справа № 755/10610/22 головуючий у суді І інстанції Галаган В.І.
провадження № 22-ц/824/4951/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
17 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», поданою представником - Бережною Наталією Миколаївною, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Представник позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 87 507,43 грн. за кредитним договором №б/н від 18.03.2019 року.
У обґрунтування позову позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем по справі - ОСОБА_1 18.03.2019 року був укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, у зв'язку із чим станом на 03.05.2022 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 87 507,43 грн., яка складається з: 75 840,00 грн. - заборгованість за кредитом; 11 667,43 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року позов Акціонерного товариства Комерційни банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 75 840,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 150,21 грн., а всього на загальну суму 77 990 (сімдесят сім тисяч дев'ятсот дев'яносто) гривень 21 копійку. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості за відсотками, акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», через представника - Бережну Наталію Миколаївну, подало апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, в іншій частині - рішення суду залишити без змін..
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що під час відкриття карткового рахунку відповідача було належним чином ознайомлено з умовами кредитування та тарифами банку, що, на думку апелянта, підтверджується особистим підписом відповідача на паспорті споживчого кредиту від 11 квітня 2019 року, в якому чітко зазначено основні умови кредитування. Ваажає, що сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору. Зазначає, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, а також здійснював частково погашення заборгованості по кредитному договору. Вважає, що активація картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору.
Наголошуючи, що не можна вважати неукладеним договір після його повного та часткового виконання сторонами, а також на тому, що доказом видачі кредитних коштів є виписка по рахунку, апелянт посилався, зокрема, на правові позиції Верховного Суду, викладені в справі № 356/1635/16-ц та справі № 456/3643/17. Звертав увагу апеляційного суду на презумпцію правомірності правочину. Зазначав, що відповідач не звертався до Банку задля розірвання договору.
Окрім того, апелянт вказував, що жодних доказів про те, що відповідачу не було надано банком інформації або надано недостовірну інформацію, встановлено не було, як і не було застосовано відповідну норму права, яка регулює відповідні правовідносини та правові наслідки у випадку встановлення вказаних обставин, виходячи саме з прав відповідача, які не передбачають звільнення від зобов'язань.
Також, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02 грудня 2022 року по справі № 284/157/20-ц.
Апелянт наголошував, що відмовляючи в стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах.
На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно було здійснено посилання на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою направлялися відповідачу на адресу, вказану у матеріалах справи, як останню відому адресу місця проживання відповідача, оскільки згідно з довідковою інформацією (а.с.99) відповідач вибув з місця проживання.
Поштова кореспонденція на ім'я відповідача повернулася до суду з відміткою «відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Окрім того, у зв'язку з викладеним, Київським апеляційним судом відповідно до положень п. 11 ч. 8 ст. 128 ЦПК України було повідомлено відповідача про відкриття апеляційного провадження через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Таким чином, апеляційним судом було вчинено всі можливі дії щодо повідомлення відповідача про відкриття апеляційного провадження в справі та право звернутися до суду з відзивом на апеляційну скаргу.
Однак відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.
Натомість, 15 травня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява відповідача ОСОБА_1 про долучення доказів. У вказаній заяві відповідач повідомляв про те, що він погасив в повному обсязі заборгованість перед акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк», сплативши 21 квітня 2023 року борг в сумі 87 507 грн. 43 коп. Вказує, що 24 квітня 2023 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» видало довідку ОСОБА_1 про те, що останній не має заборгованості перед позивачем. Зважаючи на викладене, вважає, що зазначений спір між сторонами врегульований, жодних претензій сторони одна до одної не мають, а додані документи підтверджують врегулювання спору та є вагомими для вирішення даної справи.
Відповідач просив прийняти, долучити та дослідити в якості доказів належним чином засвідчені копії платіжної інструкції ІСКTN042101H7F.1 та довідки про відсутність заборгованості, виданої АТ КБ «Приватбанк», скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року повністю і ухвалити нове рішення, яким провадження в цивільній справі закрити.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Зважаючи на предмет спору, ціну позову 87 507,43 грн., виконання апеляційним судом вимог процесуального законодавства щодо повідомлення учасника справи по судове провадження та те, що дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав: копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписану відповідачем; Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/; розрахунок заборгованості за договором №б/н від 18.03.2019 року.
Відповідно до пункту 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання карти, зазначена в заяві.
Як вбачається з матеріалів справи, ні витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «VIP-клієнтів», ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача.
Анкета-заява містять лише анкетні дані відповідача та його контактну інформацію.
Анкета-заява не містять даних про умови кредитування, в ній відсутня відмітка про те, яку картку відповідач просив видати.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по процентам, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Також суду не надано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дату вручення(отримання) картки відповідачем, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. Надані документи не підтверджують умов кредитування та розміру заборгованості по процентам. АТ КБ «Приватбанк» посилалося на те, що 18.03.2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір та, відповідно, погоджено всі його істотні умови, проте, паспорт споживчого кредитування взагалі не долучено до матеріалів справи. Розрахунок заборгованості не є документом, який може підтверджувати умови кредитування.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Вказана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20). У вказаній постанові Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вбачав наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), на яку посилався апелянт, та від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18), на яку посилається позивач в скарзі, вказано, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 03 лютого 2010 року сторони узгодили базову процентну ставку по кредитному ліміту на момент підписання договору в розмірі 2,5 % на місяць з розрахунком 360 днів в році. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності штрафів за порушення зобов'язання. Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
У справі, яка переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» ініційовано спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, який оформлений у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 18 березня 2019 року.
На підтвердження заявлених вимог позивач надав до суду копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписану відповідачем; Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/; розрахунок заборгованості за договором №б/н від 18.03.2019 року.
У наявній в матеріалах справи анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 18 березня 2019 року. процентна ставка не зазначена, анкета-заява не містять даних про умови кредитування, в ній відсутня відмітка про те, яку картку відповідач просив видати. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «VIP-клієнтів», ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача.
Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» через їх мінливий характер не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення відсотків за кредитом, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалюючи рішення колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Отже, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення в оскаржуваній частині, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки докази, на які посилається апелянт, а саме, паспорт споживчого кредиту, який містить підпис відповідача позивачем до суду першої інстанції надано не було.
У іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається, оскільки сторонами висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржувались.
Щодо заяви відповідача про долучення доказів до матеріалів справи та клопотання про закриття провадження у справі апеляційний суд зазначає про таке.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21).
Як вбачається з наданої відповідачем довідки та платіжної інструкції, такі документи датовані 24 квітня 2023 року.
Натомість рішення суду першої інстанції в даній справі ухвалено 01 грудня 2022 року, тобто до виникнення вказаних відповідачем обставин.
Поряд з цим, апеляційний суд також зауважує, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо відсотків. У частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 75 840,00 грн. та судового збору у розмірі 2 150,21 грн., а всього на загальну суму 77 990 (сімдесят сім тисяч дев'ятсот дев'яносто) гривень 21 копійку рішення суду першої інстанції учасникам справи в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
У той же час апеляційний суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений права пред'явити долучені ним докази на стадії примусового виконання судового рішення, як докази добровільного виконання судового рішення щодо сплати заборгованості.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану представником - Бережною Наталією Миколаївною, - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова