіб) в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 27.04.2007 у розмірі 23 450,08 доларів США та 34 818,67 грн шляхом надання права продажу автомобіля третім особам.
Зазначав, що у суду не було підстав для відмови в задоволенні позову до ОСОБА_1 , оскільки останній не заперечував проти позовних вимог, не подавав заяви про застосування строку позовної давності.
Судом не взято до уваги, що з виписки по рахункам ОСОБА_1 вбачається, що зобов'язання останнього за кредитним договором не виконані, встановлена у судовому рішенні сума заборгованості не була погашена, а предмет застави не був реалізований.
Суд неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, оскільки ОСОБА_1 не доведено факту належного виконання умов кредитного договору та відповідно погашення заборгованості.
Судом першої інстанції не враховано висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, в якій касаційний суд визнав правомірним нарахування процентів за користування кредитом по день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.
Зазначав, що з огляду на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, Банк правомірно нараховував заборгованість ОСОБА_1 за відсотками після закінчення строку кредитування та звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави у 2012 році, адже умовами кредитного договору передбачено нарахування відсотків до дня повного фактичного погашення суми кредиту.
Також в обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що п'ятирічний строк поруки сплинув 27.04.2017, а тому у суду були наявні підстави для стягнення заборгованості окремо з позичальника ОСОБА_1 .
За наведених обставин просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 06.12.2022 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у розмірі 48 713,38 доларів США та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Представник позивача - Хрущ О. В. в судовому засіданні, в режимі відеоконференцзв'язку, апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній. Також пояснила, що заходи досудового врегулювання спору не проводились. Повідомила суду, що до розрахунку заборгованості включено період, за який обліковувалась нульова заборгованість. Ця частина розрахунку стосується періоду коли право вимоги на таку заборгованість було передано іншій особі, а після повернення такого права назад до Банку, знову почала обліковуватися заборгованість.
Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважних причин до суду не подавав.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника АТ КБ «ПриватБанк» - Хрущ О. В., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 27.04.2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №К3V0AE15005783, згідно умов якого Банк зобов'язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою, через касу на строк з 27.04.2007 по 27.04.2012 включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на наступні цілі: у розмірі 18 500, 00 дол. США на купівлю автомобіля та у розмірі 6604,25 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3… зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом.
27.04.2007 з метою забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним Кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір застави автотранспорту №К3V0AE15005783, згідно умов якого Заставодавець передав в заставу Заставодержателю автомобіль марки Mercedes, модель: Benz, рік випуску: 2002, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 .
Також в цей день, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним Кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки, за умовами якого поручителем виступав ОСОБА_2 .
Звертаючись в липні 2022 року до суду з позовом позивач посилався на не виконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору щодо погашення заборгованості у строк до 27.04.2012.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то на нього покладено обов'язок надати докази на підтвердження видачі кредиту та його розміру, а також докази, коли виникла заборгованість.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то на позивача покладається обов'язок доведення факту належного виконання Банком зобов'язань за договором та факту неналежного виконання боржником договору, а саме, розмір погашеної заборгованості із зазначенням зарахування коштів за призначенням з урахуванням складових та черговості (тіло, відсотки, пеня, комісія та інше) коли виникла прострочена заборгованість, в якому розмірі, та чи була дострокова вимога про повернення кредитних коштів, та чи передано Банку заставне майно.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію кредитного договору від 27.04.2007, №K3V0AE15005783, копії квитанцій, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , за період з 27.04.2007 по 21.02.2022.
Разом з тим, надані Банком копії кредитного договору та квитанції не завірені належним чином. У додатку до позовної заяви Банк зазначив, що оригінали зазначених документів повинні зберігатися в архіві позивача, однак не вказав про наявність таких оригіналів, у зв'язку чим копії і не були посвідчені.
Позивач вважав, що лише надана суду виписка по рахунку є належним підтвердженням позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, до відповіді на відзив позивачем долучено виписку по рахунку ОСОБА_1 , а саме за період з 27.04.2007 по 21.02.2022 (а. с. 57-64).
З даної виписки вбачається рух коштів, спрямованих на погашення заборгованості за кредитним договором №K3V0AE15005783. Разом з тим, з даної виписки не вбачається коли саме виникла заборгованість та у якому розмірі. Більше того, хоч у виписці і зазначено, що вона надана за період з 27.04.2007 по 21.02.2022 вона фактично охоплює період з 31.05.2007 по 14.01.2010. У позовній заяві, позивач не вказував коли саме виникла заборгованість, як і не зазначав, що останній платіж відбувся 14.01.2010.
За умовами п. 7.1. Договору, на який посилається Банк в позовній заяви, ОСОБА_1 зобов'язався погашати кредит щомісячними платежами у розмірі 455,58 доларів США. З наданого Банком розрахунку вбачається, що у період з 30.07.2009 по 31.08.2011 не існувало простроченої заборгованості за наданим кредитом. Разом з тим, незважаючи на те, що місячний платіж за умовами договору становив 455,58 доларів США, в розрахунку Банку вказано, що 21.09.2011 у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 12 288, 53 долари США. Позивач не доводив яким чином за відсутності простроченої заборгованості у позичальника виникла заборгованість в такому розмірі. Також позивач не доводив обставин наявності правових підстав для дострокової вимоги за відсутності прострочення чергового платежу (а. с. 4-5).
Таким чином, з урахуванням строку дії кредитного договору до 27.04.2012, та з урахуванням того, що виписка надана до 14.01.2010, а з наданого Банком розрахунку за період з 30.07.2009 по 31.08.2011 не існувало простроченої заборгованості за наданим кредитом і позивач не доводив обставин наявності правових підстав для дострокової вимоги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що цією випискою не підтверджується наявність заборгованості, зазначеної у позовній заяві.
До того ж, виписка по рахунках не засвідчена належним чином, оскільки не містить ім'я та підпису уповноваженої особи АТ КБ «ПриватБанк», а також печатки Банку.
Також слід зазначити, що розрахунок заборгованості також не засвідчено належним чином, як то передбачено чинним законодавством.
Таким чином, оскільки наданими позивачем письмовими доказами в матеріалах справи не підтверджується наявність заборгованості за кредитним договором, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, представник Банку вказував, що розмір заборгованості за вищезазначеним Договором встановлено рішенням Подільського районного суду від 04.07.2012 у справі №607/5928/2012.
Разом з тим, перевіряючи такі обставини, апеляційний суд зазначає, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень за вказаним номером справи, а саме 2607/5928/2012 не міститься рішенням Подільського районного суду від 04.07.2012.
Таким чином, з огляду на відсутність судового рішення від 04.076.2012 у ЄДРСР, та з огляду на те, що копія даного судового рішення, долучена до апеляційної скарги, не засвідчена належним чином, апеляційний суд не приймає до уваги такі доводи скаржника.
Одночасно, перевіряючи вказані обставини, колегія суддів зазначає наступне. В ЄДРСР міститься ухвала Подільського районного суду м. Києва від 13.11.2015 у справі №758/409/15-ц, з якої вбачається, що заяву Банку до ОСОБА_1 задоволено та звільнено з-під арешту та заборони для його відчуження автомобіль марки «Mersedes-Benz», 2002 року випуску.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06.02.2018 у справі №2607/5928/2012 відмовлено у задоволенні заяви про зміну способу виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 04.07.2012. Як вбачається з мотивувальної частини вказаної ухвали, вимоги Банк обґрунтовував відсутністю попиту на купівлю автомобіля та відсутністю необхідних документів його продажу.
Разом з тим, у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник Банку вказувала, що переданий автомобіль не реалізовано, тому Банк знову почав обліковувати наявність заборгованості за ОСОБА_1 .
Разом з тим, Банк не надав доказів того, що автомобіль не реалізовано з незалежних від Банку причин, а лише зазначив про те, що була відсутність попиту та відсутність документів. Однак такі доводи не можуть бути підставою для поновлення обрахування заборгованості у розмірі як до звернення стягнення автомобіля.
Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити розмір заборгованості, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вартості переданого Банку автомобіля, і такі докази не подавалися ані до суду першої інстанції, ані до апеляційної інстанції. До суду апеляційної інстанції клопотань про долучення таких доказів, з поданням доказів на підтвердження поважної причини неподання таких доказів до суду першої інстанції, позивач не заявляв. Вказав, що йому не відома вартість переданого автомобіля. В додатку до позовної заяви посилався на можливе зберігання оригіналів документів за цим кредитним договором в архіві Банку.
Відтак, твердження суду першої інстанції щодо неможливості перевірки розміру заборгованості є правомірними, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Колегія суддів не приймає доводи скаржника, що банк правомірно нараховував заборгованість ОСОБА_1 за відсотками після закінчення строку кредитування та звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави у 2012 році, з посиланням на умови кредитного договору, якими передбачено нарахування відсотків до дня повного фактичного погашення суми кредиту.
Дійсно, Банк, відповідно до умов кредитного договору, має право на отримання відсотків за користування кредитом. Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд звільнив відповідача від обов'язку сплати відсотків, оскільки відсотки нараховуються за умовами договору або на підставі закону. У даній справі, позивач заявляв вимоги про стягнення відсотків та неустойки саме за умовами договору.
У даній справі, за умовами кредитного договору у розділі «порядок розрахунків», сторони погодили, що за користування кредитом позичальник сплачує відсотки, визначені у розділі «особливі умови». Разом з тим, у розділі «відповідальність сторін» не погоджено такого розміру.
Оскільки, умовами кредитного договору передбачено нарахування відсотків до дня повного фактичного погашення суми кредиту в розділі «порядок розрахунків», а не у розділі відповідальність сторін, то і відсутні підстави для нарахування відсотків поза межами дії кредитного договору. Більше того, в позовній заяві не вказано, що суми відсотків нараховані в межах строку дії договору, а які поза межами строку, що позбавляє суд можливості перевірити вказані обставини.
Аналогічні висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного суду у справі №910/4518/16 від 05.04.2023.
Щодо посилання скаржника на практику Верховного Суду, зокрема що стосується правових висновків, викладених у постановах від 13.12.2018 у справі №913/11/18 та від 28.07.2022 у справі №910/4518/16, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 слід зазначити, що встановлені судами обставини у справах, яка переглядалися касаційним судом, та у даній справі не є тотожними. Так, у справах, які переглядалися Верховним Судом судами встановлено, що умовами договору погоджено розмір відсотків, який встановлено, як відповідальність позичальника за порушення виконання зобов'язань. У даній справі розмір відсотків зазначений у загальних умовах договору, а не у розділі відповідальність сторін, що свідчить про можливість нарахування таких відсотків лише в межах дії строку кредитного договору.
Вимоги про стягнення відсотків за законом позивач не заявляв, а саме позовна заява не містить таких обґрунтувань. Відповідно позивач не подавав належних доказів, а саме розрахунку відсотків за законом.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог до позичальника, у зв'язку із заявою поручителя про застосування позовної давності. Такі доводи не відповідають висновкам викладеним у рішенні суду, що переглядається. Дійсно, суд у своєму рішенні посилався на норми матеріального права, що стосуються позовної давності, але з метою надання відповіді на доводи поручителя. У позові ж відмовлено у зв'язку з не доведенням, а не у зв'язку із пропуском позовної давності.
Розглядаючи спір суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 23 травня 2023 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
А. М. Стрижеус