ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" травня 2023 р. справа № 300/2324/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кафарського В. В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця, -
ОСОБА_2 (далі - представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця від 14.10.2022 про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження винесених у межах виконавчого провадження №70073332.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірними постановами передбачено стягнення виконавчого збору в розмірі 13 400,00 грн та мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 269,00 грн в рамках виконавчого провадження №70073332 з виконання виконавчого листа №344/698/18, виданого 06.09.2022 Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області, про вселення ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 , встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 11,00 кв. м. та лоджію площею 3,6 кв. .м., у спільному користуванні співвласників квартири залишити коридор площею 10,0 кв. м., кухню площею 9,7 кв. м., ванну кімнату площею 2,7 кв. м., вбиральню площею 1,4 кв. м., лоджію площею 5,3 кв. .м. Однак, представник позивача стверджує, що підстави для стягнення виконавчого збору мінімальних витрат виконавчого провадження відсутні, оскільки державним виконавцем оскаржувані постанови винесені передчасно, так як постановою про відкриття виконавчого провадження було надано строк для добровільного виконання судового рішення в цивільній справі №344/698/18, при цьому як саме має відбутися добровільне виконання рішення у постанові не зазначено. Також представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 одразу після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження звернулась до державного виконавця з заявою про те, що вона не заперечує проти виконання судового рішення та не буде вчиняти жодних перешкод для його виконання.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, з особливостями скороченого розгляду проваджень у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби згідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник відповідача у судове засідання, призначене на 15.05.2023 о 10:00 год, не з'явився, що з урахуванням статей 205 та 287 КАС України не є перешкодою для розгляду справи.
Так представник позивача в судовому засіданні надав суду пояснення, за наслідками яких судом протокольною ухвалою розгляд справи відкладено.
В свою чергу, 15.05.2023 о 10:06 год на електронну адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду представником відповідача скеровано клопотання про відкладення розгляду справи.
Водночас, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 повторно витребувано у Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №70073332 та зобов'язано відповідача надати Івано-Франківському окружному адміністративному суду витребувані докази до 19.05.2023.
Представником позивача 16.05.2023 подано (надіслано) до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в електронній формі засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (підсистема «Електронний суд») з використанням електронного цифрового підпису клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
Представником відповідача 22.05.2023 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду скеровано відзив, у якому зазначив що дії державного виконавця у ВП №70073332 вчинялися відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а отже позовні вимоги є безпідставними.
У судове засідання, призначене на 23.05.2023 позивач, представники позивача та відповідача не з'явилися, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлялися з урахуванням положень статті 268 КАС України (а. с. 50).
Водночас, з урахуванням статті 229 КАС України, вирішено розглянути адміністративну справу №300/2324/23 в письмовому провадженні без здійснення звукозапису технічними засобами. Потреби заслухати свідка чи експерта немає.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві та відзиві, суд встановив наступне.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.02.2021 по справі №344/698/18 позов задоволено частково та вирішено вселити ОСОБА_3 разом із сім'єю у квартиру АДРЕСА_1 .
Окрім того, встановлено такий порядок користування квартирою АДРЕСА_1 :
- виділено ОСОБА_3 разом із сім'єю у користування житлову кімнату площею 11,0 кв. м,
- залишено у спільному користуванні співвласників коридор площею 10,1 кв. м, кухню площею 9,7 кв. м, ванну кімнату площею 2,7 кв. м, вбиральню площею 1,4 кв. м, балкон площею 5,9 кв. м. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.05.2021 апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 19.02.2021 в частині задоволення позовних вимог про вселення та визначення порядку користування квартирою змінено та вирішено вселити ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 . Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 11,00 кв.м. та лоджію площею 3,6 кв.м. У спільному користуванні співвласників квартири залишити: коридор площею 10,0 кв.м, кухню площею 9,7 кв.м, ванну кімнату площею 2,7 кв.м, вбиральню площею 1,4 кв.м., лоджію площею 5,3 кв.м..
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.07.2022 касаційну скаргу залишено без задоволення. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17.05.2021 залишено без змін.
Тобто, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.02.2021 по справі №344/698/18 набрало законної сили 17.05.2021.
Головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у межах виконавчого провадження №70073332 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 14.10.2022 про вселення ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 , встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 11,00 кв. м. та лоджію площею 3,6 кв. .м., у спільному користуванні співвласників квартири залишити коридор площею 10,0 кв. м., кухню площею 9,7 кв. м., ванну кімнату площею 2,7 кв. м., вбиральню площею 1,4 кв. м., лоджію площею 5,3 кв. .м., в пункті 3 якої зазначено «Стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 13 400,00 грн».
Крім того, головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 14.10.2022 винесено постанову про стягнення виконавчого збору у ВП №70073332 та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №70073332 в сумі 269,00 грн.
Вважаючи оскаржувані постанови у виконавчому провадження №70073332 протиправними та винесеними з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження», представник позивача звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Ці положення також відображені у статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічне правило міститься і в статті 14 КАС України. Так, згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки протилежне суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Водночас, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 за №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону.
У відповідності до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За змістом частини першої статті 13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно частини 1 статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Часинами 2-3 статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Згідно частини 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Також окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі - Інструкція №512/5).
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про:
1. відкриття виконавчого провадження;
2. стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);
3. стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);
4. стягнення витрат виконавчого провадження;
5. закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:
виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);
пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
В свою чергу, відповідно до частини 9 статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Згідно приписів пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
З аналізу вказаних правових норм слідує, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання рішення; про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
При цьому в розумінні положень Закону №1404-VIII, примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 у справі №480/3452/19 зазначив, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.06.2021 по справі №460/2478/19 встановив, що у випадках передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов'язком, не правом державного виконавця.
Згідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов'язаний самостійно з'ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Як уже встановлено судом, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.02.2021 по справі №344/698/18 вирішено вселити ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 , встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 11,00 кв. м. та лоджію площею 3,6 кв. .м., у спільному користуванні співвласників квартири залишити коридор площею 10,0 кв. м., кухню площею 9,7 кв. м., ванну кімнату площею 2,7 кв. м., вбиральню площею 1,4 кв. м., лоджію площею 5,3 кв. .м..
Дане рішення до відкриття виконавчого провадження №70073332 по примусовому виконанні виконавчого листа, виданого Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області по справі №344/698/18, позивачем не виконано (а. с. 40-41).
Так 14.10.2022 головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку направлено сторонам виконавчого провадження. Даною постановою боржнику встановлено строк 10 робочих днів для виконання рішення суду.
ОСОБА_1 скеровано до Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) заяву від 27.10.2022, у якій вказала, що не має жодних претензій щодо вселення ОСОБА_3 (а. с. 42).
Надалі позивачем до відповідача подано заяву від 29.10.2022 щодо перенесення виконавчих дій з 31.10.2022 на 03.11.2022, у зв'язку із відсутністю можливості бути присутнім її адвоката, про що державним виконавцем 31.10.2022 складено відповідний акт (а. с. 43-44).
Згідно інформації Автоматизованої системи виконавчого провадження, надалі головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Матієшин Н. Д. 31.10.2022 постановлено вимогу, якою вирішено провести вселення ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 . Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 11,00 кв. м. та лоджію площею 3,6 кв.м. У спільному користуванні співвласників квартири залишити коридор площею 10,0 кв.м., кухню площею 9,7 кв.м., ванну кімнату площею 2,7 кв.м., вбиральню площею 1,4 кв.м., лоджію площею 5,3 кв.м. о 10.00 год 03.11.2022 року.
04.11.2022 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Матієшин Н. Д. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки виконавчий документ виконано в повному обсязі, згідно акту державного виконавця від 03.11.2022:
Так, матеріалами справи підтверджено, що повне виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.02.2021 по справі №344/698/18, тобто вселення ОСОБА_3 , відбулося 03.11.2022. При цьому, виконавче провадження №70073332 по примусовому виконанню виконавчого листа у справі №344/698/18, виданого 06.09.2022, відкрито 14.10.2022.
Суд звертає увагу, що частина 9 статті 27 Закону №1404-VIII стосовно не стягнення виконавчого збору застосовується тільки у випадку, коли рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Однак, як уже зазначено судом вище, в даному випадку повне виконання рішення відбулось після відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанні виконавчого листа, виданого Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області по справі №344/698/18, та поза межами десятиденного строку наданого державним виконавцем для виконання рішення суду (а. с. 32).
Отже, суд дійшов переконання, що підстави, за яких виконавчий збір не стягується, визначені в частинах 5 і 9 статті 27 Закону №1404-VIII, у даному випадку відсутні. Вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Окрім вказаного, стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження, тобто не правом, а обов'язком державного виконавця, виконавчий збір стягується незалежно від вжитих державним виконавцем дій в межах виконання рішення, а тому державний виконавець мав всі підстави для винесення постанов від 14.10.2022 про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат у виконавчому провадженні №70073332.
У зв'язку з вище викладеним, суд прийшов до висновку, що державний виконавець, виносячи постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 14.10.2022, постанови про стягнення виконавчого збору від 14.10.2022 в межах виконавчого провадження №70073332, діяв з дотриманням норм Закону №1404-VІІІ, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що відповідач діяв правомірно, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому жодних підстав для скасування оскарженої постанови немає, та, як наслідок, даний адміністративний позов не підлягає до задоволення.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019, код ЄДРПОУ - 35021710) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду у справах, визначених статтею 287 КАС України, подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Представнику ОСОБА_1 та Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 23 травня 2023 р.