про залишення позовної заяви без руху
19 травня 2023 року м. Київ № 361/1613/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Броварського міськрайонного суду Київської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ПФУ у Київській області про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, зняття обмежень на виплату пенсії та стягнення грошових коштів.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 03.03.2023р. справу за наведеним позовом передано на розгляд за територіальною підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна вказана справа, яку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано на розгляд судді Маричу Є.В.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши отриманий позов з додатками, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 5 статті 160 КАС України у позовній заяві, зокрема, зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Суд зауважує, що адміністративний позов завжди має індивідуальний характер і спрямований на захист конкретних прав, свобод чи інтересів особи в її особистих правовідносинах з певним суб'єктом владних повноважень.
Тому позовна заява має містити конкретизовані відомості про суб'єкта владних повноважень, який порушив права позивача, вказувати на суб'єктивне право, що підлягає захисту та яке порушив відповідач, обставини чи факти (події життя), з якими позивач пов'язує порушення свого суб'єктивного права та які утворюють привід для звернення до суду, а також містити конкретні вимоги до відповідача, які суд має застосувати з метою захисту порушеного права.
Згідно приписів ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково (ч. 1).
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 8-1) заборону політичної партії та передачу майна, коштів та інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу (ч. 2).
Проте, суд зауважує на тому, що заявлені позовні вимоги не відповідають наведеним приписам, адже заявлені у хаотичному пордку, у зв'язку із чим підлягають конкретизації в уточненій позовній заяві.
Окрім того, згідно з частиною першою статті 122 КАС, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями абзацу першого частини другої цієї ж статті встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Необхідно зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд звертає увагу на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
За висновком Верховного Суду, таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У свою чергу, як вбачається з позовної заяви, позивач просить виплатити їй пенсію у належному розмірі (без застосування обмежень) з 09.07.2012р., в той час як звернулась до суду із позовом у березні 2023р., тобто з пропуском встановленого законодавством строку. Відтак, позивач без поважних причин пропустила встановлений шестимісячний строк для звернення до суду, оскільки жодних об'єктивних причин, що перешкоджали їй звернутися до суду з відповідним позовом у встановлені процесуальним законом строки ним не приведено. Будь-яких інших належних та допустимих доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у строк, визначений чинним законодавством України, позивач не надала.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
З огляду на те, що позивач пропустила 6-ти місячний строк звернення до суду та не подала обґрунтованого клопотання про його поновлення, суд вважає, що позовну заяву слід залишити без руху.
Тому, позивачу в порядку усунення вказаного недоліку позовної заяви необхідно надати обґрунтоване клопотання про поновлення строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, або ж надати докази, які свідчить про дотримання строку звернення до суду.
При цьому, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно з частинами першої та другої статті 169 КАС, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Зазначені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства, у зв'язку з чим суд, враховуючи положення статті 169 КАС, вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та встановити строк для усунення недоліків позовної заяви.
При цьому, необхідно зазначити, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 р. у справі "Пелевін проти України" (п. 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (п. 31) зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 КАС, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
2. Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали надіслати позивачеві.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Марич Є.В.