Ухвала
15 травня 2023 року
м. Київ
справа № 677/1284/22
провадження № 61-5888ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його доходів, щомісячно з дня звернення з позовом і протягом строку встановлення інвалідності.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 26 вересня 2022 року відповідача визнано батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю 1 групи та потребує постійного стороннього догляду. Відповідач після розірвання шлюбу між сторонами за рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 20 лютого 2018 року матеріальної допомоги на утримання дочки не надає, хоча є здоровим, працездатним та може надавати таку допомогу. На день звернення з позовом до суду опіка над донькою не встановлена, дитину не визнано недієздатною. В жовтні 2022 року вона звернулася до суду з відповідною заявою, однак рішення по справі не прийнято.
Ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 30 січня
2023 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що позивачка є законним представником доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на дату надходження цього позову до суду є повнолітньою та дієздатною, у зв'язку із чим позивачка ОСОБА_2 не уповноважена на подання позову від імені повнолітньої ОСОБА_3 .
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 30 січня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачка ОСОБА_2 у своїх інтересах звернулася до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної допомоги на утримання повнолітньої непрацездатної дочки сторін, яка проживає разом із нею та перебуває на її утриманні. Оскільки положеннями статті 198 СК України не визначено коло осіб, хто має право на звернення до суду з позовом про стягнення з батька/матері повнолітньої непрацездатної дитини матеріальної допомоги на утримання повнолітніх непрацездатних дітей, тому до спірних відносин за аналогією закону слід застосувати положення частини третьої статті 199 СК України, згідно з якою право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання, адже стаття 198 та стаття 199 СК України містяться в главі 16 СК України, яка регулює обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання.
19 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 березня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 30 січня 2023 року.
Касаційна скарга, подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме на час постановлення ухвали про залишення позову без розгляду дитина є повнолітньою і дієздатною, тобто має повну цивільну процесуальну дієздатність, а тому позов про стягнення матір'ю з батька аліментів на повнолітню доньку подано не уповноваженою особою, у зв'язку з чим він підлягає залишенню без розгляду. Вважає, що стягнення з нього аліментів на користь позивача може в майбутньому призвести до того, що таке стягнення буде рахуватися як аліменти на саму позивачку, а не доньку, так як позов ОСОБА_2 подано у власних інтересах.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позову в цій справі є стягнення аліментів.
Отже, справа № 677/1284/22, на судове рішення у якій подана касаційна скарга, є малозначною в силу закону.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ОСОБА_1 мотивував тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутні правові висновки Верховного Суду щодо права одного з батьків повнолітньої, непрацездатної та дієздатної доньки на стягнення з іншого з батьків на свою користь аліментів на утримання такої повнолітньої, непрацездатної та дієздатної доньки за аналогією закону.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, так як судова практика щодо розгляду справ за подібних правовідносин вже сформована.
Так, у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі
№ 207/2196/16-ц та від 05 квітня 2023 року у справі № 164/299/21 переглядалися судові рішення у справах, предметом позову в яких було стягнення аліментів на утримання повнолітньої непрацездатної дитини сторін. Позивачами у вказаних справах були матері, з якими проживала повнолітня дитина. Жодних порушень процесуального права при ухваленні судами нижчих інстанції судових рішення про стягнення на користь матері аліментів на утримання повнолітніх, непрацездатних дітей Верховним Судом встановлено було.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржувани судовим рішенням апеляційної інстанції в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року.
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням того, що касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров