19 травня 2023 року
м. Київ
справа № 0240/2551/18-а
адміністративне провадження № К/990/16064/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року у справі № 0240/2551/18-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області про зобов'язання вчинити дії,
У липні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - відповідач 1, ГУ НП у Вінницькій області), Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач 2), Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області (далі - відповідач 3), в якому просив:
- зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зарахувати час простою з його вини в період з 31 жовтня 2017 року по 05 січня 2018 року до загального трудового стажу ;
- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України усі належні кошти при звільнені у зв'язку із переведенням, а також середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, зокрема, але не виключно:
а) грошове забезпечення за увесь період простою з 01 липня 2017 року по 21 червня 2018 року у розмірі 103099 грн. 80 коп.;
б) середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення за період простою по день фактичного розрахунку, з 01 липня 2017 року по 21 червня 2018 року виходячи із середньоденного заробітку - 662 грн. 21 коп., що становить 165 552 грн. 50 коп.;
в) заборгованість відповідача по виплаті грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 01 липня 2017 року у розмірі 6348, 25 грн.;
г) середній заробіток за весь час затримки виплати нарахованого, але не виплаченого грошового забезпечення (за період з 01 січня 2017 року по 01 липня 2017 року) по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденного заробітку - 662 грн. 21 коп., що станом на 30 листопада 2018 року становить 236408, 97 грн.;
д) грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки;
е) середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки, виходячи із середньоденного заробітку - 662 грн. 21 коп.;
є) виплати належних коштів за час тимчасової непрацездатності;
ж) середній заробіток за весь час затримки виплати належних коштів за час тимчасової непрацездатності, виходячи із середньоденного заробітку - 662 грн. 21 коп.;
- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України 50000 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 0240/2551/18-а, яке постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року залишено без змін, позов задоволено частково:
- зобов'язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зарахувати час простою з 31 жовтня 2017 року по 04 січня 2018 року до загального трудового стажу ОСОБА_1 ;
- стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період простою з 30 жовтня 2017 року по 04 січня 2018 року в сумі 89600 (вісімдесят дев'ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів;
- стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період простою з 30 жовтня 2017 року по 04 січня 2018 рік в сумі 21731 (двадцять одну тисячу сімсот тридцять одну) гривню 04 копійки із відрахуванням загальнообов'язкових платежів;
- стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати нарахованого, але не виплаченого грошового забезпечення з 01 січня 2017 року по 01 липня 2017 рік у сумі 56591 (п'ятдесят шість тисяч п'ятсот дев'яносто одну) гривню 25 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів;
- стягнуто з ГУ НП України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період простою з 05 січня 2018 року по 20 червня 2018 року в сумі 194134 (сто дев'яносто чотири тисячі сто тридцять чотири) гривень 00 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів;
- стягнуто з ГУ НП України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період простою з 05 січня 2018 по 21 грудня 2018 року в сумі 89414 (вісімдесят дев'ять тисяч чотириста чотирнадцять) гривень 16 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів.
У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного суду від 24 вересня 2021 року в справі № 0240/2551/18-а касаційні скарги ГУ НП України у Вінницькій області, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України задоволено частково. Скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 р. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
За наслідками нового розгляду справи Вінницький окружний адміністративний суд 26 липня 2022 року прийняв рішення, згідно з яким позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнив частково:
- зобов'язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зарахувати час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2017 року по 04 січня 2018 року до загального трудового стажу позивача;
- стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь позивача грошове забезпечення за період вимушеного прогулу з 30 жовтня 2017 року по 04 січня 2018 року в сумі 89600 (вісімдесят дев'ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів;
- стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 30 жовтня 2017 року по 04 січня 2018 рік в сумі 21731 (двадцять одну тисячу сімсот тридцять одну) гривню 04 копійки із відрахуванням загальнообов'язкових платежів;
- стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати нарахованого, але не виплаченого грошового забезпечення з 01 січня 2017 року по 01 липня 2017 рік у сумі 56591 (п'ятдесят шість тисяч п'ятсот дев'яносто одну) гривню 25 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів;
- стягнуто з ГУ НП України у Вінницькій області на користь позивача грошове забезпечення за період вимушеного прогулу з 05 січня 2018 року по 20 червня 2018 року в сумі 194134 (сто дев'яносто чотири тисячі сто тридцять чотири) гривень 00 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів;
- стягнуто з ГУ НП України у Вінницькій області на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 05 січня 2018 по 21 грудня 2018 року в сумі 89414 (вісімдесят дев'ять тисяч чотириста чотирнадцять) гривень 16 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів.
У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ГУ НП України у Вінницькій області, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, подали апеляційні скарги.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року апеляційні скарги ГУ НП України у Вінницькій області, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області змінено в частині задоволених позовних вимог та викласти абзаци 3,5,6 резолютивної частини рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року наступним чином: стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2017 року по 04 січня 2018 рік в сумі 29879 гривень 00 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів; стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 30 жовтня 2017 року по 29 листопада 2017 року виплати нарахованого, але невиплаченого грошового забезпечення за період роботи з 01 січня 2017 року по 01 липня 2017 року у сумі 13 581 гривень 09 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів; стягнути з ГУ НП України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 січня 2018 по 20 червня 2018 року в сумі 50704 гривень 68 копійок із відрахуванням загальнообов'язкових платежів. В задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку згідно зі ст.ст.116, 117 КЗпП України за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2017 року по 04 січня 2018 року та з 05 січня 2018 року по 21 грудня 2018 року (абзаци 4,7) відмовлено. В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року залишено без змін.
Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не було ураховано висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 24 вересня 2021 року у справі № 0240/2551/18-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, від 07 липня 2021 року у справі № 500/2253/20, від 07 жовтня 2021 року у справі № 240/14838/20 щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України.
Згідно з позицією Верховного Суду у справах № 240/532/20, № 500/2253/20, № 240/14838/20 строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Приймаючи рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд вказав, що для встановлення всіх обставин справи першочерговим постає питання визначення моменту порушення права позивача, виходячи з кожної позовної вимоги, що були заявлені ОСОБА_1 , а відтак вирішення питання, чи було пропущено строки звернення до суду, а в разі такого пропущення - надання можливості надати пояснення щодо поважності пропущення таких строків, у відповідності до статтей 121-123 КАС України.
09 листопада 2021 року до суду представник Національної поліції України подав клопотання про залишення позовної без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, а 11 січня 2022 року представник позивача подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення.
Зі змісту оскаржуваних у цій справі рішень слідує, що суди попередніх інстанцій, урахувавши вищевказані висновки Верховного Суду та положення статті 121 КАС України, якою передбачено поновлення судом за заявою учасника справи пропущеного строку звернення до суду у разі визнання цих причин поважними, надали оцінку наведеним у клопотанні позивача доводам щодо наявності поважних причин пропуску такого строку та дійшли висновку про його поновлення.
Водночас у наведених скаржником постановах вирішувалося питання застосування приписів частини п'ятої статті 122 КАС України у межах правовідносин щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, проте, на відміну від цієї справи, не надавалася оцінка застосуванню статті 121 КАС України та критеріям поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Крім того, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) зазначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівникові заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тому, за висновками суду апеляційної інстанції, доводи викладені в апеляційній скарзі про необхідність застосування тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу не ґрунтуються на вимогах законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.
Верховний Суд зауважує, що питання поновлення строків звернення до суду вирішується судом у кожній конкретній справі виходячи із наведених учасником причин пропуску такого строку та поданих на їх підтвердження доказів, при цьому поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Водночас доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду і в цілому до заперечення результату розгляду цього клопотання.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року у справі № 0240/2551/18-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області про зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько