Справа № 158/1647/23
Провадження № 2-а/0158/44/23
19 травня 2023 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,
за участю секретаря - Оніщук Н.Є.,
представника позивача - Рудницького Р.М.,
відповідача - ASIF ALI MUHAMMAD MUMTAZ АLI,
представника відповідача - адвоката Самолюка В.В.,
перекладача - Бобрик І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці справу за адміністративним позовом 9 прикордонного загону імені ОСОБА_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 про продовження строку примусового затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі України, -
Представник 9 прикордонного загону ім. Січових Стрільців (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до суду із адміністративним позовом до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 про продовження строку затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28.11.2022 року, громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було затримано з поміщенням до ПТПІ з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2022 року, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28.11.2022 року в залишено без змін.
Для забезпечення виконання рішення суду про ідентифікацію та забезпечення примусового видворення позивачем було вжито всіх заходів, однак видворити до країни громадянської належності відповідача з України на даний час виявилося не можливим у зв'язку з відсутністю будь-якого авіасполучення з території України з 24.02.2022 року. На даний час вирішується питання щодо можливості видворення відповідача через треті країни та оформлення візи для нього. Враховуючи наведене, позивач просить продовжити строк затримання з метою забезпечення примусового видворення до шести місяців.
Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 19.05.2023 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
Представник позивача Рудницький Р.М. в судовому засіданні позов підтримав, з підстав викладених в ньому, просив його задовольнити. Суду пояснив, що причиною невиконання працівниками ДПС України рішення про примусове видворення відповідача був брак часу, встановленого рішенням суду та реальних можливостей (врегулювання даного питання з іншими органами).
Відповідач ASIF ALI ОСОБА_3 та його представник - адвокат Самолюк В.В. в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на те, що доцільність подальшого тримання відповідача на даний час відсутня, особу іноземця ідентифіковано, останній самостійно бажає залишити територію України просять у задоволені позову відмовити. Окрім іншого, просили врахувати, що відповідач співпрацював з відповідними органами державної влади під час процедури його ідентифікації, отримав у консульстві Пакистану документ (дозвіл), який надавав йому право у місячний термін покинути територію України, самостійно придбав авіаквитки за власні кошти. Окрім іншого, законних підстав, визначених ст.289 КАС України, які б надавали суду можливість продовжити строк затримання особи-іноземця за даних обставин немає.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Судом встановлено, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28.11.2022 року, громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було затримано з поміщенням до Волинського ПТПІ з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Вказаний факт не заперечувався сторонами у судовому засіданні.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2022 року, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28.11.2022 року - залишено без змін.
У судовому засіданні встановлено, що в подальшому особа відповідача ідентифікована як - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що відповідач самостійно за власні кошти придбав проїзні квитки, отримав від посольства Пакистану дозвіл ( тимчасовий документ), який надавав йому право протягом місяця покинути територію України та повернутись до країни походження.
Відповідач не звертався із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Відповідно до частини одинадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Частина тринадцята статті 289 КАС України встановлює, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи; наявність хоча б однієї з яких надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців).
Зазначений перелік умов є вичерпним, що також зазначено у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 743/1046/20).
В судовому засіданні не встановлено підстав, передбачених ч. 13 ст. 289 КАС України, за наявності яких неможливо виконати судове рішення про примусове видворення іноземця, особу якого ідентифіковано.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22.09.2011 № 3773-VI (надалі - Закон № 3773).
Так, згідно ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як на 18 місяців.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Зокрема, відповідно до п. «f» ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа «Анатолій Руденко проти України» стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» п.1 ст.5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
Суд наголошує, що п.1 ст.5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує п.1 ст.5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ливада проти України» (від 26 червня 2014 року) зазначено, що проголошуючи право на свободу, пункт ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення п.1 ст.5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.
Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 6 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2003р. №12-рп/2003).
Враховуючи вищевстановлені обставини, суд констатує, що будь-якого порушення зі сторони відповідача задля виконання процедури видворення, судом не встановлено; іноземець цілком реально співпрацював з відповідними органами для реалізації свого права на повернення до країни походження, тому, у даному випадку, затримання відповідача на новий строк буде суперечити п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, суд зауважує, що відсутність можливості виконання судового рішення про примусове видворення відповідача за межі території України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача та суперечитиме положенням Конвенції.
Твердження позивача про те, що у випадку незадоволення позову іноземець буде звільнений з ПТПІ та знову ж таки буде вважатися таким, що незаконно перебуває на території України, суд не бере до уваги, оскільки відповідно до ч. 18 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» особи, звільнені з пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на підставі рішення суду про скасування рішення про їх затримання або примусове видворення за межі України, або яких до завершення граничного строку перебування у таких пунктах не було примусово видворено за межі України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їхнього походження або з інших причин, незалежних від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні на період дії обставин, що унеможливлюють їх примусове видворення за межі України.
Враховуючи вищевказане та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов 9 прикордонного загону імені ОСОБА_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 про продовження строку затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі України до задоволення не підлягає.
Керуючись статями 9, 72-77, 241, 244, 246, 268-272, 288, 289 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову 9 прикордонного загону імені ОСОБА_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про продовження строку примусового затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі України -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - 9 прикордонний загін імені Січових Стрільців (військова частина НОМЕР_1 ), адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14321914.
Представник позивача - Рудницький Руслан Миколайович, адреса: м. Житомир, вул. Промислова, 5.
Відповідач - громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце перебування: АДРЕСА_2 .
Представник відповідача - адвокат Самолюк Василь Васильович, адреса: м. Луцьк, вул. Градний Узвіз, 2, Волинської області.
Повний текст рішення складений 24.05.2023 року.
Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч