печерський районний суд міста києва
Справа № 757/22476/21-ц
16 травня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
при секретарі судового засідання - Орел А. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому, враховуючи письмові пояснення від 12 вересня 2022 року, просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк» за договором № SAMDN01000708204202 станом на 26 квітня 2021 року суму у розмірі 488 189, 37 доларів США, розраховані згідно з частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за формулою: 51 172, 89 доларів США (відсотки за вкладом) х 3 % х 318 днів /а. с. 74/.
В обґрунтування позову зазначено, що вимога позивача про стягнення пені за період до дня фактичного виконання зобов'язання є законною, оскільки пеня виконує превентивну функцію. Загроза її неухильного накладення має призводити до втрати економічного інтересу у порушенні зобов'язання. Застосування пені (її нарахуванні і вимога стягнення) до встановленого факту порушення зобов'язання - до дня, у який банк мав виконати своє зобов'язання перед вкладником з повернення вкладу та відсотків, але не зробив цього, є неможливим, оскільки встановлення факту порушення зобов'язання має бути втілено певними діями кредитора / вкладника, у нашому випадку зверненням вкладника до банку із вимогою про повернення вкладу / заявою про розірвання договору та видачу вкладу. Лише після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або видачу вкладу та невиконанням банком даної заяви протягом 2-х днів після її отримання, з'являється конкретна дата, відносно якої можна із 100-відсотоковою впевненістю стверджувати, що з'явився момент порушення виконання зобов'язання.
Якщо вважати, що споживчі правовідносини між банком та вкладником припиняються після отримання банком заяви вкладника про розірвання депозитного договору, а договір є розірваним за ініціативою вкладника, у результаті чого дія Закону України «Про захист прав споживачів» на взаємовідносини між банком та вкладником припиняється, тоді взагалі є неможливим застосування до банку пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Представник позивача наполягав на тому, що депозитний договір, укладений сторонами 02 листопада 2009 року є чинним до його фактичного виконання.
У відзиві представник відповідача не визнав позов, заперечуючи зазначив, що після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішення, застосовуються приписи ст. 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховуються.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
26 квітня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
06 травня 2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі для розгляду у порядку загального позовного провадження /а. с. 33-34/.
12 вересня 2022 року представник позивача подав заяву про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті і письмові пояснення. Зазначив, що просить здійснити розгляд справи без його участі /а. с. 69, 70-80/.
06 грудня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі і призначено до розгляду по суті /а. с. 88/.
19 квітня 2023 року представник позивача подав до суду відзив на позовну заяву /а. с. 106-118/.
Позивач, його представник, представник відповідача у судове засідання не з'явилися, враховуючи подані заяви по суті і у процесуальних питаннях.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
02 листопада 2009 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000708204202 у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк», яке знаходилося у м. Севастополь, АР Крим. Згідно з умовами договору депозитного вкладу, процентна ставка нарахування коштів на депозитний рахунок складає 13 % річних, сума вкладу - 107 845, 22 доларів США.
Починаючи з березня 2014 року банк неправомірно позбавив можливості ОСОБА_1 користуватись коштами, відмовився перераховувати і видавати відповідні суми.
26 лютого 2018 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до банку із заявою, в якій містилось повідомлення про розірвання договору банківського вкладу № SАMDN01000708204202 від 02 листопада 2009 року з 05 березня 2018 року.
На вищезазначену заяву, банком було направлено лист, в якому зазначалось, що на підставі постанови НБУ від 06 травня 2014 року банки були зобов'язані припинити діяльність своїх відокремлених підрозділів, розташованих на території АРК і м. Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.
Отже, ПАТ КБ «Приватбанк» взяті на себе зобов'язання за договорами банківського вкладу, зокрема з повернення належних позивачу суми банківського вкладу та процентів, не було виконано, що стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення цих сум з банку, який був розглянутий судом у справі № 757/53324/18-ц.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року у справі № 757/53324/18-ц позов задоволено частково і присуджено стягнути з АТ «Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN01000708204202 від 02 листопада 2009 року вклад у розмірі 107 845, 22 доларів США, відсотки 48 817, 01 доларів США, 3% річних 81 098, 95 грн, на користь держави з АТ КБ «ПриватБанк» - судовий збір у розмірі 8810, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року присуджено стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN01000708204202 від 02 листопада 2009 року відсотки за період з 30 жовтня 2018 року по 08 лютого 2019 року (101 день) - 4,32 доларів США та 3% річних - 34 415, 94 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року у частині стягнення відсотків та 3 % річних за депозитним договором № SАMDN01000708204202 від 02 листопада 2009 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року скасовано та постановлено нове, яким присуджено стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SАMDN01000708204202 від 02 листопада 2009 року відсотки у розмірі 51 172, 89 доларів США, 3% річних у розмірі 126 459, 41 грн. В іншій частині - залишено без змін /а. с. 20-27/.
27 січня 2021 року Печерським районним судом м. Києва видано виконавчий лист у справі, на підставі якого відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 64369322 /а. с. 9/.
03 березня 2021 року постановою від головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавче провадження, на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», закінчено у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду /а. с. 9-10/.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону «Про захист прав споживачів», застосовується у разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону «Про банки і банківську діяльність» вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
Однак варто вказати, що договір депозитного вкладу може бути розірваний і за ініціативою вкладника шляхом подання відповідної заяви, правом на що і скористався ОСОБА_1 26 лютого 2018 року через свого представника, тобто підставою для припинення правовідносин може бути не лише судове рішення, а й звернення однієї сторони правочину до іншої з вимогою про повернення суми вкладу із належними нарахуваннями при відсутності наміру продовжувати взаємини з банком за цими умовами договором.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у справі № 757/53324/18-ц встановлено, що 26 лютого 2018 року ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до банку із заявою, в якій містилось повідомлення про розірвання договору банківського вкладу № SАMDN01000708204202 від 02 листопада 2009 року з 05 березня 2018 року.
Таким чином, договір депозитного вкладу є розірваним за ініціативою вкладника після отримання банком (з урахуванням вихідних днів) заяви про розірвання договору та повернення вкладу.
Аналогічна правова позиція сформована у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 757/10991/19-ц (провадження № 61-2639св22), 29 березня 2023 року у справі № 757/56446/20-ц (провадження № 61-245св23), де Суд погодився з висновками апеляційної інстанції про те, що договори банківського вкладу було розірвано за власною ініціативою вкладника після отримання банком (з урахуванням вихідних днів) заяви про розірвання договорів та повернення вкладів.
Отже, положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються на правовідносини сторін після розірвання депозитного договору № SAMDN01000708204202 від 02 листопада 2009 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що є необґрунтованим і не підлягає до задоволення.
V. Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки вимоги позову не підлягають задоволенню, але позивач при поданні позовної заяви його не сплачував, посилаючись на частину третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», застосування якого спростовується встановленими під час розгляду обставинами справи, з позивача підлягає стягненню в дохід Держави судовий збір у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2021 році (2 270, 00 грн), коли позивач звернувся до суду із цим позовом - 11 350, 00 грн.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-22, 625 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 травня 2023 року.
Суддя І. В. Литвинова