справа 369/14427/19 головуючий у суді І інстанції Кошель Б.І.
провадження № 22-ц/824/547/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
15 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Сердюк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Акціонерне товариство «Банк Інвестицій та Заощаджень», про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності,-
ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із вищевказаним цивільним позовом, який мотивувала тим, що 18 жовтня 2017 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 360 000 дол. США зі строком повернення до 01.07.2018 року, про що відповідачкою ОСОБА_3 власноручно написано розписку.
Позивачка зазначає, що напередодні настання строку повернення позики ОСОБА_3 уклала договори дарування від 23 червня 2018 року зі своєю донькою ОСОБА_4 щодо наступних об'єктів нерухомого майна: земельної ділянки з кадастровим номером 3220488300:01:002:0955; земельної ділянки з кадастровим номером 3220487400:02:008:0065; земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:05:008:0050; об'єкту нерухомого майна, квартири в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а також договір дарування частки в праві власності на квартиру від 12 грудня 2017 року щодо 9/10 квартири в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Окрім того, відповідачка ОСОБА_3 уклала ряд договорів відчуження рухомого майна: автомобіля PEUGEOT 3008, 2013 року випуску, який був перереєстрований на нового власника 23 червня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу №3242/2018/997441 укладеного 23.06.2018 року в ТСЦ №3242 РСЦ МВС у Київській області; автомобіля MERCEDES-BENZ C 180, 2014 року випуску, який був перереєстрований на нового власника 02.01.2019 року на підставі договору купівлі-продажу №3242/2019/1250999 укладеного 02.01.2019 ТСЦ №3242 РСЦ МВС в Київській області; автомобіля HONDA ACCORD, 2008 року випуску, який був перереєстрований за новим власником 08.12.2017 року в ТСЦ №7442 РСЦ МВС в Чернігівській області на підставі договору купівлі-продажу №6153/17/929 укладеного Прилуцькою філією ТОВ «Торговий Альянс».
Позивачка вважає, що договори дарування нерухомого майна та договори купівлі-продажу рухомого майна є недійсними з моменту їхнього підписання, оскільки не спрямовані на настання дійсних правових наслідків, тобто фіктивними. З метою уникнення можливості негативних наслідків, ОСОБА_3 відчужила майно, що належало їй на праві власності, не маючи при цьому дійсних намірів на передачу права власності іншій особі. Натомість такі дії відповідачки були спрямовані на приховування майна від виконання зобов'язання з повернення грошових коштів за договором позики в майбутньому.
А тому, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила визнати недійсними договори дарування:
№1331 від 12 грудня 2017 року, посвідчений Приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л.;
№629 від 23 червня 2018 року, посвідчений Приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л.; № 631 від 23 червня 2018 року, Приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л.;
№627 від 23 червня 2018 року, Приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л.;
№633 від 23 червня 2018 року, Приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л., укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на:
об'єкт нерухомого майна: 9/10 квартири в житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована 12.12.2017 року;
об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 3220488300:01:002:0955, за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, яка зареєстрована 23.06.2018р.;
об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 3220487400:02:008:0065, за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с/рада Трушківська, яка зареєстрована 23.06.2018 року;
об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 3220485100:05:008:0050, за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с/р Пилипчанська, яка зареєстрована 23.06.2018 року;
об'єкт нерухомого майна: квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована 23.06.2018 року.;
визнати договори купівлі-продажу рухомого майна: договір купівлі-продажу №3242/2018/997441 автомобіля PEUGEOT 3008, 2013 року випуску, укладеного 23.06.2018 в ТСЦ №3242 РСЦ МВС в Київській області; договір купівлі-продажу №3242/2019/1250999 автомобіля MERCEDES-BENZ C 180, 2014 року випуску, укладеного 02.01.2019 ТСЦ №3242 РСЦ МВС в Київській області; договір купівлі-продажу №6153/17/929 автомобіля HONDA ACCORD, 2008 року випуску, укладеного Прилуцькою філією ТОВ «Торговий Альянс» в ТСЦ №7442 РСЦ МВС в Чернігівській області, та скасувати в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів державну реєстрацію права власності на вказане рухоме майно; вирішити питання про розподіл судових витрат по справі.
Ухвалою суду від 18 жовтня 2021 року задоволено клопотання позивача про витребування у Білоцерківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Білоцерківської міської ради, Білогородської сільської ради та Регіонального сервісного центру МВС в Київській області доказів, яка останніми частково виконана.
Ухвалою суду від 26 листопада 2021 року частково задоволено клопотання представника позивача про витребування у Білоцерківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином завірену копію актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та у Приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Величко Оксани Леонідівни належним чином завірені нотаріальні справи щодо оформлення спірних договорів дарування, яка була останніми виконана.
Ухвалою суду від 21 січня 2022 року задоволено клопотання відповідачки ОСОБА_3 про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог у справі ОСОБА_5 та Акціонерне Товариство «Банк Інвестицій та Заощаджень».
15 лютого 2022 року представник позивачки - адвокат Квітін Р.В. направив заяву про зміну предмету позову, в задоволенні якої протокольною ухвалою суду від 16 лютого 2022 року було відмовлено.
Ухвалою суду від 16 лютого 2022 року закрито підготовче провадження у вказаній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 02 серпня 2022 року задоволено клопотання відповідачів про витребування від Територіального сервісного центру №3242 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській області повну інформацію щодо здійснення реєстраційних дій по транспортних засобах PEUGEOT 3008, MERCEDES-BENZ C 180, HONDA ACCORD, 2008 р. в., яка була виконана.
13 жовтня 2022 року представник позивача подав заяву про відмову від частини позовних вимог та просив закрити провадження у справі, посилаючись на те, що після надходження із ТСЦ №3242 РСЦ ГСЦ МВС в Київській області витребуваної судом інформації щодо транспортних засобів встановлено, що всі автомобілі перереєстровані на нових власників, а тому, з метою недопущення затягування розгляду справи вважає за необхідне відмовитись від позовних вимог в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу рухомого майна (автомобілів PEUGEOT 3008, 2013 року випуску, MERCEDES-BENZ C 180, 2014 року випуску, HONDA ACCORD, 2008 року випуску) та скасування державної реєстрації права власності на нього.
Ухвалою суду від 13 жовтня 2022 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу рухомого майна: договору купівлі-продажу №3242/2018/997441 автомобіля PEUGEOT 3008, 2013 року випуску, укладеного 23.06.2018 в ТСЦ №3242 РСЦ МВС в Київській області; договору купівлі-продажу №3242/2019/1250999 автомобіля MERCEDES-BENZ C 180, 2014 року випуску, укладеного 02.01.2019 ТСЦ №3242 РСЦ МВС в Київській області; договору купівлі-продажу №6153/17/929 автомобіля HONDA ACCORD, 2008 року випуску, укладеного Прилуцькою філією ТОВ «Торговий Альянс» в ТСЦ №7442 РСЦ МВС в Чернігівській області, та скасування в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів державну реєстрацію права власності на вказане рухоме майно.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що при укладенні договору позики від 18 жовтня 2017 року в борговій розписці відповідач-1 зазначила, що бере на себе зобов'язання повернути ОСОБА_1 позику в строк до 01 липня 2018 року. Таким чином, на думку апелянта, сторони погодили строк повернення коштів не пізніше 01 липня 2018 року. Апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_3 під час укладення оскаржуваних договорів дарування зобов'язання перед позивачем з повернення коштів є хибним та таким, що суперечить нормам цивільного законодавства. Апелянт наголошує, що законність та безспірність права вимоги позивача до відповідача за розпискою було підтверджено й рішенням суду від 06 липня 2021 року у справі №357/13488/18.
Окрім того, апелянт звертає увагу суду на те, що на момент існування заборгованості ОСОБА_3 активно вчиняла дії, спрямовані на добровільне безоплатне передання належного їй нерухомого майна власній донці, а після початку прострочення строку повернення заборгованості позичальник узагалі відмовився виконувати власні зобов'язання за договором позики, додатково передавши з донькою квартиру в іпотеку третім особам.
На думку апелянта, безоплатне відчуження позичальником власного майна за вісім календарних днів до кінцевої дати повернення коштів на користь власної доньки, а після настання строку повернення позики ухилення від свого обов'язку повернути кошти - є беззаперечним свідченням недобросовісності та зловживання правами стосовно кредитора при укладенні відповідних договорів, а тому апелянт вважає, що є підстави для визнання їх недійсними. При цьому апелянт посилалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 369/11268/16-ц.
Зазначає, що матеріали справи містять докази, що ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_3 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2022 року (т. 6 а.с. 141).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2023 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи (т. 6, а.с.142).
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду № 164/06.1-01/23 від 02 березня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи (т. 6 а.с. 149).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2023 року дану справу було призначено головуючому судді - Березовенко Р.В., судді, що входять до складу колегії: Мостова Г.І., Лапчевська О.Ф. (т. 6 а.с. 150).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року справу прийнято до провадження судді Березовенко Р.В. (т.6, а.с.151).
03 квітня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідача-1 ОСОБА_3 , поданий представником - адвокатом Корнієнко Лесею Василівною.
У вказаному відзиві відповідач-1 просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. При цьому зазначала, що правочини учинено відповідачем-1 у період, коли у неї був відсутній обов'язок щодо погашення заборгованості, оскільки на час укладення договорів дарування 12 грудня 2017 року та 23 червня 2018 року відповідно заборгованості перед позивачем у відповідача-1 не існувало. Окрім того, наголошує, що всі оспорювані правочини спрямовувалися на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цими правочинами та договори реально виконані. Відповідач-1 звертав увагу апеляційного суду на те, що до настання строку повернення позики за розпискою від 18 жовтня 2017 року між позивачем та відповідачем-1 не існувало зобов'язань з повернення боргу, оскільки не настав строк повернення позики, а тому заборгованість, строк погашення якої настав, не виникла, й відповідач-1 не мала підстав, які б забороняли їй розпоряджатися своєю приватною власністю на власний розсуд.
Відповідач-1, вказуючи на правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладену в постанові від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, наголошував, що одне лише посилання на обставини укладення спірного договору без наміру відчужити майно на користь пов'язаної особи без здійснення оплати та з метою уникнення на нього стягнення, є лише припущенням, доки позивачем не буде надано відповідних належних і достатніх доказів того, що такі обставини дійсно існували під час спірного договору.
На думку відповідача-1, встановлені судом першої інстанції обставини справи вказують на те, що позивачем не підтверджено порушення спірними правочинами її прав або інтересів.
Також відповідач-1 звертав увагу апеляційного суду на те, що ключовою ознакою фраудаторності правочинів є настання строку виконання зобов'язання боржником та укладення ним правочинів, які призвели до втрати його платоспроможності.
11 квітня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив третьої особи Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень». У вказаному відзиві третя особа просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
При цьому зазначав, що не заслуговують на увагу посилання апелянта на судову практику суду апеляційної інстанції, оскільки вона не є джерелом права та не має застосовуватися при розгляді справ. Окрім того, звертав увагу колегії суддів на те, що постановою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 754/2463/20 було скасовано постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року.
Вважає, що матеріали справи не містять доказів того, що на момент укладання оспорюваних договорів в силу діючого законодавства існувала заборона їх укладення. Наголошує, що оскільки кінцевим строком повернення коштів є 01 липня 2018 року, тому не повернення коштів до цієї дати не вважається простроченням, що, на думку банку, свідчить про відсутність у ОСОБА_8 заборгованості (боргу) перед апелянтом на момент укладення оспорюваних договорів.
У судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити на підставі наведених в ній доводів.
Представник відповідача ОСОБА_3 та представник третьої особи АТ «Банк інвестицій та заощаджень» - адвокат Єфремова І.В. заперечували проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 жовтня 2017 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 суму в гривнях, що еквівалентно 360 000 доларів США, які зобов'язується повернути до 01.07.2018 року, про що склала відповідну розписку від 18.10.2017. (т.1 а.с.11).
12 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування частки в праві власності на квартиру, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л., зареєстрований в реєстрі за №1331, за умовами якого ОСОБА_4 прийняла у дар 9/10 часток в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , без конкретного користування, що підтверджується відповідним договором дарування та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.06.2020 за №213455111 (т.1 а.с. 213-215).
23 червня 2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л., зареєстрований в реєстрі за №633, що підтверджується копіями документів, наданих нотаріусом /т.4 а.с.40-66/, та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.06.2018 за №128736644 (т. 4 а.с. 49).
23 червня 2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування земельної ділянки, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220488300:01:002:0955 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л., зареєстрований в реєстрі за №629, що підтверджується копіями документів, наданих нотаріусом (т.4 а.с. 2-39).
23 червня 2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування земельної ділянки, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220485100:05:008:0050 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, розташованої за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, Пилипчанська сільська рада, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л., зареєстрований в реєстрі за №627, що підтверджується копіями документів, наданих нотаріусом (т.4 а.с. 67-107).
23 червня 2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування земельної ділянки, площею 0,0895 га з кадастровим номером 3220487400:02:008:0065 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, Трушківська сільська рада, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л., зареєстрований в реєстрі за №631, що підтверджується копіями документів, наданих нотаріусом (т.4 а.с. 108-141).
У судовому засіданні суду першої інстанції також встановлено, що 14 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого остання отримала у позику грошові кошти у розмірі 189 475 грн., еквівалентом якої в іноземній валюті є сума 7 150,00 дол. США на строк до 14 вересня 2018 року ( т. 5 а.с. 131-132).
Цього ж дня, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Приймак А.П., зареєстрованого в реєстрі за № 3-729, відповідно до умов якого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 (т. 5 а.с. 133-143).
Окрім того, 28 квітня 2020 року між Акціонерним товариством «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_3 було укладено договір про споживчий кредит №РР/41/175, за умовами якого остання отримала у позику грошові кошти у розмірі 500 000 грн., на строк до 26 квітня 2030 року ( т. 5 а.с. 183-191).
Цього ж дня, з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за вказаним договором позики, між Акціонерним товариством «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Федоряка О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 3-7291417, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (т. 5 а.с. 196-209).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року у справі №357/13488/18, залишеним постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року без змін, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 18.10.2017 року у розмірі 10 062 000 ( десять мільйонів шістдесят дві тисячі ) гривень.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано жодного доказу, який би вказував на наявність очевидної недобросовісності та зловживання правами стосовно кредитора під час укладення договорів дарування квартир та земельних ділянок. Відповідачка ОСОБА_4 , не мала жодних зобов'язань перед позивачем, а посилання на те, що ОСОБА_3 відчужено належне їй нерухоме майно на користь власної доньки, не є достатнім для висновку про очевидну недобросовісність та не є підставою для визнання договорів дарування недійсними. Окрім того суд першої інстанції звертав увагу на те, що боргова розписка складена відповідачкою ОСОБА_3 18.10.2017 року із строком повернення до 01.07.2018 року, а оскаржувані договори дарування нерухомого майна укладені 12.12.2017 року та 23.06.2018 року, тобто ще до настання строку розрахунку за розпискою (до 01.07.2018), що свідчить про те, що правочини учинено відповідачкою у період, коли у неї був відсутній обов'язок щодо погашення заборгованості, оскільки на час укладання договорів дарування 12.12.2017 року та 23.06.2018 року відповідно, заборгованості перед позивачем у відповідачки ОСОБА_3 не існувало. При цьому суд першої інстанції враховував, що позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики в листопаді 2018 року (судове рішення ухвалено 06.07.2021), тобто вже після відчуження нерухомого майна відповідачкою ОСОБА_3 та після спливу більше чотирьох місяців, як сплив строк боргової розписки (до 01.07.2018 року). При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що оспорювані договори дарування укладено у письмовій формі, з додержанням вимог законодавства щодо нотаріального їх посвідчення, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договори підписані обома сторонами, що підтверджує відповідність договорів внутрішній волі сторін та вимогам законодавства, що звичайно ставляться до них.
Також суд першої інстанції вважав, що оскільки позовні вимоги в частині визнання недійсними спірних договорів дарування є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, відповідно, вимоги про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на: об'єкт нерухомого майна: 9/10 квартири в житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована 12.12.2017 року; об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 3220488300:01:002:0955, за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, яка зареєстрована 23.06.2018р.; об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 3220487400:02:008:0065, за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с/рада Трушківська, яка зареєстрована 23.06.2018 року; об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 3220485100:05:008:0050, за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с/р Пилипчанська, яка зареєстрована 23.06.2018 року; об'єкт нерухомого майна: квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована 23.06.2018 року, також не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із чч.2 та 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (у тому числі й дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своїх близьких родичів після винесення рішення на користь кредитора про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК).
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК, необхідно урахувати, що: 1) відповідач відчужив майно після ухвалення рішення про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно правового висновку Великої палати Верховного Суду викладеному у постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16, для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від цих висновків.
Велика Палата Верховного Суду враховувала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, та вважала, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).
Згідно з частиною першою статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 719 Цивільного кодексу України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 Цивільного кодексу України).
Під час розгляду справи Верховний Суд у постанові від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17 врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, слід враховувати, що: 1) відповідач відчужив майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Водночас, за висновками Верховного Суду у постанові від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Верховним Судом враховано, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов'язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до боржника.
Зважаючи на викладене, колегія суддів, з урахуванням положення ч. 1 ст. 417 ЦПК України, приймає до уваги правові висновки, що містять постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16 та постанова Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17, які мають преюдиційне значення.
У справі, яка переглядається, установлено, що спірні договори дарування виконано, дарунок від дарувальника передано обдарованому, яка зареєструвала за собою право власності на це нерухоме майно у встановленому порядку, тобто прийняла у дар спірне майно, а після укладення цих договорів дії сторін свідчили про його виконання в натурі, зокрема обдарована розпорядилась майном, шляхом укладення договорів іпотеки.
Установивши, що передбачені спірними договорами дарування правові наслідки дійсно настали, сторони цього договору вчинили усі передбачені цим договором дії, виконали його, передавши майно від дарувальника обдарованому, яка прийняла дарунок та в подальшому розпорядилася ним на свій розсуд, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання таких договорів недійсними з підстав фіктивності.
Поряд з цим, під час розгляду справи позивач не довів на підставі належних і допустимих доказів, що укладені спірні договори дарування нерухомого майна є фіктивними та укладені без мети настання реальних наслідків, а також не наведено фактичних даних, підтверджених доказами, на спростування встановленої законом презумпції правомірності правочину.
Судом першої інстанції вірно взято до уваги, що боргова розписка складена відповідачкою ОСОБА_3 18 жовтня 2017 року із строком повернення до 01 липня 2018 року, а оскаржувані договори дарування нерухомого майна укладені 12 грудня 2017 року та 23 червня 2018 року, відповідно, тобто ще до настання строку повернення коштів отриманих у борг за розпискою (до 01 липня 2018 року), що свідчить про те, що правочини учинено відповідачкою у період, коли у неї був відсутній обов'язок щодо погашення заборгованості, оскільки на час укладання договорів дарування заборгованості перед позивачем у відповідачки ОСОБА_3 не існувало, а строк повернення коштів ще не настав.
Отже, посилання в апеляційній скарзі на фіктивність спірних договорів дарування з тих підстав, що ці правочини укладені з метою уникнення звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргових зобов'язань відповідача-1 перед позивачкою за борговою розпискою не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи позивач наявність таких обставин не довела, зокрема, нею не доведено, що станом на момент укладення оспорюваних договорів у ОСОБА_3 існувало невиконане прострочене боргове зобов'язання перед позивачкою та, що спірне майно було відчужено після виникнення заборгованості та обов'язку з її погашення.
Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що твердження позивача про те, що оспорювані договори були укладені нею напередодні настання строку повернення позики позивачу не є достатньою, обов'язковою підставою для визнання таких договорів недійсними, оскільки одне лише посилання на обставини укладення спірних договорів без наміру відчужити майно на користь пов'язаної особи без здійснення оплати та з метою уникнення на нього стягнення залишається припущенням, доки позивачем не буде надано відповідних належних і достатніх доказів того, що такі обставини дійсно існували під час укладення спірного договору.
Посилання позивачки на те, що вона мала намір задовольнити свої вимоги до ОСОБА_3 щодо виконання боргового зобов'язання саме за рахунок відчуженого майна за спірними договорами, не є достатнім підтвердженням порушення спірними договорами прав позивача, оскільки договори іпотеки (застави) між сторонами відсутні, тому зазначені в позовній заяві наміри позивача, також не є належним обґрунтуванням наявності її порушеного права та підстав оспорення договорів відповідно до статті 215 ЦК України, за встановлених у даній справі обставин.
Окрім того, апеляційних суд відхиляє доводи апелянтки щодо наявності родинних зв'язків між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки вказана обставина сама по собі не може бути достатньою правовою підставою для визнання укладених між ними спірних договорів недійсними.
Не бере до уваги колегія суддів апеляційного суду й посилання апелянтки на судову практику Київського апеляційного суду, оскільки згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. А відтак, висновки апеляційного суду, викладені в наведених апелянтом постановах, не є такими, що підлягають застосуванню колегією суддів в даній справі.
Отже, апеляційний суд повною мірою погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, факту порушення прав чи інтересів позивачки з боку ОСОБА_3 укладенням спірних договорів, а також того, що в момент вчинення правочинів стороною (сторонами) не додержано встановлених статтею 203 ЦК України вимог, враховуючи положення статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, що є підставою для відмови в задоволенні позову в частині визнання недійсними спірних договорів дарування.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на: об'єкт нерухомого майна: 9/10 квартири в житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована 12.12.2017 року; об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 3220488300:01:002:0955, за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, яка зареєстрована 23.06.2018р.; об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 3220487400:02:008:0065, за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с/рада Трушківська, яка зареєстрована 23.06.2018 року; об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 3220485100:05:008:0050, за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с/р Пилипчанська, яка зареєстрована 23.06.2018 року; об'єкт нерухомого майна: квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована 23.06.2018 року, оскільки такі вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів дарування.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
За наведених обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова