вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"10" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/468/23
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом
Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, код: 00135390)
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексон Оіл» (07700, Київська обл., Яготинський р-н, місто Яготин(з), вул. Шевченка, будинок 235, код: 43969245)
про стягнення 115153952,62 гривень,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Григор'єва Н.В.;
від відповідача: не з'явився;
До Господарського суду Київської області 15.02.2023 надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» (надалі по тексту - позивач/ПАТ «Укpнaфта») про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексон Оіл» (надалі по тексту - відповідач/ТОВ «Ексон Оіл») заборгованості за договором поставки від 01.02.2022 № 12/01/01/336-НП у загальному розмірі 115153952,62 гривень, з яких: 80637159,82 гривень основний борг, 20435444,61 гривень пеня, 12165939,49 гривень інфляційні втрати, 1915408,70 гривень 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягувана сума утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару за договором поставки від 01.02.2022 № 12/01/01/336-НП, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/468/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 22.03.2023.
На адресу суду 16.03.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, за змістом якого останній заперечує пред'явленні позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
До суду 22.03.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечує проти доводів відповідача наведених у відзиві.
Підготовче судове засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду від 12.04.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 10.05.2023.
В судове засідання 10.05.2023 з'явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ПАТ «Укрнафта» (постачальник) та ТОВ «Ексон Оіл» (покупець) 01.02.2022 укладено договір поставки № 12/01/01/336-НП (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати покупцеві у власність нафтопродукти (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його (п. 1.1 договору).
Пунктом 1.3. договору сторони визначили, що постачальник протягом лютого 2022 року поставляє покупцю товар в наступному асортименті, кількості, за ціною та наступними умовами поставки, а саме: EXW - резервуари нафтобаз, що належать ТОВ «Нафтасіті» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів:
- бензин автомобільний А-92-Євро5-Е0 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну BASF), у кількості 625,422 тонн, за ціною 39636 грн/тонну з ПДВ, загальною вартістю 24789226,39 гривень з ПДВ;
- бензин автомобільний А-95-Євро5-Е0 згідно з ДСТУ 7687:2015, у кількості 738,421 тонн, за ціною 40738 грн/тонну з ПДВ, загальною вартістю 30081791,75 гривень з ПДВ;
- бензин автомобільний А-95-Євро5-Е0 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну BASF), у кількості 352,954 тонн, за ціною 40738 грн/тонну з ПДВ, загальною вартістю 14378638,64 гривень з ПДВ;
- паливо дизельне Energy-ДП-3-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015, у кількості 326,692 тонн, за ціною 34857 грн/тонну з ПДВ, загальною вартістю 11387503,04 гривень з ПДВ.
Загальна вартість товару з ПДВ, що поставляється за даним договором, складає 80637159,82 гривень, у т.ч. ПДВ - 13439526,63 гривень.
Згідно п. 3.2., 3.3. договору передача-приймання товару за кількістю і якістю здійснюється у встановленому чинним законодавством України порядку, з оформленням Акту приймання-передачі товару. Моментом поставки товару і моментом переходу права власності на товар до покупця вважається момент підписання уповноваженими представниками обох сторін акту приймання передачі товару та/або видаткової накладної.
За умовами п. 4.3 договору покупець здійснює розрахунки по цьому договору в розмірі 100% вартості товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, в строки не пізніше 30.04.2022.
На виконання укладеного сторонами договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято обумовлений договором товар на загальну суму 80637159,82 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі нафтопродуктів: від 28.02.2022 № 1 на суму 24789226,39 гривень, № 2 на суму 30081791,75 гривень, № 3 на суму 14378638,64 гривень, № 4 на суму 11387503,04 гривень.
Позивач вказує, що відповідач всупереч умовам договору взяте на себе зобов'язання по оплаті поставленого та прийнятого товару не виконав, що стало підставою для звернення позивача із розглядуваним позовом до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 80637159,82 гривень.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки нафтопродуктів на користь відповідача на загальну суму 80637159,82 гривень, що відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувалось.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Умови щодо порядку здійснення оплати визначені у пункті 4.3. договору, за змістом якого покупець здійснює розрахунки за договором не пізніше 30.04.2022.
Отже, строк оплати отриманого відповідачем товару, за наведеними вище актами приймання-передачі нафтопродуктів, є таким що настав та, відповідно, і обов'язок покупця оплатити отриманий товар.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Однак, матеріали справи не містять доказів належного виконання покупцем свого зобов'язання по оплаті отриманого товару за вказаними вище актами приймання-передачі нафтопродуктів, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 80637159,82 гривень.
Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач у відзиві на позов проти факту належного виконання позивачем зобов'язань покладених на нього умовами договору та отримання відповідачем товару не заперечив, однак посилається на настання форс-мажорних обставин, а саме воєнні дії на території України, через які ТОВ «Ексон Оіл» не змогло вчасно виконати свої зобов'язання, а також наразі перебуває у скрутному матеріально становищі, яке сталося у зв'язку з невиконанням контрагентами своїх грошових зобов'язань перед відповідачем.
На підтвердження вказаних обставин відповідач посилається на офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Також відповідач посилається на те, що під час бойових дій на території міста Києва та Київської області, відповідач зазнав значних матеріальних збитків (пошкодження АЗС/викрадення майна тощо), що також вплинуло на платоспроможність товариства відповідача.
Надавши належну юридичну оцінку доводам відповідача в цій частині, суд відхиляє їх з огляду на наступне.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з п. 6.1. договору при настанні обставин непереборної сили - обставин, які не можуть бути передбачені сторонами при укладанні нього договору, і проти виникнення яких сторони не можуть вжити відповідних заходів (форс-мажорні обставини), строк виконання зобов'язань сторін по цьому договору відкладається відповідно часу, протягом якого будуть діяти такі обставини. Сторона, що допустила внаслідок дії форс-мажорних обставин невиконання, або неналежне виконання зобов'язань по цьому договору в цілому, або окремих його умов, звільняється від відповідальності за таке невиконання, або неналежне виконання на час дії форс-мажорних обставин.
Сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу сторону про неспроможність виконати зобов'язання (їх частину) по цьому договору. Сторона, що не виконала зазначені умови не вважається такою, що підпадає під дію обставин форс-мажору та несе відповідальність, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно умов цього договору. Необхідним доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою країни сторони, для якої настали обставини форс-мажору (пункт 6.2. договору).
Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Проте, відповідачем одночасно із поданням відзиву не надано ані повідомлення про настання форс-мажорних обставин, як це передбачено умовами п. 6.2. договору, ані відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором.
При цьому, листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», засвідчено, що військова агресія російської федерації проти України, яка стала підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, стосується невизначеного кола осіб та не є підставою для звільнення сторони договору від виконання зобов'язань за ним. В будь-якому разі сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, що саме через настання цих обставин сторона об'єктивно була позбавлена можливості виконати договірне зобов'язання. Саме по собі посилання відповідача на наявність листа Торгово-промислової палати України, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов'язання перед позивачем.
Таким чином, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин та не звільняє відповідача від виконання покладених на нього зобов'язань за договором.
Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що воєнні дії на території України були форс-мажорними саме для спірних правовідносин та як наслідок виникнення обставин, що унеможливлювали своєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором.
Посилання відповідача на те, що під час бойових дій на території Києва та Київської області, відповідач зазнав значних матеріальних збитків, що вплинуло на платоспроможність товариства відповідача, судом оцінюються критично, адже вказані обставини не звільняють відповідача від обов'язку здійснити розрахунок за поставлений позивачем товар.
Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 80637159,82 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.
Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 20435444,61 гривень пені, розрахованої за період з 13.08.2022 по 13.02.2023, 1915408,70 гривень 3% річних, розрахованих за період з 01.05.2022 по 13.02.2023, та 12165939,49 гривень інфляційних втрат, розрахованих за період з травень 2022-січень 2023 років.
Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктом п. 5.2. договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальникові, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від ціни не оплаченого товару, за кожний день прострочення.
Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання з оплати мало бути виконано. При цьому, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 уточнила правову позицію, викладену у справі № 911/634/19, вказавши, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Як встановлено судом умовами пункту 5.2. укладеного між сторонами договору не передбачено інших умов нарахування пені, ніж встановлено приписами ст. 232 Господарського кодексу України, тому пеня має розраховуватися з наступного дня після визначеного договором терміну оплати та до виконання грошового зобов'язання або до відповідного дня останнього місяця шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що такий є необґрунтованим, адже при нарахуванні пені за порушення відповідачем зобов'язань, позивачем не взято до уваги, що початком для нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, нарахування якої обмежується строком встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, коли як позивачем здійснено нарахування пені за період з 13.08.2022 по 13.02.2023.
Тож, судом здійснено власний розрахунок пені з урахуванням вірно визначеного початку та кінцевого періоду нарахування, не виходячи за межі заявлених позивачем періодів, та встановлено, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача пені становить 8947410,88 гривень. Відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 1915408,70 гривень 3% річних та 12165939,49 гривень інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.
Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
А саме суд приймає рішення про стягнення з ТОВ «Ексон Оіл» на користь ПАТ «Укрнафта» 80637159,82 гривень основного боргу, 8947410,88 гривень пені, 1915408,70 гривень 3% річних та 12165939,49 гривень інфляційних втрат.
Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 845683,21 гривень.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексон Оіл» (07700, Київська обл., Яготинський р-н, місто Яготин(з), вул. Шевченка, будинок 235, код: 43969245) на користь Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, код: 00135390) 80637159,82 гривень основного боргу, 8947410,88 гривень пені, 1915408,70 гривень 3% річних, 12165939,49 гривень інфляційних втрат та 845683,21 гривень судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2023.
Суддя Р.М. Колесник