23 травня 2023 р. № 400/5848/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001,
до відповідача:фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
про:стягнення податкового боргу у сумі 10 249,60 грн,
21 грудня 2022 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про стягнення з відповідачки на користь Держави в рахунок погашення податкового боргу в сумі 10249,60 грн, а саме акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання торгівлі підакцизних товарів в сумі 1683,30 грн (недоїмка 1678,00 грн, пеня 5,30 грн), по єдиному податку з фізичних осіб в сумі 8566,30 грн (недоїмка 8566,01 грн, пеня 0,29 гривні).
Позов обґрунтовано позивачем тим, що у відповідачки виник податковий борг на підставі податкових повідомлень-рішень (далі - ППР), складених за результатами камеральних перевірок відповідачки, декларацій акцизного податку і заяв про застосування спрощеної системи оподаткування в загальному розмірі 10249,60 гривні. Зазначений податковий борг всупереч вимогам чинного законодавства відповідачка не сплатила.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Копію ухвали від 23.12.2022 відповідачка отримала 04.04.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 5400501214708 (Ф. 119).
Відповідачка правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася.
У зв'язку з тим, що відповідачка відзив на позов у встановлений судом строк не подала, згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішив справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідачка з 20.04.2010 є зареєстрованою як фізична особа-підприємець (а.с. 11).
22.12.2012 відповідачка подала до Державної податкової інспекції у Врадіївському районі заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з 01.01.20212 (а.с. 15), а 14.02.2021 - податкову декларацію єдиного податку - фізичної особи-підприємця за податковий (звітний) період 2020 року (а.с. 64).
Відповідачка була платником єдиного податку другої групи, що підтверджується розгорнутим розрахунком податкового боргу (а.с. 13).
На підставі акта перевірки від 27.02.2020 № 177/14-29-54-05-36/ НОМЕР_1 за порушення відповідачкою строку сплати суми грошового зобов'язання з Єдиного податку з фізичних осіб позивачем прийнято ППР від 31.03.2020 № 0009175405 (форма «Ш») (а.с. 22-23), яким відповідачку зобов'язано сплатити штраф у сумі 6860,30 гривні. Зазначене ППР відповідачка отримала 07.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 5500217167435 (Ф. 119) (а.с. 23, зворотній бік).
Загальний розмір податкового боргу по єдиному податку з фізичних осіб відповідачки на день звернення позивача до суду становив 8566,30 грн, в тому числі недоїмка у розмірі 8566,01 грн і пеня - 0,29 грн, що підтверджується відповідним розрахунком позивача (а.с. 13) та витягом з інтегрованої картки платника (а.с. 19-21).
На підставі актів перевірок від 01.10.2019 № 8/14-2-54-06-36/2746120642 та від 28.10.2020 № 478/14-29-04-25/2746120642 за несвоєчасне подання декларацій з акцизного податку позивачем прийнято ППР відповідно:
від 07.11.2019 № 0024375406 (форма «ПС») (а.с. 24), яким до відповідачки застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1530,00 грн, яке вона отримала 26.11.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 5500216949375 (Ф. 119) (а.с. 25, лицьовий бік);
від 04.12.2020 № 0018080425 (форма «Ш») (а.с. 26), яким відповідачу зобов'язано сплатити штраф у розмірі 21,00 грн; вказане ППР вона не отримала у зв'язку «із закінченням встановленого строку зберігання» поштового відправлення, що підтверджується Довідкою ф. 20 (а.с. 27, лицьовий бік).
Крім цього, відповідачка подала контролюючому органу декларації акцизного податку, а саме:
20.12.2019 за вх. № 36444177 за листопад 2019 року на суму податкового зобов'язання 29,67 грн (а.с. 28-33);
16.01.2020 за вх. № 1805730 за грудень 2019 року на суму податкового зобов'язання 38,52 грн (а.с. 34-39);
17.02.2020 за вх. № 11557843 за січень 2020 року на суму податкового зобов'язання 37,95 грн (а.с. 40-45);
12.03.2020 за вх. № 14621877 за лютий 2020 року на суму податкового зобов'язання 32,33 грн (а.с. 46-51);
09.04.2020 за вх. № 17855847 за березень 2020 року на суму податкового зобов'язання 34,57 грн (а.с. 52-57);
06.05.2020 за вх. № 21218049 за квітень 2020 року на суму податкового зобов'язання 57,67 грн (а.с. 58-63).
Загальний розмір податкового боргу по акцизному податку з реалізації суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів відповідачки на день звернення позивача до суду становив 1683,30 грн, в тому числі недоїмка у розмірі 1678,00 грн і пеня - 5,30 грн, що підтверджується відповідним розрахунком позивача (а.с. 13) та витягом з інтегрованої картки платника (а.с. 16-18).
Позивач виставив відповідачці податкову вимогу від 27.12.2019 № 135161-54 (форма «Ф») на суму 2293,11 грн, яка отримана нею згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення № 5500217039518 (Ф. 119) 21.01.2020 (а.с. 12).
Зазначену податкову вимогу відповідачка в адміністративному або судовому порядку не оскаржила.
З метою стягнення з відповідача відповідного податкового боргу позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Пунктом 38.1 статті 38 ПК України встановлено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Пунктом 56.11 статті 56 ПК України закріплено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Таким чином, грошові зобов'язання відповідачки, що визначені нею у податкових деклараціях акцизного податку від 20.12.2019 (а.с. 28-33), від 16.01.2020 (а.с. 34-39), від 17.02.2020 (а.с. 40-45), від 12.03.2020 (а.с. 46-51), від 09.04.2020 (а.с. 52-57) і від 06.05.2020 (а.с. 58-63) вважаються узгодженими, і вони не підлягають оскарженню.
Відповідно до пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо:
платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;
дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, або завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;
згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;
дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;
результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Згідно з абзацом першим пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Суд встановив, що ППР надсилались відповідачці засобами поштового зв'язку, з яких:
ППР від 07.11.2019 № 0024375406 (форма «ПС») (а.с. 24) і ППР від 31.03.2020 № 0009175405 (форма «Ш») (а.с. 22-23), які відповідачка отримала відповідно 26.11.2019 (а.с. 25, лицьовий бік) і 07.04.2020 (а.с. 23, зворотній бік);
ППР від 04.12.2020 № 0018080425 (форма «Ш») (а.с. 26), яке вона не отримала у зв'язку «із закінченням встановленого строку зберігання» поштового відправлення (а.с. 27, лицьовий бік).
Відповідно до абзацу другого пункту 42.5 статті 45 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Відтак відповідне ППР вважається врученим відповідачці у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
В судовому та адміністративному порядку у встановлені чинним законодавством терміни ППР відповідачкою не оскаржені, а тому зазначені у них суми податкових зобов'язань підлягають сплаті протягом 10 робочих днів, що настають за днем їх отримання, і вважаються узгодженими.
Проте, як встановив суд, у цей строк відповідачка не сплатила відповідні суми податкових зобов'язань.
Що стосується податкового зобов'язання відповідачки зі сплати єдиного податку другої групи на суму 1889,20 грн, то суд встановив наступне.
Згідно з пунктом 293.1 статті 293 ПК України ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
Підпунктом 2 пункту 293.2 статті 293 ПК України передбачено, що фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами для фізичних осіб-підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць, для другої групи платників єдиного податку - не більше 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до пункту 295.2 статті 295 ПК України нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.
Абзацом першим пункту 295.1 статті 295 ПК України встановлено, що платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.
Платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого, обчисленого і сплаченого в порядку, визначеному законом для даної категорії платників.
Суд встановив, що 22.12.2012 відповідачка подала до Державної податкової інспекції у Врадіївському районі заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з 01.01.20212 (а.с. 15), а 14.02.2021 - податкову декларацію єдиного податку - фізичної особи-підприємця за податковий (звітний) період 2020 року (а.с. 64).
Відповідно до розділу ІІІ податкову декларацію єдиного податку - фізичної особи-підприємця за податковий (звітний) період 2020 року (а.с. 64) відповідачка здійснила авансовий внесок за І квартал у розмірі 2833,80 грн, тобто за 3 місяці (944,60 грн Х 3 = 2833,80 грн), а за ІІ квартал - 944,60 грн, тобто за один місяць кварталу.
Таким чином, згідно із вказаною декларацією відповідачка не внесла авансового внеску за два місяці ІІ кварталу 2020 року на суму 1889,20 грн (944,60 грн Х 2 = 1889,20 грн).
Тобто відповідачка самостійно визначила у податковій декларації свої грошові зобов'язання з єдиного податку другої групи за 2020 рік у розмірі 1889,20 гривні.
Враховуючи пункт 56.11 статті 56 ПК України, це грошове зобов'язання вважається узгодженим, і воно не підлягає оскарженню.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У зв'язку з виникнення у відповідачки податкового боргу позивач виставив їй податкову вимогу від 27.12.2019 № 135161-54 (форма «Ф») на суму 2293,11 грн, яка отримана нею згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення № 5500217039518 (Ф. 119) 21.01.2020 (а.с. 12).
Ця податкова вимога на цей час не відкликана. Відповідачка не зверталася до позивача із заявами про розстрочення або відстрочення податкового боргу.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Суд встановив, що відповідачка суму податкового боргу у визначені строки не сплатила. Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження сплати відповідачкою заборгованості станом на день розгляду цієї справи до суду ні з боку відповідачки, ні з боку позивача не надійшло.
Тому суми грошового зобов'язання відповідачки з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів та єдиного податку другої групи в загальному розмірі 10249,60 грн вважаються узгодженими та є податковим боргом.
Згідно із підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України (у редакції, чинній на день подання позивачем позову) контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Пунктом 41.4 статті 41 ПК України встановлено, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.
Згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України до контролюючих органів відносяться податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи).
Отож позивач має повноваження на звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу.
Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Податкова вимога отримана відповідачкою 21.01.2020 (а.с. 12), а позов поданий - 21.12.2022.
Таким чином, позивач звернувся до суду з цим позовом з дотриманням вимог статті 95 ПК України.
Разом з тим, у позовній заяві позивач просить стягнути на користь Державного бюджету податковий борг, а саме: акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання торгівлі підакцизних товарів і єдиний податок з фізичних осіб.
Згідно з підпунктом 10.1.2 пункту 10.1 статті 10 ПК України єдиний податок належить до місцевих податків.
Пунктом 10.5 статті 10 ПК України передбачено, що зарахування місцевих податків та зборів до відповідних бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
Згідно з пунктами 16 і 19 частини першої статті 64, пункту 7 і 203 частини першої статті 69 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній до 31.12.2020) до доходів загального фонду бюджетів відповідно міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, а також міст районного значення, сільських, селищних бюджетів належать відповідно акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а також місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України.
Відповідно до пунктів 16 і 19 частини першої статті 64 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній з 01.01.2021) до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать відповідно:
акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів;
місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України.
Таким чином, акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів та єдиний податок, як місцевий податок, належать до доходів загального фонду бюджетів місцевого самоврядування.
Тому акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів та єдиний податок, підлягають стягненню до відповідного бюджету місцевого самоврядування, а не до Державного бюджету України, про що просить позивач.
Зазначене підтверджується також інформацією Головного управління Державної казначейської служби України щодо реквізитів рахунків для обліку доходів місцевого бюджету Миколаївської області, яка розміщена на його вебсайті: https://www.treasury.gov.ua/rekvizyty-dokhidnykh-rakhunkiv-v-rozrizi-oblastei/mykolaivska-oblast-rek, і відповідно до якої отримувачами акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів і єдиного податку, є територіальні громади.
Пунктом 3 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетна система України ґрунтується, зокрема, на принципі самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
З огляду на вищезазначене суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивач просить стягнути податковий борг за акцизним податком з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів і за єдиним податком на користь Державного бюджету, а не відповідного місцевого бюджету.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в частині стягнення сум податкового боргу.
Не зважаючи не це, позивач сплатив судовий збір в розмірі 2481,00 грн за подання цього позову щодо стягнення сум податкового боргу, що підтверджується платіжним дорученням від 02.11.2022 № 1123 (а.с. 1).
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, сплачений судовий збір за подання цієї позовної заяви може бути повернутий позивачу за ухвалою суду в разі подання ним до Миколаївського окружного адміністративного суду відповідного клопотання.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. У задоволені позову Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001; код ЄДРПОУ: 44104027) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України в рахунок погашення податкового боргу в сумі 10249,60 грн, а саме: по акцизному податку з реалізації суб'єктами господарювання торгівлі підакцизних товарів в сумі 1683,30 грн (недоїмка 1678,00 грн, пеня 5,30 грн), по єдиному податку з фізичних осіб в сумі 8566,30 грн (недоїмка 8566,01 грн, пеня 0,29 гривні) - відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 23 травня 2023 року