Ухвала
Іменем України
18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 295/3394/23
провадження № 61-7128ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2023 року у складі судді: Полонець С. М., та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Микитюк О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення майнової шкоди,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення майнової шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що він з 2005 року перебуває на обліку у відповідача, отримує пенсію за вислугу років довічно відповідно до Закону України «Про прокуратуру» виходячи із розрахунку 84% суми заробітної плати, без обмеження 10 прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність. Вказує, що його право на отримання пенсії у розмірі 84% від середнього заробітку щомісячної заробітної плати відповідної посади працівника прокуратури без обмеження граничного розміру підтверджено постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі №2а-690/12. Стверджує, що його пенсія не перераховувалася з серпня 2012 року по березень 2020 року. Вказує, що рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України. Зазначає, що діями Держави України було порушено його право власності на отримання пенсії із частини заробітної плати, а саме з посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944 751,36 грн.
ОСОБА_1 просив:
стягнути з Держави Україна в особі ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області майнову шкоду у вигляді неотриманої частини пенсії, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944751,36 грн шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на його користь.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення майнової шкоди.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
позов пред'явлено до Держави Україна в особі ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке є суб'єктом владних повноважень, щодо відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманих позивачем пенсійних виплат. Позов заявлено з приводу стягнення з Держави Україна в особі ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача майнової шкоди у вигляді недоотриманої частини пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року у розмірі 944 751,36 грн. На думку позивача, державою в особі ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області було порушено його право власності на отримання пенсії із частини заробітної плати, оскільки його пенсія не перераховувалася з серпня 2021 року по березень 2020 року. У цій справі спеціальними нормативно-правовими актами є БК України та Закон України «Про прокуратуру»;
Верховний Суд в постанові від 10 червня 2021 року у справі № 400/4436/21 зазначив, що спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах №757/63985/16 (постанова від 04 березня 2020 року), №520/17342/18 (постанова від 9 лютого 2021 року), №686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року). Таким чином, вирішення по суті даного спору буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи викладене, вимоги позивача підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Одночасно суддя роз'яснює позивачу його право звернутися до суду для розгляду позову в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 180/1560/16-а (провадження №11-1123апп19) висловлювала правову позицію про те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п'ята статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України);
ОСОБА_1 звернувся із позовом, у якому просить стягнути з Держави Україна в особі ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини пенсії, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944 751,36 грн. Тому ОСОБА_1 заявляючи вимогу про відшкодування шкоди заподіяної протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, ставить по суті позовну вимогу про вирішення публічно-правового спору, а саме здійснити нарахування неотриманої частини пенсії (посадового окладу) визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944 751,36 грн;
доводи апеляційної скарги, спрямовані на те, що позивач просить стягнути з держави в особі відповідача завдану йому шкоду, що на його думку підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, колегією суддів відхиляються, оскільки позивач просить стягнути саме неотриману частину пенсії у відповідності до відповідного рішення суду, яку визначає у своїх позовних вимогах, як завдану йому шкоду. Колегія суддів зауважує, що стороною спору в даному випадку є суб'єкт владних повноважень, а спір стосується виконання ним публічно-владних функцій (нарахування неотриманої пенсії), а тому згідно статті 4 КАС України даний спір є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
12 травня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, у якій просить: скасувати ухвалу суду першої інстанції і та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що: у аналогічних справах судді не тільки констатують позивачу його право звернутися до суду для розгляду позову в порядку адміністративного судочинства, але й забезпечують це право, реалізують його. Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 295/8799/20, ухвалі Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 295/8799/20. Позивачу не надано можливість захистити своє право в суді. Такий підхід обмежує доступ до суду; касаційна скарга стосується питання, що має фундаментальне значення та значний суспільний інтерес. Крім того справа становить виняткове значення для позивача, оскільки позовна заява стосується нарахування та виплати пенсії.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся із позовом до Держави Україна в особі ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення майнової шкоди, у якому просить стягнути з Держави Україна в особі ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області майнову шкоду у вигляді неотриманої частини пенсії, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944 751,36 грн.
Позивач посилався на те, що діями Держави України було порушено його право власності на отримання пенсії із частини заробітної плати, а саме з посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944 751,36 грн.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (частина перша стаття 19 КАС України).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 752/20801/17 (провадження № 14-530цс18) зроблено висновок, що «установлена статтею 48 Закону № 796-XII компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім'ям у зв'язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення, є гарантованою державою соціальною виплатою і виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Цю виплату проводять відповідні уповноважені державні органи (центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад. Спір стосовно виплати компенсації та допомоги, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII, яку виплачують органи державної влади у встановленому Законом порядку, є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема у постановах від 05, 10, 12 липня, 16 серпня 2017 року у справах № 6-1094цс17, № 6-1113цс17, № 6-1096цс17, № 6-782цс17 відповідно, про те, що з огляду на положення статей 1 та 15 ЦПК України, статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а цивільного, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, хоч в спорі й бере участь суб'єкт публічного права. Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про відшкодування шкоди, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII, є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, предметом якого є соціальні виплати, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 377/647/17 (провадження № 61-18048св18) вказано: «у справі, що переглядається, позов пред'явлено до управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки спір виник стосовно виплати допомоги, передбаченої статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку виплачують суб'єкти владних повноважень у встановленому законом порядку, то спір є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю суб'єкта владних повноважень, а тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі № 400/4436/20 (адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказано, що: «ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах №757/63985/16 (постанова від 4 березня 2020 року), №520/17342/18 (постанова від 9 лютого 2021 року), №686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року)».
Суди встановили, що ОСОБА_1 заявляючи вимогу про відшкодування шкоди заподіяної протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, ставить по суті позовну вимогу про вирішення публічно-правового спору, а саме - здійснити нарахування неотриманої частини пенсії (посадового окладу) визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року включно в сумі 944 751,36 грн.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок, що цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду.
Посилання на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 295/8799/20, ухвалі Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 295/8799/20, необґрунтовані, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення майнової шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков