14 лютого 2023 року Справа № 160/17378/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Царікової О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/17378/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094; ідентифікаційний код юридичної особи 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
02.11.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 до загального трудового (страхового) стажу періоду роботи в колгоспі «Ленінський шлях» з вересня 1981 року по 17.02.1995 та в колективному сільськогосподарському підприємстві «Деметра+» з 17.02.1995 по 31.12.1998, викладених у листі від 11.01.2022 №1090-38775/К-01/8-0400/22;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 до загального трудового (страхового) стажу період з вересня 1981 року по 31.12.1998;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 з 02.11.2019 з врахуванням до трудового (страхового) стажу періоду роботи з вересня 1981 року по 31.12.1998;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у встановлений судом строк подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з досягненням 60 років він набув право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування». Позивачем було подано заяву про призначення пенсії за віком, разом з доданими до заяви документами, за результатом розгляду яких відповідачем було прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії, з причин відсутності необхідного страхового стажу 26 років. Позивач вважає зазначені дії відповідача противоправними, у зв'язку із чим, звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 означений адміністративний позов прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/17378/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В означеній ухвалі суд встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, додатково попередивши, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
05.01.2023 через систему «Електронний суд» та повторно 19.01.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №197/23, вх. №5462/23), в якому останній заперечив проти заявлених до суду позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що розглянувши усі наявні документи та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на момент звернення за призначенням пенсії загальний стаж позивача складав 10 років 01 місяць 09 днів (при необхідних 26 років), за результатами розгляду прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії. Листом відповідач повідомив позивача, про відсутність загального страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-ІV, а також, що до загального стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі згідно трудової книжки колгоспника, оскільки не всі записи про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудоднів завірені підписом уповноваженої особи та печаткою колгоспу, а уточнюючі довідки позивачем до пенсійного органу не надавались. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 09.01.2020 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.
Разом з тим, зазначене рішення сторонами суду не надано.
11.01.2022 Головним управлінням пенсійного фонду в Дніпропетровській області направлено позивачу лист «Про розгляд звернення» №1090-38775/К-01/8-0400/22, зі змісту якого встановлено наступне.
Згідно статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі членства в колгоспах, незалежно від характеру, тривалості роботи і перерв. При цьому, при обчислені стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника в громадському господарстві: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання.
У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.
Згідно наданих документів до стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі згідно трудової книжки колгоспника №1004 від 01.10.1980, оскільки не всі записи про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудоднів завірені підписом уповноваженої особи та печаткою колгоспу. Довідки, підтверджуючі період роботи в колгоспі «Ленінський шлях» та КСП «Деметра» позивач не надав.
За наданими документами загальний страховий стаж складає 10 років 1 місяць 9 днів.
Періоди роботи з 01.01.1999 по 27.03.2000 в КСП «Деметра», з 28.03.2000 по 28.02.2001 в Сільськогосподарське ТОВ «Східне», з 01.03.2001 по 15.04.2003 в ЗАТ «Ініціатива», зараховано до страхового стажу згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Додатково повідомлено, що стаж роботи в колгоспі до 1 січня 1965 року зараховується до стажу роботи незалежно від кількості вироблених трудоднів. У разі відсутності документів про наявний стаж роботи в колгоспі до 1965 року і неможливості отримання їх у зв'язку з відсутністю архівних даних стаж встановлюється на підставі показань двох або більше свідків згідно пунктів 17, 18, 25 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Зазначені пункти не передбачають підтвердження свідками виконання мінімуму трудової участі в колгоспі.
Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення»(далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно зі статтею 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
Згідно статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними Положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (надалі по тексту - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 №1004 від 01.10.1980, відомо, що позивач працював у періоди, які не зараховані відповідачем, з підстав наявності певних недоліків в трудовій книжці, а саме:
- у колгоспі «Ленінський шлях», а в подальшому - Колективному сільському господарстві «Деметра+»:
- з вересня місяця 1981 року: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 87, при встановленому мінімумі - 275;
- за 1982 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 300, при встановленому мінімумі - 275;
- за 1983 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 305, при встановленому мінімумі - 305;
- за 1984 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 322, при встановленому мінімумі - 305;
- за 1985 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 316, при встановленому мінімумі - 305;
- за 1986 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 315, при встановленому мінімумі - 305;
- за 1987 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 321, при встановленому мінімумі - 305;
- за 1988 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 326, при встановленому мінімумі - 280;
- за 1989 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 340, при встановленому мінімумі - 280;
- за 1990 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 338, при встановленому мінімумі - 280;
- за 1991 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 306, при встановленому мінімумі - 280;
- за 1992 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 352, при встановленому мінімумі - 280;
- за 1993 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 357, при встановленому мінімумі - 280;
- за 1994 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 322, при встановленому мінімумі - 280;
- за 1995 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 327, при встановленому мінімумі - 280;
- за 1996 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 102, при встановленому мінімумі - 102;
- за 1997 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 276, при встановленому мінімумі - 296;
- за 1998 рік: вироблених мінімумів трудової участі за рік - 336, при встановленому мінімумі - 296.
Основною підставою щодо не зарахування оскаржуваного стажу позивача до страхового, стало порушення саме відповідальними особами порядку ведення трудових книжок колгоспників, а саме: запис про періоди трудової діяльності не засвідченні підписами відповідальних осіб колгоспу та печаткою колгоспу.
В листі відповідача «Про розгляд звернення» від 11.01.2022 №1090-38775/К-01/8-0400/22 зазначено, що згідно наданих документів до стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі згідно трудової книжки колгоспника №1004 від 01.10.1980, оскільки не всі записи про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудоднів завірені підписом уповноваженої особи та печаткою колгоспу. Довідки, підтверджуючі період роботи в колгоспі «Ленінський шлях» та КСП «Деметра» позивач не надав.
Проте, позивачем до суду надано довідку від 03.06.2021 №К-360/61-19, видану Комунальним закладом «Софіївський трудовий архів» Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області, в якій зазначено про неможливість підтвердження стажу роботи та заробітної плати позивача у колгоспі «Ленінський шлях» та КСП «Деметра+» за 1980-2000 роки, ТОВ «Східне» за 2000-2001 роки, ЗАТ «Ініціатива» ТОВ «Східне» за 2001-2003, оскільки документи вказаних організацій на зберігання до архіву не надходили.
Крім того, позивачем до суду надано довідку від 23.08.2022 №132/С-118/01-36, видану Софіївським архівним відділом архівного управління Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, в якій зазначено щодо реорганізації КСП «Деметра+» та повідомлено, що СТОВ «Любимівське», в яке реорганізовано КСП «Деметра+» не є юридичним правонаступником останнього.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Суд звертає увагу, що у разі наявності недоліків в записах трудової книжки особа не має нести відповідальність за підприємство, установу, організацію що вносило такі записи. Адже, на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Невідповідність зазначених вище даних не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи зі страхового стажу особи, який дає йому право на призначення пенсії за віком.
Так, Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім цього, потрібно враховувати, що Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а дійшов висновку, що підставою для призначення є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи те, що трудова книжка колгоспника №1004 від 01.10.1980 містить всі необхідні відомості про трудову діяльність ОСОБА_1 , суд доходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за результатом розгляду заяви та доданих до неї документів про призначення пенсії було протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача з вересня місяця 1981 по 17.02.1995 у колгоспі «Ленінський шлях» та з 17.02.1995 по 31.12.1998 у Колективному сільськогосподарському підприємстві «Деметра+».
Разом з тим, суд наголошує, що позовні вимоги в частині визнання дій відповідача протиправними задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
Суд зазначає, що дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли бездіяльність - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи.
Водночас, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем були вчинені пасивні дії, а саме: не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи останнього з вересня місяця 1981 по 17.02.1995 у колгоспі «Ленінський шлях» та з 17.02.1995 по 31.12.1998 у Колективному сільськогосподарському підприємстві «Деметра+» за результатом розгляду заяви та доданих до неї документів про призначення пенсії.
Разом з тим, лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про розгляд звернення» від 11.01.2022 №1090-38775/К-01/8-0400/22 має інформативний характер та не є за своєю сутністю відмовою у зарахуванні спірних періодів роботи до загального страхового стажу позивача.
У зв'язку з означеним, суд зауважує, що позовні вимоги в частині визнання дій відповідача протиправними є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
Таким чином, зважаючи на вищенаведені норми КАС України та з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи в колгоспі «Ленінський шлях» з вересня 1981 року по 17.02.1995 та в Колективному сільськогосподарському підприємстві «Деметра+» з 17.02.1995 по 31.12.1998.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Ленінський шлях» з вересня 1981 року по 17.02.1995 та в Колективному сільськогосподарському підприємстві «Деметра+» з 17.02.1995 по 31.12.1998.
Щодо зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком, суд зазначає що позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають, оскільки пенсія ще не призначена позивачеві, а отже вимоги заявлені на майбутнє та є передчасними.
Разом з тим, суд зазначає, що у рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати нормизаконута вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку щодо необхідності зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 09.01.2020, з урахуванням висновків суду та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
Аналогічна правова позиція висловлена Третім апеляційний адміністративним судом у постановах від 13.10.2021 у справі №160/17081/21, від 12.11.2021 у справі №160/2493/21.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення суд зазначає наступне.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено у ст. 382 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною 2 ст. 382 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Правові норми, закріплені у ч. 1 ст. 382 КАС України, кореспондуються з положеннями, зокрема, п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС України, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
З аналізу наведених норм вбачається, судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Оскільки, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом суду, та позивачем не доведено, що відповідачем рішення суду не буде виконано, суд вважає, що такі вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
На підставі ч. 3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 992,40 грн, що документально підтверджується квитанцією №37 від 20.10.2022.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у розмірі, пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 496,20 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 47, 72-77, 90, 94, 122, 132, 139, 241-246, 250, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094; ідентифікаційний код юридичної особи 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи в колгоспі «Ленінський шлях» з вересня 1981 року по 17.02.1995 та в Колективному сільськогосподарському підприємстві «Деметра+» з 17.02.1995 по 31.12.1998.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Ленінський шлях» з вересня 1981 року по 17.02.1995 та в Колективному сільськогосподарському підприємстві «Деметра+» з 17.02.1995 по 31.12.1998.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 09.01.2020, з урахуванням висновків суду та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094; ідентифікаційний код юридичної особи 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 14.02.2023.
Суддя О.В. Царікова