ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"22" травня 2023 р. справа № 300/2289/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., перевіривши матеріали позову Івано-Франківської міської ради до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, департамента містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватне підприємство "Металспецмонтаж" про скасування пункту 1.2. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.12.2021 № 1723 "Про надання вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва" та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для проектування об'єкта будівництва,
Івано-Франківська міська рада (надалі, також - позивач) 27.04.2023 звернулася до суду з позовною заявою до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (надалі, також - відповідач 1), департамента містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради (надалі, також - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватне підприємство "Металспецмонтаж" (надалі, також - третя особа, ПП "Металспецмонтаж"), в якому просить:
- скасувати пункт 1.2. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.12.2021 № 1723 "Про надання вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва", приватному підприємству "Металспецмонтаж" для нового будівництва господарської будівлі з допоміжними приміщеннями на вулиці Кардинала Любомира Гузара, 31 у місті Івано-Франківську (кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:04:002:0300);
- скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для проектування об'єкта будівництва (реєстраційний номер ЄДЕССБ MU01:0598-7399-7770-1314, реєстраційний номер 103-31.2.1-01 від 17.12.2021) "Нове будівництво господарської будівлі з допоміжними приміщеннями на вулиці Кардинала Любомира Гузара, 31", затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради № 119 від 17.12.2021.
Ухвалою суду від 02.05.2023 позовну заяву Івано-Франківської міської ради до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, департамента містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватне підприємство "Металспецмонтаж" про скасування пункту 1.2. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.12.2021 № 1723 "Про надання вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва" та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для проектування об'єкта будівництва залишено без руху.
08.05.2023 позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 02.05.2023 скеровано заяву про поновлення строку на звернення до суду.
Враховуючи те, що головуючий суддя Главач І.А. з 11.05.203 по 12.05.2023 перебував у відпустці, а з 15.05.2023 по 19.05.2023 проходив навчання для підтримання кваліфікації суддів окружних адміністративних судів при Національній школі суддів України, то питання про відкриття провадження вирішувалося судом у перший робочий день.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-управлінських функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної влади, їхніх службових чи посадових осіб.
При цьому, право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й до дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
За правилами пункту 5 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб'єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб'єкта владних повноважень надано такому суб'єкту законом.
Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади (його посадова чи службова особа) не може звертатися з позовом до іншого органу (її посадової особи), бо це означатиме позов держави до неї самої.
Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз'яснюючи межі компетенції органів.
При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
Також для звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб'єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.
Відповідно до частин першої, другої статті II Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи є підконтрольними і підзвітними відповідним радам.
В свою чергу, за змістом статті 13 Закону України "Про архітектурну діяльність", до якої відсилає стаття 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, в тому числі, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва встановлює стаття 31 Закону' України "Про місцеве самоврядування в Україні" підпунктом 9 пункту "а" частини першої якої закріплено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження - надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 24.12.2020№ 413-3 затверджено Положення про Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради.
Відповідно до даного Положення Департамент є виконавчим органом Івано-Франківської міської ради, утворюється Івано-Франківською міською радою, підзвітний та підконтрольний міській раді.
Отже, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради та Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради є виконавчими органами ради, підзвітні і підконтрольні Івано-Франківській міській раді та рада наділена повноваженнями на скасування актів цих органів, у тому числі містобудівних умов та обмежень, якщо такі не відповідають, зокрема законам України.
Пункт 15 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", встановлює виключну компетенцію, зокрема міських рад скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
Частиною дев'ятою, десятою статті 56 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
В той же час, порядок скасування містобудівних умов та обмежень встановлює частина восьма статті 29 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності. Відповідно до абзацу 6 частини 8 цієї статті скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: 1) за заявою замовника; 3) за рішенням суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №420/2719/20 викладено висновок, згідно з яким спір у справі щодо оскарження містобудівних умов та обмежень вважається публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому таких критеріїв адміністративної юрисдикції: між учасниками справи виникли публічно-правові відносини; суб'єкт владних повноважень присутній у спірних відносинах; дії вчинені суб'єктом владних повноважень; суб'єкт владних повноважень здійснює адміністративні повноваження у сфері публічного адміністрування; спірні відносини врегульовані адміністративним законодавством. Крім того, спір щодо оскарження позивачем містобудівних умов та обмежень є публічно-правовим у разі наявності в останнього саме екологічного інтересу у справі та звернення до суду за захистом саме екологічних прав.
Аналогічний правовий висновок також підтриманий Верховним Судом у справі № 420/12710/20 у постанова від 04.07.2022.
Питання наявності права на оскарження містобудівних умов та обмежень, як акту індивідуальної дії, особою, якій його не адресовано і прав та обов'язків якої він не стосується, було предметом розгляду у справі №826/12131/17 (постанова від 18.05.2022), у якій Верховний Суд сформулював наступні правові висновки:
"55. (…), колегія суддів враховує, що комплексна забудова території відповідно до статті 33 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" здійснюється з метою забезпечення реалізації громадських інтересів і спрямовується на попереднє проведення інженерної підготовки, спорудження зовнішніх інженерно-транспортних мереж, об'єктів соціальної сфери, житлових будинків, інших об'єктів будівництва, а також на благоустрій території. Комплексна забудова території може здійснюватися шляхом комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду одним або кількома інвесторами.
56. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що видача містобудівних умов та обмежень безпосередньо впливає на інтереси відповідної територіальної громади, а тому судове рішення, яким зобов'язано надати містобудівні умови та обмеження для (…), є таким, що вирішує питання про інтереси скаржника як мешканця будинку, що знаходиться на суміжній з будівництвом території.
57. Суд ураховує, що статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
58. Статтею 50 Конституції України встановлено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
59. Згідно з положеннями статті 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
60. Водночас власність зобов'язує та не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
61. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (частина сьома статті 41 Конституції України).
63. Таким чином, власність не тільки надає перевагу власнику, а й покладає на нього низку обов'язків перед суспільством та державою. Поняття "власність зобов'язує" пов'язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб, обов'язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов'язком поважати інтереси всього суспільства.
64. Значення цих конституційних положень, зокрема, у сфері будівництва полягає в обов'язку суб'єктів містобудівної діяльності під час здійснення підготовчих та будівельних робіт неухильно дотримуватися вимог законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про архітектурну діяльність", "Про благоустрій населених пунктів", вимог державних будівельних норм та стандартів, містобудівної документації на місцевому рівні з тим, щоб створення нових об'єктів будівництва (реконструкція існуючих об'єктів) здійснювалось з урахуванням прав та інтересів мешканців відповідного населеного пункту, включаючи необхідність створення (збереження) умов для відпочинку, занять фізкультурою та спортом, дитячих ігор та розваг, паркування транспортних засобів в межах прибудинкової території, тобто створення сприятливих умов для життя та здоров'я людини.
66. Отже, факт невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівній документації на місцевому рівні очевидно створює загрозу суспільним (загальним) інтересам, оскільки це може завдати шкоди інтересам значної (необмеженої) кількості осіб, які будуть позбавлені (обмежені) умов відпочинку, занять фізкультурою з метою оздоровлення, дитячих ігор та розваг в межах прибудинкової території під наглядом її мешканців, створить перешкоди у сфері паркування та, відповідно, підвищить небезпеку виникнення дорожньо-транспортних пригод та може призвести до несприятливих наслідків завдання непоправної шкоди здоров'ю та життю людини.
69. Колегія суддів зазначає, що адміністративні суди, у випадку необхідності перевірки дотримання суб'єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема, наданих статтями 13, 23, 50, 54 Конституції України у правовідносинах, пов'язаних із благоустроєм населених пунктів, плануванням та забудовою території, повинен застосовувати широке тлумачення поняття "охоронюваний інтерес". За загальним правилом, такий інтерес включає у тому числі захист права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, створення умов для комфортного та безпечного проживання на території відповідного населеного пункту…».
Зазначену позицію підтримав Верховний суд і у постанові від 22.02.2023 по справі № 461/8686/17.
Із наведеного чітко прослідковується правова позиція Верховного Суду щодо права особи на звернення до суду за захистом своїх екологічних прав, у тому числі якщо спірний акт індивідуальної дії не стосується особи безпосередньо.
Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових обов'язків, обумовлених цими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 9901/801/18).
Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням конкретних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/491/19).
Аналіз вищевказаного дає підстави вважати, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, оскільки є результатом застосування норм права, адресовані конкретним суб'єктам і створюють права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів, регулюють конкретну життєву ситуацію та їх дія закінчується у зв'язку з припиненням конкретних правовідносин, тобто вичерпують свою дію після їх виконання (18 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/3844/20, адміністративне провадження №К/9901/25035/20 (ЄДРСРУ № 95616119).
Отже, за своєю юридичною природою містобудівні умови і обмеження, - це акт індивідуальної дії, який видається уповноваженими органами містобудування та архітектури та покладає на замовника будівництва певні обов'язки і обмеження.
Разом з тим, суд звертає увагу, що 16.05.2023 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з позовною заявою до Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, треті особи - Івано-Франківська міська рада, приватне підприємство "Металспецмонтаж за захистом безпосередньо порушених прав в якій, зокрема серед іншого, просять:
- скасувати пункт 1.2. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.12.2021 № 1723 "Про надання вихідних даних містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва", приватному підприємству "Металспецмонтаж" для нового будівництва господарської будівлі з допоміжними приміщеннями на АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:04:002:0300);
- скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для проектування об'єкта будівництва (реєстраційний номер ЄДЕССБ МШ1:0598- 7399-7770-1314, реєстраційний номер 103-31.2.1-01 від 17.12.2021) "Нове будівництво господарської будівлі з допоміжними приміщеннями на АДРЕСА_1 ", затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради № 119 від 17.12.2021;
- визнати дії Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради щодо реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єктах з незначними наслідками (CCI) від 29 листопада 2022 року в Реєстрі будівельної діяльності 29.11.2022 №ІФ051221111545 протиправними та скасувати реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єктах з незначними наслідками (CCI) зареєстрованого в Реєстрі будівельної діяльності 29.11.2022 №10051221111545.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує скаржник, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Системний аналіз наведених вищевказаних норм дає підстави для висновку, що право на оскарження акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень надається особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується її прав, свобод та інтересів.
Щодо покликання позивача на правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 02.11.2021 у справі № 420/2719/20 (за позовом Дачно-будівельного кооперативу "Трудовий відпочинок", ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Одеська міська рада, Дочірнє підприємство "Інтергал-Буд" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал", про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень), то такі стосуються інших спірних правовідносин, позаяк означений відмінний суб'єктний склад.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, слід відмовити у відкритті провадження в даній справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі наведеного, керуючись статтями 170, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити Івано-Франківської міської ради у відкритті провадження в справі за позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, департамента містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватне підприємство "Металспецмонтаж" про скасування пункту 1.2. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.12.2021 № 1723 "Про надання вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва" та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для проектування об'єкта будівництва.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Івано-Франківській міській раді копію цієї ухвали надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Главач І.А.