22 травня 2023 року Київ справа №320/4051/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з обмеженням максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 обрахованої відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 640/18181/21 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням вже проведених виплат та подальших індексацій на підставі Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 "У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та Рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-рп/2022 "У справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 р. № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України)".
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 в адміністративній справі № 640/18181/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) у проведенні перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України від 29.04.2021 № 22/6-1775, починаючи з 01.12.2019; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) на підставі довідки Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України від 29.04.2021 № 22/6-1775, починаючи з 01.12.2019, з урахуванням проведених виплат, з розрахунку основного розміру пенсії 80 % грошового забезпечення.
Відповідач на виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 в адміністративній справі № 640/18181/21 перерахував пенсію з 01.12.2019, з урахуванням обмеження максимального розміру пенсії.
Вважаючи дії відповідача щодо перерахунку пенсії з 01.12.2019 з обмеження пенсії максимальним розміром протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, подав до суду 24 березня 2023 року відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у пенсійного органу відсутні підстави для перерахунку пенсії з 01.12.2019 відповідно до нової довідки без обмеження максимальним розміром, відтак, її виплата проводиться відповідно до чинного законодавства.
30 березня 2023 року позивачем надано суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивач має право на своєчасний та повний перерахунок пенсії з 01.12.2019 і у відзиві відповідач не спростував наведені в позові твердження та аргументи стосовно суті вимог позивача, тому просив позов задовольнити.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 в адміністративній справі № 640/18181/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) у проведенні перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України від 29.04.2021 № 22/6-1775, починаючи з 01.12.2019; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) на підставі довідки Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України від 29.04.2021 № 22/6-1775, починаючи з 01.12.2019, з урахуванням проведених виплат, з розрахунку основного розміру пенсії 80 % грошового забезпечення.
На виконання цього рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 в адміністративній справі № 640/18181/21 ГУ ПФУ в м. Києві здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.12.2019 на підставі довідки Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України від 29.04.2021 № 22/6-1775 при цьому, ГУ ПФУ в м. при здійсненні перерахунку пенсію позивача було обмежено максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
15.05.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 в адміністративній справі № 640/18181/21.
На звернення позивача відповідач листами від 15.06.2021 № 15881-15075/С-02/8-2600/21 та від 04.11.2022 № 24026-22806/С-02/8-2600/22 повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсії та про перерахунок пенсії на підставі рішення суду в межах повноважень.
Не погодившись із правомірністю дій відповідача, що полягають в обмеженні пенсії максимальним розміром з 01.12.2019, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно з Конституцією України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48), тощо. Це зобов'язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначено Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 р. № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 р. № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), що набрав чинності 01.10.2011.
Відповідно до статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016.
Конституційний Суд України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, що прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Таким чином на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
З огляду на той факт, що норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, що допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права дійшла висновку, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, що був би найбільш сприятливим для особи.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відтак суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 (остаточне від 14.01.2011) у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), у якому Європейський суд з прав людини встановив порушення державою Україна статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства. На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. theU№ited Ki№gdom № 44277/98).
Зважаючи на викладене, з метою надання найбільш сприятливого підходу для позивача, суд дійшов висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17.
Окрім того, у постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19 Верховний Суд зробив правовий висновок, що обмеження Головним управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області максимального розміру пенсії, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Зазначене свідчить, що обмеження щодо максимального розміру пенсії, передбаченні вимогами Закону № 3668-VI (в редакції Закону № 911-VIII) та Закону № 1774-VIII, не підлягають застосуванню до спірних відносин щодо обмеження з 01.12.2019 розміру призначеної позивачу пенсії за Законом № 2262-XII.
Одночасно суд враховує, що відповідно до вимог ч.2 ст.55 Закону № 2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з обмеженням максимальним розміром та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 обрахованої відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 640/18181/21 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням вже проведених виплат- підлягають задоволенню.
Суд відмовляє в частині вимог позивача "здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром при подальших індексаціяк" оcкільки формулювання "…здійснювати виплату при подальших індексаціях…" - направлена на захист від порушень з боку відповідача, які можуть статись в майбутньому при реалізації своїх повноважень, а тому дані вимоги є передчасними та відсутнє порушення права чи інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Розподіл судових витрат не проводиться, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16, код ЄДРПОУ: 42098368) щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) максимальним розміром у десять прожитковий мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність під час здійснення виплати пенсії з 01.12.2019.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16, код ЄДРПОУ: 42098368) починаючи із 01.12.2019 здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 в адміністративній справі № 640/18181/21 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.