Рішення від 02.11.2022 по справі 354/637/15-ц

Справа № 354/637/15-ц

Провадження по справі № 2/354/32/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області у складі:

Головуючої судді: Остап'юк М.В.

при секретарі судового засідання: Дрозди Я.І.

з участю сторін:

прокурора: Верешка М.І.

представника відповідача 1: Москаля Р.Ю.

представника відповідача 2: адвоката Кухарука Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, (Відповідач 1), ОСОБА_1 (Відповідач 2) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДП "Ворохтянське лісове господарство" про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Зміст позовних вимог

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до Суду в інтересах держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України із позовною заявою до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0, 1507 га без кадастрового номера, розташовану у селі Поляниця Івано-Франківської області та витребування вказаної земельної ділянки у власність держави.

Позов обгрунтовано тим, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 19 від 13.06.2002, на підставі якого видано відповідачу ОСОБА_1 оспорюваний Державний акт серії ІІ-ІФ № 042906 на право власності на спірну земельну ділянку, є фіктивним, не приймалося взагалі.

Факт незаконності передачі земель лісового фонду, у тому числі відповідачу ОСОБА_1 встановлений за результатами розгляду кримінальної справи № 1-6/2011, порушеної відносно посадових осіб Поляницької сільської ради за ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28 ст. 364, ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Передана Відповідачу спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІ-ІФ № 002701 від 10.11.2001 та знаходиться у кварталі 23 виділ 27 Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 (справа № 1-6/11, провадження 1/341/6/15) встановлено, що Поляницький сільський голова Соловчук Ю.В. та інженер-землевпорядник ОСОБА_2 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40, 69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови».

В подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, прізвища яких зазначені у постанові Галицького районного суду.

Також, упродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_3 , інженер-землевпорядник ОСОБА_2 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду 105 фізичним особам, в тому числі відповідачу ОСОБА_1 , які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 (справа № 1-6/11, провадження 1/341/6/15) посадових осіб Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрито. А цивільний позов Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків державі - залишено без розгляду із роз'ясненням про право на його пред'явлення в порядку цивільного судочинства.

Однак, станом на час подання позову, 07.09.2015, ні ДП «Ворохтянське лісове господарство», ні Державне агентство лісових ресурсів України не звернулося до Суду із відповідними позовами.

Пред'явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб'єктом владних повноважень необхідних заходів.

Тому, прокурор, керуючись вимогами ЦПК України та Закону України «Про прокуратуру», звертається до суду із вказаним позовом з метою захисту інтересів держави.

З огляду на те, що ОСОБА_1 отримав право власності на земельну ділянку на підставі фіктивного рішення, внаслідок чого цю землю було вилучено у законного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство», земельна ділянка підлягає витребуванню у власність держави.

Прокурор також вважає, що оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 19 від 13.06.2002 не приймалося у встановленому порядку, тобто є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним в суді. А тому, Прокурор просить визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІ-ІФ № 042906 від 21.06.2002, виданий відповідачу ОСОБА_1 на підставі вказаного рішення, та витребувати у відповідача ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, площею 0, 1507 га у власність держави.

1.2. Процесуальний рух справи в Суді

07.09.15 Прокурор звернувся до Суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» із позовною заявою до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Гандзюка Д.М. від 24.09.2015 відкрито провадження у справі.

Справа перебувала у провадженні Суду у складі судді Гандзюка Д.М. до 23.09.2016 року.

У зв'язку із закінченням повноважень судді Гандзюка Д.М. та повноважень всіх штатних суддів Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, процесуальних рух у справі не здійснювався до 12.09.2017 року.

12.09.2017 року відбувся автоматизований розподіл судової справи. Справа передана для розгляду судді Іванову А.П.

02.04.2019 року повторно проведено авторозподіл судової справи між суддями у зв'язку із закінченням терміну відрядження судді Іванова А.П. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області. Справа передана для розгляду судді Польській М.В.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18.06.2019 суддею Польською М.В. справа прийнята до провадження.

31.07.2020 відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв'язку із закінченням терміну відрядження судді Польської М.В. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області для здійснення правосуддя. Справа передана на розгляд судді М.В. Остап'юк.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27.08.2020 року справа прийняття суддею Остап'юк М.В. до провадження.

31.05.2021 Прокурор, у порядку статті 49 ЦПК України, подав заяву про зміну позовних вимог. Просив поновити строки позовної давності; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 042906 від 21.06.2002 площею 0, 1507 га, витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 1507 га, яка розташована в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» (т.1, а.с. 241-243).

04.08.2021 ухвалою Суду залучено до участі у справі правонаступника відповідача Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області - Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області (т. 2, а.с. 87-88).

Ухвалою суду від 13.05.2022 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 06.09.2022 представник відповідача Поляницької сільської ради подав клопотання про залишення позову прокурора без розгляду у зв'язку із відсутністю у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Ухвалою Суду від 06.09.2022 позовні вимоги Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду, а у частині позовних вимог Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України продовжено розгляд.

Ухвалою суду від 06.09.2022 року клопотання прокурора про проведення земельно-технічної експертизи залишено без розгляду за заявою прокурора.

Ухвалою суду від 06.09.2022 витребувано з Яремчанського міського суду Івано-Франківської області (суддя Остап'юк М.В.) матеріали кримінальної справи № 248436, номер провадження № 1/341/6/15 для огляду у судовому засіданні в рамках цієї справи (т.2, а.с. 183-185).

Ухвалою суду від 06.09.2022 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство» (т.2, а.с. 183-185).

06.09.- 02.11.2022 відбувся розгляд справи по суті.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ЇХ ПРОЦЕСУАЛЬНА ПОВЕДІНКА

2.1. Позиція Прокурора

У судовому засіданні Прокурор зазначив, що протягом 2002-2003 років посадовими особами виконавчого комітету Поляницької сільської ради прийнято фіктивні рішення щодо передачі у приватну власність земельних ділянок 105 громадянам, в тому числі і відповідачу ОСОБА_1 . Відносно посадових осіб порушено кримінальне провадження № 248436.

Рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 19 від 13.06.2002, на підставі якого відповідачу ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Поляниця, площею 0, 1507 га не приймалося, а було підроблене.

Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІ-ІФ №042906 від 21.06.2002 площею 0, 1507 га, виданий на ім'я ОСОБА_1 , на підставі підробленого рішення № 19 - є речовим доказом у вказаній вище кримінальній справі № 248436.

В ході розгляду кримінальної справи, встановлено, що Поляницький сільський голова Соловчук Ю.В. та інженер-землевпорядник ОСОБА_2 , зловживаючи владою та службовим становищем, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149. 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, Правилам забудови населених пунктів області від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій», за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2022, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (на даний час ДП «Ворохтянське лісове господарство») загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які сільський голова ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради.

В подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками.

Встановлено, що земельна ділянка, передана ОСОБА_1 , перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІ-ІФ № 002701 від 10.11.2001 та знаходиться у кварталі 23 виділ 27 Поляницького лісництва.

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 вказане вище кримінальне провадження закрито, у зв'язку із звільненням посадових осіб Поляницької сільської ради, а саме голову сільської ради ОСОБА_3 , інженера-землевпорядника ОСОБА_2 , головного бухгалтера ОСОБА_5 та начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, в ході судового розгляду по даній кримінальній справі (справа № 1-6/2011) було встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0, 1507 га в с. Поляниця не приймалося, а є фіктивним.

Прокурор вважає, що оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 19 від 13.06.2002 є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним в суді.

З огляду на те, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі фіктивного рішення, то земельна ділянка підлягає витребуванню у власність держави, а державний акт - визнанню недійсним.

Пояснив, що пред'явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб'єктом владних повноважень Державним агентством лісових ресурсів України необхідних заходів. Так, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 було залишено без розгляду позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» із роз'ясненням вимог ч. 4 ст. 28 КПК України про право на його пред'явлення в порядку цивільного судочинства. Однак, ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Державне агентство лісових ресурсів України не звернулося з відповідними позовами до суду. Як наслідок, частина земельних ділянок буда відчужена третім особам.

Прокурор у позовній заяві просив поновити строки позовної давності. Оскільки остаточно факти порушення інтересів держави щодо передачі земельних ділянок лісового фонду з порушенням вимог законодавства, в тому числі відповідачу ОСОБА_1 , встановлені у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області 04.03.2015. Підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконкому сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримав земельну ділянку, а саме установлений факт підробки такого рішення у постанові суду. Позовні вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а їх кримінально-караними діяннями, передбаченими статтями 364, 366 КК України, і лише встановлення вини обвинувачених в судовому рішенні є підставою для звернення прокурора із вказаним позовом.

Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі: визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІ-ІФ №042906 від 21.06.2002 та витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 1507 га, без кадастрового номеру, яка розташована в с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

2.2. Позиція позивача Державного агентства лісових ресурсів України та процесуальна поведінка

Представник позивача Державного агентства лісових ресурсів України у судові засідання систематично не з'являвся, у зв'язку з чим, судові засідання відкладалися неодноразово.

Лише 01.03.2022 представник Державного агентства лісових ресурсів України подав клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника Агенства та про повне підтримання позовних вимог прокурора (т.2 а.с.125-126).

2.3. Позиція Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» та процесуальна поведінка

Представник ДП «Ворохтянське лісове господарство» жодного разу не з'явився у судові засідання, що було теж причиною неодноразових відкладень розгляду справи.

До 06.09.2022 ДП «Ворохтянське лісове господарство» мало статус позивача у цій справі.

У зв'язку із залишенням позовних вимог Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» без розгляду, ухвалою Суду від 06.09.2022 ДП «Ворохтянське лісове господарство» залучено у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвала про залучення ДП «Ворохтянське лісове господарство» у якості третьої особи була доставлена на офіційну електронну адресу Підприємства 21.10.2022 о 14:57:22 год (т.2, а.с. 187).

Однак, і в якості третьої особи ДП «Ворохтянське лісове господарство» не з'явилося.

ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлялося судовими повістками, шляхом одночасного надіслання на поштову адресу, шляхом розміщення на сайті Судової влади та шляхом відправлення на електронну адресу Підприємства.

Проте, всі судові повістки та листи-повідомлення Підприємством були проігноровані.

Будь-які письмові пояснення Третьої особи у матеріалах справи відсутні.

2.4. Позиція відповідача 1 Поляницької сільської ради

У судовому засіданні представник відповідача 1 Поляницької сільської ради заперечив позовні вимоги Прокурора. Вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначив, що Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту вправі розпоряджатися ними. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 не може мати преюдиційного значення стосовно всіх обставин в даній справі. Рішення № 19 від 13.06.2002, на підставі якого Відповідач отримав у власність спірну земельну ділянку не визнавалось недійсним ні Галицьким районним судом, ні в жодній іншій справі, та є чинним. Твердження про підробку рішення № 19 від 13.06.2002 було припущено прокурором з посиланням виключно на сам факт існування постанови суду у кримінальній справі. А тому відсутні підстави стверджувати про незаконність набуття права власності на вказану земельну ділянку.

Також представник Відповідача 1 у судовому засіданні просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог прокурора. Оскільки Прокурор дізнався про існування порушеного права ДП «Ворохтянське лісове господарство» ще у 2004 році, при винесенні ряду постанов про порушення кримінальних справ. Вважає, що строк позовної давності слід рахувати з 23.03.2004 з дати винесення постанови про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину за ст. 364 ч. 2 КК України, прийнятття її до свого провадження та об'єднання справ (єдиний порядковий №248436), в якій вказано про незаконне вилучення у Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель.

Просив з цих підстав відмовити у задоволенні позову.

2.5. Позиція та процесуальна поведінка відповідача 2 ОСОБА_1

ОСОБА_1 у судові засідання жодного разу не з'явився.

У зв'язку з чим, судові засідання неодноразово відкладалися.

Слід зазначити, що судові засіданні у справі, з моменту прийняття справи суддею Остап'юк М.В. до свого провадження, призначалися одинадцять разів.

ОСОБА_1 повідомлявся за адресою, вказаною у позовній заяві, яка є його зареєстрованим місцем проживання (т. 1, а.с. 178).

Згідно з трекінгами Укрпошти ОСОБА_1 повідомлений один раз за довіреністю (т.1, а.с. 182), та два рази особисто (Т. 1, а.с. 221, т.2, а.с. 163). Інші повідомлення поверталися не врученими з відмітками: «за закінченням терміну зберігання» (зокрема, т.1 а.с.187-188, 209-210, 104-105, 114-115).

Також відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (т.1, а.с.206, 218, т.2, а.с. 67, 96, 108, 130, 158).

Відтак, в силу положень статті 128 ЦПК України, судові повістки вважаються врученими, а ОСОБА_1 - таким, що повідомлений належним чином про кожне судове засідання.

У судове засідання 06.09.2022 з'явився адвокат Кухарук Т.А., який до 29.03.2019 представляв інтереси ОСОБА_1 у цій справі. 25.03.2019, згідно з угодою про розірвання договору, договір про надання правової допомоги адвокатом Кухаруком Т.А. відповідачу ОСОБА_1 - розірвано (т.1, а.с.150).

Оскільки адвокат не надав суду у судовому засіданні 06.09.2022 документів, які надають йому повноваження представляти інтереси Відповідача 2, то останній був присутній під час судового розгляду справи, однак, пояснення не надавав.

У той же час, суд враховує письмові пояснення відповідача ОСОБА_1 , наявні у матеріалах справи.

У письмових пояснення, від 04.02.2016, Відповідач 2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради №19 від 13 червня 2002 року «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність» на підставі якого йому було передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0, 1507 га в с. Поляниця для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських та будівельних споруд, та у відповідності до якого йому було видано оспорюваний державний акт серії ІІ-ІФ №042906 на право приватної власності на земельну ділянку Позивачем не оскаржується. Надана йому земельна ділянка площею не належить до земель, які перебувають в користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а отже відсутнє порушене право Позивача. В постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року по кримінальній справі №248436 жодного разу не згадується рішення №19 від 13.06.2002 року на підставі якого йому виділено земельну ділянку. Вважає, що прокурор, звертаючись до Суду, пропустив строки позовної давності, а тому у випадку наявності підстав для задоволення позову просив застосувати позовну давність і відмовити у задоволенні позову.

02.11.2022 на стадії судових дебатів, адвокат Кухарук Т.А. пред'явив ордер про надання правової допомоги ОСОБА_1 від 02.11.2022 та договір про надання правової допомоги, у зв'язку з чим брав участь у судових дебатах.

У судових дебатах адвокат Кухарук Т.А. зазначив, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради №19 від 13 червня 2002 року на підставі якого Відповідачу 2 було передано у приватну власність спірну земельну ділянку ніким не оскаржувалося та не визнавалося недійсним. Відтак, оспорюваний Державний акт є дійсним. Також просив Суд, у випадку наявності підстав для задоволення позову, застосувати строки позовної давності, оскільки про факт передачі спірної земельної ділянки прокурору було відомо з матеріалів порушеної у 2004 кримінальної справи за фактом вчинення злочину посадовими особами Поляницької сільської ради за ст. 364 ч. 2 КК України щодо незаконного вилучення у Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Суд, вислухавши пояснення прокурора, представника відповідача Поляницької сільської ради, представника відповідача адвоката Кухарука Т.А., дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 167, частиною першою статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом положень частин першої та четвертої статті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.

07 вересня 2015 року прокурор звернувся в інтересах держави із даною позовною заявою до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, що розташована у с. Поляниця, Івано-Франківської області та повернення земельної ділянки у власність держави.

31.05.2021 прокурор змінив позовні вимоги, просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку та витребувати земельну ділянки у власність держави.

Підставами позову, передусім, прокурор зазначив незаконність передачі земель державного лісового фонду, в тому числі спірної земельної ділянки, органом місцевого самоврядування, шляхом зловживання службовими обов'язками посадовими особами Поляницької сільської ради, що встановлено у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду кримінальної справи, порушеної відносно них.

А також посилався на розташування спірної ділянки на території Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу, тобто віднесення цієї ділянки до земель лісового фонду, що перешкоджало передачі цієї ділянки у власність фізичних осіб для будівництва та обслуговування житлового будинку без дотримання визначеної законодавством процедури.

Пояснив, що пред'явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб'єктом владних повноважень Державним агентством лісових ресурсів України необхідних заходів.

Підставність звернення прокурора із вказаним позовом в інтересах держави було предметом судового розгляду 06.09.2022, про що постановлено ухвалу (т.2, а.с.180-182).

Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьою статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Спірні відносини у даній справі виникли у 2002-2003 роках.

Судом встановлено, що у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства, площею 4358,5 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради № 3 від 11.01.2001 (т.1, а.с. 22-24).

Згідно наказу Державного комітету лісового господарства України № 87 від 03.04.2006 Ворохтянський держлісгосп був перейменований в 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».

За змістом Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство», затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України 26.11.2007, у редакції, яка розміщена на сайті Підприємства станом на день постановлення рішення, ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який реорганізовано шляхом утворення у 2010 році Державного агентства лісових ресурсів України (Указ Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»).

За змістом Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. До основних завдань Держлісагентства відноситься, зокрема, здійснення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Таким чином, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює державне управління територіями в лісах підприємств, що належать до сфери його управління, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Судовим розглядом також встановлено, що 21.06.2002 ОСОБА_1 отримав Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІ-ІФ № 042906, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 16 (т.1, а.с. 8).

Зі змісту Державного акту вбачається, що на підставі рішення № 19 виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів від 13.06.2002, ОСОБА_1 передано земельну ділянку, площею 0, 1507 га, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради; цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Земельній ділянці кадастровий номер не присвоєно.

Згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 №464 (далі - Лист) земельна ділянки, площею 0, 1500 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 , розташована у кв. 23, діл 27 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (т.2, а.с. 173-175).

Відповідно до статтей 55, 56 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.

Так, у відповідності до частин першої, другої статті 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За змістом положень статті 20 ЗК України у діючій на той час редакції, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 3 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14.02.2002 № 4 «Про вилучення та надання земельних ділянок, та зміну цільового призначення землі» Поляницькою сільською радою вилучено у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельну ділянку, площею 1,2 га у кварталі 23 виділ 27 (т.2, а.с. 164), де власне і розташована спірна земельна ділянка Відповідача.

У ході судового розгляду встановлено, що 23.03.2004 слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р.І. порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. У постанові йдеться, що службові особи Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч Генерального плану забудови с. Поляниця, в порушення вимог законодавства, протягом 2002-2003 років без розгляду на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Внаслідок вищевказаних дій незаконно вилучено 40, 69 га земельних угідь лісового фонду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (т.1, а.с.109).

Відповідно до Висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005, проведеної у рамках вказаної кримінальної справи, який долучено як доказ і до матеріалів цієї справи, рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, на підставі якого вилучено землю у кварталі 23 виділ 27 - прийнято без дотримання процедури вилучення, надання та зміни цільового призначення земель лісового фонду (т.2, а.с. 169-172).

Як уже зазначалося, у АДРЕСА_1 розташована спірна земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 (т.2, а.с. 174).

З матеріалів оглянутої у ході судового розгляду, кримінальної справи № 1-6/11 (провадження 1/341/6/15) у шістнадцятьох томах, вбачається, що за результатами досудового розслідування уповноваженою особою складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_3 за ст.ст. 365 ч. 3, 190 ч. 4, 364 ч. 2, 357 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, інженера-землевпорядника ОСОБА_2 за ст.ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 КК України, начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_4 за ст.ст. 364 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_5 за ст.ст. 190 ч. 4, 364 ч. 2, 366 ч.2 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча Мотрук Марії Степанівни за ст.ст. 190 ч. 4, 364 ч. 2 КК України, який затверджений 18.05.2005 року Прокурором Івано-Франківської області.

Кримінальна справа розглядалася Галицьким районним судом Івано-Франківської області.

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, яка є кінцевим судовим рішенням, що набрало законної сили, було звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, сільського голову с. Поляниця ОСОБА_3 , інженера-землевпорядника ОСОБА_2 , начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів Реміцьку О.М. (т.1, а.с. 12-33).

Разом з тим, зі змісту вказаної постанови Галицького районного суду вбачається, що сільський голова Соловчук Ю.В., інженер-землевпорядник ОСОБА_2 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, склали завідомо неправдиві офіційні листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду; склали завідомо неправдиві рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ» загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; склали завідомо неправдиві додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказуються у постанові Суду.

Зокрема, в процесі судового розгляду по даній кримінальній справі №1-6/2011, як вбачається з постанови Галицького районного суду, було встановлено, що всупереч вимог Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, Закону України «Про планування та забудову територій», інженер-землевпорядник ОСОБА_2 та сільський голова Соловчук Ю.В., за погодженням з начальником управління земельних ресурсів ОСОБА_4 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови.

Таким чином, у ході кримінальної справи перевірено, що рішення № 4 від 14.02.2002 на підставі якого Поляницькою сільською радою було вилучено у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землю у кварталі 23 виділ 27, що вподальшому була передана безоплатно у приватну власність фізичним особам, у тому числі Відповідачу, прийнято з порушенням вимог законодавства.

Наведені обставини не спростовані представником відповідача Поляницької сільської ради та представником відповідача ОСОБА_1

Стороною Відповідача також не надано жодних інших, протилежних доказів, на спростовання факту незаконності згаданого вище рішення № 4 від 14.02.2002 Поляницької сільської ради про вилучення спірної земельної ділянки у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ згідно з порядком, визначеним законодавством.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Керуючись зазначеними вище положеннями законодавства, проаналізувавши долучені до справи докази у їх сукупності, логічному взаємозв'язку та в контексті принципу «достатності доказів», а саме: лист Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року №464, відповідно до якого земельна ділянки, площею 0, 1500 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 , розташована у кварталі 23 виділ 27 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ; висновок комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005, проведеної у рамках кримінальної справи № 248436 про те, що рішення Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, яким вилучено землю у кварталі 23 виділ 27 - незаконне; саме рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, у відповідності до пункту 3 якого у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ вилучено земельні ділянки, зокрема у кварталі 23 виділ 27; постанову Галицького районного суду від 04.03.2015, ухвалену за результатами розгляду вказаної вище кримінальної справи, де зазначається про те, що посадові особи Поляницької сільської ради всупереч вимог законодавства склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи, зокрема, рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002 на підставі якого вилучено земельні ділянки Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, Суд приходить до висновку, що вилучення спірної земельної ділянки у постійного користувача було здійснено з порушенням вимог законодавства.

Відповідно, спірна земельна ділянка, у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а відтак, при передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 . Поляницькою сільською радою було порушено вимоги законодавства щодо вилучення земельної ділянки лісового фонду у постійного користувача - Ворохтянського державного лісового господарства.

А тому пункт 2 Додатку 3 рішення Поляницької сільської ради №19 від 13.06.2002, яким передано у приватну власність земельну ділянку у кварталі 23 виділ 27 лісового фонду ОСОБА_1 та Державний акт, виданий на підставі цього рішення, - не відповідають положенням законодавства, так як передано земельну ділянку, вилучення якої у постійного користувача відбулося з порушенням законодавства.

Звертаючись до Суду в інтересах держави з позовом, Прокурор просив визнати недійсним державний акт та витребувати земельну ділянку.

Така позиція Прокурора мотивована тим, що в ході судового розгляду по вказаній вище кримінальній справі, постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 13.06.2002 № 19 було підроблено, і це не потребує доказуванню в суді.

Однак, ретельний аналіз змісту постанови Галицького районного суду свідчить, що факту підробки саме рішення № 19 від 13.06.2002 не встановлено.

Таким чином, рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 13.06.2002 № 19, на підставі якого передано відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку не визнане у встановленому законом порядку підробленим, і не є скасованим. Тому Суд вважає аргументи представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кухарука Т.А. та представника відповідача Поляницької сільської ради з приводу зазначеного слушними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що "рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.»

Враховуючи зазначене, Суд не вбачає підстав для відмови Прокурору у позові у зв'язку з тим, що останній не оспорює законність рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 13.06.2002 № 19, на підставі якого передано відповідачу ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

Відтак, Суд, керуючись принципом jura novit curia - "суд знає закони", з огляду на встановлені у ході судового розгляду обставини, а саме, що передана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні - Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства, мала лісогосподарське призначення, у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, тому рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 13.06.2002 № 19 в частині передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку (пункт 2 Додатку 3 до Рішення) було прийнято з порушенням чинного на той час законодавства.

Відповідно і спірний Державний акт не відповідає вимогам законодавства, оскільки виданий на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте з порушенням Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Аналізуючи обраний прокурором спосіб захисту в частині позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІ-ІФ № 042906, Суд враховує висновки Верховного Суду.

Зокрема, у Постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вимога про визнання недійсним та скасування державного акту не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. «[…] …Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення». Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Верховний Суд вказав: "визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94))".

Виходячи з викладеного, вимога щодо визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІ-ІФ № 042906 не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Першого протоколу містить три норми. Перша норма містить загальний характер та проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма передбачає випадки позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третя норма визначає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети.

Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Порядок передачі земель лісового фонду та зміна цільового призначення земельних ділянок чітко визначений у законодавстві чинному на час надання відповідачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Так, за змістом положень статтей 20, 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати згода землекористувача на таке вилучення, рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Також у статті 118 ЗК України передбачалася чітка процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

На підставі ухвали суду від 06.09.2022, оглянуто у судовому засіданні матеріали кримінальної справи №1-6/2011 (провадження № 1/341/4/16) у 16 (шістнадцятьох) томах та речові докази, що зберігаються при справі: технічну документацію у кількості 43 (сорок три) одиниці, протоколи засідань виконкому Поляницької сільської ради 2002 р. на 151 арк, протоколи сесії Поляницької сільської ради 2001-2002 р. на 169 арк., матеріали засідання виконкому з 11.07.-12.12.2002 р. на 201 арк., які зберігаються як речові докази при зазначеному вище кримінальному провадженні.

Серед технічної документації, яка зберігається при матеріалах кримінального провадження, Технічна документація по складанню державного акту на право власності на землю на ім'я громадянина ОСОБА_1 - відсутня.

Також, за результатами огляду протоколів виконкому Поляницької сільської ради 2002 р., протоколів сесії Поляницької сільської ради 2001-2002 р., матеріалів засідання виконкому з 11.07.-12.12.2002 р., Судом не виявлено документів, які б у своїй сукупності свідчили про дотримання вимог законодавства при передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність з дотриманням процедури, визначеної законодавством.

У статті 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Також статтями 154, 155 ЗК України передбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Положення Земельного та Цивільного кодексів України були і є у вільному доступі, відтак, ні орган місцевого самоврядування, ні відповідач ОСОБА_1 не мали перешкод бути обізнаними про порядок вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельну ділянку, у тому числі, із лісового фонду і наслідки не дотримання встановленого законодавством порядку.

Крім того, в силу видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1 міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісового фонду.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом положень статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Як уже зазначалося, у відповідності до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, одним із основних завдань якого є здійснення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Ворохтянське державне лісогосподарське підприємство, яке у 2006 році переіменовано у ДП «Ворохтянське лісове господарство», на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, володіло землями для ведення лісового господарства, площею 4358,5 га, до складу якої входила і спірна земельна ділянка, розташована у кварталі 23 виділ 27.

Зазначене підприємство у відповідності до статті 1 Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності, належало до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, яке у 2010 році реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

Таким чином, оскільки вилучення спірної земельної ділянки з лісового фонду відбулося з порушенням вимог законодавства, то держава не розпорядилася спірною земельною ділянкою у передбачений законом спосіб.

Відтак, земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, а ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку у порядку безоплатної передачі громадянам у власність земельних ділянок на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 13.06.2002 № 19, прийнятого з порушенням вимог законодавства.

Відтак, згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України є правові підстави витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації на підставі рішення Поляницької сільської ради, що не мала права відчужувати цю ділянку.

У даній справі повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісового фонду.

Крім того, справа носить значний суспільний резонанс, адже відбулося не поодиноке, а масове вилучення земель лісового фонду з грубим порушенням вимог законодавства, внаслідок чого було порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовими обов'язками посадовими особами Поляницької сільської ради.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року (справа № 183/1617/16, провадження № 14-208 цс 18) звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

ОСОБА_1 у судові засідання не з'являвся. Явку представника забезпечив лише на завершальній стадії - на стадії судових дебатів, в той час, як розгляд справи тривав понад два роки, і відкладався з причин систематичних неявок учасників, в тому числі відповідача ОСОБА_1 .

З огляду на таку поведінку Відповідача, небажання брати участь у судових засіданнях, що характеризує певним чином ставлення ОСОБА_1 до результату розгляду спору, суд вважає, що у відповідача ОСОБА_1 відсутній інтерес у збереженні спірної земельної ділянки у власності та що витребування у нього земельної ділянки не становитиме надмірний тягар.

Крім того, відсутня інформація про наявність на спірній земельній ділянці житлової забудови чи іншого нерухомого майна.

З огляду на це, Суд вважає, що витребування спірної земельної ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата зробила висновок, що "вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності".

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Таким чином, враховуючи встановлені Судом обставини справи, позовні вимоги в частині витребування спірної земельної ділянки підлягають задоволенню.

Щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 зазначає, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Прокурор у цій справі заявив дві позовні вимоги: 1) визнати недійсним оскаржуваний Державний акт; 2) витребувати у ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

У судовому засіданні і представник Поляницької сільської ради, і представник ОСОБА_1 , адвокат Кухарук Т.А. заявили клопотання про застосування строків позовної давності до зазначених вище позовних вимог.

Однак, аналіз вказаних позовних вимог свідчить, що обидві звернуті до відповідача ОСОБА_1 .

Відтак, з огляду на наведені вище висновки (пункти 70-71 ) постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16), Суд не надає оцінку доводам Поляницької сільської ради про сплив позовної давності до цих вимог, оскільки вказані позовні вимоги пред'явлені до ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про можливість застосування строків позовної давності до позовних вимог прокурора, заявлених до ОСОБА_1 на підставі заяви представника останнього, адвоката Кухарука Т.А. у судових дебатах, Суд виходить з такого.

Як уже зазначалося вище, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

У постанові від 03 травня 2022 (справа № 352/469/18, провадження № 61-19360св21) Верховний Суд зазначає, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у разі звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Вирішуючи питання про те, коли прокурор міг довідатися про порушення інтересів держави у зв'язку із незаконним вилученням у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельну ділянку у кварталі 23 виділ 27, в межах якої, була передана в подальшому, у порядку безоплатної передачі, земельна ділянка Відповідачу ОСОБА_1 , яка є предметом цього розгляду, і чи міг прокурор довідатися про це раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Суд виходить з такого.

Судовим розглядом встановлено, що 23.03.2004 слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р.І. порушено кримінальну справу № 248436 за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, де зокрема йдеться про незаконне, протягом 2002-2003 років, вилучення із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду, незаконну зміну їх цільового призначення, та безоплатну передачу цих земель у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків (т.1, а.с.109).

З матеріалів оглянутої вказаної кримінальної справи, копії яких учасниками долучені до цієї справи, вбачається, що в рамках досудового розслідування слідчим отримано ряд доказів. Зокрема, лист Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 №464, відповідно до якого слідчому повідомлено списки громадян, яким надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ із вказівкою по кожній особі окремо квартали та ділянки в межах яких надані земельні ділянки та їх площу. Серед цих осіб у пункті 56 вказано відповідача ОСОБА_1 із чіткою вказівкою на те, що останньому передано земельну ділянку у кв. АДРЕСА_1 (п.56 Додатку 1 до Листа, т.2, а.с. 174).

Вподальшому, 07.02.2005 перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся із протестом до Виконавчого комітету Поляницької сільської ради на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення та надання земельних ділянок, та зміну цільового призначення землі» № 4 від 14.02.2002 в часині пунктів 3,4,5, на підставі якого вилучено в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки загальною площею 4, 89 га, в тому числі у кв. АДРЕСА_1 , як таке що прийняте всупереч вимог законодавства з перевищенням повноважень наданих законом та без відповідної згоди землекористувача Ворохтянського держлісгоспу (т.2, а.с. 54).

Також, вбачається, що у рамках вказаної кримінальної справи призначалася комісійна судово-земельна експертиза, за результатами якої складено висновок від 11.03.2005 про те, що землю у кварталі 23 виділ 27 вилучено у Поляницького лісництва Ворхтянського ДЛГ на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, прийнятого без дотримання процедури вилучення, надання та зміни цільового призначення земель лісового фонду (т.2, а.с. 169-172).

Відтак, Суд приходить до висновку, що про незаконне вилучення землі лісового фонду у кварталі 23 виділ 27 у Поляницького лісництва Ворхтянського ДЛГ, в межах якого розташована земельна ділянка Відповідача 2, прокурор мав об'єктивну можливість довідатися раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме під час зазначеного вище кримінального провадження, зокрема, з 11.03.2005, з дати постановлення висновку комісійної судово-земельної експертизи, який підтвердив доводи протесту заступника прокурора Івано-Франківської області на незаконність рішення № 4 від 14.02.2002 на підставі якого вилучено без дотримання процедури вилучення, надання та зміни цільового призначення землі лісового фонду у кварталі 23 виділ 27 Поляницького лісництва Ворхтянського ДЛГ.

Тому, у визначенні перебігу позовної давності у спірних правовідносинах суд застосовує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся з позовом до суду 07.09.2015, тобто поза межами загального строку позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядку статті 49 ЦПК України від 21.05.2021 прокурор просить поновити строки позовної давності (т.1, а.с. 6, а.с. 242-243).

Вирішуючи питання про поновлення строків позовної давності, Суд керується нормами ЦПК України, практикою ЄСПЛ та висновками Верховного Суду.

Так, Європейський суд з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007) наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Один з елементів "гнучкості" вітчизняної позовної давності закладений у частині п'ятій статті 267 ЦК України, яка передбачає, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц Верховний Суд стосовно застосування приписів частини п'ятої статті 267 ЦК України зауважив, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункти 23.6., 23.7. постанови).

Таким чином, позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, однак, враховуючи норми ЦПК України та зазначені вище висновки Верховного Суду, Суд зобов'язаний дослідити причини пропуску прокурором строку звернення до Суду із цим позовом, встановити чи є вони поважними, тобто такими що унеможливили звернення прокурора раніше, а відтак, прийти до висновку, чи підлягають захисту порушені права та інтереси держави в рамках цієї справи.

Слід зазначити, що законодавство не містить переліку поважних причин пропуску позовної давності та не деталізує безпосередньо процедуру застосування частини п'ятої статті 267 ЦК України.

У пункті 6.20. Постанови Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №909/1165/19 судді Верховного Суду зазначили, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

При цьому подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 зазначила, що Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

У цій справі прокурор в інтересах держави звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним Державного акту та витребування з чужого незаконного володіння у власність держави земельну ділянку лісового фонду у кварталі 23 виділ 27, яка була незаконно вилучена у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради.

Як уже зазначалося вище, в ході розгляду справи з'ясовано, що 23.03.2004 порушено кримінальну справу № 248436 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України по факту зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради у зв'язку із незаконним вилученням із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду та безоплатною передачею цих земель у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків протягом 2002-2003 років (т.1, а.с.109).

В рамках цієї кримінальної справи, 25.03.2005 постановою слідчого Ворохтянський держлісгосп визнано цивільним позивачем (т. 2, а.с. 191).

Цією ж датою, 25.03.2005, Ворохтянський держлісгосп подав позовну заяву про стягнення з сільського голови ОСОБА_3 та інших винних осіб на користь Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства завдану шкоду у розмірі 6 944 718, 9 грн внаслідок незаконного вилученням 40, 69 га земельних ділянок лісового фонду (т.2, а.с. 192-193).

Порівняльний аналіз змісту вказаного позову та висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 (т.2, а.с. 172) говорить про те, що у площу 40, 69 га включено, серед інших, землю у кварталі 23 виділ 27 Поляницького лісництва Ворхтянського ДЛГ, яка вилучена на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002.

Вказаний цивільний позов, який неодноразово уточнювався Ворохтянським держлісгоспом (т.2, а.с. 221-228, а.с. 229-230, а.с. 231-232), розглядався Галицьким районним судом разом із вказаною вище кримінальною справою, розгляд якої тривав з травня 2005 року по березень 2015 року.

Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить, що вироки Галицького районного суду, ухвалені за результатами розгляду цієї кримінальної справи неодноразово оскаржувалися, відповідно справа розглядалася апеляційною та касаційною інстанцією, а також неодноразово поверталася на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2, а.с.194-208, а.с. 209-212, а.с. 213-220, а.с. 233-251, т.3, а.с. 1-7, а.с. 8-13, 14-24, а.с. 25-32).

Кінцевим рішенням у цій справі є - постанова Галицького районного суду, ухвалена 14.03.2015, якою було звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Поляницької сільської ради, кримінальне провадження закрито (т.1, а.с. 11-21).

У Постанові йдеться про те, що рішення № 4 від 14.02.2002, на підставі якого Поляницькою сільською радою було вилучено у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землю, в тому числі, у кварталі 23 виділ 27, прийнято з порушенням вимог законодавства.

Таким чином, факти незаконності прийняття рішення № 4 від 14.02.2002, про які йдеться у постанові Галицького районного суду безпосередньо стосувалися обгрунтованості цивільного позову Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство», заявленого в рамках цієї кримінальної справи.

Цією постановою цивільний позов Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків - залишено без розгляду з підстав закриття кримінальної справи за строками давності притягнення до кримінальної відповідальності.

У мотивувальній частині Суд роз'яснив право ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернутися з позовом про відшкодування шкоди у порядку цивільного судочинства, а також те, що закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 КК України, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціях або громадянам.

Однак, ДП «Ворохтянське лісове господарство» після прийняття постанови Галицьким районним судом 04.03.2015 до суду з позовними вимогами не звернулося.

Системний аналіз справ, які перебувають у провадженні суду (судді Остап'юк М.В.) свідчить, що у вересні 2015 року, після залишення позову Державного підприємства без розгляду, прокурор звернувся до суду в інтересах держави з більше ніж п'ятдесятьма позовами про визнання недійсним Державного акту та витребування земельних ділянок лісового фонду з чужого незаконного володіння у власників.

Цивільний позов, що є предметом цього судового розгляду є одним із них.

В обгрунтування підставності звернення до суду прокурор у позовній заяві вказав необхідність захисту інтересів держави та невжиттям ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Державним агентством лісових ресурсів України з моменту прийняття Галицьким районним судом постанови від 04.03.2015 заходів представницького характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність.

Таким чином, цей цивільний позов безпосередньо випливає із цивільного позову Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків, який був ввесь час предметом судового розгляду в рамках кримінального провадження та залишений без розгляду 14.03.2015 року.

У цивільному позові Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» відповідачами визначено голову Поляницької сільської ради ОСОБА_3 та інших винних осіб, а предметом позову - стягнення заподіяної шкоди внаслідок незаконного вилучення 40, 69 га земель лісогосподарського призначення.

Однак, на цей раз прокурор визначив інший спосіб захисту інтересів держави та інше коло учасників, так, відповідачами прокурор визначив Поляницьку сільську раду та конкретного власника/власників земельної ділянки, а предметом: визнання недійсним Державного акту та витребування окремої земельної ділянки від конкретного власника.

Відтак, вирішуючи поважність пропуску строку позовної давності прокурором у цій справі, Суд виходить з того, що звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави можливо лише у визначених законом випадках.

Звертаючись до суду в інтересах держави, прокурор зобов'язаний обгрунтувати в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, та що захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (частина третя, четверта статті 56 ЦПК України, абзац перший частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки постійним користувачем Ворохтянським держлісгоспом було заявлено цивільний позов про відшкодування заподіяної шкоди незаконним вилученням земель лісового фонду в рамках кримінальної справи, який розглядався разом з цією кримінальною справою з травня 2005 року по березень 2015 року, то судовий захист інтересів держави тривав в рамках згаданої вище кримінальної справи до завершення її розгляду, а саме до 14.03.2015 - дати постановлення кінцевого рішення у цій справі - постанови Галицького районного суду, якою залишення позов без розгляду та роз'яснено право звернутися з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Відтак, до завершення розгляду кримінальної справи, ні у прокурора, ні у будь-якого іншого стороннього спостерігача не було підстав вважати, що порушуються інтересів держави та що захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює Державне агентство лісових ресурсів України.

Звідси, до 14.03.2015 у прокурора не було визначених законодавством підстав, звертатися до суду з позовом в інтересах держави.

Підстави звернутися до суду у прокурора з цим позовом виникли лише після залишення позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» без розгляду постановою Галицького районного суду 14.03.2015 року, якою закрито кримінальну справу, та не звернення впродовж шести місяців з відповідним позовом ні Підприємством, ні Держагентством лісових ресурсів до суду, що давало вагомі підстави прокурору вважати про наявність загрози порушення інтересів держави.

З огляду на це, Суд вважає, що у даній справі існували об'єктивні обставини, які унеможливили звернутися прокурору з цим позовом раніше, - а саме відсутність підстав, визначених законодавством для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави, - а тому причини пропуску позовної давності є поважними.

Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №906/190/19 прийшла до висновку, що у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

З огляду на поважність пропуску позовної давності, суд приходить до висновку про необхідність захисту інтересів держави шляхом задоволення позову прокурора в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави.

Керуючись статтями 167, 170, 387, 388 ЦК України, статтями 1, 3, 18, 20, 21, 57, 118, 149, 154, 155 ЗК України, статтями 4, 5, 12, 56, 76, 81, 80,128, 259 ЦПК України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 (Відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки - задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 1507 га, без кадастрового номеру, розташовану в с. Поляниця, право власності на яку посвідчується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ № 042906 від 21.06.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 16 - з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ № 042906 від 21.06.2002 року, виданого ОСОБА_1 на підставі рішення № 19 Поляницької сільської ради народних депутатів від 13.06.2002 року, - відмовити у зв'язку з обранням неналежного способу захисту.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області: 76015, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, Івано-Франківської області.

Позивач: Державне агентство лісових ресурсів України, ідентифікаційний код юридичної особи: 37507901, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601.

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», ідентифікаційний код юридичної особи 205624209181, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Д. Галицького, 118, смт. Ворохта, 78595.

Відповідач 1: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ідентифікаційний код юридичної особи 25596005, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Карпатська, 1 А, с. Поляниця, 78593.

Відповідач 2: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків та паспортні дані Суду не надано.

Суддя: М. В. Остап'юк