Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
11.05.2023м. ХарківСправа № 922/1511/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Красовському В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управлінням активами "Сварог Ессет Менеджмент", що діє від свого імені, але в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Сьомий" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управлінням активами "Сварог Ессет Менеджмент" (01601, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Д);
до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, вул. Героїв Харкова, 199).
про стягнення коштів у розмірі 7 910 298, 24 грн
за участю представників:
позивача - Щербаха Р.С. адвокат (в режимі відеоконференції);
відповідача - Гарагуля В.А. за самопредставництвом.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управлінням активами "Сварог Ессет Менеджмент", що діє від свого імені, але в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Сьомий" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управлінням активами "Сварог Ессет Менеджмент", м. Київ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м. Харків, про стягнення 3% річних в розмірі 2 413 903, 55 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 496 394, 69 грн, підставою нарахування яких стало порушення відповідачем свого зобов'язання щодо вчасної сплати дивідендів за результатами діяльності товариства відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.09.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/1511/22 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 11.10.2022 о 10:30 год.
Розгляд справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач посилається на те, що позивач не має права без обмежень володіти, користуватися та розпоряджатися акціями відповідача, оскільки на них накладений арешт, а й отже не має самостійного права реалізовувати права акціонера. Таким чином, як вказує відповідач, на цей час позивач не має самостійного права здійснювати права акціонера щодо акцій відповідача, які знаходяться у власності позивача, у тому числі, права на отримання доходів, як похідного від права власності на акції. Щодо розрахунку заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, відповідач вказує на те, що передбачене Законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідач вважає, що зазначена позивачем за позовом сума індексу інфляції, не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов'язання від відповідача виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого позивач повинен був отримати компенсацію (плату) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами. Окрім цього, зазначає про можливість зменшення загального розміру відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання та відмовити у їх стягненні, вказуючи на те, що доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків у позивача через неналежне виконання договірних зобов'язань матеріали справи не містять. Також відповідач вважає, що господарський суд не повинен застосовувати до АТ «Українські енергетичні машини» штрафні санкції у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, враховуючи наявність форс-мажорних обставин.
У наданій до господарського суду відповіді на відзив (вх. № 1490), позивач вказує на те, що предметом позовних вимог у даній справі не є корпоративні відносини сторін, тому, оскільки спір не є корпоративним, а заявляється вимога про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення раніше виконаного грошового зобов'язання зі сплати дивідендів, на яку (вимогу) позивач має право незалежно від володіння акціями АТ «Українські енергетичні машини» на момент пред'явлення такої вимоги. Позивач вказує, що до правовідносин у даній справі не можуть бути застосовані положення ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки вони виникли між сторонами з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, а не із договірних відносин. Так, наголошує, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Позивач вважає, що посилання відповідача на обставини форс-мажор через війну, які підтверджує листом ТПП України від 28.02.2022, не є належним доказом у даній справі, оскільки згідно зі ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Натомість, невиконання грошового зобов'язання перед позивачем у період з 14.06.2019 по 17.10.2019 не було викликано обставинами форс-мажор, тому що цей факт не було встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 05.08.2020 у справі № 922/4208/19. Отже, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Заперечень на відповідь на відзив на позов відповідачем до суду надано не було.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні 11.05.2023 представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 11.05.2023, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Сварог Ессет Менеджмент», що діє від свого імені, але в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Сьомий» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами "Сварог Ессет Менеджмент" (позивач, ТОВ "Компанія з управління активами "Сварог Ессет Менеджмент"), є власником 64 817 590 штук простих іменних акцій Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", попереднє найменування Акціонерне товариство «Турбоатом» (відповідач).
17 квітня 2019 року вищим органом управління відповідача - загальними зборами акціонерів (протокол № 24 від 17 04.2019), серед іншого, було прийнято рішення про розподіл прибутку товариства за 2018 рік (питання 7 порядку денного), відповідно до якого постановлено розподілити чистий прибуток, отриманий товариством за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році, з урахуванням Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств у статутному капіталі яких є корпоративні права держави», таким чином:
50 % - на виплату дивідендів акціонерам товариства,
На поповнення резервного капіталу товариства не нараховувати, оскільки він сформований у повному обсязі;
50 % - на здійснення витрат, передбачених фінансовим планом товариства на 2019 рік.
Вказаним рішенням загальних зборів також затверджено загальний розмір річних дивідендів за підсумками роботи товариства за 2018 рік у розмірі - 382 137, 5 тис. грн. та встановлено, що виплата дивідендів здійснюється товариством безпосередньо акціонерам
24 травня 2019 року відбулось засідання Наглядової ради відповідача, оформлене протоколом № 12-НР, згідно якого розглядалось питання № 3 щодо визначення дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядку та строків виплати дивідендів, способу повідомлення осіб, які мають право на отримання дивідендів.
Вищевказаними річними загальними зборами акціонерів (протокол № 24 від 17.04 2019) та Наглядовою радою (протокол № 12-НР від 24.05 2019) відповідача прийняті наступні рішення стосовно виплати дивідендів за результатами діяльності товариства у 2018 році.
розмір дивідендів, що підлягають виплаті відповідно до рішення річних Загальних зборів: 382 137 500, 00 грн;
дата складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за результатами діяльності товариства у 2018 році - 10.06 2019;
розмір річних дивідендів на 1 акцію - 0, 904475 грн;
нарахування та виплата дивідендів з 14.06.2019 по 17.10.2019,
виплата дивідендів здійснюється товариством безпосередньо акціонерам з урахування вимог Податкового кодексу України з обов'язковим наданням копії реєстраційного номеру облікової картки платника податків (для фізичних осіб) та документів необхідних для уникнення подвійного оподаткування (для юридичних осіб-нерезидентів).
Також, у відповідності до вищевказаного рішення Наглядової ради відповідача, на його офіційному вебсайті 14.06.2019 було розміщено повідомлення для осіб, які мають право на отримання дивідендів, відповідну інформацію щодо порядку отримання дивідендів за 2018 рік.
Позивач був акціонером відповідача із кількістю акцій 64 817 581 штук та, відповідно, як акціонер відповідача, мав право на дивіденди у сумі 58 625 881, 57 грн із розрахунку розміру річних дивідендів на 1 акцію - 0, 904475 грн.
Як вказує позивач, у встановлені вищевказаним рішенням Наглядової ради терміни для виплати дивідендів, відповідач належним чином зобов'язання із своєчасної виплати позивачеві дивідендів не виконав.
Зазначені вище факти були встановлені у рішенні Господарського суду Харківської області від 05.08.2020 у справі №922/4208/19, яке було залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/4208/19.
У подальшому відповідач здійснив виплату зазначених вище належних позивачеві дивідендів за 2018 рік з порушенням терміну для виплати таких дивідендів наступним чином:
- 05.11.2019 відповідач виплатив частину суми у розмірі 5 000 000, 00 грн, доказом чого є виписка за рахунками позивача у АТ «Альфа-Банк» у м. Києві станом на 05 11.2019.
25.02.2020 відповідач виплатив частину суми у розмірі 5 000 000,00 грн, доказом чого є виписка за рахунками позивача у АТ «Альфа-Банк» у м Києві станом на 25.02.2020.
04.08.2020 відповідач виплатив частину суми у розмірі 1 000 000,00 грн, доказом чого є виписка за рахунками позивача у АТ «Альфа-Банк» у м. Києві станом на 04.08 2020.
06.08.2021 відповідач виплатив останню частину суми дивідендів у розмірі 47 625 881, 57 грн, доказом чого є виписки за рахунками у АТ «Альфа-Банк» у м. Києві станом на 06.08 2021.
Враховуючи прострочення відповідачем виплати дивідендів за 2018 рік, позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом за захистом свого порушеного права, позивач просить суд стягнути 3% річних у розмірі 2 413 903, 55 грн та 5 496 394, 69 грн. - інфляційних втрат.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Новоселецький проти України" від 22.02.2005, "Федоренко проти України" від 01.06.2006).
Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а також законні сподівання щодо прибутку, що може вважатися правом власності відповідно до положення ст. 1 Протоколу (пункт 53 рішення від 23.02.1995 у справі "Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів", п. 24 рішення від 01.06.2006 у справі "Федоренко проти України").
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, сплата акціонеру дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів акціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).
Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.
Ч. 1 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
В силу ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків може бути і рішення загальних зборів про виплату дивідендів.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 ГК України.
Ч. 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Харківської області від 05.08.2020 у справі № 922/4208/19, яке було залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020, стягнуто з Акціонерного товариства "Турбоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Сварог Ессет Менеджмент" суму заборгованості з нарахованих дивідендів в розмірі 47 625 881, 57 грн, 3% річних в розмірі 264 456, 40 грн, судовий збір в розмірі 672 350, 00 грн.
Приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Натомість, здійснення виплати зазначених вище належних позивачеві дивідендів за 2018 рік сталося з порушенням терміну для виплати таких дивідендів, що не заперечується відповідачем.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов'язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за наступний період.
З огляду на наведене вбачається, що чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.
Дана правова позиція повністю узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові № 914/1033/17 від 10 квітня 2018 року.
Враховуючи викладене, сума заявлених позивачем до стягнення 3% річних в розмірі 2 413 903, 55 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 496 394, 69 грн (розрахунок яких перевірено судом) є обґрунтованою та правомірно заявленою.
Стосовно заперечень відповідача щодо розрахунків позивача, слід зауважити наступне.
Так, відповідачем не було надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум, а лише зазначено про незгоду з розрахунком позивача.
Відносно твердження відповідача, що позивачем не надано доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка та не надано доказів того, що Держстатом здійснено публікацію щодо цього не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, в офіційних періодичних виданнях, суд зазначає таке.
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», не визначає обов'язку учасника справи вчиняти вищевказані дії. Крім того, статистична інформація відповідно до Закону України «Про інформацію» є відкритою, у тому числі і щодо індексу інфляції.
Щодо тверджень відповідача, що на цей час позивач не має права без обмежень володіти, користуватися та розпоряджатися акціями відповідача, оскільки на них накладений арешт, а отже й не має самостійного права реалізовувати права акціонера, суд відхиляє їх, з огляду на таке.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Арешт на корпоративні права ТОВ «КУА «Сварог Ессет Менеджмент» на 64 817 590 шт. простих бездокументарних іменних акцій, міжнародний ідентифікаційний номер UА4000025043, номінальною вартістю 0,25 грн. (частка в статутному капіталі 15,3416%) АТ «Українські енергетичні машини», накладений ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 19.10.2022.
Натомість предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати дивідендів за 2018 рік в період з 17.10.2019 до 06.08.2021.
Як вказує позивач та не заперечувалось відповідачем, у вказані періоди жодного арешту на акції накладено не було.
При цьому, оскільки предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів як виду відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України, то предметом доказування у даній справі є відповідно обставини, які підтверджують або заперечують вказані вимоги.
Таким чином, ухвала слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 19.10.2022 у справі № 554/10511/22 не стосується предмету доказування у даній справі. При цьому, як слідує із ухвали слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 19.10.2022 у справі № 554/10511/22, арешт на корпоративні права ТОВ «КУА «Сварог Ессет Менеджмент» накладено із забороною лише розпорядження ними. Позивачем заявляється вимога про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення раніше виконаного грошового зобов'язання зі сплати дивідендів, на яку (вимогу) позивач має право незалежно від володіння акціями АТ «Українські енергетичні машини» на момент пред'явлення такої вимоги.
Отже, запереченнями відповідача не спростовується правомірність заявлених позивачем до стягнення 3 % річних у розмірі 2 413 903, 55 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 496 394, 69 грн.
Натомість, розглянувши матеріали справи та надані сторонами докази, суд зазначає про таке.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).
За ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків, інфляційних), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та N 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Також суд з вертає увагу, що аналіз положень ст. 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.
Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
Близька за змістом правова позиція щодо застосування ст. 614 ЦКУ висловлена Верховними Судом України у постанові від 13.02.2013 у справі № 6-170цс12.
Вирішуючи питання про наявність вини, як умови застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, слід ураховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 України підставою для застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору» (ч. 1 ст. 631 ЦК України).
Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення».
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Приписами ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Водночас суд зазначає, що конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання за Контрактом, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування ч. 3 ст. 511 ЦК України, ст. 233 ГК України (щодо права суду зменшувати розмір процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України).
Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц, нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати трьох процентів річних та інфляційних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату трьох процентів річних та інфляційних є додатковою до основної вимогою.
Отже, вимогу про сплату трьох процентів річних та інфляційних відповідно до ст. 625 ЦК України слід розглядати як додаткову щодо вимоги про сплату основного зобов'язання.
Суд вважає за необхідне зауважити на наступному.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (з подальшими подовженнями) на всій території України було введено воєнний стан».
Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», вказаний Указ Президента був затверджений Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди, тощо) обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а також винятковими погодними умовами і стихійним лихом, тощо.., а саме епідемія, інші стихійні лиха, тощо.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 серпня 2022 року» Харківська міська територіальна громада віднесена до територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій.
Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» неодноразово піддавалося ворожим обстрілам. Як вказує відповідач, у зв'язку із зазначеними обставинами, зокрема, систематичними обстрілами території підприємства АТ «Українські енергетичні машини», відповідно, через об'єктивні, незалежні від підприємства причинами, фактично зупинило господарську діяльність.
В провадженні слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Харківській області знаходяться досудові провадження:
- № 22022220000000817 від 22.04.2022 (правова кваліфікація кримінального
правопорушення - ч. 1 ст. 438 КК України)
- № 22022220000001240 від 12.05.2022 (правова кваліфікація кримінального
правопорушення - ч. 1 ст. 438 КК України)
- № 4200222217500000247 від 27.07.2022 (правова кваліфікація кримінального
правопорушення - ч. 3 ст. 110 КК України)
- № 120022221190000725 від 28.07.2022 (правова кваліфікація кримінального
правопорушення - ч. 1 ст. 438 КК України)
- № 220022220000002603 від 08.08.2022 (правова кваліфікація кримінального
правопорушення - ч. 3 ст. 110 КК України), - які порушені за фактом обстрілів із невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру по території та будівлям, що розташовані в місті Харкові, в тому числі по будівлям та території Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини», внаслідок чого відповідачу нанесені численні конструктивні пошкодження, тобто, завдано майнову шкоду.
Так, суд погоджується з доводами позивача, що невиконання грошового зобов'язання відповідачем перед позивачем у період з 14.06.2019 по 17.10.2019 не було викликано обставинами форс-мажор, на які посилається відповідач, натомість позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних у вересні 2022 року, саме у період повномасштабного вторгнення Російської Федерації, коли більшість замовників продукції виробництва відповідача не мали можливості своєчасно розрахуватися за її виготовлення та отримання. В даний період більшість підприємств Харкова призупинили свою господарську діяльність, а деякі і зовсім зупинилися, у зв'язку із обстрілами та евакуацією працівників.
Вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, слід ураховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Суд зауважує, що у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України.
Так, у вище вказаному пункті зазначене таке: «з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника».
У постанові від 24.02.2021 у справі № 924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків, інфляційних), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Судом враховано, що порушення відповідачем зобов'язань мало місце до початку військової агресії Російської Федерації проти України, однак наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на час розгляду спору зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат.
Враховуючи положення діючого законодавства, практику Верховного Суду, викладену у вищезазначених постановах, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, здійснення виплати належних позивачеві дивідендів за 2018 рік, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, суд вважає доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливість зменшення розміру нарахованих у даній справі 3 % річних та інфляційних втрат на 50 %.
Відповідно ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Враховуючи викладене, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управлінням активами "Сварог Ессет Менеджмент", що діє від свого імені, але в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Сьомий" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управлінням активами "Сварог Ессет Менеджмент" (код за ЄДРІСІ 233821) (01601, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Д; код 33499232) загальну суму 3 % річних у розмірі 1 206 951, 77 грн; загальну суму інфляційних втрат у розмірі 2 748 197, 35 грн; витрати зі сплати судового збору у розмірі 118 654, 48 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено 22.05.2023
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/1511/22