Дата документу 08.05.2023
Справа № 501/3633/22
2/501/152/23
27 квітня 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Петрюченко М.І.
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідача: Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: Професійна спілка робітників морського та річкового транспорту морського порту «Чорноморськ»
предмет та підстави позову: про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник відповідача - ОСОБА_2 ,
ухвалив рішення та
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
ОСОБА_1 19.12.2022 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: Професійна спілка робітників морського та річкового транспорту морського порту «Чорноморськ») про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, згідно якого просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «МТП «Чорноморськ» №262/О-14 від 16.11.2022 про звільнення позивача та поновити її на роботі;
- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «МТП «Чорноморськ» від 30.09.2022 №148 «Про призупинення дії трудового договору з окремими працівниками ДП «МТП «Чорноморськ» та поновити дію трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ»;
- стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.11.2022 по день фактичного допуску до роботи з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів;
- стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 225 000,00 грн. моральної шкоди та судовий збір у розмірі 4367,40 грн.
Позов мотивований тим, що вона (позивач) з березня 2015 року перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ».
Наказом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» №262/О-14 від 16.11.2022 позивача звільнено з роботи на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Підставою для звільнення позивача став наказ ДП «МТП «Чорноморськ» №84 від 24.06.2022 «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності працівників».
Позивач вважає своє звільнення незаконним, тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Представник відповідача 25.01.2023 надав до суду відзив на позов (а.с.165-178), просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи тим, що процедура звільнення позивача відбулась на законних підставах.
Позивач 16.02.2023 надала до суду відповідь на відзив (а.с.226-228), просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
В судовому засіданні позивач просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову.
Третя особа Професійна спілка робітників морського та річкового транспорту морського порту «Чорноморськ» повідомлялась про судовий розгляд справи, однак представник не з'явився, пояснення на позову до суду не надав.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 27.12.2022 відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.148-149).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 17.02.2023 у клопотанні позивача про витребування доказів відмовлено (а.с.240-241).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з березня 2015 року перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.29-30 т.1).
Підставою для звільнення позивача став наказ ДП «МТП «Чорноморськ» №84 від 24.06.2022 «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності працівників» (а.с.185-186 т.1).
На адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про майбутнє звільнення разом з переліком місць (посад) для заміщення працвниками порту (а.с.187 т.1), яке вона не отримала, що підтверджується копією конверту та повідомленням про вручення (а.с.189 т.1).
Наказом ДП «МТП «Чорноморськ» від 30.09.2022 №148 «Про призупинення дії трудового договору з окремими працівниками ДП «МТП «Чорноморськ», призупинено дію трудових договорів з окремими працівниками підприємства (а.с.191 т.1).
Наказом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» №262/О-14 від 16.11.2022 позивача звільнено з роботи на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.31 т.1).
ІV. Оцінка Суду.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.
Статтею 5-1 КЗпП України забезпечено правовий захист громадян від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником, або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, передбачених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
За частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник, або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж самому підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов'язок власника підприємства або уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Наказом в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 24.06.2022 №84 «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності працівників» проведено з 15.09.2022 зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» у структурних підрозділах за списком згідно з Додатками до цього наказу (а.с.185 - 186 т.1).
Підставою для прийняття Наказу від 24.06.2022 №84 зазначено, що:
«…Підприємство позбавлено будь-якої можливості здійснювати виробничу діяльність з обробки експортних та імпортних вантажів, що відповідно разхом з іншими негативними факторами, потягло за собою збитковість Підприємства. Показники фінансової звітності та об'єктивна неможливість здійснювати виробничу діяльність внаслідок війської агресії Росіської Федерації проти України виключаючи перспективи виходу Підприємства з фінансової кризи та ставлять під загрозу життєдіяльність Підприємства в цілому…».
Наказом в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 06.10.2021 №351 «Про зміни в організації виробництва і праці» створено в ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» структурні підрозділи за списком (а.с.182-183 т.1).
Разом з тим, докази в обґрунтування зміни істотних умов праці працівникам підприємства в матеріалах справи відсутні, ніяких інших документів (узгодження з профспілковими організаціями, які діють на підприємстві, економічні розрахунки економічного обґрунтування істотних умов праці працівникам підприємства), як підстави для прийняття цих наказів не зазначається, не надано таких доказів в суді представником відповідача.
Інші мотиви, якими керувався відповідач під час прийняття наказу від 24.06.2022 №84 носять загальний характер, без зазначення конкретних підстав для прийняття наказу.
Таким чином, суд доходить до висновку про те, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами законність змін в організації і праці, шляхом скорочення чисельності працівників Підприємства, ліквідації з 15.09.2022 структурних підроділів з усіма робочими місцями та посадами, у тому числі посади, яку обіймала позивач, що надавало б відповідачу право на застосування п.1 ст.40 КЗпП України, як результат прийняття оскаржуваного наказу.
Крім того, судом встановлено, що відповідач належним чином не повідомив позивача про наступне вивільнення, не виконав обов'язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.
Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що право визначати чисельність і штат працівників належить власникові або уповноваженому ним органу і ніхто не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Власник має право на свій розсуд вносити зміни у штатний розпис. Вказане право підприємству надано відповідно до ст.64 ГК України (підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис).
Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці та ін.
Відповідно до ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Положення ст.96 КЗпП України встановлюють, що колективним договором, а якщо договір не укладався - наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці.
Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Відповідно до Колективного договору рішення про скорочення працівників (більш як одного) повинно бути прийнято керівником не одноособово, а сумісно з профкомом.
Інформація щодо звернення відповідача до профспілкової організації щодо зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення працівників в матеріалах справи відсутня.
Згідно ст.43 КЗпП України чітко сформульовано, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених чинним законодавством про працю, «може бути проведене лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Отже, роботодавець порушив вимоги закону і проігнорував участь органу профспілки у питаннях зміни організації виробництва і праці на підприємстві.
Суд доходить до висновку, що керівництво ДП «МТП «Чорноморськ» в односторонньому порядку прийняв рішення з питань зміни організації виробництва і праці на підприємстві. Вказані обставини дають підстави суду сумніватись у законності ліквідації посади, яку обіймав позивач, тому відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України.
Суд, зауважує, що визнання наказу про звільнення незаконним автоматично тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (аналогічного висновку дійшов ВССУ при розгляді справи № 223/30/16-ц від 25.09.2017).
Оскільки суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача, то в порядку ст.235 КЗпП України позивач має право на стягнення на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок) і обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов'язана виплата.
Пунктом 5 розділу ІV Порядку передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позов в цій частині обґрунтований та підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування наказу ДП «МТП «Чорноморськ» від 30.09.2022 №148 «Про призупинення дії трудового договору з окремими працівниками ДП «МТП «Чорноморськ» суд керується наступним.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Даний Указ затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 17.05.2022 №341/2022 та від 12.08.2022 №573/2022 «Про продовження строків воєнного стану» воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався, востаннє з 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон 2136-IX).
Статтею 1 Закону визначено, що він визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно ст.13 вказаного Закону (у первинній редакції, яка діяла до 19.07.2022) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
З 19.07.2022 ст.13 Закону 2136-IX викладено в новій (розширеній) редакції. Зокрема у ч.1 даної статті дане більш розширене визначення поняттю призупинення дії трудового договору та вказано, що це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
У частині 2 даної статі вказано, що наказ про призупинення дії трудового договору повинен містити кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові інші персональні данні відповідних працівників.
Таким чином, законодавець прямо передбачив, що призупинення дії трудового договору може відбуватись не у відношення всього персоналу, а відносно конкретних працівників (наведених у відповідному переліку).
При цьому умовами такого призупинення на тлі російської військової агресії є неможливість надання та виконання певної роботи (в новій редакції ст.13 Закону неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором).
Таким чином, суд вважає, що підставами для призупинення дії трудового договору відповідно до ст.13 Закону 2136-IX може бути на лише абсолютна непрацездатність підприємства через його руйнування чи руйнування частини його інфраструктури, а й інші, викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше, наприклад: скорочення замовлень чи обсягу послуг, які надаються підприємством, суттєве зниження доходів підприємства, неможливість виконання роботодавцем перед працівником зобов'язань з виплати заробітної плати та страхових внесків тощо.
При цьому саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього (певні посади, що можуть бути незадіяні в умовах зміненої господарської діяльності; кваліфікація окремих працівників, наявність у них певних знань, навичок та умінь, допущення певними працівниками порушень трудового розпорядку тощо).
При цьому суд звертає увагу на те, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а Законом визначено, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
В даному випадку тимчасово призупиняючи дію трудового договору з певними працівниками, роботодавець в якості такого критерію визначив невихід ними на роботу після 24 лютого 2022 року, при цьому у наказі відсутні дані про те, що вищевказаний невихід повинен охоплювати весь період з дати російської агресії до дати видання зазначеного наказу.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ відповідає вимогам ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та об'єктивним економічним реаліям, в яких відповідач опинився в наслідок збройної російської агресії, не містить ознак дискримінації по відношенню до позивача, підтвердженням чого є матеріали справи, а отже підстави для визнання оспорюваного наказу незаконним та його скасування у суду відсутні.
Також, відмовляючи в задоволенні вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд керується наступним.
Згідно з статтею 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 466/8242/18 (провадження № 61-943св20) зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди.
У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 822/3180/15 (провадження №К/9901/9658/18), від 16 грудня 2019 року у справі № 806/2954/17 (провадження №К/9901/49424/18).
Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач не зазначив у чому саме полягає моральна шкода та не навів обставини, які визначають її характер та обсяг.
Крім того, ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження наявності моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, а також наявності чи необхідності її додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок невчасного здійснення відповідачем компенсаційних виплат, передбачених ст.117 КЗпП України.
Сам по собі факт позбавлення відповідачем позивача певних повноважень щодо виконання обов'язків позивача, призупинення дії трудового договору та подальше звільнення позивача, не є безумовною підставою для відшкодування йому моральної шкоди.
Цей висновок узгоджується й з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», якими встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що діями (бездіяльністю) відповідача їй заподіяно моральну шкоду, а саме, не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань позивач виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, як наслідок, недоведено усіх складових деліктної відповідальності за завдану моральну шкоду, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Виходячи з викладеного, Суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, доходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Також, враховуючи положення статті 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за один місяць.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно із статтею 133 ЦПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При подачі позову до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 4367,40 грн., що підтверджується квитанціями (а.с.1-2 т.1).
У зв'язку із частковим задоволенням позову, судовий збір на користь позивача слід стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» пропорційно від задоволеної частини вимог у розмірі 1984,80 грн.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, Суд
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги: Професійна спілка робітників морського та річкового транспорту морського порту «Чорноморськ») про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ ДП «МТП «Чорноморськ» №262/О-14 від 16.11.2022 «Про припинення трудового договору».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу банківських операцій та розрахунків з клієнтами Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ».
Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1984,80 грн.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Іллічівського міського
суду Одеської області М.І.Петрюченко