Справа № 336/4399/23
Провадження №4-с/336/31/2023
про відмову в прийнятті скарги
18 травня 2023 року суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздова Н.С., розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Оріхівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Місюри Лариси Сергіївни та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник скаржника - Пінаєв Віталій Валентинович, який діє на підставі Довіреності від 14.02.2023, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою Ольгою Василівною (зареєстровано в реєстрі за № 140), шляхом поштового направлення від 10.05.2023 (до суду надійшло 12.05.2023) звернувся до суду з вказаною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій просить:
1) поновити строк на подання скарги на дії державного виконавця;
2) визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо прийняття у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 постанов:
від 21.01.2020 - про накладення штрафу у розмірі 20% від заборгованості;
від 14.09.2020 - про накладення штрафу у розмірі 30% від заборгованості ;
від 20.09.2021 - про накладення штрафу у розмірі 50% від заборгованості;
від 10.11.2022 - про накладення арешту на кошти боржника;
від 24.11.2022 - про накладення штрафу у розмір 20 % від заборгованості;
3) зобов'язати державного виконавця або іншу уповноважену особу скасувати обтяження у виконавчому провадженні № НОМЕР_2:
штраф у розмірі 20% від заборгованості, накладений постановою від 21.01.2020;
штраф у розмірі 30% від заборгованості, накладений постановою від 14.09.2020;
штраф у розмірі 50% від заборгованості, накладений постановою від 20.09.2022;
арешт майна ОСОБА_1 , накладеного постановою від 10.11.2022;
штраф у розмірі 20% від заборгованості, накладений постановою від 24.11.2022.
Клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з відповідною скаргою обґрунтоване тим, що вказані копії постанов ОСОБА_1 не отримував, оскільки державним виконавцем не надано доказів того, що оскаржувані постанови надсилалися на адресу боржника. З 25.02.2022 у в'язку з повномасштабним вторгненням російських військ на територію України, ОСОБА_1 був мобілізований на військову службу до лав Збройних Сил України. Незавірені відповідно до положень ст.100 ЦПК України, сканкопії відповідних постанов були направлені на електронну адресу командира ОСОБА_1 , який повідомив про їх існування скаржника. В подальшому, вказані документи було направлено на адресу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який подав відповідну скаргу до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області, яка була розглянута як звернення на підставі Закону України «Про звернення громадян». Відповідь від 14.03.2023 була отримана лише 29.04.2023, а тому, виходячи з того, що боржник копії відповідних постанов не отримував (виконавцем не надано доказів направлення на його адресу вказаних документів), а крім того з 25.02.2023 ОСОБА_1 проходить військову службу у лавах ЗСУ, право на оскарження вказаних постанови виникає у боржника з моменту, коли йому стало відомо про їх наявність.
До скарги долучено копії наступних документів: завірені ОСОБА_2 копія паспорта, РНОКПП на ім'я ОСОБА_1 та Довідки про проходження служби № 7363 від 04.10.2022; сканкопії (не завірені) оскаржуваних постанов державного виконавця, Розрахунку заборгованості по аліментам, Листа № 597/18-45 від 07.02.2023, Листа б/н від 14.03.2023, Довіреності від 14.02.2023 на представництво інтересів ОСОБА_1 у суді, докази направлення вкащаної скарги .
Будь-яких інших документів до скарги долучено не було.
Перевіривши скаргу, суд приходить до висновку, що вона підлягає поверненню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції Синчило О.В. від 11.01.2012 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
Згідно вказаної постанови, 11.10.2011 Оріхівським районним судом Запорізької області було видано виконавчий лист №2/1122, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини, але не нижче 30% прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, починаючи з 07.09.2011 і до повноліття дитини.
Станом на теперішній час вказане виконавче провадження перебуває на виконанні у державного виконавця Оріхівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Місюри Лариси Сергіївни.
Державний виконавець, здійснюючи примусове виконання вищевказаного виконавчого листа, наклала з боржника на користь стягувача постановою від 24.01.2020 - штраф у розмірі 20% від заборгованості (3697,35 грн.); від 14.09.2020 - штраф у розмірі 30% від заборгованості (12291,44 грн.); від 20.09.2021 - штраф у розмірі 50% від заборгованості (39061,50 грн.); від 24.11.2022 - штраф у розмірі 20 % від заборгованості (7580,58 грн.).
Крім того, постановою державного виконавця від 10.11.2022 на кошти ОСОБА_1 накладено арешт.
Згідно Розрахунку заборгованості від 06.02.2023 № 596, ОСОБА_1 має заборгованість по сплаті аліментів за виконавчим листом № 2/1122 від 11.10.2011, виданим Оріхівським районним судом Запорізької області.
Листом від 07.02.2023 № 597/29.18-45 начальник відділу Оріхівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомила ОСОБА_1 про наявність заборгованості у виконавчому провадженні та даванням реквізитів, на які треба її сплачувати. Також повідомила про електронну адресу відділку та адресу його фактичного місцезнаходження у м. Запоріжжі.
Згідно вказаного Листа, його було направлено на адресу проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , а також на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14.03.2023 представник скаржника - ОСОБА_2 направив до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькі області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) скаргу на дії державного виконавця Оріхівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у вказаному виконавчому провадженні.
Листом №б/н від 14.03.2023, ОСОБА_2 повідомили, що оскільки ним не було надано документів, які належним чином підтверджують його повноваження як представника ОСОБА_1 (копія довіреності не завірена відповідним чином), надати запитувану інформацію п виконавчому провадженні № НОМЕР_1 не вбачається можливим.
Положеннями ст. 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
На підставі Розпорядження Верховного Суду № 29/0/9-22 від 10.05.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», розгляд справ, які відносяться до територіальної підсудності Оріхівського районного суду Запорізької області здійснюється Шевченківським районним судом м. Запоріжжя.
Відповідно до ст. 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Тобто, ЦПК України передбачено, що поновлення пропущеного строку на подання скарги на дії (бездіяльність) державного (приватного) виконавця може мати місце за умови, якщо боржник вчасно не був обізнаним про наявність підстав, які стали причиною порушення його права.
Матеріали справи не містять доказів того, коли саме боржнику стало відомо про наявність відкритого у відношенні нього виконавчого провадження та про вчинення виконавцем дій, які оскаржуються скаржником.
Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З поданих ОСОБА_2 матеріалів, долучених до скарги не надано жодного доказу того, якого саме числа ОСОБА_1 стало відомо про існування відкритого виконавчого провадження, про прийняття оскаржуваних постанов.
Посилання ОСОБА_2 на те, що копію Листа від 14.03.2023 з Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькі області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), було отримано 29.04.2023 також не знайшло свого підтвердження серед долучених до скарги документів.
Крім того, відповідно до п.1 ч.4 ст.185 ЦПК України, заява повертається у випадках, коли її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Так, звертаючись з вказаною заявою до суду, ОСОБА_2 як представником ОСОБА_1 долучено скарги копію довіреності, проте, вказаний документ не є належним доказом в розумінні положень ЦПК України.
Так, відповідно до ч.2, 4, 5 ст.95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Крім того, суд звертає увагу на те, що долучені до скарги сканкопії документів також не засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства, а тому не є копіями документів в розумінні ЦПК України.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична особа може звернутися до суду з позовом чи відповідною заявою, обумовлено, передусім, необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Так, у низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у світлі дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», п. п. 51, 52, «Брумареску проти Румунії», п. 61).
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень, як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами, національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції»], «ТОВ «Фріда» проти України»).
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Таким чином, вивчивши матеріали скарги та виходячи із вищенаведеного, суд приходить до висновку про відмову у прийнятті вказаної скарги.
Разом з тим, роз'яснити заявнику, що відмова у прийнятті вказаної скарги не перешкоджає у повторному зверненні з нею до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для відмови в її прийнятті.
Керуючись ст. ст.127, 447-449 ЦПК України, суд, -
Відмовити в прийнятті скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Оріхівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Місюри Лариси Сергіївни та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити скаржнику, що відмова у прийнятті вказаної скарги не перешкоджає у повторному зверненні з нею до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для відмови в її прийнятті.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя: Н.С. Звєздова