Справа №442/7537/22
Провадження №2/442/223/2023
08 травня 2023 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої - судді Грицай М.М.,
секретар судового засідання - Антоненко В.О.,
з участю представника позивача - адвоката Вошика В.Б.,
представника відповідача - адвоката Думич Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство», Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення заборгованості за непоставлену лісопродукцію,
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» в його користь заборгованість за непоставлену лісопродукцію з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені в сумі 1913825,07 грн, що складається з: розміру неотовареної попередньої оплати - 900000,00 грн, розміру інфляційних втрат - 393020,81 грн, 3% річних - 75814,40 грн., пені з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ - 544989,86 грн.
Позов мотивує тим, що між ним та відповідачем ДП «Дрогобицьке лісове господарство» було укладено усну домовленість про відпуск йому лісопродукції за попередньою оплатою.
Позивач вносив кошти наступними транзакціями: 22 листопада 2019 року - 300000 грн, 29 листопада 2019 року - 70000 грн, 23 січня 2020 року - 210000 грн, 26 березня 2020 року - 320000 грн. По теперішній час відповідачем так і не було поставлено продукцію позивачу. 06 листопада 2022 року позивач звертався до відповідача із претензією-вимогою щодо виконання обов'язку поставки попередньо оплаченої лісопродукції в цінах на момент внесення коштів, проте, відповідач на претензією-вимогою не реагує, взяті на себе обов'язки не виконав, а тому він змушений звернутися до суду із відповідним позовом.
03 січня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо пред'явленого до нього позову ОСОБА_1 . Вважає такий позов безпідставним і таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Жодних договорів, угод, які б були укладені між позивачем та відповідачем та містили істотні умови щодо зобов'язання відповідача поставити товар - лісопродукцію з визначенням строків виконання таких зобов'язань, позивач не надав і таких договорів між позивачем та відповідачем немає. Разом з тим, за відсутності основного зобов'язання між позивачем та відповідачем, яке б забезпечувалося пенею, а також за відсутності договору та законодавчого акту, які б могли передбачати такий правовий наслідок порушення боржником свого зобов'язання щодо поставки лісопродукції, як стягнення неустойки з визначенням її розміру, в даному випадку відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача пені. Вказує, що зазначені положення ч.2 ст. 693 ЦК України, як і інші норми параграфу 1 глави 54 ЦК України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки між позивачем та відповідачем не укладались жодні договори купівлі-продажу, а грошові кошти, які, як стверджує позивач, сплачувались ним відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордеру, не є попередньою оплатою.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що позивачем була здійснена оплата на рахунок відповідача відповідно до встановленої з 2012 року інструкції: написано заяву, внесено кошти, після чого ОСОБА_2 видано наряди. У нарядах, отриманих позивачем, зазначений строк виконання: до 31.12.2020. Однак, до моменту звернення з позовом до суду, відповідач не виконав умов договору. Вважає, що оскільки позивачем здійснено оплату, між сторонами виникли договірні відносини. Враховуючи те, що діяльність Дрогобицького лісового господарства, як юридичної особи, припинилась, змушений був звернутись до суду з позовом. Також зазначив, що при невиконанні боржником зобов'язань нараховуються інфляційні втрати, що не є видом відповідальності. Окрім цього, вважає, що позивачу завдано збитки, а тому слід також стягнути з відповідача пеню.
Додатково пояснив, що існують, на його думку, істотні умови договору, оскільки відповідачем виписано документи (наряди) на отримання лісопродукції, а позивачем здійснено оплату. Зважаючи на те, що відповідачем не виконано умови договору, позивачем нараховано пеню. Також останнім нараховано до стягнення 3% річних з наступного дня після внесення коштів, так як ОСОБА_3 господарством абсолютно не виконано зобов'язання, а тому відповідач, з часу отримання коштів позивача, користувався такими безпідставно.
Протягом 2020 - 2022 років позивач не звертався з позовом до суду, оскільки його звернення були усними (телефонні дзвінки в тому числі) безпосередньо до директора підприємства. Однак, відповідач не поставив ОСОБА_1 лісопродукцію і будь-яким чином не повідомляв позивача про необхідність отримання такої останнім. Крім цього зазначив, що для перевезення придбаної лісопродукції необхідний спеціальний транспорт, оскільки товар є габаритним. Відповідач, на його переконання, не довів протилежного та не надав відповідних доказів, зокрема про те, що складено акт прийому-передачі товару. На момент звернення до суду з позовом ОСОБА_1 втратив інтерес щодо отримання продукції, а тому просить стягнути з відповідача сплачені ним кошти.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Додатково пояснила, що позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що між сторонами виникли усні договірні відносини, проте, не зазначає у позові істотних умов договору, як і не вказує кількості лісопродукції, за яку здійснив оплату, по якій ціні і строки її отримання. Позивач не надав письмових доказів щодо договірних зобов'язань. У документах, які вказують на внесення в касу коштів, зазначається лише «за лісопродукцію», що можна розцінювати, як оплата за вже отриману лісопродукцію. Крім цього, розмір оплати в касових ордерах не співпадають із сумами коштів у нарядах. Вважає, що між позивачем та відповідачем відсутні будь-які відносини. Норми цивільного законодавства передбачають право покупця вимагати повернення грошей чи товару, але, оскільки відсутній безпосередньо договір, який би передбачав встановлені строки, то й немає підстав для нарахування пені. У свою чергу нарахування інфляційних втрат і 3% річних з наступного дня після внесення коштів є безпідставним. Зважаючи на те, що немає встановленого строку, визначеного договором, то й немає строку, який настав для повернення коштів. У своїй письмовій претензії позивач не зазначив, що саме просить поставити і у який строк.
Крім цього пояснила, що відносно попереднього керівника підприємства - ОСОБА_4 відкрито кримінальне провадження, у зв'язку з чим на підприємстві вилучено значний обсяг документації. А тому вона не може стверджувати, що на рахунок відповідача надходили кошти від позивача. У той же час, не виключає, що ці кошти могли бути незаконно виведені попереднім керівництвом (директор та головний бухгалтер звільнені із займаних посад).
Також звертає увагу суду, що у відповідача не було обов'язку транспортувати лісопродукцію позивачу, навіть якщо він і оплатив таку. При цьому, з наданих останнім квитанцій вбачається, що ОСОБА_1 здійснив оплату лише за лісопродукцію, а не за будь-які інші послуги. Договір, який би передбачав обов'язок відповідача доставити товар позивачу, між сторонами не укладався. Із представлених позивачем нарядів видно, що вивезення лісопродукції дозволено після оплати у термін до 31.12.2020. Однак, суми коштів, зазначені у нарядах та дати їх видачі не співпадають із такими у квитанціях, долучених до позовної заяви.
Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої та п'ятої ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Форма правочину та способи волевиявлення визначені у ст.205 ЦК України. Відповідно до ч. 1 цієї статті, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Види правочинів, які можуть вчинятись усно, визначені у ч.1 ст. 206 ЦК України. Зокрема, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 640 та ч. 2 ст. 642 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.2 ст.638 ЦК України).
Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем ОСОБА_1 та ДП «Дрогобицьке лісове господарство» будь-який договір у письмовій формі не укладався. Однак, оскільки відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, то наявність такого договору та його умови мають доводитися належними та допустимими доказами.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач не виконав домовленості, не здійснив поставку лісопродукції та не повернув грошові кошти, які були сплачені за даний товар.
На підтвердження вказаного позову, як доказ, позивач долучив копії квитанцій до прибуткового касового ордеру за №651 від 26.03.2020 (320 000 грн), №96 від 23.01.2020 (210 000) грн, №2426 від 29.11.2019 (70 000 грн), №2287 від 22.11.2019 (300 000 грн), а також копію досудової вимоги-претензії від 06.11.2022. Так, згідно з квитанціями до прибуткового касового ордеру за №№651, 96, 2426, 2287, позивачем оплачено за лісо продукцію на загальну суму 900 000 грн.
Отже, як стверджує позивач, що не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 оплатив за лісопродукцію, відтак між сторонами існували договірні відносини (за договором у спрощеній (усній) формі), а предметом такої домовленості між сторонами було придбання позивачем у відповідача лісопродукції на загальну суму 900000,00 грн.
Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та беззаперечні докази, які б доводили факт не виконання відповідачем вищевказаної домовленості, яка виникла між сторонами.
При цьому, частиною 1 статті 692 ЦКУ визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що письмового договору між сторонами не укладалось, проте, між ними було досягнуто усної домовленості щодо реалізації лісопродукції, зважаючи на здійснення позивачем відповідної оплати і видачу відповідачем нарядів на право відпуску лісопродукції. Водночас, суд бере до уваги, що будь-які інші додаткові договори та акти-прийому передачі між сторонами не укладались. Як наслідок, обов'язок відповідача доставити ОСОБА_1 лісопродукію нічим не доводиться.
Зокрема, позивач не довів того факту, що відповідач порушив умови усної домовленості між сторонами щодо реалізації товару, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження невиконання відповідачем усної домовленості щодо реалізації товару.
Разом з тим, як вже зазначалось судом, вказані у квитанціях суми оплати грошових коштів за лісопродукцію та дата їх видачі значно різняться з такими, що вказані у нарядах на право відпуску лісопродукції по фонду. Так, надані позивачем наряди виписані: №108 - 28.01.2020 на суму 200 000 грн, №839 - 31.08.2020 на суму 210 000 грн, №110 - 28.01.2020 на суму 200 000 грн, №109 - 28.01.2020 на суму 200 000 грн. У свою чергу, ці наряди дійсні до 31.12.2020, як і термін вивезення продукції у них зазначається - 31.12.2020, при цьому, зазначається про дозвіл вивезення лісопродукції після оплати.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, у позовній заяві позивач посилався на те, що відповідач не виконав укладеного між ними усного договору, не здійснив постачання лісопродукції та не повернув грошові кошти, які були ним сплачені в якості попередньої 100% оплати за товар та посилається на ч. 2 ст. 693 ЦК України, якою передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Однак, попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Отже, правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Матеріали справи не містять укладеного між сторонами договору про попередню оплату за умовами договору, укладеного у спрощеній формі. Натомість, у копіях квитанцій до прибуткового касового ордеру, наданих позивачем, у графі «підстава» зазначено «Оплата за лісопродукцію». Також, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погодження сторонами обов'язку продавця (відповідача) доставити товар позивачеві.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні й такі докази, які б свідчили про вчинення позивачем дій, спрямованих на отримання товару, зокрема докази того, що позивач вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам вцілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
При цьому, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши надані суду письмові докази, оцінюючи їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи фактичні дані, які в них містяться, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд приходить висновку, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження чи то порушення відповідачем обов'язку щодо передачі товару, який був оплачений, чи то відмови відповідача від здійснення своїх обов'язків; як і не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання позивачем свого кореспондуючого обов'язку щодо прийняття товару.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за непоставлену лісопродукцію не знайшли свого підтвердження, а тому не можуть підлягати до задоволення за їх недоведеністю.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 247, 258, 263-265, 268, ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство», Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення заборгованості за непоставлену лісопродукцію відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 18.05.2023.
Суддя Марія Грицай