про залишення позовної заяви без руху
22 травня 2023 рокум. Ужгород№ 260/3961/23
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Рейті С.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Ужгородської міської ради, яким просить стягнути з Ужгородської міської ради середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 260/192/21 про поновлення на роботі ОСОБА_1 в період з 09.06.2021 року по 13.03.2023 року, з урахуванням сум обов'язкових до сплати податків та внесків.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, в тому числі, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Ознайомившись із позовною заявою, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам ст. 160 КАС України, що полягає в наступному.
Згідно до п. 3 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначається ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи, що стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу, звертаючись до суду, позивач зобов'язаний визначити в позовній заяві ціну позову, надавши обгрунтований її розрахунок.
Згідно частин 1 та 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
А отже, оскільки в позовній заяві ціна позову не вказана, наведене свідчить про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Одночасно суд звертає увагу позивача, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну.
Згідно до Закону України від 08.07.2011 року № 3674 «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір визначається з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Принагідно, суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Наведені обставини свідчать про невідповідність позовної заяви вимогам ч. 3 ст.161 цього Кодексу, а тому вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку на усунення вказаних недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, за правилами п.5 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Частина 4 ст.161 КАС України передбачає, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на посаді за період з 09.06.2021 року по 13.03.2023 року.
За змістом позовної заяви зазначено, що станом на час звернення до суду, обов'язок щодо поновлення позивача на посаді з не виконано.
Згідно до положення статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз положень статті 236 Кодексу законів про працю України дає підстави для висновку, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Норма статті 236 КЗпП України встановлює відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.
Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
У постанові від 14.07.2021 року у справі № 1340/4393/18 Верховний Суд вказав про те, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконати судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, аналізуючи положення ст.122 КАС України Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі №240/532/20 (постанова від 11.02.2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
Установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.07.2021 року у справі № 1340/4393/18 враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконати судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
В даному випадку, враховуючи вищевказане, позивачу необхідно надати до суду письмові пояснення щодо підстав звернення до суду та щодо процесуального строку звернення до суду з даним позовом.
Керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - залишити без руху і встановити строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з наступного дня після отримання копії цієї ухвали.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.І. Рейті