справа№380/19115/22
22 травня 2023 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати ,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - Позивач) ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (надалі - Відповідач) (пл. Генерала Григоренка, 3, м. Львів,79007; код ЄДРПОУ - 40108833) в якому просить суд:
зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належить позивачу та повинні бути виплачені у день звільнення, а саме з 13.05.2022 року по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з урахуванням індексації та доплат, передбаченої Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» без урахування податків і зборів.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що непроведення відповідачем із нею своєчасного розрахунку при звільненні зі служби відповідно до вимог КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач у своїх запереченнях зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Посилається на те, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних правовідносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Стверджує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ. Зазначає, що Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої зарплати, тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських.
Відносно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою від 03 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання ухвали суду від 03 січня 2023 року представник позивача подав заяву від 16 січня 2023 року на усунення недоліків позовної заяви. У період з 14.01.2023 по 23.02.2023 включно суддя Карп'як О.О., перебувала у відпустці. Ухвалою судді від 24 лютого 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом ГУНП у Львівській області від 13.05.2022 № 262 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за власним бажанням. Стаж служби в поліції при звільненні становив 11 років 08 місяців 11 днів.
На час звільнення позивача з поліції роботодавець не провів повного розрахунку з позивачем, а саме: грошове забезпечення за травень 2022 року позивачу було виплачено 30 травня 2022 року в розмірі 11 042, 40 грн.; додаткову винагороду, яка передбачена постановою КМУ №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» позивачу було виплачено 01.06.2022 у розмірі 18 715,00 грн., (враховуючи приписи ч. 4 ст. 78 КАС України обставини стосовно права позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», досліджені у справі № 380/9203/22, і такі при розгляді даної справи не доказуються, оскільки у справі беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини); компенсації за дні не використаних відпусток у день звільнення позивачу виплачена не була. Частина компенсації за дні не використаної відпустки, у розмірі 5096, 80 грн. була фактично виплачена 30.05.2022.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №380/8444/22, ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання винити дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані 27 діб відпустки за 2020 рік. Зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 27 діб відпустки за 2020 рік, з урахуванням індексації грошового забезпечення. Визнано протиправними дії бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо розрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані у 2022 році 12 діб відпустки без урахування індексації грошового забезпечення. Зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за не використані у 2022 році 12 діб відпустки з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. В решті позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп. понесених витрат на професійну правничу допомогу. У стягненні 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
29.11.2022 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/8444/22 ГУНП у Львівській області виплатило решту компенсації за дні не використаної відпустки у розмірі 26 6639, 93 грн.
Також, позивачу виплату одноразової грошової допомоги при звільнені виплачено лише 29.06.2022 у розмірі 34 515,06 грн.
Заборгованість щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017 у розмірі 2 717, 01 грн. ГУНП у Львівській області виплатило 04.11.2022, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/8160/22.
Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із не проведенням станом на день виключення зі списків особового складу частини розрахунку у повному обсязі позивач звернулася до суду із даним позовом.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення зі служби в поліції всіх сум, що належить позивачу та повинні бути виплачені у день звільнення, а саме з 13.05.2022 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580).
Відповідно до частини другої статті 56 Закону № 580 службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського.
Частиною першою статті 48 Закону № 580 визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Закону № 580 днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Частинами першою - другою статті 94 Закону № 580 передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» установлено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Відповідно до статті 94 Закону № 580, Постанови № 988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Згідно з пунктом 3 розділу І цього Порядку грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами пункту 15 Розділу І Порядку № 580 закріплено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із несвоєчасною виплатою позивачу сум, належних йому при звільненні, тобто затримкою розрахунку при звільненні.
Спеціальне законодавство, а саме Закон України «Про Національну поліцію, Постанова № 988 та Порядок № 260 не врегульовують питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в Національній поліції України. Зокрема цими нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які належали до сплати звільненому поліцейському, що позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Водночас такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі також КЗпП України), а саме статтями 116, 117 цього Кодексу, які належить застосовувати до спірних правовідносин.
Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Так, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».
Суд також звертає увагу на те, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
З огляду на таке законодавче регулювання Велика Палата Верховного Суду висновувала, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У підсумку у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Стосовно несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме: не в день звільнення, за що наступає відповідальність яка передбачена саме статтею 117 КЗпП України, судом встановлено наступне.
Як встановив суд, позивач проходила службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області та наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 13.05.2022 № 262 о/с її було звільнено зі служби в поліції з 13.05.2022.
В позовні заяві позивач покликається на те, що при звільненні їй не було вчасно виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції в розмірі 34 515, 06 грн, така була нарахована лише 29.06.2022 року, що підтверджується випискою з банку по картковому рахунку.
З приводу цих міркувань позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина друга статті 94 Закону).
На виконання приписів, зокрема, статті 94 Закону України «Про Національну поліцію», Міністерство внутрішніх справ України наказом від 6 квітня 2016 року №260 затвердило Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Згідно з пунктом 2 цього наказу, наказ набирає чинності з дня його опублікування і застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про національну поліцію».
Пунктом 3 наказу визначено, що видатки, пов'язані з набранням чинності цим наказом, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті на утримання Національної поліції (крім поліції охорони, яка утримується за рахунок коштів від надання послуг з охорони, які здійснюються на договірних засадах), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Згідно з наказом №539 (який набрав чинності з 21 серпня 2020 року) Порядок №260 доповнено також новим розділом VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби».
Згідно з пунктом 8 розділу VI Порядку №260 одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Пункт 23 розділу І Порядку №260, згідно якого:
«Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
Суд звертає увагу, що позивач був звільнений зі служби в період, під час дії пункту 8 розділу VI Порядку №260, яким встановлено строки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції.
Так, як зазначено вище, в силу пункту 8 розділу VI Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 6 квітня 2016 року №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських»:
- одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
З матеріалів справи встановлено, що позивача було звільнено зі служби 13.05.2022 року. Одноразову грошову допомогу при звільненні виплачено 29.06.2022.
Зазначені обставини сторони не заперечували.
Отже, одноразова грошова допомога позивачу виплачена у двох місячний строк, встановлений пунктом 8 Розділу VI Порядку № 260.
Зазначена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладених в постановах від 23 листопада 2022 року справа №160/20449/21, 15 лютого 2023 року справа №160/19339/21.
Суд зазначає, що за загальним правилом норми КЗпП підлягають субсидіарному застосуванню лише в тих випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано те чи інше питання.
В даному випадку, оскільки виплата одноразової грошової допомоги при звільненні врегульована нормами Порядком № 260, які підлягають застосуванню при вирішенні цього спору, норми статті 116 КЗпП України на спірні правовідносини не розповсюджується.
Тому вимоги позивача щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 116 КЗпП України є безпідставними.
Відповідач при проведенні розрахунку та здійсненні виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні діяв в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством.
В свою чергу, визначена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає лише за порушення строків, зазначених у статті 116 КЗпП України.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок із позивачем проведено 29.11.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/8444/22 .
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середній заробіток, суд зазначає таке.
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Згідно з витягом із наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 13.05.2022 року № 262 о/с «Про особовий склад» позивача звільнено зі служби в поліції з 13.05.2022 року.
Оскільки відповідно до частини другої статті 77 Закону № 580 день звільнення вважається останнім днем служби, то першим днем після звільнення позивача зі служби в поліції є 14.05.2022 року.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 29.11.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/8444/22.
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 14.05.2022 року по 28.11.2022 року (включно) та становить 198 дні.
Водночас суд бере до уваги, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (29.11.2022 року) суд уважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А відтак із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 181 календарний день з 14.05.2022 року (перший день після звільнення) по 11.11.2022 року.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як слідує зі змісту наведеної норми можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена чинним законодавством.
Таким законодавством у цьому випадку є Порядок № 260, який набрав чинності 27 травня 2016 року.
Тобто, Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах у частині особливостей обчислення грошового забезпечення поліцейських.
З огляду на викладене суд відзначає, що Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування відповідних алгоритмів, передбачених Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим урахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення поліцейським, визначеного Порядком № 260.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 160/2867/19.
З аналізу положень Порядку № 260 випливає, що для розрахунку як середньоденного, так і загального розміру середнього грошового забезпечення поліцейських належить використовувати не робочі, а календарні дні.
Водночас суд відзначає, що положеннями Порядку № 260 не встановлено механізму обрахування середньоденного грошового забезпечення поліцейських, а тому застосуванню у цій частині підлягають положення Порядку № 100.
Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Аналіз наведеного пункту Порядку № 260 дає підстави дійти висновку про те, що ним урегульовано механізм визначення розміру виплати за кожний календарний день при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць. Проте у спірному випадку визначенню підлягає сума середньоденного грошового забезпечення позивача з метою обрахунку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, що не є тотожними поняттями.
Тому з огляду на неврегульованість положеннями Порядку № 260 механізму обрахування середньоденного грошового забезпечення поліцейських до спірних правовідносин належить застосовувати пункт 2 Порядку № 100 згідно з яким середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Застосовуючи алгоритм визначення середньої заробітної плати, встановлений пунктами 2, 8 Порядку № 100, а також особливості виплати грошового забезпечення поліцейським з огляду на необхідність застосування саме календарних днів у відповідних розрахунках, що випливає з положень Порядку № 260, необхідно здійснити такі розрахунки.
Суд встановив, що згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у Львівській області № 37/75 від 14.03.2023 року розмір грошового забезпечення позивача за два календарні місяці служби перед звільненням (13.05.2022 року) становив: у березні 2022 року 13 007, 54 грн., (13 153, 89 грн., матеріальна допомога - 13 153, 89); у квітня 2022 року 13 007,54 грн; разом 39 168, 97 грн.
Кількість календарних днів за березень 2022 року квітень 2022 року становить 61 дні.
Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 642, 09 грн (39 168, 97 грн/61 календарних дні).
Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середній заробіток, з урахуванням норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», становить 181 календарний день.
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 116 218, 29 грн (642,09 грн х 181 календарний день).
Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таким чином, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Хоча законодавство не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.
У контексті викладеного суд відзначає, що сума виплаченої позивачу 30.05.2022 року грошового забезпечення за травень 2022 у розмірі 11042, 40 грн.; додаткової винагороди передбаченої Постановою КМ України № 168 від 28.02.2022 року позивачу виплачено 01.06.2022 року у розмірі 18 715, 00 грн.; заборгованості щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 31.10.2017 року у розмірі 2717, 01 грн., яка була виплачена позивачу 04.11.2022 року у розмірі 2717, 01 грн.; 29.11.2022 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/8444/22 позивачу виплачено компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 26 639, 93 грн., що в загальному становить 59 114, 34 грн., є меншою, ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні (116 218, 29 грн).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 58 109, 14 грн, виходячи із наступних розрахунків.
Зокрема істотність частки складових компенсації за невиплачене грошове забезпечення за травень 2022 року, додаткової винагороди передбаченої Постановою КМ України № 168 від 28.02.2022 року, заборгованості щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 31.10.2017 року, компенсації за невикористані відпустки із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні складає: 15199,34 грн (сума компенсації за невиплачене грошове забезпечення за травень 2022 року, додаткової винагороди передбаченої Постановою КМ України № 168 від 28.02.2022 року, заборгованості щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 31.10.2017 року, компенсації за невикористані відпустки 59 114, 34 грн/ 116218, 29 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,50.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,50 становить 58 109, 14 грн: 642,09 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,50 х 181 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 58 109, 14 грн.
В іншій частині у задоволенні позову належить відмовити.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
У позовній заяві позивач зазначив, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 3000,00 грн. У додаткових поясненнях позивач подала докази про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Також позивачем не підтверджено факт понесення витрат на надану професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим у задоволенні вимоги про її відшкодування належить відмовити.
Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.
Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:
- договір про надання правової допомоги від 01.06.2022;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1144403 від 06.06.2022;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №002023 від 23.10.2020;
- акт здавання - приймання робіт від 30.12.2022;
- розрахунок правової допомоги в розмірі 3000 грн.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що ця справа згідно з положеннями статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.
З огляду на вказані обставини справи, суд уважає, що визначений проміжок часу для підготовки цього позову тривалістю у 3 годин та вартістю таких послуг у розмірі 3000,00 грн не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на її користь витрат, понесених нею на правничу допомогу адвоката у сумі 3000,00 грн, підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 1000,00 грн.
Також суд встановив, що при зверненні з цим позовом до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн. Оскільки позов задоволено частково, то за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь позивачки належить стягнути 496,20 грн сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (пл. Генерала Григоренка, 3, м. Львів,79007; код ЄДРПОУ - 40108833) про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належить позивачу та повинні бути виплачені у день звільнення, а саме з 13.05.2022 року по день фактичного розрахунку, - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 травня 2022 року по 11 листопада 2022 року в сумі 58 109, 14 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1000,00 грн., витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні стягнення решти витрат на правничу допомогу - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (пл. Генерала Григоренка, 3, м. Львів,79007; код ЄДРПОУ - 40108833) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 496,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна