02 травня 2023 року Справа № 160/19796/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
12.12.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу період з 02.08.1982 по 19.01.1988, з 18.02.1999 по 11.03.2000 та з 15.08.2000 по 09.02.2001 року та повторно розглянути документи ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2022 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки позовної заяви та надано уточнену позовну заяву в якій позивач просила визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №045550016952 від 14.10.2022 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком із зарахуванням до загального страхового стажу періодів з 02.09.1982 по 19.01.1988, з 18.02.1999 по 11.03.2000 та з 15.08.2000 по 10.02.2001 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/19796/22. Розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
10.02.2023 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшла заява про продовження процесуальних строків, в якій представник просив продовжити відповідачу строк подання відзиву у даній справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.02.2023 року клопотання відповідача про продовження строку для подання відзиву у справі № 160/19796/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській строк для подання відзиву по справі № 160/19796/22, встановлений ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного від 16.01.2023 року, на п'ять днів з дня отримання копії ухвали суду про продовження строку для подання відзиву.
27.02.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшло клопотання про залучення в якості відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оскільки оскаржуване рішення № 045550016912 від 10.11.2022 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Отже, належним відповідачем у частині позовних вимог у цій справі є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
27.02.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що рішенням про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 10.11.2022 позивачу відмовлено в призначенні даного виду пенсії за відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначає, що відсутні правові підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити певні дії, оскільки заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не розглядалася та не вчинялося будь-яких дій або бездіяльності щодо позивача. Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просив відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2023 року, залучено до участі у справі № 160/19796/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, як другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
30.03.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Відзив обґрунтований тим, що допомога по безробіттю не входить до переліку об'єктів оподаткування, визначених у статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування». У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж. За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Періоди заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії визначаються ст.40 Закону України №1058, а види виплат ст. 41, то виходячи з викладеного допомога по безробіттю не може вважатися доходом для обчислення пенсії. До періодів заробітної плати (доходу) не включається час, упродовж якого застрахована особа отримувала допомогу по безробіттю. За доданими документами до загального страхового стажу заявниці не зараховані періоди з 15.08.2000 року по 09.02.2001 року, оскільки зарахування до стажу роботи виплати матеріальної допомоги по безробіттю не передбачено законодавством. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просило відмовити в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 02.08.1982 року наявна наступна інформацію про працю позивача у спірні періоди:
Дніпропетровське обласне виробниче об'єднання «Битрадіотехніка»:
запис № 1 від 02.08.1982 року - зарахована в цех № 3 на посаду комірника на підставі наказу № 192 від 02.08.1982 року;
запис №2 від 02.08.1982 року - переведена приймальницею замовлень на підставі наказу №194 від 3.08.82 року;
запис №3 від 01.01.1987 року - переведена на посаду техніка-нормувальника цеху № 3 на підставі наказу №468 від 31.12.1986 року;
запис №4 від19.01.1988 року - переведена в Нікопольський завод «Побутрадіотехніка» на підставі наказу №15 від 18.01.1988 року;
запис №5 від 20.01.1988 року - прийнята по переводу приймальницею замовлень на дільниці № 2 м. Марганець з окладом 100 руб. на підставі наказу № 8 від 20.01.88 року;
Апостоловський районний центр зайнятості:
запис № 12 від 18.02.1999 - призначено допомогу по безробіттю у відповідності з п. «а» ст. 29 Закону України «Про зайнятість населення» на підставі наказу № 456 від 18.02.99р.;
запис № 13 від 18.02.1999 У відповідності п. 2 ст. 30 Закону України «Про зайнятість населення» відкладено виплату допомогу по безробіттю на один місяць на підставі наказу № 456 від 18.02.99р.;
запис 14 від 18.03.1999 відновлено виплату допомогу по безробіттю на підставі наказу № 456 від 18.02.99р.;
запис № 15 від 11.03.2000 припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 1 «з» ст. 29 Закону України на підставі наказу № 456 від 18.02.99р.;
запис №16 - призначено виплату допомоги по безробіттю матеріальної відповідно до п. 1 ст. 31 Закону України на підставі наказу № 3045 від 27.08.2000 року;
запис №17 від 10.02.2001 року - припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 1 ст. 30 Закону України на підставі наказу № 3045 від 27.08.2000 року.
Відповідно довідки Нікопольського міськрайонного центру зайнятості від 03.11.2022 року № 1718, виданої ОСОБА_1 , надано інформацію, що розпочато допомогу по безробіттю з 18.03.1999 року згідно наказу № 456 від 18.02.1999 року, відкладено допомогу по безробіттю з 18.02.1999 року по 17.03.1999 року згідно наказу № 456 від 18.02.1999 року; припинено допомогу по безробіттю з 11.03.2000 року згідно наказу № 456 від 18.02.1999 року; розпочато матеріальну допомогу по безробіттю з 15.08.2000 року № 3045 від 27.08.2000 року; припинено матеріальну допомогу по безробіттю з 10.02.2001 року № 3045 від 27.08.2000 року. Періоди виплати допомоги по безробіттю та матеріальна допомога зараховуються до трудового стажу.
07.10.2022 року позивач звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
14.10.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 045550016952 про відмову у призначенні пенсії, згідно якого вік заявниці - 59 років 11 місяців; необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 29 років, страховий стаж особи 27 років 9 місяців 1 день. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 : з 02.08.1982р. по 19.01.1988р., оскільки запис не посвідчено печаткою підприємства на якому заявниця працювала та відсутні посада та ПІБ особи, яка зробила запис, уточнююча довідка не надана; з 18.02.1999р. по 11.03.2000р. - отримання допомоги по безробіттю, оскільки дата наказу про припинення виплати суттєво різниться з датою припинення, уточнююча довідка відсутня; з 15.08.2000р. по 10.02.2001р., оскільки зарахування до стажу роботи виплати матеріальної допомоги по безробіттю не передбачено законодавством. Зроблено висновок відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до форми РС-право, період з 18.02.1999 по 17.03.1999 року зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 .
04.11.2022 року позивач повторно звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком додатково надавши довідку Нікопольського міськрайонного центру зайнятості від 03.11.2022 року № 1718.
10.11.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення № 045550016952, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду документів до загального страхового стажу не зараховано період з 15.08.2000 року по 09.02.2001 року, оскільки зарахування до стажу роботи виплати матеріальної допомоги по безробіттю не передбачено законодавством.
Відповідно рішення від 10.11.2022 року страховий стаж позивача становить 28 років 1 місяць 1 день.
З розрахунку страхового стажу від 04.11.2022 року форми РС-право вбачається, що до страхового стажу було зараховано, зокрема періоди з 01.09.1980 року по 29.06.1982 року, з 18.02.1999 року по 17.03.1999 року.
Позивач, вважаючи протиправним рішення пенсійного органу від 14.10.2022 року про відмову у призначенні пенсії за віком та дії щодо не зарахування окремих періодів до страхового стажу, звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній необхідних записів.
Порядок ведення трудових книжок працівників регулює Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена наказом Міністерства праці № 58 від 29.07.1993 року.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, діючим законодавством передбачено, що запис про трудовий стаж у трудовій книжці, яка є основним документом на підтвердження трудового стажу, повинен бути оформлений у відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. У разі наявності неточних, або неправильних та неповних записів про трудовий стаж, то для підтвердження трудового стажу приймається інший документ, визначений пунктом 3 Порядку №637, або пояснення свідків відповідно до пунктів 17.18 Порядку №637.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
В даному випадку, при розгляді заяви позивача про призначення пенсії від 07.10.2022 року та приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, пенсійним органом не було зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 02.08.1982 року по 19.01.1988 року, оскільки запис не було посвідчено печаткою підприємства на якому заявниця працювала та відсутні посада та ПІБ особи, яка зробила запис.
В свою чергу, відповідно наведених положень Інструкції №58, вимоги щодо засвідчення записів у трудовій книжці являються необхідними при здійсненні записів про звільнення, а також відомостей про нагородження та заохочення.
З дослідженої судом трудової книжки позивача судом встановлено, що ОСОБА_1 19.01.1988 року була переведена в Нікопольський завод «Побутрадіотехніка» на підставі наказу №15 від 18.01.1988 року, а 20.01.1988 року прийнята по переводу приймальницею замовлень на дільниці № 2 м. Марганець з окладом 100 руб. на підставі наказу № 8 від 20.01.88 року.
Враховуючи, що позивач була не звільнена з підприємства, а переведена до іншого, в даному випадку в Нікопольський завод «Побутрадіотехніка», відсутній обов'язок роботодавця встановлений Інструкцією №58 засвідчувати такий запис печаткою.
При цьому, відповідачем не заперечується та зараховується до страхового стажу період роботи позивача в Нікопольському заводі «Побутрадіотехніка» з 20.01.1988 року по 02.06.1997 року, до якого позивач і була переведена на підставі наказу №15 від 18.01.1988 року.
Враховуючи зазначене та встановлені судом обставини справи, період з 02.08.1982 року по 19.01.1988 року протиправно не був зарахований пенсійним органом до страхового стажу позивача та підлягає обов'язковому зарахуванню при обрахунку страхового стажу для призначенні пенсії за віком.
Окремо суд звертає увагу, що здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження № К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Таким чином, суд вважає, що така обставина як не можливість ідентифікації власника печатки, поганий відтиск, відсутність печатки є формальною та не може бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача, тому вказаний спірний період роботи позивача: з 02.08.1982 по 19.01.1988 року необхідно зарахувати до страхового стажу роботи.
Щодо зарахування періодів з 18.02.1999 року по 11.03.2000 року та з 15.08.2000 року по 10.02.2001 року отримання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Статтею 25 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року № 803-ХІІ (чинного на час призначення та отримання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги) встановлено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про зайнятість населення» допомога по безробіттю виплачується громадянам, які шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 цього Закону. Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.
З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець розмежовує поняття допомога по безробіттю та матеріальна допомога по безробіттю.
Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року № 803-ХІІ безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно пункту а частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
У відповідності до абзацу 3 частини 1 статті 24 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Суд зазначає, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 позивач в період з 18.02.1999 по 11.03.2000 отримувала допомогу по безробіттю. Зазначений період отримання допомоги по безробіттю також підтверджується довідкою Нікопольського міськрайонного центру зайнятості Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 03.11.2022 року № 1718.
Проте як зазначалось раніше, відповідно до форми РС-право, період з 18.02.1999 по 17.03.1999 року зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 , отже не підлягає зарахуванню до загального страхового стажу період з 18.02.1999 по 17.03.1999 року.
Оскільки відповідно до вимог пункту а частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується період одержання допомоги по безробіттю, відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача період отримання позивачем допомоги по безробіттю з 18.03.1999 року по 11.03.2000 року.
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Приписами пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Так, пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III (далі - Закон №1533-III), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).
Статтею 21 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом.
Зі змісту наведених норм, зокрема пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю), слідує, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а тому, неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду з 15.08.2000 по 09.02.2001 є протиправним.
Як наслідок, наявні підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (органу Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача) зарахувати до страхового стажу позивача період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 15.08.2000 року по 09.02.2001 року.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком від 14.10.2022 року, суд зазначає наступне.
Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права таабо виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В даному випадку, позивач звертаючись до суду з позовною заявою зазначала, що 02.11.2022 року вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком, надавши всі необхідні документи та отримавши розписку повідомлення №1395644848. 14.11.2022 року нею було отримано повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010204-8/115775 та рішення про відмову у призначенні пенсії, з якого вона дізналась про відсутність права на пенсію, у зв'язку з тим, що до загального стажу не було зараховано період з 15.08.2000 року по 09.02.2001 року, оскільки зарахування до стажу роботи виплати матеріальної допомоги по безробіттю не передбачено законодавством. Незгода позивача саме з цим рішенням стала підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою.
В подальшому, позивачем було подано уточнену позовну заяву в якій позивач просила скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 14.10.2022 року. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 07.10.2022 року вона зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.10.2022 року у призначенні пенсії їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років та незараховано певні періоди до страхового стажу.
Під час розгляду справи та ухвалення рішення, судом було встановлено протиправне незарахування спірних періодів до страхового стажу позивача та як наслідок прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 14.10.2022 року.
Враховуючи, те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при розгляді заяви про призначенні пенсії за віком від 07.10.2022 року протиправно не зараховано спірні періоди до страхового стажу, що стало наслідком прийняття рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком від 14.10.2022 року у зв'язку з недостатнім страховим стажем, суд приходить до висновку про протиправність такого рішення та необхідність його скасування.
Однак, визнання протиправним та скасування цього рішення не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки судом було встановлено, що в подальшому, після прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії від 14.10.2022 року, позивач повторно звернулась до пенсійних органів з заявою про призначення пенсії за віком від 04.11.2022 року.
Рішенням від 10.11.2022 року № 045550016952, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недостатнім страховим стажем та незараховано спірні періоди до страхового стажу позивача.
Відповідно рішення № 045550016952 від 10.11.2022 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, зазначений період з 15.08.2000 року по 09.02.2001 року, який не зараховано до загального страхового стажу за результатами розгляду документів, проте як вбачається з форми РС-право: ОСОБА_1 не було зараховано періоди з 02.08.1982 по 19.01.1988 року, з 18.03.1999 по 11.03.2000 та період з 15.08.2000 року по 09.02.2001 року.
Як було зазначено судом такі періоди до страхового стажу було незараховано протиправно та вони підлягали зарахуванню при розгляді заяви позивача про призначення пенсії.
Оскільки при прийнятті рішення № 045550016952 від 10.11.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно не були зараховані позивачу періоди з 02.08.1982 по 19.01.1988, з 18.03.1999 по 11.03.2000, з 15.08.2000 по 09.02.2001 року, суд дійшов висновку, що рішення від 10.11.2022 року про відмову у призначенні пенсії за віком, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області є протиправним та підлягає скасуванню, враховуючи вимоги частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, і такий засіб захисту порушеного права буде в даному випадку належним та ефективним.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи протиправні рішення пенсійних органів про відмову в призначенні пенсії позивача, належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.11.2022 року із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періодів з 02.08.1982 року по 19.01.1988 року, з 18.03.1999 року по 11.03.2000 року та з 15.08.2000 року по 09.02.2001 рік.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, судовий збір, сплачений позивачем за квитанцією № 0.0.2765287511.1 від 06.12.2022 року, в розмірі 992,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.10.2022 року № 045550016952.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 10.11.2022 року № 045550016952.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу періоди з 02.08.1982 року по 19.01.1988 року, з 18.03.1999 року по 11.03.2000 року, з 15.08.2000 року по 09.02.2001 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04.11.2022 року, з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів з 02.08.1982 року по 19.01.1988 року, з 18.03.1999 року по 11.03.2000 року, з 15.08.2000 року по 09.02.2001 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 496,20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 496,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська