справа № 380/25387/21
провадження № П/380/25639/21
22 травня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, що полягає у невиплаті грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов'язків, яких пов'язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я за 2014 - 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.06.2021;
- зобов'язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов'язків, яких пов'язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я за 2014 - 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.06.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження військової служби та при звільненні з неї йому не надавалася додаткова відпустка, передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, право на яку позивач набув у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби на відповідних посадах. Оскільки така бездіяльність відповідача порушує права та законні інтереси позивача, останній звернувся до суду з цим позовом за захистом порушеного права.
Ухвалою судді від 28.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
На адресу суду 21.02.2022 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач жодного разу не звертався із відповідним рапортом до свого безпосереднього начальника щодо надання йому додаткової відпустки із посиланням на одну із підстав за його вибором, які йому були надані Законом. Окрім цього, вказує, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.06.2021 №140 ОСОБА_1 старшого оператора радіолокаційного відділення військової частини НОМЕР_6 , звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 03.06.2021 №50-PC у запас відповідно до п.2 4,5 ст.26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» за підпунктом «а» (у зв?язку із закінченням строку контракту). Зазначеним наказом про звільнення із ОСОБА_1 проведено остаточний розрахунок, в тому числі виплачено грошову компенсацію за 84 (вісімдесят) доби невикористаної щорічної додаткової відпустки за 2016-2021 роки. Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 протиправною щодо не нарахуваня та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку за 2016-2021 роки є безпідставною, оскільки він її отримав при звільнені.
Окрім цього, 21.02.2022 на адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про заміну первісного відповідача на належного.
Вказане клопотання мотивоване тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_6 на посаді старшого оператора радіолокаційного відділення військової частини НОМЕР_6 та перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 . Військова частина НОМЕР_2 в свою чергу є підпорядкованим підрозділом військової частини НОМЕР_1 зі статусом юридичної особи, яка має свій самостійний фінансовий орган. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 03 червня 2021 року № 50-РС позивача звільнено з військової служби у запас.
Ухвалою суду від 22.02.2022 клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про заміну первісного відповідача на належного - задоволено частково. Залучено Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) до участі у справі як другого відповідача.
Ухвалою суду від 15.03.2022 зупинено провадження в адміністративній справі №380/25387/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - на період дії воєнного стану.
Ухвалою суду від 10.04.2023 заяву представника позивача про поновлення провадження у справі - задоволено. Поновлено провадження у справі №380/25387/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Відповідач 2 - Військова частина НОМЕР_2 відзиву на позовну заяву не подав. Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_7 , виданого 20 січня 2016 року військовою частиною НОМЕР_8 Повітряних Сил Збройних Сил України, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У спірний у цій справі період позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_6 та перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується Витягом з послужного списку сержанта ОСОБА_1 та грошовим атестатом від 14 липня 2021 року № 350/486/100/1/908/пс, який виданий Військовою частиною НОМЕР_2 .
В свою чергу, відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 15.02.2022 №350/486/4/19 Військова частина НОМЕР_9 за своїм функціональним призначенням є підпорядкованим підрозділом радіотехнічного батальйону (Військова частина НОМЕР_2 ).
Військова частина НОМЕР_2 є юридичною особою (розпорядником бюджетних коштів), в якому є свій самостійний фінансовий орган.
За своїм підпорядкуванням Військова частина НОМЕР_2 є тактичним підлеглим підрозділом радіотехнічної бригади (Військова частина НОМЕР_1 ).
Військовослужбовці, які проходять військову службу у Військовій частині НОМЕР_6 перебувають на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 .
З військової служби позивач звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 03 червня 2021 року № 50-РС та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 140 від 25 червня 2021 року позивач виключений зі списків особового складу частини НОМЕР_6 та всіх видів забезпечення з 25.06.2021.
Згідно з листом №350/486/100/1/1379/пс від 12.11.2021, виданим Військовою частиною НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 2014 по 2021 рік додаткова відпустка за несення бойового чергування не надавалася. Грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку за несення бойового чергування при звільненні не виплачувалася. Кількість бойових чергувань позивачу у 2014 році - 105, у 2015 році - 89, у 2016 році - 64, у 2017 році - 49, у 2018 році - 89, у 2019 році - 106, у 2020 році - 98, у 2021 році - 36.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати при звільненні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов'язків, яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я за 2014 - 2021 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору, суд керувався таким.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з абз. 1-2 ч. 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Відповідно до пунктів 8, 14, 17-19 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно з ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Так мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовці набули за період проходження військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, у якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
У вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, проте, на думку суду, такі висновки доречно враховувати і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII.
Судом встановлено, що дійсно за період проходження ОСОБА_1 військової служби у 2014-2021 роках, останній набув право на отримання додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи та не заперечується відповідачами.
Однак, відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Враховуючи те, що згідно з цією нормою військовослужбовець має право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за його вибором, суд вважає, що і компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку здійснюється лише за однією підставою.
Тому суд, взявши до уваги той факт, що позивачу вже було нараховано та виплачено компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016-2021 роки, що підтверджується витягом з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №140 від 25.06.2021, дійшов висновку, що у випадку нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не може здійснюватися компенсація за невикористані дні відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за вказаний вище період (2016-2021 роки). Відтак, у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №520/7314/2020.
При цьому, зі змісту листа Військової частини НОМЕР_2 №350/486/100/1/1379/пс від 12.11.2021 слідує, що позивачу не надавалася відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я також і за 2014-2015 роки, коли він ще не набув статусу учасника бойових дій. Водночас, факти перебування позивача на посаді, зазначеній в переліку посад визначених в додатку 2 та несення ним бойових чергувань у 2014-2015 роках підтверджується відповідачем 2 у вказаному листі.
Тобто, враховуючи усе наведене вище, суд вважає, що позивач на момент звільнення мав право на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702, за 2014-2015 роки, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача 2 щодо не нарахування та не виплати такої.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підсумовуючи вищенаведене, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, та враховуючи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_6 , однак перебував на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 , суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2014-2015 роки, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Водночас, у задоволенні позовних вимог, заявлених до Військової частини НОМЕР_1 необхідно відмовити.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, то оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, тому відповідно до ст.139 КАС України, такий розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2014-2015 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 за 2014-2015 роки, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна