18 травня 2023 року
м. Київ
справа №400/12182/21
адміністративне провадження №К/990/29300/22
адміністративне провадження №К/990/29955/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника позивача - адвоката Вялової Ірини Михайлівни про передачу справи №400/12182/21 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на розгляд судової Палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, до якої входить колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що розглядає цю справу,
ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення п'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 13 вересня 2021 року №86 про неуспішне проходження прокурором Арбузинського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області, ОСОБА_1 атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ Миколаївської обласної прокуратури від 19 жовтня 2021 року №1243-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Арбузинського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області та органів прокуратури з 22 жовтня 2021 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Арбузинського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Миколаївської області з 22 жовтня 2021 року;
- стягнути з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2021 року по день прийняття судом рішення про поновлення на посаді.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 13 вересня 2021 року №86 про неуспішне проходження прокурором Арбузинського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області, ОСОБА_1 атестації.
Визнано протиправним та скасовано наказ Миколаївської обласної прокуратури від 19 жовтня 2021 року №1243-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Арбузинського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області та органів прокуратури.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Арбузинського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області з 25 жовтня 2021 року.
Стягнуто з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 жовтня 2021 року по 30 червня 2022 року включно в сумі 64758,10 грн. з відрахуванням податків та зборів.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Арбузинського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області та в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7999,53 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідачі звернулися з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Ухвалами Верховного Суду від 03 листопада 2022 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.
27 грудня 2022 року до Верховного Суду від представника позивача - адвоката Вялової І.М. надійшло клопотання про передачу справи №140/13825/21 на розгляд судової Палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що розглядає цю справу.
Клопотання обґрунтоване необхідністю відступу від висновків Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, які викладені у поставові від 30 листопада 2022 року у справі №600/6322/21-а. Зокрема, представник позивача зазначає, що у вказаній постанові Верховний Суд у справі №600/6322/21-а за подібних правовідносин надав правову оцінку протокольному рішенню Першої кадрової комісії, тим самим здійснивши вихід за межі позовних вимог і надавши правову оцінку акту, який не був предметом оскарження в цій справі.
Представник позивача посилаючись на постанову у справі № 360/4114/30 від 26 травня 2022 року зазначив, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, Інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Це означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві.
Отже, відповідно до процесуального законодавства суд вправі зі своєї ініціативи з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли ці межі прямо не визначені чинним законодавством або договором, що відповідає законові.
З огляду на наведене, на думку представника позивача, наведені вище обставини у своїй сукупності свідчать про очевидну помилковість правового висновку Верхового Суду викладеного у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №600/6322/21-а, від якого необхідно відступити через його суттєві вади.
Відповідно до частини першої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 347 КАС України).
Колегія суддів, дослідивши доводи заявленого клопотання про передачу справи №400/12182/21 на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, вважає що у задоволені такого клопотання необхідно відмовити з огляду на таке.
Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
За змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Своєю чергою вищевказане клопотання не містить переконливих та обґрунтованих доводів необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №600/6322/21-а. Аргументи представника позивача в цій частині фактично зводяться до незгоди із висновками суду касаційної інстанції у вказаній справі, що не може слугувати самостійним свідченням необхідності відступу від них.
Водночас у справі №600/6322/21-а оцінка судом касаційної інстанції надавалася спірному рішенню П'ятнадцятої кадрової комісії та процедурі його ухвалення, якій передувало прийняття рішення Першою кадровою комісією щодо результатів складення іспиту прокурором.
При цьому, колегія суддів враховує, що на час розгляду цієї справи Верховним Судом вже сформовано правову позицію у подібних правовідносинах щодо правомірності прийняття П'ятнадцятою кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за наявності протокольного рішення попередньої кадрової комісії та застосування пунктів 16-17 розділу ІI Закону №113-1X, пунктів 7-8 розділу І Порядку №221, яку викладено, зокрема, у постановах від 30 листопада 2022 року у справі №600/6322/21-а, від 22 грудня 2022 у справі №140/12386/21, від 05 січня 2023 року у справі №380/23308/21, від 24 січня 2023 року у справах №580/9908/21, №560/16514/21, №500/8296/21, №560/14894/21, від 31 січня 2023 року у справах №240/35883/21, №580/9243/21, від 02 лютого 2023 року у справі №200/15948/21, від 08 лютого 2023 року у справах №560/17141/21, №300/6959/21, №120/15902/21-а, від 09 лютого 2023 року у справах №380/21729/21, №280/11332/21, від 14 лютого 2023 року у справі №560/16338/21, від 21 лютого 2023 року у справах №260/6716/21, №380/22495/21, №560/3698/22, №420/23667/21, від 23 лютого 2023 року у справах №160/20922/21, №120/15448/21-а, №260/6744/21 та багатьох інших.
Своєю чергою доводів щодо неясності чи неузгодженості судової практики у вирішенні відповідних правовідносин клопотання представника позивача не містить.
Ураховуючи, що позиція Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні цієї категорії спорів є сталою та послідовною, то колегія суддів уважає, шо підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №600/6322/21-а та передачу справи на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відсутні.
Керуючись статтями 344, 346, 347, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Відмовити у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Вялової Ірини Михайлівни про передачу справи №400/12182/21 на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.А. Губська
О.В. Калашнікова,
Судді Верховного Суду