Справа №345/2296/23
Провадження № 2/345/711/2023
24.05.2023 року м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Онушканича В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивачка звернулася до суду з вищенаведеним позовом, посилаючись на те, що з відповідачем одружились 27.10.2001 року, шлюб зареєстрований у с. Завій Калуського району Івано-Франківської області, актовий запис №15. Від спільного проживання у шлюбі в сторін народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спільне життя з відповідачем не склалося, міцної сім'ї не створили. У зв'язку із цим сім'я розпалась. На даний час сторони не підтримують жодних стосунків, притаманних подружжю, у них різні погляди на життя та різні інтереси. Кожен із них живе своїм життям. На даний час шлюб носить формальний характер. Тому позивачка змушена звернутися до суду, просить шлюб розірвати, а також залишити проживати разом із нею неповнолітнього сина ОСОБА_4 .
Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 22.05.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від відповідача до суду надійшла заява, згідно якої позов визнає, не заперечує щодо розірвання шлюбу. Вважає, що примирення неможливе.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що сторони 27.10.2001 року зареєстрували шлюб у у с.Завій Калуського району Івано-Франківської області, актовий запис № 15, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.4).
Від спільного проживання у шлюбі в сторін народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6) та син ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).
Згідно із ч.2 ст. 104 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення.
Судом встановлено, що за час спільного проживання сторони не змогли створити міцної сім'ї, що призвело до того, що сторони втратили почуття поваги та любові один до одного. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ст. 24 Сімейного кодексу України).
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч. 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України).
Враховуючи особливий характер сімейних відносин та їх об'єктивну недоступність для оточуючих, покладення судом обов'язку збереження сім'ї на одного з подружжя при наявності на це його категоричного заперечення не відповідає вимогам ст. ст. 24, 55, 56 Сімейного кодексу України і суперечить його інтересам.
Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), шлюб між сторонами слід розірвати, оскільки зберегти їх сім'ю на майбутнє неможливо, а подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам.
Що ж стосується позовної вимоги про визначення місця проживання сина ОСОБА_5 , то суд приходить до таких висновків.
Нормами чинного цивільного законодавства, зокрема статтями 31 та 32 ЦК України, визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років є малолітньою особою, а фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років є неповнолітньою особою. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, згідно із ч.4 ст.29 ЦК України.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом, відповідно до ч.2 ст.29 ЦК України.
Вказані норми кореспондуються із нормами Сімейного кодексу України.
Так, статтею 161 СК України визначено порядок вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини. При цьому, в ч.3 ст.160 СК України закріплено, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5) на даний час досяг чотирнадцяти років, а відтак з цього часу втратив статус малолітньої дитини.
Провівши системний аналіз вищезазначених норм матеріального права, суд звертає увагу на те, що в судовому порядку можливе вирішення спору щодо місця проживання лише малолітньої дитини, а місце проживання неповнолітньої дитини визначається нею самою. Таким чином, пред'явлення до суду вимоги одним із батьків щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини не передбачено нормами чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання сина ОСОБА_4 необхідно відмовити за безпідставністю.
Тому позов підлягає до часткового задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 55, 56, 110, 112 Сімейного кодексу України, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України,
Позов задоволити частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 27.10.2001 року у с.Завій Калуського району Івано-Франківської області, актовий запис №15 - розірвати.
Після розірвання шлюбу прізвище позивачки залишити « ОСОБА_6 ».
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 24.05.2023 року.
Суддя