Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 травня 2023 року Справа№200/1146/23
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до заяви від 02.03.2023 року № 374 на підставі п."б" ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та Рішення Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20-а (Пз/9901/32/20),
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 02.03.2023 року № 374 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийняти рішення про призначення з 02.03.2023 року пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п."б" ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та Рішення Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20-а, відповідно до заяви від 02.03.2023 року № 374.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 02.03.2023 року вона звернулася через веб-портал ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Також, нею було подано клопотання, в якому просила при розгляді її заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 02.03.2023 року № 374 застосувати п."б" ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та Рішення Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20-а (Пз/9901/32/20). 10.03.2023 року на веб-порталі ПФУ вона дізналася про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим змушена була звернутися до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/1146/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
У строк встановлений судом, відповідачем-1 надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач-1 заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив про те, що звернення позивача було опрацьовано за принципом екстериторіальності. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області та 10.03.2023 було прийнято рішення №056650008499 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у зв'язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу. До стажу роботи за Списком №2 не зараховано періоди роботи згідно пільгових довідок ДП вугільна компанія “Краснолиманська” №01/11-18/8, №01/11-18/9 від 18.01.2023: з 11.12.2002 по 06.10.2004 та 21.11.2004 на посаді “гірник поверхні”, оскільки в переліках атестованих робочих місць відсутня посада “гірник поверхні на дільниці МДРПУС”; з 23.12.2005 по 20.10.2019 на посаді “машиніст підіймальної машини”, оскільки в переліках атестованих робочих місць відсутня посада “машиніст підіймальної машини на дільниці МДРПУС”. Також, звертає увагу суду, що оскільки підставою звернення до суду та предметом спору в даній справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 10.03.2023 №056650008499, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не є належним відповідачем у справі.
На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року залучено до участі у справі №200/1146/23 другим відповідачем Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
У строк встановлений судом, відповідачем- 2 надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив про те, що пільговий стаж роботи за списком №2 складає 4 роки 9 місяців 28 днів. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно пільгових довідок ДП вугільна компанія “Краснолиманська” №01/11-18/8, №01/11-18/9 від 18.01.2023: з 11.12.2002 по 06.10.2004 та 21.11.2004 на посаді “гірник поверхні”, оскільки в переліках атестованих робочих місць відсутня посада “гірник поверхні на дільниці МДРПУС”; з 23.12.2005 по 20.10.2019 на посаді “машиніст підіймальної машини”, оскільки в переліках атестованих робочих місць відсутня посада “машиніст підіймальної машини на дільниці МДРПУС”. Щодо застосування до спірних правовідносин пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788, зазначив, що оскільки Закон України №1788 втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» тому до спірних правовідносин цей Закон не застосовується.
Таким чином, відповідач-2 вважає позов безпідставним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Красноармійським МВ УМВС України в Донецькій області 19 січня 2002 року), РНОКПП НОМЕР_2 .
Судом встановлено, що 02.03.2023 позивач звернулась через Веб-портал із заявою №374 про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах. До заяви про призначення пенсії позивачем було додано клопотання про застосування п."б" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та Рішення Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20-а (Пз/9901/32/20).
Заява позивача про призначення пенсії від 02.03.2023 року №374 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 10.03.2023 року №056650008499.
Рішення про відмову в призначенні пенсії мотивоване тим, що згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж складає 31 рік 09 місяців 01 день, пільговий стаж за списком №2 складає 04 роки 9 місяців 28 днів. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно пільгових довідок ДП вугільна компанія “Краснолиманська” №01/11-18/8, №01/11-18/9 від 18.01.2023: з 11.12.2002 по 06.10.2004 та 21.11.2004 на посаді “гірник поверхні”, оскільки в переліках атестованих робочих місць відсутня посада “гірник поверхні на дільниці МДРПУС”; з 23.12.20 по 20.10.2019 на посаді “машиніст підіймальної машини”, оскільки в переліках атестованих робочих місць відсутня посада “машиніст підіймальної машини на дільниці МДРПУС”. У зв'язку з недосягненням пенсійного віку згідно ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відсутністю необхідного пільгового стажу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Будь-яких інших обґрунтувань щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах рішення відповідача-2 не містить.
Як вбачається з розрахунку стажу, відповідачем-2 зараховано до пільгового стажу за списком № 2 періоди роботи позивача з 14.02.2006 по 29.12.2008, з 01.01.2009 по 30.12.2009, з 01.01.2010 по 22.12.2010.
Не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із пунктом 2 частини 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «б» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього Рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині необхідного пенсійного віку, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення стажу роботи для виходу на пенсію на пільгових умовах порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем-2 до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам частини 2 статті 19, частини 3 статті 22 Конституції України, згідно з якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону №1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали зі шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та статтею 114 Закону №1058-IV.
Згідно зі статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем-2 у даному спорі мотиви прийняття оскарженого рішення в частині недосягнення пенсійного віку не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно яких рішення приймається на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач-2 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, зробив помилковий висновок про відсутність підстав для призначення пенсії з підстави недосягнення пенсійного віку.
При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов'язковими для застосування судом у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Водночас суд зазначає, що відповідно до статті 13 Закону № 1788 жінкам для отримання пенсії на пільгових умовах необхідно відповідати трьом складовим: досягнути 50 років; мати пільговий стаж не менше 10 років та наявність страхового стажу не менше 20 років.
Суд звертає увагу, що вік позивача та страховий стаж позивача відповідають вимогам статті 13 Закону № 1788.
Однак, для отримання пенсії на пільгових умовах необхідно відповідати всім трьом складовим.
Як вбачається з рішення відповідача-2 від 10.03.2023 року №056650008499, позивачу зараховано до пільгового стажу за списком №2 - 04 роки 9 місяців 28 днів.
Згідно розрахунку стажу, до пільгового стажу за списком № 2 зараховано періоди роботи позивача з 14.02.2006 по 29.12.2008, з 01.01.2009 по 30.12.2009, з 01.01.2010 по 22.12.2010.
При цьому, рішення містить обґрунтування, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно пільгових довідок ДП вугільна компанія “Краснолиманська” №01/11-18/8, №01/11-18/9 від 18.01.2023: з 11.12.2002 по 06.10.2004 та 21.11.2004 на посаді “гірник поверхні”, оскільки в переліках атестованих робочих місць відсутня посада “гірник поверхні на дільниці МДРПУС”; з 23.12.20 по 20.10.2019 на посаді “машиніст підіймальної машини”, оскільки в переліках атестованих робочих місць відсутня посада “машиніст підіймальної машини на дільниці МДРПУС”, на що суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.
Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі № 686/19687/14а.
Як встановлено судом, у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_3 містяться наступні записи щодо спірних періодів праці:
- з 05.02.2002 року по 06.10.2004 року позивач виконувала роботи гірником поверхні на ДП ВК «Краснолиманська»,
- з 07.10.2004 року позивач переведена учнем машиніста підйомних машин на період практики;
- з 14.02.2006 року позивач переведена машиністом підйомних машин;
- з 20.10.2019 року позивач звільнена за власним бажанням.
Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Крім того, доказів, які б спростовували факт роботи позивача повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які підтверджували б не виконання позивачем роботи за зазначеними професіями у спірні періоди до суду не надано.
Вказані періоди роботи позивача також підтверджується довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній від 18.01.2023 №01/11-18/9, виданої ОСОБА_1 про те, що вона працювала повний робочий день на ДП ВК «Краснолиманська» і за період з 11.12.2002 по 06.10.2004 дільниці МДРПУС за професією, посадою: гірник поверхні, що передбачено списком 2 розд.ІІ позиція 2а (26 днів 09 місяців 01 рік).
Також, у довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, від 18.01.2023 №01/11-18/8, виданої ОСОБА_1 зазначено, що вона працювала повний робочий день на ДП ВК «Краснолиманська» і за період з 21.11.2004 по 13.02.2006 дільниці МДРПУС за професією, посадою: гірник поверхні, що передбачено списком 2 розд.ІІ позиція 2а (23дні 02 місяці 01 рік) та за період з 14.02.2006 по 20.10.2019 дільниці МДРПУС за професією, посадою: машиніст підіймальної машини, що передбачено списком 2 розд.ІІ (06 днів 08 місяців 13 років).
Відомості, наведені у вказаних довідках повністю узгоджуються із відомостями, зазначеними у трудовій книжці ОСОБА_1 , довідки засвідчені підписами в.о. генерального директора, в.о.заст.генерального директора, в.о. головного бухгалтера.
Постановою Кабінету Міністрів від 11.03.1994 № 162 (постанова втратила чинність на підставі Постанови № 36 від 16.01.2003 ) затверджено Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, де передбачено розділ І п. 1 Відкриті гірничі роботи і роботи на поверхні, код професії 2010100а-11709 Гірники всіх спеціальностей.
Постановою Кабінету Міністрів від 16.01.2003 № 36 затверджено Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, де передбачено розділ І п. 1 Відкриті гірничі роботи та роботи на поверхні позиція 1.а Роботи на поверхні шахт.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461 затверджено Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, де передбачено у розділі І «Відкриті гірничі роботи та роботи на поверхні» професія машиніст підіймальних машин.
Більше того, згідно довідки форма ОК-5 у розділі «Відомості по спеціальному стажу» містяться відомості, що ОСОБА_1 працювала на ДП ВК «Краснолиманська» (код ЄДРПОУ 31599557) за кодом для обліку спецстажу ЗПЗ013Б1 з 2006 року по 2019 рік.
Згідно із довідником категорій страхувальників, які сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 08 жовтня 2010 року № 22-2 «Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Додаток 3) код ЗПЗ013Б1 - працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
При цьому, слід зауважити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442(далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з п. 4 Порядку № 442 та пп. 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
Водночас, на переконання суду, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Відповідний правозастосовний підхід є усталеним у національній судовій практиці у відповідній сфері правовідносин та відображений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а, а також постановах Верховного Суду від 23.01.2018 по справі № 732/2003/14 та від 05.03.2019 по справі №679/774/16-а
Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що трудова книжка та подані позивачем довідки містять усі необхідні відомості про пільговий характер праці позивача у спірні періоди її роботи, суд дійшов висновку, що у відповідача-2 були відсутні підстави їх не враховувати.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження пільгового характеру роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем вже зараховано періоди роботи позивача ДП ВК «Краснолиманська» з 14.02.2006 по 29.12.2008, з 01.01.2009 по 30.12.2009, з 01.01.2010 по 22.12.2010 до пільгового стажу за списком №2, тому суд вважає, що відповідачем-2 неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування до пільгового стажу за списком №2 періодів роботи позивача на ДП ВК «Краснолиманська» з 11.12.2002 по 06.10.2004, з 21.11.2004 по 13.02.2006, з 23.12.2010 по 20.10.2019.
З огляду на встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 10.03.2023 року №056650008499 підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Водночас, суд зауважує на тому, що будь-які дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Виходячи з вищевикладеного, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані виключно до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, як органу, яким прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Приймаючи до уваги наведене, пред'явлення позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позбавлено як фактичних, так і юридичних підстав.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача, яке полягає у визнанні протиправним та скасуванні рішення відповідача-2 від 10.03.2023 року №056650008499 про відмову позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах, та відновленню шляхом зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 02.03.2023 року №374 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) з зарахуванням до пільгового стажу за списком №2 періодів роботи на ДП ВК «Краснолиманська» з 11.12.2002 по 06.10.2004, з 21.11.2004 по 13.02.2006, з 23.12.2010 по 20.10.2019.
Що стосується вимоги позивача про визнання противоправними дії відповідача, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється скасуванням рішення та зобов'язанням відповідача вчинити певні дії. Самі по собі дії відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення з 02.03.2023 року пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, суд зазначає, що вирішення питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах віднесено до дискреційних повноважень відповідача-2, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача-2 та зобов'язувати його призначати пенсію за віком. Натомість ефективним та таким, що відповідає вимогам Закону буде застосування такого способу захисту, як зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії на пільгових умовах від 02.03.2023 №374 із зарахуванням до пільгового стажу ОСОБА_1 перелічені вище періоди роботи. У зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що …повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання позовну немайнового характеру слід сплатити судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
З матеріалів справи встановлено, що позов подано через систему «Електронний суд». До позовної заяви долучено квитанцію від 18.03.2023 № 32528798800006506582 про сплату судового збору у розмірі 1 073,60 грн.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, суд зазначає, що за подання цього позову позивачу з урахування коефіцієнту пониження слід було сплатити судовий збір у розмірі 858,88 грн.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Таким чином, судовий збір у розмірі 644,16 грн. (75%) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Щодо надміру сплаченого судового збору у розмірі 214,72 грн., суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 10.03.2023 року №056650008499 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (місцезнаходження: 43026, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, код ЄДРПОУ: 13358826) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 02.03.2023 року №374 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) з зарахуванням до пільгового стажу за списком №2 періодів роботи на ДП ВК «Краснолиманська» з 11.12.2002 по 06.10.2004, з 21.11.2004 по 13.02.2006, з 23.12.2010 по 20.10.2019.
В іншій частині задоволення позовних вимог -відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (місцезнаходження: 43026, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, код ЄДРПОУ: 13358826) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 644 (шістсот сорок чотири гривні) 16 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 22 травня 2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.В. Кочанова