23 травня 2023 року справа №320/7402/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І., розглянувши у м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області , у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 17.01.2023 № 80114300017835/30 яке було прийняте Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про відмову громадянці російської федерації ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянки російської федерації ОСОБА_1 із відповідними документами на отримання дозволу на імміграцію в Україну з врахуванням обставин встановлених у даній справі.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що вона є громадянкою російської федерації та постійно проживає в Україні з 2020 року. На території України позивач завжди знаходилась і знаходиться на законних підставах, що підтверджується тим, що у 2020 році позивач отримала посвідку на тимчасове проживання на проживання № НОМЕР_1 ; у 2021 році - № НОМЕР_2 ; у 2022 році - № НОМЕР_3 строком дії останньої до 29.11.2023.
Позивач з 23.01.2020 зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджуються довідкою про зареєстроване місце проживання особи від 08.12.2022 та з 02.11.2020 є фізичною особою підприємцем в Україні року, що підтверджується випискою з ЄДРЮОФОПГФ № 322499888258 від 04.11.2020, сплачує податки до державного бюджету України відповідно до норм Податкового кодексу України, в Україні має центр життєвих інтересів, бажає проживати в Україні, працювати та розвиватись, створювати сім'ю, засуджує збройну агресію російської федерації проти України, не бажає повертатись в російську федерацію та бути якимось чином з нею пов'язаною. 3 24.02.2022 позивач здійснювала благодійні внески на боротьбу України проти російської федерації.
13.12.2021 позивач подала заяву із відповідними документами на отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі віднесення її до категорії висококваліфікованих спеціалістів відповідно до наказу Мінекономіки України № 216-21 від 04.02.2021, згідно з кваліфікаційними вимогами до професії «Аналітик з комп'ютерних комунікацій», код 2131.2.
При перевірці інформації на веб-сайті Державної міграційної служби Україна у Перевірки стану оформлення документів стало відомо, що рішення про надання (або відмову надання) дозволу на імміграцію в Україну прийнято 17.01.2023.
Рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 17.01.2023 року № 80114300017835/30, прийняте на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію», було отримано позивачем 07.02.2023, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
25.04.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, у якому відповідач наполягає на правомірності прийнятого ним рішення та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Так, відповідач зазначає, що позивачем в заяві про надання дозволу на імміграцію вказано свідомо неправдиві відомості, а саме щодо місця свого фактичного проживання. Наведене, у свою чергу зумовлює наявність правових підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію» для відмови у наданні дозволу на імміграцію, що мало місце, в даному випадку.
Разом з цим представником ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надано до суду копію матеріалів особової справи.
За ч. 5 та ч. 8 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Таким чином, суд вважає можливим розглянути справу у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження та за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації та постійно проживає в Україні з 2020 року. На території України позивач завжди знаходилась і знаходиться на законних підставах, що підтверджується тим, що у 2020 році позивач отримала посвідку на тимчасове проживання на проживання № НОМЕР_1 ; у 2021 році - № НОМЕР_2 ; у 2022 році - № НОМЕР_3 строком дії останньої до 29.11.2023.
Позивач з 23.01.2020 зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджуються довідкою про зареєстроване місце проживання особи від 08.12.2022.
ОСОБА_1 з 02.11.2020 є фізичною особою підприємцем в Україні року, що підтверджується випискою з ЄДРЮОФОПГФ № 322499888258 від 04.11.2020, сплачує податки до державного бюджету України відповідно до норм Податкового кодексу України, в Україні має центр життєвих інтересів, бажає проживати в Україні, працювати та розвиватись, створювати сім'ю, засуджує збройну агресію російської федерації проти України, не бажає повертатись в російську федерацію та бути якимось чином з нею пов'язаною. 3 24.02.2022 позивач здійснювала благодійні внески на боротьбу України проти російської федерації.
13.12.2021 позивач подала заяву із відповідними документами на отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі віднесення її до категорії висококваліфікованих спеціалістів відповідно до наказу Мінекономіки України № 216-21 від 04.02.2021, згідно з кваліфікаційними вимогами до професії «Аналітик з комп'ютерних комунікацій», код 2131.2.
Відповідно до заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну позивач надала копії та їх засвідчені переклади: паспорт громадянина російської федерації; диплом бакалавра; трудова книжка; диплом магістра; довідка про відсутність судимості. Також позивачем були надані сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду; консультативний висновок спеціаліста - форма №028/о; посвідка про тимчасове проживання № НОМЕР_2 ; довідка про місце проживання особи; лист Мінекономіки; лист Мінцифри; договір про надання послуг ТОВ «ЕПАМ СИСТЕМЗ» від 29.06.2021; акт надання послуг ТОВ «ГЛОБАЛЛОДЖИК УКРАЇНА» від 02.07.2021, 31.03.2021, 30.06.2021, 31.12.21; договір про надання послуг ТОВ «ГЛОБАЛЛОДЖИК УКРАЇНА» від 11.11.2020; додаткову угоду ТОВ «ГЛОБАЛЛОДЖИК УКРАЇНА» від 02.07.2021; виписку по банківському рахунку в АТ «УКРСИББАНК»; виписку Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій.
За наслідком розгляду поданої позивачем заяви, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області прийнято рішення від 17.01.2023 року № 80114300017835/30 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .
Підставою для прийняття такого рішення зазначено пункт 4 частина 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
За ч. 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 1, ч. 3 ст. 3 КАС України).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно із частиною 1 статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
У той же час, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2021 № 2491-III (далі - Закон № 2491-III).
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Закону № 2491-III).
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Підпунктом 1 частини 3 статті 4 Закону регламентовано, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою (ч. 2 ст. 9 Закону № 2491-III).
У той же час, положення частини 5 статті 9 Закону № 2491-III передбачають, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України (п. 4 ч. 7 ст. 9 Закону № 2491-III).
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається (ч. 10 ст. 9 Закону № 2491-III).
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (ч. 11 ст. 9 Закону № 2491-III).
Разом з цим, процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Згідно із пунктом 11 Порядку № 1983 для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, у тому числі рішення про визнання особою без громадянства в Україні (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, у тому числі рішення про визнання особою без громадянства в Україні, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном). Документом про місце проживання на території України для осіб, які отримали посвідки на тимчасове проживання, є довідка про реєстрацію місця проживання. Місце проживання в Україні осіб, які тимчасово на законних підставах перебувають на її території, підтверджується документами, передбаченими абзацом сьомим підпункту 1 пункту 9 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 17, ст. 612); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1, 3 і 6 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
Документи, визначені пунктами 1-14 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Пунктом 14 Порядку № 1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
За правилами пункту 16 Порядку № 1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
При цьому рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття (п. 19 Порядку № 1983).
Зі змісту наведених вище положень Порядку № 1983 вбачається, що територіальні органи ДМС України вправі витребувати в інших державних органів додаткову інформацію щодо осіб, які подали заяву про отримання дозволу на імміграцію, а також викликати таких осіб, а також інших, на бесіду. І лише за результатами аналізу цієї інформації, органи ДМС України приймають відповідне рішення.
У той же час, вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на імміграцію викладено у частині 1 статті 10 Закону № 2491-III.
Так, згідно із пунктами 1, 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається: особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку та особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що у Висновку підставою для формування відповідачем висновку про відмову в наданні дозволу на імміграцію стала інформація, отримана від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області.
В матеріалах справи наявний лист Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області № 51/1-11/121-511 від 25.08.2022, доданий до справи відповідачем, відповідно якому за заявленою адресою: АДРЕСА_1 , іноземка фактично не проживає, що може свідча ти про свідоме зазначення нею неправдивих відомостей. Зміст цього листа виключено до висновку відповідача про наявність підстав для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-III.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи також наявний лист Оболонського УП ГУ НП в м. Києві НП України № 20.01.2022/682/125/52-01-22, доданий до справи відповідачем, відповідно якому позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 . До зазначеного листа додано рапорт ДОП Оболонського УП ГУНП в м. Києві капітана поліції М.Ю.Павлюк, відповідно якому відвідувалася адреса: АДРЕСА_1 , й було встановлено, що позивач дійсно проживає вказаною адресою. Зміст цього листа не було виключено до висновку відповідача про наявність підстав для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-III.
Разом з цим, суд враховує, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача акцентував увагу на тому, що зміст листа Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області може свідчити про свідоме зазначення позивачем неправдивих відомостей щодо місця свого проживання, оскільки такий лист містить інформацію, що за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично не проживає.
Проте, суд відмічає, що в матеріалах справи, докази на підтвердження доводів відповідача, щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей, відсутні, як і наявні, додані позивачем, докази опитування осіб, які проживають в безпосередній наближеності до вказаної позивачем адреси, сусідів, мешканців саме цього будинку (акт підтвердження місця проживання від 20.02.2023) та довідка № 10-02/23-01 від 10.02.2023 про фактичне місце проживання, яка видана ТОВ «Інвестбудгаличина», яка виконує функції балансоутримувача будинку АДРЕСА_2 , відповідно якій позивач проживає з 23.01.2020 за адресою: АДРЕСА_1 .
Органами міграційної служби не надано суду доказів того, що відповідачем вживались будь-які дії з метою встановлення факту проживання позивача за наведеною в його заяві адресою, в тому числі щодо виходу за адресою місця проживання позивача, зазначеною ним у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україні, складення актів, якими б було зафіксовано, що позивач не проживає за вказаною адресою, або інших дій, з метою підтвердження чи спростування інформації, викладеної у листі Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області, на який посилається ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність.
Резюмуючи викладене суд вважає, що ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області не надано належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 10 Закону № 2491-ІІІ, які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію.
Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до частин 1, 2 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги наведене у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області не доведено правомірності прийнятого рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення від 17.01.2023 № 80114300017835/30 про відмову громадянці російської федерації ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію.
Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає про наступне.
Підпунктом 3 частини 1 статті 6 Закону № 2491-ІІІ регламентовано, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
Звідси слідує, що саме до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні дозволу на імміграцію.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі № 820/1560/17 та від 21.11.2019 року у справі № 826/16079/18.
Суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом зобов'язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на імміграцію, з урахуванням висновків, які викладені у цьому рішенні.
За наслідками вирішення справи, суд також зазначає, що за правилами ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 47 від 20.02.2023, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачений судовий збір у відповідній сумі.
До розподілу судом інших понесених сторонами витрат до суду не заявлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 14, 73-90, 139, 143, 242-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 17.01.2023 №80114300017835/30 про відмову громадянці російської федерації ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 , про надання дозволу на імміграцію в Україну від 13.12.2021, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір на суму 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4-А, код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.