Постанова від 11.05.2023 по справі 904/6357/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2023 року м.Дніпро Справа № 904/6357/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж", Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-Південний", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" та ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 (суддя Манько Г.В.)

у справі № 904/6357/20

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ", м. Дніпро

про розірвання договору та стягнення заборгованості за Кредитним договором №DNHSLON06941 від 13.12.2016 року

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить: розірвати Кредитний договір № DNHSLON06941, укладений 13.12.16р. між публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Боріваж"; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" прострочену заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом за період з 26.12.2019 по 25.09.2020р. у розмірі 230 036 645 грн. 05 коп., яка виникла на підставі Кредитного договору № DNHSLON06941 від 13.12.16р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 позовні вимоги задоволено, розірвано Кредитний договір № DNHSLON06941, укладений 13.12.16р. між публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Боріваж".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ" на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" прострочену заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом за період з 26.12.2019 по 25.09.2020р. у розмірі 230 036 645 грн. 05 коп., яка виникла на підставі Кредитного договору №DNHSLON06941 від 13.12.16р., судовий збір 737 802 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Боріваж" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Скаржник стверджує, що судом першої інстанції під час постановлення рішення не враховано норми ч. 6 ст. 91 та ч. 5 ст. 96 ГПК України, внаслідок чого помилково враховано докази (копії меморіальних ордерів, платіжних доручень та виписок по рахункам), які не підлягали врахуванню, що призвело до ухвалення неправильного по суті рішення.

Наголошує, що у зв'язку з неподанням позивачем витребуваних судом оригіналів доказів, необхідних для вирішення спору, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд повинен був залишити позов АТ КБ «Приватбанк» без розгляду.

Апелянт зауважує, що суд першої інстанції, в порушення ст.ст. 86, 210, 238 ГПК України, не дослідив та не надав оцінки доводам та доказам, наданим відповідачем на спростування позовних вимог, не навів у своєму рішенні жодного правового обґрунтування відхиленню чи спростуванню доказів та доводів відповідача.

Також, звертає увагу на те, що за період з 13.12.2016 по 25.09.2020 заборгованість у ТОВ «Боріваж» за процентами по Кредитному договору № DNHSLON06941 від 13.12.2016 - відсутня, що підтверджується наявними у справі доказами та висновком експерта № 6474/6475-21 за результатами судово-економічної експертизи по справі № 904/6357/20 від 07.09.2022, складеного Дніпропетровським НДІСЕ, що призвело до порушення судом норм матеріального права ст.ст. 598, 601 ЦК України.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що в порушення ст. 210 ГПК України судом першої інстанції залишено поза увагою пояснення відповідача, викладені у відзиві, та не застосовано норми ч. 3 ст. 166 та ч. 4 ст. 165 ГПК України.

Поміж іншого вказує на те, що судом в порушення норм ч. 5 ст. 46 ГПК України під час розгляду справи по суті враховано заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (яка не підлягала врахуванню), що призвело до порушення ч. 1 ст. 14 ГПК України - до виходу суд за межі заявлених позовних вимог.

Скаржник наголошує, що внаслідок порушення судом першої інстанції норм процесуального права ст.ст. 86, 210, 238 ГПК України, не здійснення дослідження та оцінки доводів і доказів наданих відповідачем, порушення судом норм матеріального права ст.ст. 598, 601 ЦК України, неврахування обставин, що зобов'язання зі сплати процентів є виконаним відповідачем, судом неправильно застосовано норми ст. 651 ЦК України та викладено в оскаржуваному рішенні помилкові висновки про наявність істотного порушення умов договору з боку відповідача.

Окремо стверджує про порушення судом норм ст.ст. 42, 207, 223 ГПК України, оскільки усі звернення учасника справи до суду були проігноровані.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 залишено без руху. Надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 1 106 703,0 грн.

Від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та надано докази сплати судового збору.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20. Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 02.02.2023 о 10 год. 00 хв.

10.01.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Боріваж», в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

02.02.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

В судовому засіданні 02.02.2023 оголошена перерва до 09.03.2023 на 10:00.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал-Південний" також не погодилось з вказаним рішенням та подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 в частині розірвання Кредитного договору №DNHSLON06941 від 13.12.2016, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Боріваж", ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте без з'ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, при неправильному застосуванні норм матеріального права (ст. 651 ЦК України) та з порушенням норм процесуального права (ст.ст. 86, 210, ч. 4 ст. 236, ч. 4 ст. 238 ГПК України), у тому числі, із неврахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) щодо застосування норм ст. 651 ЦК України.

Скаржник вказує на те, що він є особою, яка не брала участі у справі, й оскаржуваним судовим рішенням суд вирішив питання про її права, інтереси та обов'язки, оскільки ТОВ «Термінал-Південний» є одним із учасників товариства, які володіють часткою у статутному капіталі відповідача - ТОВ «Боріваж». До того ж, ТОВ «Термінал-Південний» приймає істотну участь у господарській діяльності відповідача, у тому числі в питаннях виконання зобов'язань за кредитними договорами. Таким чином, ТОВ «Термінал-Південний» в порядку ч. 2 ст. 254 ГПК України має право апеляційного оскарження судових рішень, як особа яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-Південний" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 3 153,0 грн, заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску такого строку.

Апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.03.2023 поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-Південний" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20. Об'єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-Південний" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20. Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 09.03.2023 на 10 год. 00 хв.

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" також подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 в частині розірвання Кредитного договору №DNHSLON06941 від 13.12.2016 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване судове рішення у частині позовних вимог про розірвання кредитного договору є таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права - ст.ст. 86, 210 ГПК України, не досліджено та не надано оцінки усім фактичним обставинам спірних правовідносин та наявним доказам, з порушенням норм матеріального права ст.ст. 598, 601 ЦК України, та неправильним застосуванням ст. 651 ЦК України, без дослідження питання істотності порушення умов Договору з боку відповідача.

Скаржник вказує на те, що він є особою, яка не брала участі у справі, й оскаржуваним судовим рішенням суд вирішив питання про її права, інтереси та обов'язки, Так, відповідно до пункту А5 Кредитного договору №DNHSLON06941, укладеного 13.12.2016 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Боріваж», зобов'язання Позичальника забезпечуються Договором застави частки у статутному фонді №DNHSLOК271016/DZ від 27.10.2016. Згідно Договору застави частки у статутному фонді №DNHSLOК271016/DZ від 27.10.2016, з урахуванням змін, внесених Договором про внесення змін до Договору застави частки у статутному фонді №DNHSLOК271016/DZ від 27.10.2016, зобов'язання позичальника за кредитним договором №DNHSLON06941 від 13.12.2016 забезпечені заставою, предметом якої є частка у статутному фонді ТОВ «Агротермінал Логістік» у розмірі 99,999955% заставною вартістю 5 501 636 700,00 грн. Тож, на думку заявника, вказане судове рішення у справі №904/6357/20 стосується прав та обов'язків ТОВ «Агротермінал Логістік», відповідно останнє, в порядку ч. 2 ст. 254 ГПК України має право апеляційного оскарження судових рішень, як особа яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 3 153,0 грн.

Апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.03.2023 поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20. Об'єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20. Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 09.03.2023 на 10 год. 00 хв.

У судовому засіданні 09.03.2022 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила про перерву в судовому засіданні до 20.04.2023 на 11:00 год.

09.03.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «Боріваж» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 904/6357/20 до вирішення справи № 904/9627/21.

10.03.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Термінал-Південний», в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2023 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 20.04.2023 об 11:00 год.

20.03.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Агротермінал Логістік», в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Від представника Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" надійшло клопотання про участь в судових засіданнях у справі №904/6357/20 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.04.2023 ухвалено судові засідання у справі №904/6357/20, у тому числі, призначене на 20.04.2023 об 11:00 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

У зв'язку з незапланованою відпусткою головуючого судді Мороза В.Ф. судове засідання, призначене на 20.04.2023 не відбулося.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 в частині розірвання Кредитного договору №DNHSLON06941 від 13.12.2016, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Боріваж", ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині розірвання Кредитного договору №DNHSLON06941 від 13.12.2016.

В апеляційній скарзі апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження та зазначає, що ОСОБА_1 є особою, яка не брала участі у справі, а оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про права та обов'язки останнього. ОСОБА_1 належить частка 50% у ТОВ "Термінал-Південний", який є учасником ТОВ "Боріваж". З огляду на викладене апелянт вважає, що згідно ч. 2 ст. 254 ГПК України має право апеляційного оскарження судових рішень, як особа, яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки. При цьому про прийняття оскаржуваного рішення апелянт дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень 16.04.2023.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2023 поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20. Об'єднано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж", Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-Південний", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20. Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 11.05.2023 на 10 год. 00 хв.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 11.05.2023 на 10:00 год.

03.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

11.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі.

11.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Кузнецова В.О., згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційних скарг у справі №904/6357/20 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2023 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж", Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-Південний", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік", ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20.

В судове засідання 11.05.2023 з'явився представник позивача. Представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж", Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-Південний", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" та ОСОБА_1 у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, не повинні допускати зловживання та уникати прийомів, що затягують судовий розгляд, несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, з огляду на подану відповідачем заяву про розгляд справи без його участі, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, правом на що позивач скористався, про що свідчать наявні у справі відзиви на апеляційні скарги, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача, ТОВ "Термінал-Південний", ТОВ "Агротермінал Логістік" та Будагяна Н.А.

Представник позивача в судовому засіданні 11.05.2023 заперечив проти задоволення апеляційних скарг, в тому числі з підстав, наведених ним у відзивах, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Апеляційний господарський суд, заслухавши представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Боріваж» підписано кредитний договір №DNHSLON06941 від 13.12.2016р. (далі - Договір).

Істотні умови кредитування за Договором: Вид кредитування - невідновлювана кредитна лінія (п.А.1 Договору). Ліміт цього Договору: 2 867 989 342,59 грн., у тому числі на наступні цілі: у розмірі 2 867 989 342,59 грн. на поповнення обігових коштів (п. А.2 Договору). Ліміт кредитування на конкретну дату (далі за текстом Договору «поточний ліміт») визначається сумою кредитних коштів, яка у цю дату може знаходитися в користуванні Позичальника. Поточний ліміт встановлюється згідно з Графіком зменшення поточного ліміту із зазначеним у Додатку № 1 до цього Договору (п.А.2.1 Договору). Термін повернення кредиту згідно з Графіком зменшення поточного ліміту (Додаток № 1 цього Договору) (п. А.3 Договору). За користування кредитом Позичальник сплачує проценти за фіксованою ставкою у розмірі 10,5 % річних (п. А.6 Договору). У випадку порушення Позичальником будь-якого з грошового зобов'язання Позичальник сплачує Банку проценти за користуванням кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 10,5 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. А.7 Договору). Датою сплати процентів є 25-е число щоквартально, починаючи з дати підписання цього Договору, якщо інше не передбачене п. 7.3 цього Договору (п. А.8 Договору).

Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Позичальнику кредит у формі згідно з п. А.1 цього Договору з лімітом і на цілі, зазначені у п. А.2 цього Договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 цього Договору, в обмін на зобов'язання Позичальника з повернення кредиту, сплати процентів, в обумовлені цим Договором терміни. Невідновлювана кредитна лінія (далі - «кредит») надається Банком для здійснення Позичальником платежів, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника (п. 1.1 Договору).

Ліміт кредитування на конкретну дату зазначений у п. А.2.1 цього Договору (п. 1.1.1 Договору).

Термін повернення кредиту зазначений у п. А.3 цього Договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з п. 2.4.1 цього Договору(п. 1.2 Договору).

Усі істотні умови кредитування приведені у Розділі А- «Істотні умови кредитування» (п. 1.3 Договору).

Банк зобов'язується: Відкрити для обслуговування кредиту рахунки, зазначені у п. А.4 цього Договору (п. 2.1, 2.1.1 Договору).

Банк зобов'язується: Надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника у день укладання цього Договору (п. 2.1, 2.1.2 Договору).

Банк зобов'язується: Забезпечити Позичальника консультаційними послугами з питань виконання цього Договору (п. 2.1, 2.1.3 Договору).

За користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п. 1.2, 2.2.3, 2.4.1 цього Договору Позичальник сплачує проценти за фіксованою ставкою у розмірі, зазначеному у п. А.6 цього Договору (п. 4.1 Договору)

Відповідно до ст. 212 ЦКУ у випадку порушення Позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3 цього Договору, Позичальник сплачує Банку проценти у розмірі, зазначеному у п. А.7 цього Договору (п. 4.2 Договору).

Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 4.1, 4.2, здійснюється у дату сплати процентів. Дата сплати процентів зазначена у п. А.8 цього Договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, а дата фактичного погашення кредиту (п. 4.3 Договору).

У випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом згідно з цим Договором припадає на вихідний або святковий день платежі повинні бути здійснені у банківський день, наступний за вихідним або святковим днем. Банківський день - день у який банківські установи України відкриті для проведення операцій переказу грошових коштів. У випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплатити процентів за користування кредитів, згідно з договором припадає на вихідний або святковий день Позичальник має відкриті в банку поточні рахунки, Позичальник має право в порядку та на умовах, передбачених Договором, здійснити погашення кредиту та/або процентів за його користування у вихідний або святковий день (п. 4.4 Договору).

Погашення кредиту, сплата процентів за цим Договором здійснюються у валюті кредиту (п. 4.5 Договору).

Розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів, а також за період, який починається з попередньої дати сплати процентів, до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту (п. 4.7 Договору).

Нарахування процентів здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується (п. 4.8 Договору).

Цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання усіма сторонами (п. 6.1 Договору).

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов'язань сторонами за цим Договором (п. 6.2 Договору).

Цей Договір може бути змінений або розірваний лише за згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди (п. 6.3 Договору).

Згідно умов Додатку 1 від 13.12.2016р. до Кредитного договору №№DNHSLON06941 від 13.12.2016р. зменшення поточного ліміту здійснюється згідно з Графіком зменшення поточного ліміту. Погашення різниці, на яку поточна заборгованість перевищує суму встановленого поточного ліміту, трактується як погашення кредиту. Погашення кредиту вважається здійсненим у встановлений строк, якщо різниця, на яку поточна заборгованість перевищує суму встановленого поточного ліміту на зазначену дату згідно з Графіком зменшення поточного ліміту, надійшла на рахунок у Банку не пізніше дати, встановленої Графікам зменшення поточного ліміту.

Господарським судом отримано Висновок експерта № 6474/6475-21 за результатами судово-економічної експертизи по справі № 904/6357/20 від 07.09.2022р. проведеної Дніпропетровським науково - дослідним інститутом судових експертиз.

Згідно висновку наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами (без врахування Заяв № 182 від 27.12.2019, № 40 від 26.03.2020, № 77 від 26.06.2020, № 128 від 26.09.2020 про зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог (припинення зобов'язання зарахуванням) в рахунок погашення процентів за користування кредитом) підтверджується наданий до суду AT КБ «ПРИВАТБАНК» розрахунок заборгованості по процентам у розмірі 230 036 645 грн. за період з 26.12.2019р. по 25.09.2020р. умовам укладеного між банком та ТОВ «БОРІВАЖ» кредитного договору № DNHSLON06941 від 13.12.2016.

Згідно висновку експерта, у зв'язку з тим, що питання документальної обґрунтованості грошових вимог відповідно до заяв про зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог (припинення зобов'язання зарахуванням) : №182 від 27.12.2019, №40 від 26.03.2020, №77 від 26.06.2020, № 128 від 26.09.2020 і наявність умов для правомірного зарахування коштів за цими заявами виходять за межі спеціальних знань експерта та відносяться до питань права, а також з метою дотримання вимог Інструкції № 53/5 щодо меж спеціальних знань експерта-економіста в частині вирішення питань права, дослідження заборгованості по процентам за користування кредитом за Кредитним договором № DNHSLON06941 від 13.12.2016 здійснювалось у двох варіантах.

Згідно висновку експерта, при умові неврахування Заяв № 182 від 27.12.2019, № 40 від 26.03.2020, № 77 від 26.06.2020, № 128 від 26.09.2020 про зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог (припинення зобов'язання зарахуванням) в рахунок погашення процентів за користування кредитом, розмір заборгованості по процентам у ТОВ «БОРІВАЖ» перед AT КБ «ПРИВАТБАНК» становить: за період з 26.12.2019 по 25.09.2020 - 306 157 862,16 грн., в т.ч. залишок заборгованості за простроченими процентами нарахованими за період з 26.12.2019 по 25.09.2020 - 230 036 645,07 грн.;

Станом на час надходження позовної заяви до господарського суду Дніпропетровської області (25.11.2020) - 357 184 172,52 грн.;

На час призначення судової експертизи (03.08.2021) - 567 144 892,18 грн.

Згідно висновку експерта, при умові врахування Заяв № 182 від 27.12.2019, № 40 від 26.03.2020, № 77 від 26.06.2020, № 128 від 26.09.2020 про зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог (припинення зобов'язання зарахуванням) в рахунок погашення процентів за користування кредитом розмір заборгованості по процентам у ТОВ «Боріваж» перед АТ КБ «Приватбанк» становить: за період з 26.12.2019р. по 25.09.2020р. - 0,00 грн.

Станом на час надходження позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області (25.11.2020) - 51 026 310,31 грн.;

На час призначення судової експертизи (03.08.2021р.) - 260 987 029 грн. 97 коп.

Встановлено, що 13.12.2016 Банком було перераховано на поточний рахунок ТОВ "БОРІВАЖ" № НОМЕР_1 кредитний транш в межах розміру встановленого договором ліміту у сумі 2 867 989 342 гривні 59 копійок, що підтверджується меморіальним ордером № 1 |tr. DNH0GCDW034LT4 1 від 13.12.20163 та випискою з поточного рахунку ТОВ "БОРІВАЖ" (рахунок № НОМЕР_2 ) за період з 13.12.2016р. по 21.10.2020р..

Строк повернення кредиту визначений в Додатку № 1 до Кредитного договору, яким передбачено графік зменшення поточного ліміту кредитування починаючи з 25.01.2021р. з датою остаточного погашення 12.12.2026р.

В порушення умов Кредитного договору, зокрема, але не виключно, п. А.6, п. А.8, п. 2.2.2., п. 4.1, ТОВ "БОРІВАЖ" не виконало взяті зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом за період з 26.12.2019р. по 25.09.2020р. У ТОВ "БОРІВАЖ" утворилася прострочена заборгованість за Кредитним договором, що підтверджено наявними у справі доказами.

В зв'язку з невиконанням ТОВ "БОРІВАЖ" взятих на себе зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом Позивачем 09 жовтня 2020 року на адресу відповідача було направлено вимогу вих. № 20.1.0.0.0/7-181053 від 06.10.2020 щодо усунення порушень за Кредитним договором № DNHSLON06941 від 13.12.20166. Позивач вимагав від Відповідача негайно усунути порушення за Кредитним договором шляхом сплати існуючої простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом за період з 26.12.2019р. по 25.06.2020р. у розмірі 229 200 148 гр. 17 коп.

Заборгованість у сумі 230 036 645 грн. 05 коп. відповідачем не сплачено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновком судового експерта підтверджено наявність заборгованості за Кредитним договором у сумі 230 036 645 грн. 05 коп., що є істотним порушенням Кредитного договору, а отже й підставою для розірвання Договору та стягнення вказаної суми боргу на користь позивача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційних скарг, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, щодо клопотання ТОВ «Боріваж», то таке обґрунтоване необхідністю зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № 904/9627/21 Господарським судом Дніпропетровської області та неможливістю встановлення обставин у справі №904/6357/20 судом самостійно, зокрема, щодо припинення кредитного договору №DNHSLON06941 від 13.12.2016. Правовою для зупинення провадження у справі заявник визначив п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Колегія суддів зауважує, що згідно п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

В Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 917/130/19 зроблено наступний правовий висновок, що пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4 та 6 статті 75 ГПК України). Як неможливість розгляду зазначеної справи потрібно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов'язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.

Аналогічну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 23.01.2020 у справі № 917/130/19.

Тобто, метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинене. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі потрібно зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19.

Необхідно зазначити, що заявником не надано доказів об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 904/9627/21.

Аналіз зазначених справ засвідчує, що вони різняться між собою за предметом спору та підставами позову.

При цьому слід зауважити, що сама по собі певна взаємопов'язаність справ за колом суб'єктів - учасників справи та вимог, що витікають з одного кредитного договору, ще не свідчить про неможливість розгляду справи № 904/6357/20 та відповідно прийняття судового рішення за результатом її апеляційного перегляду за наявними матеріалами, які дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), що є предметом судового розгляду, виходячи з меж позовних вимог та доводів апеляційної скарги, адже під час розгляду іншої справи господарський суд самостійно досліджує докази та застосовує практику Верховного Суду.

Будь-яких інших обставин, що впливали б на оцінку доказів, якими сторонами обґрунтовують свої доводи у даній справі стосовно наявності або відсутності юридичних підстав, що впливають на результати розгляду справи, а відтак, свідчили б про наявність обов'язкових підстав для зупинення судом апеляційної інстанції провадження у даній справі, в клопотанні не наведено.

До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18 зроблено наступний правовий висновок, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

В свою чергу, необґрунтоване зупинення провадження за відсутності достатніх правових підстав, не сприятиме виконанню завдань господарського судочинства, має наслідком недотримання положень Конвенції щодо "розумних строків розгляду справи" та може порушити вимоги статті 6 Конвенції стосовно забезпечення права на справедливий суд.

З огляду на вищенаведене, а також враховуючи те, що апеляційним судом не встановлено наявність інших обставин, передбачених ст. 227 ГПК України, що зумовлювали б обов'язок суду зупинити провадження у справі, подане клопотання не підлягає задоволенню.

Щодо права на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі № 904/6357/20.

За змістом статей 55, 129 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 9 частини третьої статті 2 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Разом з тим, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм ГПК України.

У процедурі оскарження судових рішень першої інстанції процесуальним законом встановлено виправдані обмеження, спрямовані на забезпечення оперативності господарського процесу, попередження виникнення правових колізій та дотримання принципу юридичної визначеності, що є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Такі обмеження знаходять свої відображення у положеннях ГПК України щодо прийнятності апеляційної скарги, зокрема, у статтях 254, 256, 260, 261 цього Кодексу стосовно строку на апеляційне оскарження, можливості та підстав для його поновлення, наслідків визнання цих підстав неповажними.

Застосування таких процесуальних запобіжників задля дотримання принципу юридичної визначеності узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги (рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010, "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини" від 12.07.2001, "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії" від 19.12.1997 та інші).

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, "Мушта проти України" від 18.11.2010).

Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Аналіз наведених норм свідчить, що ГПК України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділити на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.

У даній справі № 904/6357/20 Товариство з обмеженою відповідальністю "Боріваж" має процесуальний статус відповідач, натомість Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал-Південний", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" та ОСОБА_1 не є а ні сторонами, а ні учасниками справи.

Слід наголосити, що другою групою осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення стаття 254 ГПК України визначає осіб, які не брали участі у справі, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов'язків.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі №904/897/19, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги (п. 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3).

Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 09.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 19.06.2018 у справі № 904/1192/16, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 03.06.2019 у справі № 910/6767/17, від 25.10.2019 у справі № 910/16430/14, від 05.05.2020 у справі №910/9254/18, від 22.09.2020 у справі № 908/2913/19; ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №504/2457/15-ц.

Апеляційний суд звертає увагу, що в такому випадку, прийняте рішення порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі, а й її процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Таким чином, підсумовуючи можна дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на судові рішення, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. Однак на відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 11.12.2018 у справі №916/2878/14 визначено алгоритм дій суду в разі порушення апеляційного провадження за апеляційною скаргою не залученої до участі у справі особи, який полягає в наступному.

При розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статті 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги (див. висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 908/1083/19 та від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13).

Тобто, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду про те, що питання обґрунтування особою власного процесуального інтересу щодо порушених прав вирішується після відкриття апеляційного провадження (постанова Касаційного господарського суду від 06.08.2018 у справі 910/14369/16, постанова об'єднаної палати КГС від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г).

Водночас, пунктом 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги.

Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку немає правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб'єкта апеляційного оскарження.

Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 911/2635/17, від 09.06.2020 у справі №908/2805/19, від 30.09.2021 у справі № 903/718/20.

Слід зазначити, що з наведеного апелянтами обґрунтування наявності в них права на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі № 904/6357/20, не вбачається порушення їх прав та (або) інтересів, а питання про права, інтереси та (або) обов'язки ТОВ "Термінал-Південний", ТОВ "Агротермінал Логістік" та ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням не вирішувалося.

При цьому посилання:

- ТОВ «Агротермінал Логістік» на те, що відповідно до пункту А5 Кредитного договору №DNHSLON06941, укладеного 13.12.2016 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Боріваж», зобов'язання Позичальника забезпечуються Договором застави частки у статутному фонді №DNHSLOК271016/DZ від 27.10.2016. Згідно Договору застави частки у статутному фонді №DNHSLOК271016/DZ від 27.10.2016, з урахуванням змін, внесених Договором про внесення змін до Договору застави частки у статутному фонді №DNHSLOК271016/DZ від 27.10.2016, зобов'язання позичальника за кредитним договором №DNHSLON06941 від 13.12.2016 забезпечені заставою, предметом якої є частка у статутному фонді ТОВ «Агротермінал Логістік» у розмірі 99,999955% заставною вартістю 5 501 636 700,00 грн

та

- ТОВ «Термінал-Південний» на те, що воно приймає істотну участь у господарській діяльності відповідача, у тому числі в питаннях виконання зобов'язань за кредитними договорами,

є безпідставними, оскільки будь-яких вимог до них позивачем у даній справі не заявлено.

Також, апеляційний суд вважає необґрунтованими аргументи скаржників про те, що:

- ТОВ «Термінал-Південний» є одним із учасників товариства, які володіють часткою у статутному капіталі відповідача - ТОВ «Боріваж»;

- ОСОБА_1 належить частка 50% у ТОВ "Термінал-Південний", який є учасником ТОВ "Боріваж",

оскільки будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги при дослідженні питання про наявність порушеного права особи, не залученої до участі у справі оскаржуваним рішенням.

Оскаржуване судове рішення не стосується безпосередньо прав, інтересів та обов'язків ТОВ "Термінал-Південний", ТОВ "Агротермінал Логістік" та ОСОБА_1 , з його змісту вбачається, що в мотивувальній частині рішення не міститься будь-яких висновків суду про права та обов'язки вказаних осіб, а в резолютивній частині рішення відсутні прямі вказівки про їх права та обов'язки.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі № 904/6357/20 жодним чином не зачіпає прав апелянтів.

З огляду на все вищевикладене, апеляційне провадження за апеляційними скаргами ТОВ "Термінал-Південний", ТОВ "Агротермінал Логістік" та ОСОБА_1 належить закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки скаржники не мають статусу сторони чи учасника у справі № 904/6357/20, а рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 не вирішувались питання про їх права та інтереси та (або) обов'язки, отже, вони не наділені правом на апеляційне оскарження у даній справі зазначеного рішення суду першої інстанції.

При цьому варто зазначити, що закриття апеляційного провадження не може тлумачитися як порушення права на судовий захист та доступ до правосуддя, враховуючи процесуальні фільтри, встановлені процесуальним законодавством, які відповідають висновкам Європейського Суду з прав людини у рішеннях «Філіс проти Греції» §59, «Де Жуфр де ла Прадель проти Франції» §28 і «Станєв проти Болгарії» (ВП) §229.

В свою чергу, у пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 зазначено, що право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Щодо меж апеляційного перегляду за доводами апеляційної скарги ТОВ «Боріваж».

Так, щодо вимоги про стягнення з ТОВ "БОРІВАЖ" на користь АТ КБ "ПриватБанк" простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом за період з 26.12.2019 по 25.09.2020р. у розмірі 230 036 645 грн. 05 коп., яка виникла на підставі Кредитного договору № DNHSLON06941 від 13.12.16р., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для її задоволення, оскільки на час прийняття рішення у справі заборгованість у сумі 230 036 645 грн. 05 коп. відповідачем не сплачено.

Сама заборгованість та її сума підтверджується Висновком експерта № 6474/6475-21 за результатами судово-економічної експертизи по справі № 904/6357/20 від 07.09.2022р. проведеної Дніпропетровським науково - дослідним інститутом судових експертиз та наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують перерахування відповідачу грошових коштів (меморіальними ордерами, платіжними дорученнями та виписками по рахункам).

Стосовно тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції під час постановлення рішення не враховано норми ч. 6 ст. 91 та ч. 5 ст. 96 ГПК України, внаслідок чого помилково враховано докази (копії меморіальних ордерів, платіжних доручень та виписок по рахункам), які не підлягали врахуванню, що призвело до ухвалення неправильного по суті рішення, необхідно зазначити, що відповідач не заперечує отримання ним кредиту за Кредитним договором № DNHSLON06941 від 13.12.16р. в обумовленій сумі 2 867 989 342,59 грн та користування отриманими за ним грошовими коштами у спірному періоді, за що, згідно умов Договору та положень ЦК України, нараховується плата - проценти за користування кредитом.

При цьому апеляційний суд зважає на те, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були, зокрема внесені зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") звернув увагу, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Заперечення відповідачем відповідності наданих копій доказів перерахування йому кредитних коштів оригіналам, не спростовують висновків суду, зроблених на підставі комплексної оцінки доказів у їх сукупності та логічному взаємозв'язку в порядку ст. 86 ГПК України, з урахуванням, в тому числі, принципу вірогідності доказів, визначеному ст. 79 ГПК України, про те, що обставини надання відповідачу кредитних коштів та користування ним у період з 26.12.2019 по 25.09.2020р., за який нараховані проценти, заявлені позивачем до стягнення, є більш вірогідною, ніж заперечення відповідачем цих обставин, які не ґрунтуються на жодних доказах, а пов'язані лише з його особистою інтерпретацією норм ГПК України, здійсненою ним власною оцінкою (сприйняттям) доказів, що належить до виключної компетенції суду.

Аргументи скаржника про те, що у зв'язку з неподанням позивачем витребуваних судом оригіналів доказів, необхідних для вирішення спору, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд повинен був залишити позов АТ КБ «Приватбанк» без розгляду, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Відповідно до ч. 10 ст. 81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Таким чином, приписами процесуального закону передбачено право, а не обов'язок суду залишити позовну заяву без розгляду у разі неподання позивачем витребуваних судом доказів.

При цьому слід наголосити, що згідно правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/802/20, у розумінні наведених положень процесуального закону залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору, або його представник не з'явився на виклик у засідання господарського суду чи не повідомив про причини неявки і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору. Тобто, коли йдеться про ігнорування позивачем своїх процесуальних обов'язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. При цьому господарський суд має з'ясувати також і те, яким чином неявка представника позивача та не подання ним витребуваних судом документів перешкоджає вирішенню спору та у чому полягають перешкоди для розгляду та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог за відсутності представника позивача та витребуваних документів.

Тобто, мова йде про неподання не будь-яких доказів, а саме доказів, необхідних для вирішення спору, без яких унеможливлюється розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, і безпосередньо на суд покладається обов'язок з'ясувати, яким чином їх неподання перешкоджає прийняттю законного та обґрунтованого рішення.

У даній випадку в матеріалах справи № 904/6357/20 є достатньо доказів для вирішення її по суті, про що було вже зазначено вище по тексту цієї постанови, а тому апеляційний суд не вбачає наявність стверджуваних відповідачем порушень норм процесуального права судом першої інстанції.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції, в порушення ст.ст. 86, 210, 238 ГПК України, не дослідив та не надав оцінки доводам та доказам, наданим відповідачем на спростування позовних вимог, не навів у своєму рішенні жодного правового обґрунтування відхиленню чи спростуванню доказів та доводів відповідача, спростовуються змістом оскаржуваного рішення.

При цьому колегія суддів зауважує, що надані відповідачем докази, на підставі яких він заперечував проти позовних вимог, зокрема, заява ТОВ «Боріваж» за вих. № 182 від 27.12.2019 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, то така направлялася відповідачем позивачу з метою погашення заборгованості (припинення зобов'язання зарахуванням) зі сплати процентів за користування кредитом, наявної станом на 27.12.2019р., тобто за період користування кредитом з 26.09.2019 по 25.12.2019.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати процентів за користування кредитом за період з 26.12.2019 по 25.09.2020, стягнення якої є предметом спору у даній справі, виникла вже після складання ТОВ «Боріваж» заяви за вих. № 182 від 27.12.2019 року про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Враховуючи викладене, заява за вих. № 182 від 27.12.2019 року про зарахування зустрічних однорідних вимог не може підтверджувати обставини виникнення заборгованості за період з 26.12.2019 по 25.09.2020, оскільки стосується іншого періоду, що передував вказаному, й такою заявою можливе зарахування лише вимог щодо наявної заборгованості, а не на майбутнє, тобто існуючої станом на день складання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

В свою чергу, щодо інших заяв ТОВ «Боріваж» про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: від 26.03.2020 року за вих. № 40, від 26.06.2020 вих. № 77 та від 26.09.2020 вих. № 128, варто звернути увагу на таке.

Згідно ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГК України до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони

За приписами ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч. 5 ст. 202 ЦК України).

Варто наголосити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також, можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (ст. 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимог про передачу речей одного роду, наприклад, грошей) При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема, ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду (постанови від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18).

З огляду на викладене, зобов'язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, встановлених ст. 601 ЦК України, та за відсутності обставин, передбачених ст. 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Основною умовою для можливості припинення зобов'язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання та розміру. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

Аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 920/240/18).

Слід зазначити, що заяви ТОВ «Боріваж» про зарахування не відповідають вимогам законодавства та не породжують будь-яких правових наслідків для АТ КБ «Приватбанк», з огляду на недоведеність відповідачем будь-яких дійсних грошових вимог до позивача, які підлягали б зарахуванню, що виключає їх безспірність.

Заява від 27.12.2019 за вих. № 182 про зарахування, як вже було зазначено, взагалі не стосується предмету спору у даній справі, адже пов'язана із періодом користування кредитом з 26.09.2019 по 25.12.2019, який знаходиться поза межами позовних вимог та відповідно, не входить до предмету доказування (не стосується спірного періоду).

В свою чергу, заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати процентів за користування кредитом за період з 26.12.2019 по 25.09.2020, стягнення якої є предметом судового розгляду у даній справі, виникла лише через декілька місяців після заяви ТОВ «Боріваж» за вих. № 182 від 27.12.2019 про зарахування зустрічних однорідних вимог, що вже само по собі спростовує наявність таких ознак як зустрічність та однорідність, притаманних цим вимогам.

Що ж до інших заяв про зарахування (від 26.03.2020 року за вих. № 40, від 26.06.2020 вих. № 77 та від 26.09.2020 вих. № 128,) то такі обґрунтовані твердженням про те, що АТ КБ «Приватбанк» має заборгованість перед ТОВ «Боріваж», яка виникла на підставі Договору від 05.11.2014, за яким ТОВ «Боріваж» виступив поручителем (майновим поручителем) за зобов'язаннями банку перед Національним банком України, що виникли із Кредитного договору № 120 від 05.12.2014 та ТОВ «Боріваж» має заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк» зі сплати відсотків за Кредитним договором.

Натомість, АТ КБ «Приватбанк» заперечує факт наявності будь-якої заборгованості перед ТОВ «Боріваж», про що свідчать направлені ним на адресу останнього листи, наявні в матеріалах справи.

Заперечення ґрунтуються на тому, що між Банком і ТОВ «Боріваж» відсутні укладені 05.11.2014 договори; відсутні в будь-яких інших договорах умови, які встановлювали б обов'язок Банку сплачувати грошову винагороду на користь ТОВ «Боріваж» за надання поруки (майнової поруки) за зобов'язаннями АТ КБ «Приватбанк» перед НБУ, що виникли із Кредитного договору № 120 від 05.12.2014; відсутні будь-які фактичні правові підстави для виникнення у Банку зобов'язання сплачувати відповідач грошову винагороду.

Необхідно також наголосити, що саме у рамках розгляду даної справи є обов'язковим доведення відповідачем на підставі належних та допустимих доказів факту наявності у ТОВ «Боріваж» зустрічних однорідних вимог до позивача, визначених у заявах про зарахування.

Наведене узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.02.2020 у справі № 910/7570/19.

Суд касаційної інстанції зазначив, що «посилаючись лише на відсутність доказів оскарження позивачем заяви про зарахування зустрічних вимог та відсутність доказів визнання її недійсною, в силу чого правочин є правомірним, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про можливість припинення зобов'язань відповідача за Договором про надання поворотної фінансової допомоги №001ФД від 08.11.2016 на суму 1 846 678,16 грн на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, не врахувавши при цьому вимог даної статті щодо умов зарахування, як то зустрічність вимог, однорідність вимог та строк їх виконання, не дослідивши названих критеріїв та не урахувавши відсутність в матеріалах справи доказів наявності у позивача заборгованості за договором поставки № 87 від 18.11.2016, так само як і самого договору. Колегія суддів наголошує, що ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме - відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань.

Судом першої інстанції установлено, що позивач не визнає наявного у нього обов'язку зі сплати за договором поставки №87 від 18.11.2016 у визначеному відповідачем розмірі, тобто між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, тому відсутня безспірність заявлених однорідних вимог. При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження суми заборгованості позивача за договором поставки № 87 від 18.11.2016.

За наведених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що направлення заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у цьому випадку не припиняє обов'язку відповідача щодо своєчасного перерахування грошових коштів за Договором № 001ДФ про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 18.11.2016».

Відповідачем не надано суду: доказів на підтвердження обставин наявності у АТ КБ «Приватбанк» заборгованості перед ТОВ «Боріваж», про яку йдеться у заявах про зарахування, та відповідного права вимоги сплати такої заборгованості; доказів укладення договору поруки (майнової поруки) від 05.11.2014 та існування у Банку зобов'язання сплачувати ТОВ «Боріваж» грошову винагороду за надання поруки (майнової поруки).

Відтак, незгода АТ КБ «Приватбанк» з проведеним ТОВ «Боріваж» зарахуванням є аргументованою та підтвердженою доказами, в той час як доводи ТОВ «Боріваж» про припинення зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором у період з 26.12.2019 по 25.09.2020, обґрунтовані виключно посиланням на заяви про зарахування, вичерпна оцінка яким надана судом.

Доводи апелянта про те, що за період з 13.12.2016 по 25.09.2020 заборгованість у ТОВ «Боріваж» за процентами по Кредитному договору № DNHSLON06941 від 13.12.2016 - відсутня, що підтверджується наявними у справі доказами та висновком експерта №6474/6475-21 за результатами судово-економічної експертизи по справі № 904/6357/20 від 07.09.2022, складеного Дніпропетровським НДІСЕ, що призвело до порушення судом норм матеріального права ст.ст. 598, 601 ЦК України, є безпідставними з огляду на вищевикладене, а також у зв'язку з тим, що висновком експерта № 6474/6475-21 за результатами судово-економічної експертизи по справі № 904/6357/20 від 07.09.2022р. проведеної Дніпропетровським науково - дослідним інститутом судових експертиз надано два варіанта відповіді на поставлені питання:

- при умові неврахування Заяв № 182 від 27.12.2019, № 40 від 26.03.2020, № 77 від 26.06.2020, № 128 від 26.09.2020 про зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог (припинення зобов'язання зарахуванням) в рахунок погашення процентів за користування кредитом, розмір заборгованості по процентам у ТОВ «БОРІВАЖ» перед AT КБ «ПРИВАТБАНК» становить: за період з 26.12.2019 по 25.09.2020 - 306 157 862,16 грн., в т.ч. залишок заборгованості за простроченими процентами нарахованими за період з 26.12.2019 по 25.09.2020 - 230 036 645,07 грн.;

На час призначення судової експертизи (03.08.2021) - 567 144 892,18 грн.;

- при умові врахування Заяв № 182 від 27.12.2019, № 40 від 26.03.2020, № 77 від 26.06.2020, № 128 від 26.09.2020 про зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог (припинення зобов'язання зарахуванням) в рахунок погашення процентів за користування кредитом розмір заборгованості по процентам у ТОВ «Боріваж» перед АТ КБ «Приватбанк» становить: за період з 26.12.2019р. по 25.09.2020р. - 0,00 грн.

На час призначення судової експертизи (03.08.2021р.) - 260 987 029 грн. 97 коп.

При цьому у відповідності до приписів ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу, що і було зроблено судом у даній справі.

Вимоги позивача обґрунтовані належними доказами, а не тільки висновком експерта, як встановлено судом вище по тексту постанови є правомірними, відповідачем не спростовані, а тому правомірно задоволенні судом.

Отже, доводи апелянта в цій частині скарги не знайшли своє підтвердження та спростовуються викладеним.

Аргументи заявника апеляційної скарги про те, що в порушення ст. 210 ГПК України судом першої інстанції залишено поза увагою пояснення відповідача, викладені у відзиві, та не застосовано норми ч. 3 ст. 166 та ч. 4 ст. 165 ГПК України, спростовуються змістом оскаржуваного рішення.

При цьому слід наголосити на безпідставності тверджень, сформованих ТОВ «Боріваж» на підставі аналізу норм ч. 3 ст. 166 та ч. 4 ст. 165 ГПК України, виходячи з обставин даної справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 ГПК України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

В свою чергу, як визначено ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Необхідно зазначити, що подання процесуальних документів, в тому числі, заяв по суті справи, є процесуальним правом учасника справи, визначеним ст.ст. 42, 46 ГПК України.

При цьому неподання позивачем відповіді на відзив, ще не свідчить про визнання (незаперечення) ним обставин, зазначених відповідачем у відзиві, з огляду також й на доводи позовної заяви та надані пояснення у справі представником в судових засіданнях, з яких слідує певна правова позиція. До того ж, відповідь на відзив АТ КБ «Приватбанк» подавалася, про що свідчать матеріали справи, а її копія надсилалася відповідачу (т. 8 а.с. 181).

Окремо варто зауважити, що суд у будь-якому випадку керується вимогами ст. 237 ГПК України в частині питань, які мають бути вирішенні під час ухвалення рішення, та не зв'язаний доводами сторін.

Твердження про те, що судом в порушення норм ч. 5 ст. 46 ГПК України під час розгляду справи по суті враховано заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (яка не підлягала врахуванню), що призвело до порушення ч. 1 ст. 14 ГПК України - до виходу суд за межі заявлених позовних вимог, відхиляються колегією суддів за їх необґрунтованістю.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, матеріали справи засвідчують, що 03.08.2021р. позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог у справі №904/6357/20 (т. 6 а.с. 38-40), в якій просив:

- розірвати Кредитний договір № DNHSLON06941, укладений 13.12.16р. між публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Боріваж";

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" прострочену заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом за період з 26.12.2019 по 25.09.2020р. у розмірі 230 036 645 грн. 05 коп., яка виникла на підставі Кредитного договору № DNHSLON06941 від 13.12.16р.

Скаржник наголошує на тому, що вказана заява не підлягала прийняттю судом до розгляду, оскільки не відповідає вимогам ч. 5 ст. 46 ГПК України - не містить доказів направлення копії заяви відповідачу «ТОВ «Боріваж», проте, це спростовується наявними в матеріалах справи поштовою накладною та чеком (т. 6 а.с. 41), а також описом вкладення до цінного листа № 0200500772262 від 02.08.2021 (т. 8 а.с. 181).

При цьому апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що представник відповідача не була позбавлена можливості ознайомитися з матеріалами справи, в тому числі зі змістом заяви про збільшення позовних вимог, правом на що вона неодноразово користувалася, про що свідчать її реалізовані клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (т. 6 а.с. 113, т. 8 а.с. 63, 186).

Щодо вимог про розірвання Кредитного договору № DNHSLON06941, укладеного 13.12.16р. між публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Боріваж", апелянт вказує на те, що внаслідок порушення судом першої інстанції норм процесуального права ст.ст. 86, 210, 238 ГПК України, не здійснення дослідження та оцінки доводів і доказів наданих відповідачем, порушення судом норм матеріального права ст.ст. 598, 601 ЦК України, неврахування обставин, що зобов'язання зі сплати процентів є виконаним відповідачем, судом неправильно застосовано норми ст. 651 ЦК України та викладено в оскаржуваному рішенні помилкові висновки про наявність істотного порушення умов договору з боку відповідача.

Апеляційний суд зазначає, що у постановах від 03.09.2020 у справі № 910/15674/19 та від 26.08.2020 у справі № 161/258/18 Верховний Суд досліджував питання щодо розірвання договору з підстав істотного порушення його умов іншою стороною.

Так, ст. 25 частини III «Купівля-продаж товарів» Конвенції Організації об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" від 11 квітня 1980 року (набуття чинності для України: 1 лютого 1991 р.) передбачено, що порушення договору, допущене однією із сторін, є істотним, якщо воно тягне за собою таку шкоду для іншої сторони, що остання значною мірою позбавляється того, на що вона мала право розраховувати на підставі договору, крім випадків, коли сторона, що порушила договір, не передбачала такого результату, і розумна особа, що діє в тій самій якості за аналогічних обставин, не передбачала б його.

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, постанова від 31.07.2019 у справі № 922/3248/18, від 13.02.2020 у справі №921/109/19.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб'єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб'єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення), та не може ставитися в залежність від поінформованості про пропозицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Частинами другою, четвертою статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Правила, передбачені частинами другою, четвертою статті 188 Господарського кодексу України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов'язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів пункту 6 частини п'ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Тому, навіть якщо б сторона не скористалась відповідною процедурою позасудового врегулювання, це не позбавляє останню реалізувати своє суб'єктивне право на зміну умов договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 про внесення змін до договору оренди викладено таку правову позицію щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

У постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/799/18, від 18.09.2019 у справі № 916/1921/18, від 28.05.2019 у справі № 910/9234/18, від 13.02.2018 у справі №925/1074/17 викладено правовий висновок, згідно з яким: «відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом».

Таким чином, однією з підстав розірвання договору - є істотне порушення стороною цього договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Таким чином, для встановлення можливості розірвання договору в судовому порядку необхідно визначити, чи були допущені іншою стороною саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) особи, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.08.2020 у справі № 927/784/19.

В цьому аспекті є важливим те, що АТ КБ «Приватбанк», укладаючи Кредитний договір з ТОВ «Боріваж», розраховував на оплату, зокрема, але не виключно, процентів за таким договором, однак не отримував їх понад 9 місяців, в тому числі у спірному періоді з 26.12.2019 по 25.09.2020, а тому вимушений був звернутися до суду з цими позовними вимогами.

Обґрунтовуючи наявність правових підстав для розірвання Кредитного договору внаслідок істотного порушення відповідачем його умов, Банк посилається саме на вказане вище порушення відповідачем умов Кредитного договору, яке є істотним, оскільки такими діями відповідач змушує позивача формувати відповідні резерви (враховуючи суму несплачених процентів - ці резерви є досить значними), коригувати свою звітність, а також нести інші похідні витрати і збитки, серед яких є й такі, що пов'язані із стягненням такої заборгованості в примусовому порядку.

Слід погодитися з твердженнями про те, що Банк, укладаючи Кредитний договір, не розраховував на істотні порушення його умов відповідачем, які не дозволяють потерпілій стороні (позивачу) отримати очікуване (позитивний фінансовий результат від операції з надання ТОВ «Боріваж» кредиту у вигляді процентів за користування кредитними коштами), на що розраховував Банк при укладенні договору.

При цьому необхідно зважати на те, що різниця між тим, на що має право розраховувати позивач, укладаючи договір, і тим, що в дійсності він зміг отримати, є насправді суттєвою.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду щодо визначення істотності порушення договору, відповідно до яких істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 289/718/18, від 02.11.2022 у справі №922/3166/20 (провадження № 12-36гс21).

Наведене є підставою для розірвання укладеного між сторонами Кредитного договору.

Щодо тверджень ТОВ «Боріваж» про порушення судом норм ст.ст. 42, 207, 223 ГПК України, оскільки усі звернення учасника справи до суду були проігноровані, то слід наголосити, що певні процесуальні недоліки, які були допущені судом першої інстанції, не входять до категорії порушень, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, та не вплинули на результат вирішення справи, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, а саме щодо задоволення позовних вимог.

Решта доводів скаржників зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів та встановленими обставинами, які не спростовані в апеляційному порядку, відтак відхиляються судом апеляційної інстанції.

При цьому щодо мотивації оскаржуваного судового рішення суд звертається до правової позиції, наведеної в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких умов, правильними видаються висновки місцевого господарського суду про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог та розірвання Кредитного договору № DNHSLON06941, укладеного 13.12.16р. між публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Боріваж" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ" на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом за період з 26.12.2019 по 25.09.2020р. у розмірі 230 036 645 грн. 05 коп., яка виникла на підставі Кредитного договору №DNHSLON06941 від 13.12.16р.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі № 904/6357/20 залишити без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на заявника апеляційної скарги ТОВ «Боріваж».

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-Південний", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі № 904/6357/20.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі № 904/6357/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2022 у справі №904/6357/20 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Боріваж".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 22.05.2023

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко

Попередній документ

110996010

Наступний документ

110996012

Інформація про рішення:

№ рішення:	110996011
№ справи:	904/6357/20
Дата рішення:	11.05.2023
Дата публікації:	23.05.2023
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Розірвання договорів (правочинів); банківської діяльності

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відмовлено у відкритті провадження (20.12.2021)
Дата надходження:	07.12.2021
Предмет позову:	розірвання договору та стягнення заборгованості за кредитним договором,

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

22.12.2020 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
21.01.2021 10:20	Господарський суд Дніпропетровської області
28.10.2021 15:00	Центральний апеляційний господарський суд
11.11.2021 16:30	Центральний апеляційний господарський суд
11.10.2022 10:50	Господарський суд Дніпропетровської області
02.02.2023 10:00	Центральний апеляційний господарський суд
09.03.2023 10:00	Центральний апеляційний господарський суд
20.04.2023 11:00	Центральний апеляційний господарський суд
11.05.2023 10:00	Центральний апеляційний господарський суд