24 травня 2023 року Справа № 280/2199/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Примак Олени Миколаївни (пр. Соборний, буд. 158, оф. 66, м. Запоріжжя, 69005), до Міністерства оборони України (пр. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168) про стягнення грошових сум,
09.02.2022 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Примак Олени Миколаївни, до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МОУ), в якому позивач просить суд:
стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 24 581,91 грн., інфляційні втрати в розмірі 249 206,31 грн. та 276 639,96 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, разом 550 428,18 грн.;
стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн.
Крім того, просить: поновити строк для подачі позовної заяви, стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 16 408,56 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач (представник позивача) зазначив, що ОСОБА_1 є особою, якій 11 лютого 2014 року, при первинному огляді встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із пораненням, контузією і захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. В зв'язку з чим, через Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, він звернувся до МОУ з заявою про призначення одноразової грошової допомоги. Проте МОУ відмовило у задоволенні його заяви. Не погоджуючись з відмовою відповідача позивач звернувся до суду. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2018 року по справі №333/6813/17 позивачеві була призначена одноразова грошова допомога. На виконання зазначеної вище постанови, 06 серпня 2018 року, позивачеві була виплачена одноразова грошова допомога у зв'язку із встановленням групи інвалідності, в розмірі 182 700 (сто вісімдесят дві тисячі сімсот) гривень 00 коп. В зв'язку з несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги, 17.02.2021 позивачем було направлено до відповідача заяву про нарахування інфляційних втрат та 3% річних від простроченої заборгованості за період, в який вказана грошова допомога повинна була бути виплачена. Але листом №248/п-389/1/417 від 16.04.2021 відповідач відмовив позивачеві в виплаті відшкодування упущеної вигоди. Позивач вважає, що оскільки одноразова грошова допомога була виплачена несвоєчасно та без врахування суми інфляційних втрат, пені та 3% річних, він зазнав збитків, а тому має право на відшкодування йому відповідачем упущеної вигоди. Просить задовольнити позов.
Ухвалою від 14.02.2022 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
21.02.2022 від представника позивача засобами системи «Електронний суд» до суду недійшла заява на усунення недоліків позову.
Ухвалою від 10.05.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Ухвала «ВІДКРИТТЯ СПРОЩЕНОГО ПРОВАДЖЕННЯ в адмін. справі» від 10.05.2022 по справі №280/2199/22 була надіслана та доставлена до електронного кабінету відповідача - 11.05.2022 о 16:28, що підтверджується відповідною довідкою.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється: за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу.
Згідно з п.2 ч.1 та ч.2 ст.126 КАС України часом вручення повістки вважається: день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.
Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.
Таким чином, ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі вручено відповідачеві - 11.05.2022.
Станом на час розгляду справи, відзив від відповідача до суду не надходив.
Частиною 6 ст.162 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням зазначеної норми суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2018 року у справі №333/6813/17(2-а/333/356/17), залишеною без змін постановою Верховного суду від 19 вересня 2018 року, визнано протиправними дії МОУ щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, контузій та захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язано МОУ призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення, контузії, їх наслідків та захворювань, пов'язаних із виконанням ним обов'язкової військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.
Як зазначає позивач, 06.08.2018 на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2018 року у справі №333/6813/17 на його банківську картку надійшли кошти у сумі 182 700,00 грн.
Вказане також підтверджується платіжним дорученням №2590 від 06.08.2018 на суму 182 700,00 грн.
Як зазначив позивач в позовній заяві, 17.02.2021 ним було направлено до відповідача заяву про нарахування інфляційних втрат та 3% річних від простроченої заборгованості за період, в який вказана грошова допомога повинна була бути виплачена.
Проте, листом №248/п-389/1/417 від 16.04.2021 відповідач відмовив позивачеві в виплаті відшкодування упущеної вигоди.
Позивач, вважаючи, що внаслідок прострочення виплати одноразової грошової допомоги на його користь, відповідно до норм чинного законодавства України підлягають стягненню інфляційні нарахування, 3% річних, які нараховані на суму заборгованості та пеня, а також моральна шкода, звернувся з даним позовом до суду.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 7.55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, спори про відшкодування передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
З огляду на те, що справа №333/6813/17 розглядалась за правилами адміністративного судочинства, справа №280/2199/22 також підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 1-1 Закону №2011-XII).
Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Положеннями частини 2 статті 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; 4) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; 5) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; 6) встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві; 7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; 8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; 9) отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (частина шоста статті 16-3 Закону №2011-XII).
Згідно із частиною дев'ятою статті 16-3 Закону №2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок №975.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
З матеріалів справи судом встановлено, що 06 серпня 2018 року, на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2018 року у справі №333/6813/17, позивачу перераховані кошти у сумі 182 700,00 грн.
При цьому, за правилами пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку №975, подані заявником.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
У свою чергу, відповідно до пункту 14 Порядку №975 одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.
Разом з цим, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється в порядку черговості відповідно до дати подання документів (пункту 20 Порядку № 975).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення одноразової грошової допомоги. При цьому, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється в порядку черговості.
Таким чином, законодавець не пов'язує строк прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги зі строком її виплати.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №802/1349/17-а та від 27.12.2022 у справі №640/14757/21.
Тому в даному випадку ні рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, ні рішення про призначення одноразової грошової допомоги (прийняте на виконання судового рішення у справі №333/6813/17) не впливає на встановлення строку виплати одноразової грошової допомоги, оскільки законодавець не пов'язує строк прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги зі строком її виплати.
З урахуванням того, що у справі, яка розглядається, МОУ виконало перед позивачем покладену на нього державою функцію щодо соціального захисту військовослужбовців шляхом виплати йому гарантованої законодавством одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності (06.08.2018 відповідачем нараховано та виплачено позивачеві на банківську картку кошти в сумі 182 700,00 грн., що не заперечується позивачем), то суд вважає, що в даному випадку безпідставно стверджувати про несвоєчасність виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 грудня 2022 року у справі №640/14757/21 адміністративне провадження №К/990/20752/22
Що стосується застосування до даних правовідносин статті 549 ЦК України та статті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 3 статті 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту виплати одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, у справі, яка розглядається, судом не встановлено факту прострочення виплати одноразової грошової допомоги. Відтак, відсутні підстави для стягнення з МОУ на користь позивача: 3% річних у розмірі 24 581,91 грн., інфляційних втрати в розмірі 249 206,31 грн. та 276 639,96 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Суд вважає за необхідне також звернути увагу на те, що навіть за наявності встановлення факту прострочення виплати одноразової грошової допомоги застосування до спірних правовідносин норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 не є можливим, з огляду на наступне.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закону №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
В цій же статті встановлено перелік грошових доходів, які підлягають індексації, а саме: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв'язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат (частина третя статті Закону №1282-ХІІ).
Таким чином, зі змісту вказаної норми випливає, що в переліку виплат, що підлягають індексації, одноразова грошова допомога, яка підлягає виплаті відповідно до статті 16 Закону №2011-XII, не передбачена.
Разом з тим, частиною другою статті 2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Так, з метою реалізації положень Закону №1282-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1078.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей.
Тобто, Кабінет Міністрів України також не включив суми одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Законом №1282-ХІІ, до переліку виплат, які підлягають індексації.
Абзацом 4 пункту 2 Порядку №1078 Кабінет Міністрів України включив до складу грошових доходів населення, що підлягають індексації, грошове забезпечення військовослужбовців, але не одноразову грошову допомогу.
При цьому в пункті 3 Порядку №1078 наведений перелік виплат, які не підлягають індексації. В цьому переліку зазначається про соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму.
Наведений в пункту 3 Порядку №1078 перелік виплат, які не підлягають індексації, не є вичерпним, про що свідчить використання законодавцем слова «зокрема».
Отже, основним критерієм для висновку про неможливість індексації одноразової грошової допомоги, виплаченої на підставі статті 16 Закону №1282-ХІІ є те, що вказана допомога має разовий характер і не включена ані Законом №1282-ХІІ, ані Порядком №1078 до виплат, які підлягають індексації.
Враховуючи вищевикладене слід зазначити, що оскільки судом не встановлено несвоєчасність виплати позивачу одноразової грошової допомоги, то відсутні підстави, передбачені статтею 625 ЦК України, для стягнення з відповідача 3% річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги.
Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції викладеній Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 грудня 2022 року по справі №640/14757/21, обставини якої є тотожними обставинам даної справи.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у задоволенні вимог про стягнення з МОУ 3% річних, інфляційні втрати та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ слід відмовити.
Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.
Згідно статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 в справі №818/1429/17, від 27.06.2019 в справі №825/1030/17, від 12.11.2019 в справі №818/1393/17, від 18.11.2019 в справі №820/5044/18, від 28.11.2019 в справі №826/27549/15, від 28.02.2020 в справі №804/2593/17, від 18.06.2020 в справі №339/183/16-а, від 02.09.2020 в справі №1340/4056/18, від 24.09.2020 в справі №1.380.2019.001368, від 18.02.2021 в справі №420/7423/19, від 25.03.2021 в справі №520/4577/19, від 17.01.2023 в справі №160/1554/20, від 07.02.2023 в справі №823/2108/18, від 22.02.2023 в справі №400/491/21, від 07.03.2023 в справі №280/1530/20, від 06.04.2023 у справі №200/5144/20-а та інших, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Однак, позивачем таких доказів суду не надано.
Виходячи з доводів позивача (представника позивача), суд вважає їх недостатніми, таким чином позивачем не доведено наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди.
В зв'язку з викладеним у задоволенні цієї вимоги слід також відмовити.
Щодо інших доводів позивача (представника позивача), то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
При цьому суд звертає увагу, що ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява №30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов'язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява №20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява №22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, пункт 54).
Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.
Також, в силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20 (адміністративне провадження №К/9901/15171/21).
Таким чином, не підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Примак Олени Миколаївни (пр. Соборний, буд. 158, оф. 66, м. Запоріжжя, 69005), до Міністерства оборони України (пр. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168) про стягнення грошових сум - відмовити.
У задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «24» травня 2023 року.
Суддя Р.В. Кисіль