вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" квітня 2023 р. Справа№ 911/3586/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Скрипки І.М.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 11.04.2023,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Фурсівської сільської ради
на рішення
Господарського суду Київської області
від 16.08.22 (повний текст складено 09.02.2023 )
у справі № 911/3586/21 (суддя Кошик А.Ю.)
за позовом Фурсівської сільської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп"
прo скасування права постійного користування та повернення земельної ділянки
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року Фурсівська сільська рада звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп», у якому просить:
- скасувати державну реєстрацію речових прав, права постійного користування земельною ділянкою площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 3224081201:01:090:0003, яка знаходиться в с. Великополовецьке, Сквирського району Київської області, зареєстрованого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп», з одночасним припиненням за ним права постійного користування земельною ділянкою площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 3224081201:01:090:0003, яка знаходиться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області.
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» (код 25295152) повернути Фурсівській сільській раді Білоцерківського району Київської області (код 04363225) земельну ділянку водного фонду площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 3224081201:01:090:0003, яка знаходиться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що реорганізація сільськогосподарського рибоводного господарства у Відкрите акціонерне товариство «Сквирасільрибгосп», правонаступником якого є відповідач, є юридичним фактом для припинення його права на користування земельною ділянкою. При цьому, державний акт на право постійного користування ВАТ «Сквирасільрибгосп» у встановленому порядку не оформило, у зв'язку з чим до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» не перейшло право користування спірною земельною ділянкою в порядку правонаступництва стосовно прав та обов'язків Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2022 у справі №911/3586/21 у задоволенні позовних вимог Фурсівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп" прo скасування права постійного користування та повернення земельної ділянки відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, який набув права постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акту на право користування землею, серія та номер: Б № 027527, виданого 01.04.1979, як правонаступник прав та обов'язків Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства у ВАТ «Сквирасільрибгосп» відбулось у 1999 року та перетворення ВАТ «Сквирасільрибгосп» у ТОВ «Сквираплемрибгосп» відбулось у 2011 році, правомірно зареєстрував право постійного користування земельною ділянкою площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 3224081201:01:090:0003, яка знаходиться в с. Великополовецьке, Сквирського району Київської області. При цьому суд зазначив, що чинне законодавство не містить обов'язку переоформлення відповідного права постійного користування відповідачем, тому у позивача відсутні підстави стверджувати про відсутність у відповідача такого права та неправомірності здійснення його державної реєстрації.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Фурсівська сільська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті обставини, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин положення пункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992), виходячи з положень якої реорганізація сільськогосподарського рибоводного господарства шляхом перетворення у ВАТ «Сквирасільрибгосп» є юридичним фактом для припинення його права на постійне користування земельною ділянкою.
Позивач, з посиланням на п. 49 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, зазначає, ані у передавальних актах, складених при реорганізації ВАТ «Сквирасільрибгосп» у ТОВ «Сквираплемрибгосп», ані плані приватизації Сквирського СРГ не зазначена інформація про перехід права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Скаржник також зауважив, що судовими рішеннями у справах №22/045-10 та 911/2646/17, які є преюдиціальними по відношенню до даної справи, встановлено факти відсутності у ВАТ «Сквирасільрибгосп» (правонаступником якого є відповідач) права постійного користування на спірну земельну ділянку водного фонду, однак, судом першої інстанції даних висновків не було враховано.
Таким чином, позивач вважає, що на сьогоднішній день ТОВ «Сквираплемрибгосп» не підтверджено, що спірна земельна ділянка перейшла до нього в порядку правонаступництва, а отже реєструвати право постійного користування відповідач не має права.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ВАТ «Сквирасільрибгосп» як правонаступник Сквирського СРГ набув права та обов'язки останнього. У свою чергу відповідач, як правонаступник ВАТ «Сквирасільрибгосп» та Сквирськго СРГ, набув право постійного користування земельною ділянкою, наданого державним актом Б 027527, в порядку правонаступництва та в подальшому правомірно зареєстрував за собою таке право.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2021 Фурсівською сільською радою Білоцерківського району Київської області було здійснено моніторинг використання майна комунальної власності, за результатами якого було виявлено, що земельна ділянка водного фонду площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 124081201:01:090:0003, яка належить на праві комунальної власності Великополовецькій сільській раді Сквирського району Київської області (правонаступник Фурсівська сільська рада Білоцерківського району Київської області) знаходиться на праві постійного користування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп», про що зроблений відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У зв'язку з цим, Фурсівська сільська рада Білоцерківського району Київської області листом від 17.08.2021 № 1234/02-14 звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» з проханням надати належним чином завірені копії документів, на підставі яких було зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою водного фонду площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб з кадастровим номером 3224081201:01:090:0003 в тому числі: копію Державного акта на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Сквирської районної ради від 01.04.1979 серії Б № 027527 та копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30.11.2018 НВ-3213040552018.
У відповідь Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» листом від 06.09.2021 вих. №29 повідомило позивача про те, що земельна ділянка водного фонду, площею 50,0 га виділена виконкомом обласної ради депутатів трудящих під будівництво рибного господарства за рахунок болотних земель в заплаві р. Собот Сквирського району. В 1978 році проектною конторою головного управління рибного господарства внутрішніх водойм УРСР розроблений техно-робочий проект на будівництво нагульного ставка. В 1979 році на земельну ділянку виданий Державний акт на право постійного користування землею Б № 027527. Також у даному листі зазначено, що земельна ділянка ТОВ «Сквираплемрибгосп» не використовується, так як Великополовецька сільська рада не дала дозволу на будівництво ставка.
Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» було надано довідку про те, що на базі Білоцерківського рибокомбінату (Сквирський рибгосп був підрозділом) було створено Білоцерківське державне виробниче сільськогосподарське підприємство (наказ № 98 від 20.06.1996 по Міністерству рибного господарства), яке було реструктуризоване 25.11.1998 (наказ 5-25-6/483 від 25.11.1998 по Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області на окремі структурні підрозділи: Білоцерківське сільськогосподарсько-рибоводне господарство; Таращанське сільськогосподарсько-рибоводне господарство; Сквирське сільськогосподарсько-рибоводне господарство.
Сквирське сільськогосподарсько-рибоводне господарство з 12.08.1999 перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Сквирасільрибгосп» (наказ № 5-25-7/15 від 12.08.1999). Відкрите акціонерне товариство «Сквирасільрибгосп» перетворено у Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» (рішення загальних зборів учасників № 16 від 31.01.2012).
Товариством з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» до листа від 06.09.2021 № 29 було додано також копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права про те, що 06.12.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» було зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою водного фонду площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 3224081201:01:090:0003.
Підставою для реєстрації права постійного користування земельною ділянкою водного фонду площею 31,9347 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 3224081201:01:090:0003 слугували: Державний акт на право користування землею, серія та номер Б № 027527, виданий 01.04.1979 року, видавник: виконавчий комітет Сквирської районної ради; витяг з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-3213040552018, виданий 30.11.2018 року, видавник: Відділ у Сквирському районі Головногоуправління Держгеокадастру у Київській області.
Фурсівська сільська рада Білоцерківського району Київської області вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» не має права на реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою водного фонду площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 3224081201:01:090:0003, яка належить Фурсівській сільській об'єднаній територіальній громаді на праві комунальної власності, у зв'язку з тим, що до відповідача не перейшло право користування спірною земельною ділянкою в порядку правонаступництва стосовно прав та обов'язків Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства.
Так, позивач вказує, що право Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» на постійне користування земельними ділянками водного фонду в порядку правонаступництва досліджувалось господарськими судами у справі № 22/045-10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельна біржа України» до Сквирської районної державної адміністрації Київської області та Відкритого акціонерного товариства «Сквирасільрибгосп» про зобов'язання вчинити дії, та зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства «Сквирасільрибгосп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельна біржа України» та Сквирської районної державної адміністрації Київської області про визнання права власності.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 у справі № 22/045-10 за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2010, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 23.02.2011, зазначено, що відповідно пункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992, чинного на момент утворення ВАТ «Сквирасільрибгосп» внаслідок перетворення Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства, право користування земельною ділянкою припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.
Приписами статті 37 чинного на той час Цивільного кодексу УРСР та чинної на той час статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» встановлювалося, що юридична особа припиняє свою діяльність шляхом ліквідації чи реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення).
Як вбачається з матеріалів справи № 22/045-10, в ході розгляду спору встановлено, що згідно з п. 1.4. Статуту Відкритого акціонерного товариства «Сквирасільрибгосп» створене внаслідок перетворення Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства у Відкрите акціонерне товариство «Сквирасільрибгосп», і є його правонаступником.
Таким чином, в розрізі вимог п. 3 ч. 1 статті 27 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992) реорганізація сільськогосподарського рибоводного господарства шляхом перетворення у ВАТ «Сквирасільрибгосп» є юридичним фактом для припинення його права на користування земельною ділянкою.
Згідно вимог ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Статтею 23 цього Кодексу передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються місцевими радами.
Однак, Державний акт на право постійного землекористування ВАТ «Сквирасільрибгосп» у встановленому порядку не оформив.
В зв'язку з цим Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, з яким погодився і Вищий господарський суд України, що Земельний кодекс України (в редакції від 13.03.1992) так і Земельний кодекс України (в редакції від 25.10.2001) не передбачають таких підстав виникнення (набуття) права користування землею як правонаступництво стосовно майнових прав та обов'язків реорганізованого (ліквідованого) підприємства-землекористувача.
З огляду на наведені обставини, позивач заперечує факт переходу до ТОВ «Сквирасільрибгосп» права користування спірними земельними ділянками в порядку правонаступництва стосовно прав та обов'язків Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства.
Позивач стверджує, що після реорганізації Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства у ВАТ «Сквирасільрибгосп», останнє не набуло у встановленому законом порядку права на користування спірними земельними ділянками, Державні акти на право користування спірними земельними ділянками в установленому порядку не оформило. Відповідно відсутні правові підстави для набуття права постійного користування ВАТ «Сквирасільрибгосп».
Отже, за доводами позивача, реєстрація 06.12.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» права постійного користування земельною ділянкою водного фонду загальною площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровий номер 3224081201:01:090:0003, здійснена на підставі акту серія та номер: Б № 027527, відбулась всупереч діючому законодавству.
Фурсівська сільська рада вважає дії відповідача незаконними та такими, що порушують права Фурсівської сільської об'єднаної територіальної громади.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Великополовецька сільська рада є припинена з 07.07.2021 і Фурсівська сільська об'єднана територіальна громада, представницьким органом якої є Фурсівська сільська рада Білоцерківського району Київської області, є новоствореним органом місцевого самоврядування.
У зв'язку з проведенням у 2020 році децентралізації та реформи адміністративно-територіального устрою, Великополовецька територіальна громада Сквирського району Київської області ввійшла до складу Фурсівської сільської територіальної громади Білоцерківського району Київської області. Відповідно, повноваження (права та обов'язки) Великополовецької сільської ради перейшли за правонаступництвом до Фурсівської сільської ради.
У зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» безпідставно зареєструвало право постійного користування земельною ділянкою водного фонду, Фурсівська сільська рада Білоцерківського району Київської області має право витребувати земельну ділянку з кадастровим номером 3224081201:01:090:0003.
Крім того, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» зареєструвало у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224081201:01:090:0003 на підставі Державного акту на право користування землею серія Б № 027527 від 01.04.1979, який не може бути підставою для реєстрації права постійного користування земельною ділянкою водного фонду, припиняється також право постійного користування шляхом скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб з кадастровим номером: 3224081201:01:090:0003.
Відповідач у свою чергу заперечив проти позовних вимог та подав відзив, у якому зазначив, що відповідач є правонаступником ВАТ «Сквирасільрибгосп», який у свою чергу є правонаступником Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства. Таким чином, відповідач, як правонаступник ВАТ «Сквирасільрибгосп» та Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства, 03.12.2018 зареєстрував на підставі Державного акта Б №027527 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224081201:01:090:0003 площею 31,9346 га.
Щодо тверджень позивача, що реорганізація Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства шляхом перетворення у ВАТ «Сквирасільрибгосп» є юридичним фактом для припинення права користування земельною ділянкою в розрізі вимог п. 3 ч. 1 статті 27 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992), про що зазначив Київський апеляційний господарський суд у постанові від 14.12.2010 у справі №22/045-10, відповідач зазначив про безпідставність посилання позивача на рішення судів у справі № 22/045-10, оскільки спірна земельна ділянка не була предметом спору у вказаній справі, а тому обставини, встановлені у ній судами, не мають значення для розгляду даної справи № 911/3586/21.
При цьому, відповідач також зауважив, що за правилами ч. 5 ст. 27 Земельного кодексу України 1990 року припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.
Ураховуючи, що Великополовецькою сільською радою народних депутатів Сквирського району Київської області не було прийнято рішення про припинення права користування спірною земельною ділянкою, яка була надана Сквирському сільськогосподарському рибоводному господарству, у зв'язку з припиненням діяльності такого підприємства, право користування спірною земельною ділянкою не припинилося та перейшло до ВАТ «Сквирасільрибгосп» як до правонаступника.
Аналогічного підходу в застосуванні п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України 1990 року дотримується Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №686/3993/17, від 02.08.2018 у справі №911/2726/17).
Відповідач також звертає увагу на те, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою, передбачені підпунктом 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України 1990 року та підпунктом «в» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають (постанова Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19).
Отже, право Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства на постійне користування спірною земельною не припинялося у момент припинення його діяльності в силу реорганізації.
ВАТ «Сквирасільрибгосп» є правонаступником Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства, що підтверджується наказом Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській області №5- 25-7/15 від 12.08.1999, згідно з п.1. якого Сквирське сільськогосподарське рибоводне господарство перетворено у ВАТ «Сквирасільрибгосп», а також статутом ВАТ «Сквирасільрибгосп», у п.3.3. якого зазначено, що воно є правонаступником Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства.
У свідоцтві про власність №2 від 22.02.2000, виданому Регіональним відділенням Фонду держаного майна України по Київській області, зазначено, що ВАТ «Сквирасільрибгосп» є правонаступником прав та обов'язків Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства.
У свою чергу, 05.10.2011 загальні збори ВАТ «Сквирасільрибгосп» вирішили припинити діяльність ВАТ «Сквирасільрибгосп» шляхом його перетворення у ТОВ «Сквираплемрибгосп».
14.02.2012 державний реєстратор Сквирської районної державної адміністрації Київської області Гурська Людмила Іванівна провела державну реєстрацію припинення ВАТ «Сквирасільрибгосп» в результаті реорганізації (запис №13461120007000584) та одночасно реєстрацію створення нової юридичної особи - ТОВ «Сквираплемрибгосп», шляхом перетворення (номер запису 13461450000000958).
Таким чином, відповідач є правонаступником Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства та ВАТ «Сквирасільрибгосп» (про що зазначено в Статуті ТОВ «Сквираплемрибгосп») відповідно.
Також відповідач зазначив про безпідставність тверджень позивача, що припинення діяльності ВАТ «Сквирасільрибгосп» шляхом реорганізації у ТОВ «Сквираплемрибгосп» є підставою для припинення права користування спірною земельною ділянкою в розрізі положень п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України.
Крім того, відповідач зауважив також про суперечливість тверджень позивача, що дії відповідача щодо державної реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою є незаконними з огляду на вимоги ст. 83 Земельного кодексу України, згідно якої землі водного фонду належать до земель комунальної власності та не можуть передаватись у приватну власність. Зокрема, відповідач наголошує на безпідставності твердження позивача про перебування спірної земельної ділянки у власності, оскільки має місце відносини постійного користування і земельна ділянка залишається у комунальній власності.
В цій частині відповідач наголошує, що право приватної власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою є різними правовими титулами з різними режимами правового регулювання. Відповідач зареєстрував за собою право постійного користування спірною земельною ділянкою, яка залишається у комунальній власності, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-007388052021 від 13.08.2021. Чинним законодавством України не передбачено заборони передання земельної ділянки водного фонду у постійне користування.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
У даному випадку підлягає дослідженню питання припинення/переходу права постійного користування спірною земельною ділянкою у процесі приватизації Сквирського СРГ та реорганізації ВАТ «Сквирасільрибгосп» у ТОВ «Сквиплемрибгосп».
Так, відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як підтверджено матеріалами справи, 18.11.1967 Виконавчим комітетом Київської обласної Ради депутатів трудящих було прийнято рішення № 850 про відведення Сквирському рибгоспу Білоцерківського рибокомбінату земельної ділянки площею 50,0 га під будівництво рибного господарства в с. Великополовецьке в заплаві р. Собот. У 1978 році проектною конторою головного управління рибного господарства внутрішніх водойм УPCP розроблений техно-робочий проект на будівництво нагульного ставка.
01.04.1979 Виконавчим комітетом Сквирської районної ради Сквирському рибгоспу Білоцерківського рибокомбінату видано Державний акт на право користування землею, серія та номер: Б №027527.
20.06.1996 на базі Білоцерківського рибокомбінату було створено Білоцерківське державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство (наказ Міністерства рибного господарства № 98).
25.11.1998 Білоцерківське державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство було реструктуризоване на окремі структурні підрозділи: 1) Білоцерківське сільськогосподарсько-рибоводне господарство; 2) Таращанське сільськогосподарсько-рибоводне господарство; 3) Сквирське сільськогосподарсько-рибоводне господарство (наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області №5-25-6/483 від 25.11.1998).
12.08.1999 Сквирське сільськогосподарсько-рибоводне господарство було перетворено у ВАТ «Сквирасільрибгосп» (наказ Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській області №5-25-7/15 «Про перетворення Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства у відкрите акціонерне товариство»).
18.08.1999 Сквирською районною державною адміністрацією було видано свідоцтво серії А00 №095978 про державну реєстрацію ВАТ «Сквирасільрибгосп».
14.02.2012 ВАТ «Сквирасільрибгосп» було реорганізовано у ТОВ «Сквираплемрибгосп», про що було внесено запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
03.12.2018 відповідач, як правонаступник ВАТ «Сквирасільрибгосп» та Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства, зареєстрував на підставі Державного акта Б №027527 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224081201:01:090:0003 площею 31,9346 га.
Отже, перетворення Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства у ВАТ «Сквирасільрибгосп» відбулось у 1999 року, перетворення ВАТ «Сквирасільрибгосп» у ТОВ «Сквираплемрибгосп» відбулось у 2011 році.
Як вбачається з наявних у справі доказів, згідно з наказом РВ ФДМУ від 12.08.1999 № 5-25-7/15 перетворення Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства у ВАТ «Сквирасільрибгосп» відбувалось на підставі Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 № 1099 та планом приватизації майна Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства, тобто в процесі приватизації.
За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, приписи наведених у пп. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції станом на 1999 рік) та пп. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підстав слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2022 у справі № 906/710/19.
Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 (у редакції станом на 1999 рік) як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання (ч. 1). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (ч. 2).
Крім того, слід звернути увагу, що згідно зі ст. 37 чинного на той час Цивільного кодексу УРСР було передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). Відповідна норма не містить поняття перетворення.
Стаття 34 Закону України «Про підприємства в Україні» в редакції, станом на момент перетворення, регулювала умови ліквідації і реорганізації підприємства, а не визначала моменту та підстав його припинення.
Розширення наведеного в ст. 37 чинного на той час Цивільного кодексу УРСР поняття припинення юридичної особи з посиланням на ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні», є довільним тлумаченням норм чинного законодавства.
Одночасно стаття 34 Закону України «Про підприємства в Україні» (в аналогічній редакції) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
Зі змісту статті 8 Закону України «Про підприємництво» (в аналогічній редакції) вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру.
Закон України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час прийняття РВ ФДМУ від 12.08.1999 № 5-25-7/15) регулював правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіки Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України, ст. 1 якого визначено, що приватизація майна державних підприємств України (надалі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
Згідно із ч. 6 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» створене акціонерне товариство є правонаступником приватизованого підприємства.
Законом України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (у редакції, чинній на час прийняття РВ ФДМУ від 12.08.1999 № 5-25-7/15) визначалися особливості правового регулювання приватизації державного майна в агропромисловому комплексі та у ст. 1 передбачалося, що згідно з цим Законом здійснюється приватизація майна підприємств, що перебувають у загальнодержавній, республіканській (Автономної Республіки Крим) та комунальній власності, для яких основними видами діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, їх переробка і реалізація, виконання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам.
Статтею 5 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» передбачено спосіб приватизації майна та встановлено, що приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).
За змістом статті 12 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» приватизація майна рибних господарств (рибокомбінатів, рибоводно - меліоративних станцій, нерестово - виросних рибницьких господарств), які спеціалізуються на вирощуванні рибопосадкового матеріалу та товарної риби у ставках, басейнах, лиманах та інших внутрішніх водоймах, здійснюється шляхом перетворення їх у колективні господарства або у відкриті акціонерні товариства на умовах, передбачених статтями 5, 6 і 7 цього Закону. При цьому повинні забезпечуватися технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 № 1099 з метою впорядкування створення акціонерних товариств у процесі приватизації затверджено Порядок, яким визначено процедуру перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства (п. 1 Порядку).
Відповідно до п. 6 Порядку (у редакції, чинній на час прийняття РВ ФДМУ наказу від 12.08.1999 року № 5-25-7/15) з моменту державної реєстрації відкрите акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків підприємства, що приватизується.
Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів внесення до державного реєстру запису про припинення Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, зі змісту наказу РВ ФДМУ від 12.08.1999 № 5-25-7/15 також не вбачається вжиття ліквідаційних заходів.
Більш того, судом встановлено, що в період процедури приватизації Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства, як і під час перетворення у ВАТ «Сквирасільрибгосп», так і під час перетворення у ТОВ «Сквираплемрибгосп», юридичною особою було збережено ідентифікаційний код - код ЄДРПОУ 25295152, що свідчить про перереєстрацію підприємства у зв'язку з реорганізацією, існування правонаступника, та відсутність факту виключення підприємства з ЄДРПОУ у зв'язку з припиненням.
Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв'язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.
Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - ВАТ «Сквирасільрибгосп» прав та обов'язків приватизованого Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства, у тому числі права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акту, і у подальшому від ВАТ «Сквирасільрибгосп» до ТОВ «Сквираплемрибгосп».
Положення підпункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України у редакції станом на момент приватизації Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства та підпункту «в» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України пов'язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку.
Враховуючи, що у серпні 1999 року Сквирське сільськогосподарсько-рибоводне господарство в ході приватизації було перетворено у ВАТ «Сквирасільрибгосп» і є правонаступником прав та обов'язків Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства, у той час як право користування земельною ділянкою слідувало за приватизованим відповідачем майном в силу законодавчо визначених особливостей приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства.
Також відповідно до статті 27 Земельного кодексу України в редакції на момент перетворення у 1999 році Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства у ВАТ «Сквирасільрибгосп», було передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі, зокрема, 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.
В той же час, відповідною нормою статті 27 Земельного кодексу України передбачено, що припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.
Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5-9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.
Однак, позивачем не надано доказів припинення права користування землею у відповідності до встановленого статтею 27 Земельного кодексу України в редакції на момент перетворення у 1999 році Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства у ВАТ «Сквирасільрибгосп», порядку.
Позивач також посилається на пункт 49 Порядку для державної реєстрації права власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, відповідно до якого у зв'язку з передачею у власність фізични чи юридичним особам майна у результаті припинення 9ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї новою юридичної особи подаються, зокрема, передавальний акт, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про злиття, приєднання або перетворення юридичної особи (у разі злиття, приєднання або перетворення юридичної особи) (п. 3).
Отже, позивач вважає, що за відсутності передавального акту ТОВ «Сквираплемрибгосп» не може зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою в порядку правонаступництва.
На зазначене вище, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що наявність або відсутність передавальних актів про перехід права постійного користування спірною земельною ділянкою від ВАТ «Сквирасільрибгосп» до ТОВ «Сквираплемрибгосп» не має значення для вирішення питання про наявність чи відсутність у відповідача права постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а усієї їх сукупності (аналогічна правова позиція викладена у постанові від 16.06.2020 у справі 3910/5953/17).
З урахуванням викладеного, до відповідача від ВАТ «Сквирасільрибгосп» перейшли усі права, у тому числі право постійного користування спірною земельною ділянкою.
Так, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент реєстрації відповідачем права постійного користування, було визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»;
ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;
д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».
З огляду на зміст наведеної статті 92 Земельного кодексу України, відповідна норма регулює умови набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності. Тобто застосовується до правовідносин з набуття права постійного користування землею під час дії відповідної норми. При цьому, така норма визначає умови саме набуття права постійного користування і не містить застережень щодо можливості мати таке право.
Підстави припинення права користування земельною ділянкою на момент реєстрації відповідачем права постійного користування, були визначені статтею 141 Земельного кодексу України, однак позивачем в обґрунтування позовних вимог не наведено визначених статтею 141 Земельного кодексу України підстав припинення права користування земельною відповідача.
Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Поряд з цим обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.
Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
При цьому Конституційний Суд України вказав на наступне:
- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов'язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв'язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;
- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов'язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України.
- у зв'язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;
- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;
Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.
За висновками рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 діюча стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.
При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.
Згідно з пунктом 3 статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Як встановлено вище, підставою для реєстрації права постійного користування земельною ділянкою у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначено - Державний акт на право користування землею, серія та номер: Б № 027527, виданий 01.04.1979, видавник: виконавчий комітет Сквирської районної ради.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до законного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач, який набув права постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акту на право користування землею, серія та номер: Б № 027527, виданого 01.04.1979, як правонаступник прав та обов'язків Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства у ВАТ «Сквирасільрибгосп» відбулось у 1999 року та перетворення ВАТ «Сквирасільрибгосп» у ТОВ «Сквираплемрибгосп» відбулось у 2011 році, правомірно зареєстрував право постійного користування земельною ділянкою площею 31,9346 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 3224081201:01:090:0003, яка знаходиться в с. Великополовецьке, Сквирського району Київської області.
При цьому, оскільки чинне законодавство не містить обов'язку переоформлення відповідного права постійного користування, відсутні підстави стверджувати про неможливість відповідача мати землю на праві постійного користування, раніше набутому у встановленому чинним законодавством порядку.
З огляду на викладене, враховуючи у сукупності встановлені обставини, доводи позивача про відсутність у відповідача права постійного користування земельною ділянкою та неправомірність реєстрації такого права є безпідставними.
Посилання позивача на судові рішення у справі №22/045-10 та №911/2646/17 колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів зазначає, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судові рішення, які набрали законної сили у встановленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалюючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 та постанову Вищого господарського суду України від 23.02.2011 у справі № 22/045-10, судами надано саме правову оцінку обставинам справи, здійснену на основі положень Земельного кодексу України, які були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-ра/2005. Крім того, спірна земельна ділянка не була об'єктом дослідження у вказаних справах. Аналогічно і у справі №911/2646/17.
У зв'язку з чим, вказані судове рішення не мають преюдиціального значення під час розгляду справи №911/3586/21.
Крім того, згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судами у даній справі враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, у аналогічних правовідносинах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2022 у справі №911/3586/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фурсівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2022 у справі №911/3586/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2022 у справі №911/3586/21 залишити без змін.
Матеріали справи №911/3586/21 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 19.05.2023.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.М. Скрипка