Справа № 372/1664/23
Іменем України
17 травня 2023 року Суддя Обухівського районного суду Київської області Проць Т.В., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від УПП в Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
по ч.3 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №130007 від 11.04.2023 року, встановлено, що 11.04.2023 року о 17 год. 25 хв. в м. Обухів, на перехресті вулиць Миру та Каштанова, керуючи тз AUDI д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 будучи обмеженим у праві керування транспортним засобами постановою від 20.11.2020 року Обухівського міськрайонного ВДВС, ВП №61426837, чим порушив вимоги ст.15 ЗУ «Про дорожній рух» та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.126 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що він не знав про те, що відносно нього встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Лише після того, як відносно нього працівниками поліції було складено протокол за ч.3 ст.126 КУпАП він дізнався про зазначене обмеження. З постановою державного виконавця його ніхто не ознайомлював та будь-яких доказів, які б це спростовували суду не надано, а тому просив суд провадження відносно нього закрити.
Суд, вислухавши особу, що притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши письмові матеріали справи суддя приходить до наступного.
Частиною 3 статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Суд зобов'язаний виконувати завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, передбачені ст.1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно ст.ст.245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, витребуваних на запит суду, постановою державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ВП №61426837 відносно ОСОБА_1 встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі згідно судового наказу Обухівського районного суду Київської області № 372/3923/19 від 17.01.2020 року.
На підтвердження вини ОСОБА_1 органом поліції надано наступні докази: протокол про адміністративне правопорушення 11.04.2023 року серії ААД № 130007, копії: протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №083660 від 11.04.2023 року, схеми місця ДТП, пояснення особи що притягається до адміністративної відповідальності та посвідчення ОСОБА_1 .
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 не було повідомлено про застосування заходів забезпечення виконавчого провадження (обмеження права керування транспортними засобами). Докази направлення постанови Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального управління Міністерства юстиції (м.Київ) ВП № 61426837 ОСОБА_1 відсутні. Дані про вручення боржнику копії постанови також відсутні.
Всі ці обставини, дають підстави вважати, що пояснення ОСОБА_1 про його необізнаність станом на 11.04.2023 року про застосування до нього обмеження у праві керування транспортним засобом, нічим не спростовані.
Приймаючи до уваги, що всі сумніви щодо доведеності вини правопорушника слід тлумачити на його користь, за відсутності переконливих доказів вини ОСОБА_1 суд приходить до висновку, що при розгляді справи не доведено, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП.
Суддя наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Суд наголошує, що правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п.4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотне.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п.21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, оцінюючи надані докази, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбачений ч.3 ст.126 КУпАП, а отже провадження по справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.245, 247, 252, 280, 283, 284 КУпАП, суддя,-
Закрити провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.126 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга, подається до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Проць Т.В