Справа №465/10041/21
15 травня 2023 року Галицький районний суд м. Львова
в складі: головуючої судді Волоско І.Р.
секретар судового засідання Сливка І.П.
за участю: представника позивача Заремби О.О.
представника відповідача Лазорка І.І.
представника відповідача Яворського Я.Т.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3), Львівської обласної прокуратури (м. Львів, пр. Шевченка, 17/19), Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, -
ОСОБА_3 звернулася з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
В обгрунтування заявленого позову покликається на те, що 25 вересня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про вчинення кримінального провадження №12015140000000417. В межах даного кримінального провадження 28 вересня 2015 року старшим слідчим СУ ГУ МВС у Львівській області Кобасяр І.В. ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України. 29 вересня 2015 року прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області Сидором О.І. у кримінальному провадженні №12015140000000417 від 25.09.2015 року затверджено обвинувальний акт. Згідно пред'явленого обвинувачення, внаслідок неналежного виконання головним бухгалтером ОСОБА_3 своїх службових обовязків через несумлінне ставлення до них, протягом листопада 2010 - липня 2014 років ДП НАК «НадраУкраїни «Західукргеологія» безпідставно, в перевищення максимально встановленого колективним договором розміру, здійснено виплату коштів за оренду житла для керівника підприємства в загальній сумі 156904 гривні, чим спричинено шеоду державним інтересам на вказану суму, яка у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що є тяжкими наслідками. Таким чином, своїм діянням ОСОБА_3 вчинила неналежне виконання службовою особою своїх службових обовязків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, тобто вчинила кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 367 КК України. Даний обвинувальний акт надійшов до Галицького районного суду м. Львова 19 жовтня 2015 року (справа №461/10763/15-к). В процесі судового розгляду справи прокурором змінено предявлене ОСОБА_3 обвинувачення з ч. 2 ст. 367 КК України на ч. 1 ст. 367 КК України. Вироком Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року ОСОБА_3 визнано невинуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, та виправдано у зв'язку із відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року відносно ОСОБА_3 залишено без змін. Дане судове рішення набрало законної сили 18 грудня 2020 року. Позивач зазначає, що за час незаконного перебування під слідством та судом, вона зазнала істотної моральної шкоди у вигляді психічних страждань, перебування у стані безперервного нервового стресу внаслідок перебування у стані невизначеності, що підсилювався розумінням своєї невинуватості через надуманість обвинувачення, внаслідок постійного стресу та переживань у позивача істотно погіршився стан здоров'я, що призвело до того, що вона стала особою з інвалідністю третьої групи та вимушена була періодично знаходитись на стаціонарному лікуванні. У зв'язку з цим просить позов задоволити та стягнути завдану їй моральну шкоду, яку оцінює у розмірі 610790 (шістосот десять тисяч сімсот дев'яносто) гривень 33 копійок, а також судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Заремба О.О. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив такі задовольнити.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області Лазорко І.І. в судовому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв'язку між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодою, а також понесені витрати на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача Львівської обласної прокуратури Яворський Я.Т. в судовому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві.
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, надіслав до суду відзив, згідно якого просив відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.
Суд, всебічно та повно перевіривши матеріали справи, оцінивши надані, представлені та добуті докази, матеріали самого кримінального провадження, які були дослідженими в судовому засіданні, вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25 вересня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про вчинення кримінального провадження №12015140000000417.
В межах даного кримінального провадження 28 вересня 2015 року старшим слідчим СУ ГУ МВС у Львівській області Кобасяр І.В. ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України.
29 вересня 2015 року прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області Сидором О.І. у кримінальному провадженні №12015140000000417 від 25.09.2015 року затверджено обвинувальний акт.
Згідно предявленого обвинувачення, внаслідок неналежного виконання головним бухгалтером ОСОБА_3 своїх службових обовязків через несумлінне ставлення до них, протягом листопада 2010 - липня 2014 років ДП НАК «НадраУкраїни «Західукргеологія» безпідставно, в перевищення максимально встановленого колективним договором розміру, здійснено виплату коштів за оренду житла для керівника підприємства в загальній сумі 156904 гривні, чим спричинено шеоду державним інтересам на вказану суму, яка у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що є тяжкими наслідками. Таким чином, своїм діянням ОСОБА_3 вчинила неналежне виконання службовою особою своїх службових обовязків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, тобто вчинила кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 367 КК України.
Даний обвинувальний акт надійшов до Галицького районного суду м. Львова 19 жовтня 2015 року (справа №461/10763/15-к).
В процесі судового розгляду справи прокурором змінено предявлене ОСОБА_3 обвинувачення з ч. 2 ст. 367 КК України на ч. 1 ст. 367 КК України.
Вироком Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року ОСОБА_3 визнано невинуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, та виправдано у зв'язку із відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року відносно ОСОБА_3 залишено без змін. Дане судове рішення набрало законної сили 18 грудня 2020 року.
Позивач зазначає, що за час незаконного перебування під слідством та судом, вона зазнала істотної моральної шкоди у вигляді психічних страждань, перебування у стані безперервного нервового стресу внаслідок перебування у стані невизначеності, що підсилювався розумінням своєї невинуватості через надуманість обвинувачення, внаслідок постійного стресу та переживань у позивача істотно погіршився стан здоров'я, що призвело до того, що вона отримала інвалідність третьої групи та вимушена була періодично знаходитись на стаціонарному лікуванні.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст.2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч.1 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі - Закон), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У цих випадках завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Тобто, вказаний закон пов'язує виникнення права на відшкодування шкоди з наявністю підстав виникнення шкоди та умовами виникнення права на її відшкодування.
Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) моральна шкода.
Статтею 4 Закону передбачено, що відшкодування такої шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету, що не суперечить приписам ст. 1167 та ст. 1172 ЦК України.
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
Як зазначено в п. 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст.23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з ч.2,3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
В даній категорії справ не є обов'язковими умови, за яких саме обставин, чи якими саме діями (бездіяльністю) органу досудового розслідування та прокуратури заподіяна позивачу моральна шкода, а також вина органу досудового розслідування та прокуратури, оскільки в даному випадку моральна шкода відшкодовується за сам факт незаконного перебування громадянина під слідством.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 р. (справа №686/23731/15-ц), законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
У правовій позиції, висвітленій в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 161/13343/18, провадження № 61-13483св19, зазначено, що викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування».
Аналогічна правова позиція зазначена в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №495/6187/16 (провадження: 61-8385ск20) від 22.07.2020 року.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в конкретній справі, відповідно до положень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен врахувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, стан здоров'я потерпілих, тяжкість вимушених змін у їхніх життєвих стосунках тощо.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
При цьому, згідно методичних рекомендацій «Про відшкодування моральної шкоди», наданих Міністерством юстиції України листом від 13.05.2004 року за №35-13/797, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат і такий розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ. 12 липня 2007 року).
Згідно п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Отже, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Із заявлених позовних вимог вбачається, що позивач ОСОБА_3 просить стягнути грошові кошти за завдану їй моральну шкоду у розмірі 610790,33 гривень.
Суд встановив, що строк перебування позивача під слідством та судом з моменту повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (29.09.2015) до набрання вироком законної сили (18.12.2020) становить 62 місяці та 20 днів.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 зазнала значних психічних хвилювань від утвердження правоохоронними органами в очах оточуючих абсолютної недовіри до її слів та дій. Намагання органів досудового розслідування будь-якими засобами визнати її винуватою значно впливало на її нервову систему та стан здоровя в цілому, що призвело до невиправних наслідків - отримання інвалідності 3 групи. Від триваючих психічних хвилювань і переживань позивач не здатна була займатись будь-якими звичними для життя справами, через упереджене ставлення на роботі була вимушена звільнитись з роботи, була позбавлена можливості нормально спілкуватись з рідними, друзями, колегами та іншими людьми, під час спілкування з якими вона почувала себе невпевненою, з'явилось відчуття неповноцінності по відношенню до інших людей. Позивач, остерігаючись безпідставного громадського осуду, упродовж більше пяти років намагалась уникати будь-якого спілкування зі своїми знайомими та колегами. У неї з часом виникали постійні хвилювання за неправильне сприйняття ними цих подій та появи у них негативного ставлення, що, як вона вважає, непоправно зашкодило її репутації, як добропорядної та законослухняної людини, яка за все життя раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності.
Крім того, деякі колеги, з якими ОСОБА_3 була у ділових стосунках по роботі, а також у дружніх стосунках, в подальшому взагалі перестали співпрацювати та вести будь-який діалог, уникаючи зустрічей та спілкування. Навіть, якщо такі зустрічі і були, то спілкування зводилося до мінімуму, а в їх очах була зневага до позивача, через що остання змушена була постійно виправдовуватися. Це сприяло виникненню у ОСОБА_3 своєрідного почуття тривоги, переживання, душевних хвилювань, вона повинна була уникати будь-якого спілкування з оточуючими її до цього часу людьми та повністю розривати з ними стосунки. Такими діями, органи прокуратури та органи досудового розслідування повністю знищили її ділову репутацію та ділові зв'язки, оскільки раніше вона багато років працювала головним бухгалтером та мала достатній заробіток для задоволення власних побутових потреб.
За час незаконного перебування під слідством та судом позивач зазнала істотної моральної шкоди, оскільки перебування в стані кримінального переслідування призвело до того, що вона не могла усі 62 місяці та 20 днів нормально спати, їсти та жити, постійно відчуваючи тривогу та страх за своє майбутнє.
Суд вважає, що незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури були порушені конституційні права ОСОБА_3 , що завдало їй моральних страждань та призвело до погіршення психологічного стану.
Позивач дійсно зазнала істотної моральної шкоди у вигляді психічних страждань, перебування у стані безперервного нервового стресу внаслідок перебування у стані невизначеності, що підсилювався розумінням своєї невинуватості через надуманість обвинувачення.
Від триваючих психічних хвилювань і переживань ОСОБА_3 не здатна була займатись будь-якими звичними для життя справами, нормально спілкуватись з рідними, друзями, колегами та іншими людьми, під час спілкування з якими вона почувала себе невпевненою.
Таким чином, суд вважає, що у даному випадку наявні всі правові підстави для відшкодування моральної шкоди, яка, відповідно до судової практики, була беззаперечно завдана позивачу, оскільки сам факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності або знаходження під судом та слідством свідчить про наявність у такої особи фізичних та душевних страждань, і, як наслідок, спричиняє моральну шкоду.
Разом з цим, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу, суд враховує вимоги розумності та справедливості, а також ступінь доведеності та обґрунтованості позивачем розміру завданої шкоди, яку вона зазнала.
Як зазначалось раніше, визначений законом розмір моральної шкоди, який має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом, є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Однак, суд вважає, що розмір відшкодування, наведений у позовній заяві, який позивачем збільшено до 610790,33 гривень, є необгрунтованим і безпідставним, зокрема, з розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як цього вимагає Закон.
Позивач не обґрунтувала та не надала належних доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних страждань саме на суму 610790,33 гривень та з чого вона при цьому виходить.
В матеріалах справи відсутні докази того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про такі погіршення стану її здоров'я, порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують більших матеріальних затрат, ніж встановлені законом.
Таким чином, з'ясувавши усі доводи позивача щодо обґрунтування нею як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, яку вона зазнала у зв'язку з незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури за час перебування під слідством та судом з 29.09.2015 року по 18.12.2020 року, що в загальному становить 62 місяці 20 днів, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, суд приходить до висновку, що розмір відшкодування повинен становити 407193 грн 55 копійок, де 6500 грн. - мінімальна заробітна плата станом на час пред'явлення позову (в межах заявлених позовних вимог) х 62 - кількість місяців перебування під слідством та судом, а також відшкодуванню також підлягає моральна шкода ще за 20 днів перебування під слідством понад 62 місяці (з 28.11.2020 р. по 18.12.2020 p.), що становить 4193 грн. 55 коп. (20 днів х 6000 грн. / 31 день).
Суд вважає, що такий розмір буде відповідати вимогам розумності та справедливості та є адекватним нанесеній моральній шкоді.
При цьому, суд враховує, що відповідачем у даній категорії справ є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади.
У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16).
Так, відповідно до ст. 2 ЦК України учасником спірних правовідносин, зокрема, є Держава Україна.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі.
Отже, на відшкодування шкоди повинні спрямовуватися кошти державного бюджету.
Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, оскільки відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, то кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
Що стосується заявлених вимог позивача про стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивач просить стягнути витрати, які були понесені на оплату юридичної допомоги у сумі 100 000 тис. грн.
Разом з цим, суд вважає, що визначена адвокатом сума гонорару є необґрунтованою, такою, що не відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, з огляду на наступне.
В частині 4 ст. 137 ЦПК України зазначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом; вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зокрема, частина 5 ст. 137 ЦПК України, вказує на те, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд в своїй постанові у справі №911/739/15 від 13.02.2019 зазначає, що у разі наявності заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами.
Верховний Суд у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020 приходить до висновку: «Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд мас виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі № 362/3912/18.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога адвоката полягала у складанні позовної заяви та відвідуванні судових засідань.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивач отримав адвокатські послуги, суд вважає за необхідне стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з цим, з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, суд вважає, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Щодо судового збору, то, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, оскільки сторони по справі звільнені від сплати судових витрат, такі витрати слід віднести за рахунок держави.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 18, 13, 76, 77, 259, 263,265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 2, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, 303, 307, 369 КПК України, ст.ст. 25, 43, 48 БК України, ст.ст. 19, 56, 124-1, 129 Конституції України, суд,-
позов задоволити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду, завдану діями органів досудового розслідування та прокуратури, у розмірі 407 193,55 грн (чотириста сім тисяч сто дев'яносто три гривні п'ятдесят п'ять копійок).
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 коп).
Судовий збір віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22.05.2023.
Суддя І.Р.Волоско