18.05.2023 м. Турка
Турківський районний суд Львівської області в складі:
головуючий - суддя Ференц Р.І.,
секретар судового засідання - Матківська Р.Р.,
Справа № 458/240/23
Провадження №2/458/99/2023
за участі сторін цивільного провадження:
позивачка - ОСОБА_1 не прибула,
відповідач - ОСОБА_2 не прибув,
розглянувши в м.Турка Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
08.03.2023 року в Турківський районний суд Львівської області з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якій просить розірвати шлюб, який зареєстрований 23.02.2019 року Виконавчим комітетом Карпатської сільської ради Турківського району Львівської області згідно актового запису в книзі реєстрації шлюбу за №1.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2023 року у провадження судді Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І. передана дана справа.
Предметом позову є припинення шлюбу внаслідок його розірвання.
Зазначений спір відповідно до вимог ст.19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч.1 ст.19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Ч.2 ст.28 ЦПК України передбачено, що позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», яка набрала чинності 19.07.2020 року, в Україні утворено 136 нових та ліквідовано 490 районів, в тому числі, ліквідовано Турківський район Львівської області та утворено Самбірський район (з адміністративним центром у місті Самбір) у складі територій Бісковицької сільської, Боринської селищної, Добромильської міської, Новокалинівської міської, Ралівської сільської, Рудківської міської, Самбірської міської, Старосамбірської міської, Стрілківської сільської, Турківської міської, Хирівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3.1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 року, затвердженого Законом України № 2738-IX від 16.11.2022 року, строк дії воєнного стану було продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженого Законом України №2915-IX від 07.02.2023, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 год 30 хв 19.02.2023 на 90 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженого Законом України № 3057-IX від 02.05.2023, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 год 30 хв 20.05.2023 на 90 діб (до 18.08.2023).
Позовна заява подана особою, яка згідно вимог ст.47 ЦПК України наділена цивільною процесуальною дієздатністю.
У зв'язку з вищевказаним, справа підсудна Турківському районному суду Львівської області, оскільки ст.ст.23, 27, 28 ЦПК України передбачено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, позови пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування відповідача, позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти, за домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН ПО СПРАВІ.
Позиція особи, яка подала позов.
Позивачка свої позивні вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі. Шлюб зареєстровано 23 лютого 2019 року Виконавчим комітетом Карпатської сільської ради Турківського району Львівської області, актовий запис № 1. Від даного шлюбу дітей з відповідачем не мають. Спільне сімейне життя у них не склалося. Вона з відповідачем не зійшлися характерами. Відповідач не поважає її, як дружину, у них відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Вони втратили почуття любові та поваги один до одного. З 2020 року вона з відповідачем спільно не проживають, не ведуть спільного господарства. Зазначає, що примирення між ними та подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе, єдиний вихід із становища - розірвання шлюбу. За таких обставин, їхнє подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить її інтересам, що має істотне значення. Просить шлюб розірвати, відновити їй дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 ».
Позиція відповідача.
Відповідач не забезпечив самопредставництво чи за допомогою участі у справі свого представника, будучи повідомленим про місце, дату та час розгляду справи належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи підтвердженнями, клопотань на адресу суду не надсилав, причини не прибуття в суд не повідомив.
Заяви (клопотання) учасників справи.
08.03.2023 року позивачкою подано позовну заяву про розірвання шлюбу.
Разом із позовом 08.03.2023 позивачкою Турківського районного суду Львівської області подано заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує повністю, проти заочного розгляду справи не заперечує, заходів щодо примирення просить не вживати.
Інших клопотань і заяв від позивачки на адресу суду не надходило.
Відповідач до суду не прибув, відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень від нього до суду не надходило, а також повідомлення про іншу адресу проживання, клопотання про відкладення судового розгляду також не заявлялося. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення судових повісток на адресу його останнього відомого місця проживання, а також через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суду невідомі.
Процесуальні дії у справі.
Згідно вимог ст.187 ЦПК України скеровано запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Відповідно до ч.ч.6,7 ст.187 ЦПК України судом 28.03.2023 року отримано відповідь з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області як виконавчого органу реєстрації місця проживання та перебування особи, в компетенцію якого входить реєстрація місця проживання фізичних осіб, про те, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований на проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Також відповідно до ч.8 ст.187 ЦПК України судом 28.03.2023 року засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» отримано відповідь № 2866 з Єдиного державного демографічного реєстру щодо персональних даних відповідача.
Ухвалою суду від 03.04.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відповідачу визначено строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, надіслання копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу і суду, право подати зустрічний позов в строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення. Сторонам роз'яснено що суд має право вирішити спір за наявними у справі матеріалами.
Судові засідання по справі були призначені на 26.04.2023 року, 15.05.2023 року, 18.05.2023 року.
Сторони по справі про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином і в передбачений законом порядок, що підтверджується судовою повісткою скерованою на їхнє ім'я.
Враховуючи неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами ч.1 ст.223 ЦПК України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно вимог ст.131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному ст.129 ЦПК України, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд вважає, що немає порушення прав сторін, оскільки справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані щодо своєчасного повідомлення особи про місце і час розгляду справи та якщо не надійшло клопотання про відкладення цього розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
18.05.2023 року у справі постановлено ухвалу, якою призначено провести заочний розгляд справи.
Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність сторін по справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків, поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів.
Окрім цього, як зазначив ЄСПЛ у справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06; п.57) суд зазначив, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03.)
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п.35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Подібна позиція цього суду викладена, також у рішеннях у справах "Олександр Шевченко проти України" (заява N 8371/02, п.27, та "Трух проти України" заява N 50966/99), де суд наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Судом при розгляді даної справи враховано позицію Верховного Суду відображену в п.34 постанови від 12.03.2019 року по справі №910/9836/18 де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004 року).
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно з ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Водночас, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.
Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що 23.02.2019 року Виконавчим комітетом Карпатської сільської ради Турківського району Львівської області згідно актового запису в книзі реєстрації шлюбу за №1, зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Прізвище дружини після реєстрації шлюбу було змінено із прізвища « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_5 ».
Від шлюбу сторони по справі неповнолітніх дітей не мають.
З 2020 року сторони припинили шлюбні відносини, зареєстровані та проживають за різними адресами.
Спільне сімейне життя у сторін не склалося через те, що вони не зійшлися характерами. Відповідач не поважає її, як дружину, у них відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Вони втратили почуття любові та поваги один до одного.
У матеріалах справи наявні докази про направлення відповідачу та отримання ним позовної заяви, повістки про виклик до суду, у зв'язку з чим суд прийшов до переконання про розгляд справи у відсутність відповідача по наявних матеріалах справи.
Встановивши дійсні обставини справи, дослідивши докази позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд, вирішуючи сімейний спір між сторонами, виходить з наступних мотивів та норм права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є припинення шлюбу.
Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст.6 Конвенції, яка з огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст.10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (ч.1 ст.21 СК України).
Відповідно до ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Водночас принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі.
Так, згідно з ч.3,4 ст.56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування зокрема до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
У відповідності до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч.1 ст.110 СК України).
Частиною 3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
У свою чергу підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя визначені ст.112 СК України, положеннями якої встановлено, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. А ч.2 ст.112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Так судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 23.02.2019 року. Від шлюбу сторони неповнолітніх дітей не мають.
Сторони не перебувають у шлюбних відносинах і їх шлюб набув формального значення, що стало причиною позову про розірвання шлюбу.
Обставини життя подружжя, зокрема відсутність взаємопорозуміння між ними, поваги, любові, відсутність спільного побуту, те, що сторони не виявили бажання примиритись та зберегти сім'ю, дають підстави вважати, що подальше спільне життя і збереження шлюбу між сторонами є неможливим, а подальше існування шлюбу суперечитиме інтересам кожного з подружжя на створення нової сім'ї, а також створюватиме невизначеність у правах та обов'язках подружжя.
Однією із основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, зокрема, особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберегти шлюб з відповідачем.
Згідно з положеннями ст.112 СК України та роз'ясненнями, викладеними в п.п.10,11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини - інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
На підставі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим ЦПК України випадках.
Згідно із ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Позивачка не погодилася на примирення, оскільки звернулася до суду з позовом, в якому просить суд шлюб з відповідачем розірвати.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи і надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком. Оскільки суд, з урахуванням усіх фактичних обставин справи може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, у зв'язку з тим, що відповідач, не висловивши свого відношення до заявленого позову, а позивач не погодилася на примирення, суд в такому випадку, не вирішував питання примирення, оскільки враховував положення того, що примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено, що вимоги позивачки підтверджується її доказами, які нею надані, а тому суд приймає їх до уваги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст.17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У п.84 рішення ЄСПЛ по справі "Валліанатос та інші проти Греції" від 07.11.2013 року (Заяви №29381/09 та №32684/09) передбачено: "Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя". Окрім цього, п.126 рішення ЄСПЛ по справі "Фернандес Мартінес проти Іспанії" (заява 56030/07) від 12.06.2014 року встановлено: "Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні".
Ч.1 ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Судом при вирішенні спору про розірвання шлюбу встановлено, що позивач та відповідач тривалий час не проживають сім'єю, у них різні погляди на життя на сімейні цінності, між сторонами спору припинилися шлюбні стосунки, вони перестали вести спільне господарство й проживають окремо.
З'ясувавши обставини справи, дійсні причини звернення в суд, та перевіривши їх доказами, суд вважає, що відсутні підстави для відмови в позові, відсутні підстави для надання строку для примирення між сторонами у справі, законом не передбачено примушення особи до збереження шлюбних відносин проти її волі, позов пред'явлено одним із подружжя, який відповідає дійсній його волі, враховуючи те, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, оскільки розірвання шлюбу судом відбувається за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей і за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу.
Відповідно до ст.113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Враховуючи положення ст.113 СК України, а також заяву позивачки, в якій вона просить змінити прізвище, суд вважає за доцільне вирішити дане питання.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
При вирішенні цього позову судом враховано роз'яснення Пленуму ВС України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» в частині того, що розірвання шлюбу судом відбувається за наявності в подружжя спільної неповнолітньої дитини; за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, крім випадків, передбачених ст.107 СК України; за позовом одного з подружжя відповідно до ст.110 СК України.
Судом враховано те, що спір вирішено в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, з врахуванням повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування.
За таких обставин суд вважає, що позивачкою надано суду доказів, які свідчать про те, що їх із відповідачем подружнє життя та збереження шлюбу є неможливим.
На переконання суду, враховуючи подані докази і наведені аргументи, між сторонами шлюб може бути розірвано оскільки встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них. Відтак, позов є підставним та підлягає до задоволення.
Водночас, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору, оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12ААВ №734732.
Таким чином, з урахуванням задоволених вимог позивачки на відповідача покладаються судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1073,60 грн за подання позовної заяви і підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.104,105,110,112,113 СК України, ст.ст.2-5,10,12,19,23,27,28,76-81,95,258,259,263-265,268,272,273,280-283 ЦПК України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити в повному обсязі.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,який зареєстрований 23.02.2019 року Виконавчим комітетом Карпатської сільської ради Турківського району Львівської області згідно актового запису в книзі реєстрації шлюбу за №1.
Відновити ОСОБА_1 дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 ».
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_2 в користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://tk.lv.court.gov.ua/.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 ,
місце реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 ,
місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_5 , виданий 12.03.2021 року, РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_2 .
Судове рішення складено 18.05.2023 року.
Суддя Р.І. Ференц