Справа № 950/1125/23
Провадження № 3/950/537/23
19 травня 2023 року м. Лебедин
Суддя Лебединського районного суду Сумської області Косолап В.М., розглянувши матеріали, які надійшли від відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; громадянка України; зареєстрована та фактично проживає: АДРЕСА_1 ; пенсіонерка)
за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом Серії ВАВ № 769476 від 07.05.2023, 07.05.2023 близько 17 год. ОСОБА_1 за місцем свого мешкання по АДРЕСА_2 вчинила домашнє насильство відносно свого зятя ОСОБА_2 , а саме виражалася нецензурною лайкою, погрожувала фізичною розправою.
У судовому засіданні ОСОБА_1 суду пояснила, що 07.05.2023 займалася домашніми справи, чистила кукурудзу в сараї. В цей час до приміщення сараю прийшов її зять ОСОБА_3 та почав витягати велосипед. Між ними виникла словена суперечка щодо вказаного велосипеда, при цьому ОСОБА_3 намагався витягнути велосипед, а вона тримала його та не віддавала. В ході такої суперечки вона випадково вдарила ОСОБА_3 в ділянку обличчя качаном кукурудзи, який тримала в руках. У подальшому ОСОБА_3 викликав поліцію та швидку, пояснивши це тим, що має намір влаштувати її в психіатричну лікарню. Зазначила, що ОСОБА_3 вдарив її в живіт та тримав за горло, з приводу чого вона зверталась до поліції.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 суду пояснив, що 07.05.2023 між ним та його тещою ОСОБА_1 виникла суперечка через велосипед. Він намагався витягти велосипед із сараю, а вона тримала його в руках, в цей же час вдарила його в обличчя качаном кукурудзи. Щоб не бити її, він викликав поліцію. Вказав, що ОСОБА_1 постійно вчиняє сварки.
Заслухавши особу, яка притягується до відповідальності, потерпілого ОСОБА_3 дослідивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. «b» статті 3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами від 11.05.2011 (Стамбульська конвенція) «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні;
Згідно з положеннями п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до п. 14 ч. 1 вищевказаної статті, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Таким чином домашнє насильство розуміється як вид поведінки (активних дій) відповідно до якої одна особа (кривдник) намагається встановити контроль над іншою особою (жертвою насильства), завдати їй безпідставних принижень, залякати, змусити підкорятися його волі.
При цьому домашнє насильство у формі психологічного насильства передбачає активні дії (словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування тощо) якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП настає за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі умислу.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення, згідно зі ст. 280 КУпАП суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене таке правопорушення; чи винна особа у його вчиненні; чи підлягає особа адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП).
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
У протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що 07.05.2023 о 17 год. 00 хв. ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство відносно свого зятя, висловлювалася нецензурною лайкою, погрожувала фізичною розправою.
На підтвердження викладених обставин до протоколу додано: заяву та пояснення ОСОБА_3 від 07.05.2023.
Слід зазначити, що у протоколі не розкрито, яке саме насильство застосовувала ОСОБА_1 до свого зятя ОСОБА_3 . Додані до протоколу документи таких відомостей також не містять. Суд вказує на те, що виникнення сварки між тещою та зятем не є домашнім насильством в розумінні закону та не становить складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП.
При цьому до зазначених у протоколі «погроз фізичною розправою» у бік ОСОБА_3 суд ставиться критично, оскільки на момент розгляду справи ОСОБА_1 виповнилось 83 роки, що ставить під сумнів навіть у разі висловлення таких погроз можливості фізично здорового, дорослого чоловіка сприймати такі погрози як реальні. Зазначене ставить під сумнів наявність ознак домашнього насильства за таких умов, так як відсутні підстави вважати що такі дії могли викликати у ОСОБА_3 побоювання за свою безпеку, спричинили його емоційну невпевненість, нездатність захистити себе.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Фактично, пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення ґрунтується лише на двох документах, які не містять опису обставин вчинення 07.05.2023 домашнього насильства, містять шаблонні формулювання, а тому є неналежними доказами.
Натомість протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами, оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали жодного сумніву.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі від 17.12.2019 «Старков та Тищенко проти Росії» Суд звернув увагу на те, що в цій справі єдиними доказами, на які посилалися суди при визнанні заявників винними, були протокол про адміністративне правопорушення та заяви співробітників поліції. Нездатність національних судових органів отримати свідчення незалежних спостерігачів за оспорюваним подій підірвала загальну справедливість судового розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 (справа «Кобець проти України» Суд вказав: «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом». Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд вважає, що у діях останньої відсутній склад зазначеного правопорушення, у зв'язку із чим провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 173-2, 247, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв'язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Лебединський районний суд Сумської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя Вадим КОСОЛАП