справа №755/13926/2021 Головуючий у І інстанції - Оксюта Т.Г.
апеляційне провадження №22-ц/824/973/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
02 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Даньшиної І.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Управління соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу,
установив:
У серпні 2021 року ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Управління соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, мотивуючи свої вимоги тим, що вона 19 листопада 1994 року уклала шлюб із ОСОБА_4 , про що зроблено запис №2159 в Лівобережному міжрайонному управлінні реєстрації шлюбів м. Києва.
Через певний час подружнього життя у 2001 році вона із чоловіком розлучились та декілька років проживали окремо.
З 2004 року позивач знову почала проживати із ОСОБА_4 разом однією сім'єю, як чоловік і жінка, без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство.
Реєструвати шлюб вони не поспішали, оскільки на той період часу у цьому не було потреби.
Від проживання у цивільному шлюбі, без реєстрації та видачі свідоцтва про укладення шлюбу у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однією сім'єю із ОСОБА_4 вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов'язки подружжя, тобто проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 29 березня 2019 року.
Позивач здійснила його поховання, як дружина, розпорядилася речами померлого.
Після винесення рішення Дніпровським районним судом та встановлення факту проживання однією сім'єю позивач ОСОБА_2 оформила усі необхідні пільги на родину.
29 березня 2021 року до Київського апеляційного суду було подано апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду від 19 грудня 2019 року по справі №755/15047/19.
01 червня 2021 року Київським апеляційним судом було скасовано рішення Дніпровського районного суду від 19 грудня 2019 року по справі №755/15047/19 та залишено заяву ОСОБА_2 без розгляду.
Як зазначала ОСОБА_1 , через 5 місяців після народження спільної дитини у позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , вона одружилась з ОСОБА_4 .
Через два роки у 2007 році у них також народилася дитина, а 27 січня 2009 року відбулося розлучення ОСОБА_1 з ОСОБА_4 .
Таким чином, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючи разом із цивільною дружиною позивачем, виховуючи спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 офіційно одружився 19 листопада 2005 року із ОСОБА_1 .
Тобто, ОСОБА_4 проживав одночасно на дві родини, періодично від'їздив у відрядження з однієї родини до іншої.
Таким чином, починаючи з 27 січня 2009 року (після розлучення) ОСОБА_4 перестав проживати на дві родини та постійно проживав разом із позивачем.
ОСОБА_4 було позбавлено батьківських прав відносно спільної дитини з ОСОБА_1 , що свідчить про невиконання ним своїх батьківських обов'язків та не проживання разом з ОСОБА_1 .
Просила суд, визнати членами сім'ї, які проживали однією родиною (сім'єю) ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , і їх спільну доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , без укладання шлюбу у період з 2004 року по18 листопада 2005 року і з 28 січня 2009 року по 28 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року, вказаний позов задоволено.
Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві складено відповідний актовий запис за №5524 від 29 березня 2019 року, у період з 2004 року по 18 листопада 2005 року і з 28 січня 2009 року по 28 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд з усього періоду просто викреслив дату перебування ОСОБА_1 з ОСОБА_4 в шлюбі, безпідставно роблячи висновок про проживання з 2004 року по день його смерті за виключенням перебування його в офіційному шлюбі з апелянтом по справі.
Зауважила, що лише факт народження ІНФОРМАЦІЯ_3 дитини у позивача з ОСОБА_4 без належних доказів ведення ними спільного господарства, може свідчити лише про існування між ними інтимних стосунків, а не факту спільного проживання,враховуючи, що він одружився з нею через п'ять місяців після народження їхньої спільної дитини.
Абсурдним є ствердження, що ОСОБА_4 проживав з позивачем з 2004 року по день реєстрації їхнього офіційного шлюбу.
До реєстрації шлюбу вона пів року зустрічалася з ним, була вдома у його батьків, де він був зареєстрований та фактично проживав та не мала жодної уяви про те, що він має новонароджену дитину.
Якби їй був відомий цей факт, вона б ніколи не уклала шлюбу з ним.
Весь час з їхнього знайомства він весь час проводив з нею, неодноразово вона залишалася ночувати у нього вдома. Нікуди з дому він не йшов.
Отже, ствердження суду про спільне проживання позивача з покійним ОСОБА_4 з 2004 року по день реєстрації їхнього офіційного шлюбу є абсурдним та абсолютно нічим не доведеним.
Жоден з доказів, які є в матеріалах справи на підтвердження факту спільного проживання не підтверджує факту ведення спільного господарства та наявність між позивачкою та покійним ОСОБА_4 спільного бюджету.
Також зазначила, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи полягає в тому, що судом безпідставно не було взято до уваги письмові належні докази, які вона надала у своїх запереченнях на позов.
Дані докази повністю спростовують дуже слабку позицію позивача про спільне проживання з покійним ОСОБА_4 .
Наведені нею докази в заперечення позиції позивача є об'єктивними, та зазначеними зі слів покійного ОСОБА_4
- в документах Центральної військово-лікарської комісії ЗС України сам померлий ОСОБА_4 зазначав адресою свого проживання станом на 18 червня 2015 року адресу своїх батьків АДРЕСА_3 та зазначав свій цивільний стан - розлучений.
- пільги, які мав покійний ОСОБА_4 по сплаті за комунальні послуги застосовувались за адресою його матері АДРЕСА_3 , а не за адресою позивачки, з якою він наче б то проживав, протягом більше десяти років.
- у своєму позові ОСОБА_2 зазначає що вона займалась похованням ОСОБА_4 . Дане ствердження не відповідає дійсності та спростовується належними доказами, а саме квитанціями на ім'я матері померлого колишнього чоловіка - ОСОБА_5 , які є в матеріалах справи.
- І мати покійного ОСОБА_4 і вона і позивачка отримали свідоцтва про смерть в один день, тому позивачка могла звернутись до ритуальної служби, як це зробила його мати, але не звернулась. Тому її ствердження про те, що вона поховала ОСОБА_6 є голослівними, нічим не підтвердженим та не відповідає дійсності.
- В своїй позовній заяві про поновлення батьківських прав покійний ОСОБА_4 вказував адресою свого проживання адресу АДРЕСА_3 . Якби він дійсно проживав на АДРЕСА_1, то міг би зазначити своє фактичне місце проживання для отримання повісток.
Також вважає, що заслуговує на увагу той факт, що позивачка начебто, проживаючи з покійним ОСОБА_4 , отримувала від нього аліменти. На погляд апелянта, цей факт додатково підтверджує нелогічність та необґрунтованість позову ОСОБА_2 .
Звертає увагу на той факт, що у лікарському свідоцтві про смерть, місцем смерті ОСОБА_6 зазначено не адресу позивачки, а АДРЕСА_4 . Це адреса одного з друзів покійного. За деякий час до смерті ОСОБА_4 апелянту телефонувала мати померлого та шукала ОСОБА_6 , оскільки знала, він почав спілкуватись з їхньою донькою ОСОБА_7 та звернувся до суду з позовом про поновлення батьківських прав відносно ОСОБА_8 .
Вищезазначеним письмовим доказав суд не надав жодної оцінки.
При оцінці доказів судом було проігноровано той факт, що рішенням Дніпровського районного суду від 19 грудня 2019 року, у справі за заявою ОСОБА_2 , зацікавлені особи Дніпровський районний у місті Київ відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м Києві, Управління соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу було встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з покійним ОСОБА_4 з 2004 року по 2019 рік (дату його смерті). При цьому ОСОБА_1 не було залучено до участі у справі, але за її апеляційною скаргою вищезазначене рішення було скасоване.
Зауважила, що в своєму позові ОСОБА_2 після скасування вищезазначеного рішення суду змінила викладення фактичних обставин справи і зазначила, що спільно проживала з покійним ОСОБА_4 в період з 2004 року по 18 листопада 2005 року (дата укладання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та з 28 січня 2009 року (дата розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) по 28 березня 2019 року (дату його смерті).
Отже, позивачем не було надано належних доказів ведення спільного господарства та наявності спільного бюджету позивача з покійним ОСОБА_4 .
Просила скасувати рішення Соломянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її вимог.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, обґрунтовуючи його тим, що її позовні вимоги повністю доведені доказами, які знаходяться в матеріалах справи, показами свідків, і тому були задоволені в повному обсязі.
Зазначила, що ОСОБА_2 , 19 листопада 1994 року уклала шлюб із ОСОБА_4 про що зроблено запис №2159 в Лівобережному міжрайонному управлінні реєстрації шлюбів м. Києва.
Через певний час подружнього життя у 2001 році із чоловіком розлучились та декілька років проживали окремо.
3 2004 року ОСОБА_2 знову почала проживати із ОСОБА_4 разом однією сім'єю, як чоловік і жінка, без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство.
Від проживання у цивільному шлюбі, без реєстрації за видачі свідоцтва про укладення шлюбу народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однією сім'єю із ОСОБА_4 проживали за адресою: АДРЕСА_2 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов'язки подружки, тобто проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка, разом проводили ремонтні роботи у квартирі, купували меблі, побутову техніку, тощо.
Вказаний факт в судовому засіданні підтвердили свідки:
1. ОСОБА_5 (мати померлого чоловіка);
2. ОСОБА_9 (сусід, на 235).
Також проживання однією родиною в помешканні за адресою АДРЕСА_1 постійно, про що свідчать наступні докази:
Укладена декларація з сімейним лікарем - ОСОБА_10 у поліклініці за адресою: АДРЕСА_5 .
Медична картка її чоловіка;
Копія довідки ЖБК «Будіндустрія» №12-14а від 12 серпня 2020 року;
Копія довідки ЖБК «Будіндустрія» №1-08/14а від 05 серпня 2019 року;
Копії Акта від 05 серпня 2019 року, Акта від 12 серпня 2020 року;
Копія заяви на медичне обслуговування;
Копія посвідчення на пам'ятну медаль «За вірність та кохання» від 06 грудня 2015 року;
Спільні сімейні фотографії.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 29 березня 2019 року.
ОСОБА_2 здійснила його поховання, як дружина, розпорядилася речами померлого. Так як ОСОБА_4 із ОСОБА_2 не були офіційно зареєстровані в повторному шлюбі то договір-замовлення на поховання довелося оформити на матір покійного, яка також була присутня та підтверджує усі ці обставини письмовими поясненнями та надала відповідні свідчення у судовому засіданні.
Звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 , прийшла до хибного висновку, що ніби то позивачем порушуються її права, так як позивач у позовних вимогах не ставить жодного питання і прохання до суду, що так чи інакше стосується відповідача ОСОБА_1 .
Позивач - ОСОБА_2 не ставить позовних вимог щодо позбавлення будь-яких пільг дитини відповідача ОСОБА_1 , або позбавлення статусу, тощо.
Тому твердження відповідача ОСОБА_1 про порушення її прав або її дитини є хибними і такими що не відповідають дійсності.
Твердження відповідача ОСОБА_1 , що пільги учасника ATO застосовувались за адресою реєстрації покійного ОСОБА_4 підтверджують той факт, що ОСОБА_4 не проживав і не мав ніяких стосунків із родиною відповідача ОСОБА_1 .
Твердження відповідача про те, що в документах ЦВЛК ЗС Україна зазначено адресу реєстрації померлого ОСОБА_4 - АДРЕСА_3 , і що це є його адреса проживання не відповідає дійсності, так як мати померлого пояснила, що її син ОСОБА_4 не проживав разом із нею за зазначеною адресою реєстрації, а лише оформив пільги учасника АТО, щоб коч якось допомогти матері, а фактично проживав із цивільною дружиною та донькою за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає також, що покійний ОСОБА_4 проживаючи разом із цивільною дружиною ОСОБА_2 , виховуючи спільну доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дивним чином офіційно одружився 19 листопада 2005 року із ОСОБА_1 , коли його новонародженій доньці було всього лише 5 місяців.
Таким чином, починаючи з 27 січня 2009 року (після розлучення) покійний ОСОБА_4 перестав проживати на дві родини та постійно проживав разом із ОСОБА_2 .
Просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_11 19 листопада 1994 року уклала шлюб з ОСОБА_4 , про що зроблено актовий запис №2159 в Лівобережному міжрайонному управлінні реєстрації шлюбів м. Києва.
10 травня 2001 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був розірваний, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу.
Як зазначає позивач, з 2004 року вона почала проживати з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась дитина ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 12 липня 2005 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року було встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у період з 2004 року по 28 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року скасовано.
Заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа Дніпровський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Головне управління пенсійного фонду України про встановлення факту проживання однією сім'єю залишено без розгляду на підставі ч. 6 ст. 294 ЦПК України.
З постанови Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, якою скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року вбачається, що у період, який суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без шлюбу, зокрема з 19 листопада 2005 року по 27 січня 2009 року, ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .
З матеріалів справи встановлено, що 19 листопада 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб.
Від даного шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народилась дитина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського управління юстиції у м. Києві 07 серпня 2012 року.
27 січня 2009 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довела ті обставини, на які посилалась, як на підставу своїх позовних вимог.
До такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі того, що підтвердженням того, що ОСОБА_2 проживала однією сім'єю із ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , є копія медичної картки ОСОБА_4 , копія довідки ЖБК «Будіндустрія» №12-14а від 12 серпня 2020 року, копія довідки ЖБК «Будіндустрія» №1-08/14а від 05 серпня 2019 року, копія акта від 05 серпня 2019 року, акта від 12 серпня 2020 року, копія заяви на медичне обслуговування ОСОБА_4 , копія посвідчення на пам'ятну медаль «За вірність та кохання» від 06 грудня 2015 року.
Також, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , які підтвердили факт того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 проживали за адресою АДРЕСА_2 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов'язки подружжя, тобто проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка, разом проводили ремонтні роботи у квартирі, купували меблі, побутову техніку, тощо.
Оцінюючи покази свідків, суд вважав їх достовірними і такими, що не викликають сумніву в їх правдивості, оскільки свідки не заінтересовані в справі і підстав для обмови відповідача у них немає, їх покази не суперечать іншим матеріалам справи.
Підстав для сумніву у правдивості пояснень позивача ОСОБА_2 про проживання з ОСОБА_4 у період з 2004 року по 18 листопада 2005 року та з 28 січнея 2009 року по 28 березня 2019 року, у суду не було.
Судом також встановлено, що ОСОБА_4 проживаючи разом із цивільною дружиною ОСОБА_2 , виховуючи спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , офіційно одружився 19 листопада 2005 року із ОСОБА_1 , коли його новонародженій доньці було 5 місяців.
При цьому, починаючи з 27 січня 2009 року (після розлучення), ОСОБА_4 припинив проживати на дві родини та постійно проживав разом із ОСОБА_2 .
Остаточний розрив відносин та не проживання ОСОБА_4 разом із ОСОБА_1 також підтверджується ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року у справі №760/16490/17 якою позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про збільшення розміру аліментів повернуто позивачу для подання до належного суду; рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2008 року по справі №2-6377/2008 яким ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав у відношенні його доньки ОСОБА_12 ; рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10823/17 про збільшення розміру аліментів.
Зокрема в даному рішенні підтверджуються встановлені факти позбавлення батьківських прав та присудження аліментів з 15 вересня 2008 року.
Таким чином, проаналізувавши рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2008 року в справі №2-6377/2008, яким ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав по відношенню до його доньки ОСОБА_12 , та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/10823/17 від 18 жовтня 2017 року, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_4 не проживав з ОСОБА_1 з 2007 року, після народження дитини.
Дана справа та рішення по справі свідчать про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вже у 2008 році не проживали однією сім'єю, а офіційно розлучились лише 27 січня 2009 року.
Проте, з висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За положеннями статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За своєю правовою природою принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві засновано на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей суду та сторін.
При цьому принцип змагальності сторін взаємопов'язаний із принципами диспозитивності цивільного судочинства та незалежності суду.
Суд досліджує та оцінює надані учасниками справи або витребувані за їх клопотання докази, але, за загальним правилом, збирання доказів не є обов'язком суду (статті 2, 12, 13 ЦПК України).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Такий правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 2004 року по 18 листопада 2005 року і з 28 січня 2009 року по 28 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 , як на підставу встановлення вказаного факту, послався на показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , медичну картку ОСОБА_4 , довідку ЖБК «Будіндустрія» №12-14а від 12 серпня 2020 року, довідку ЖБК «Будіндустрія» №1-08/14а від 05 серпня 2019 року, заяву на медичне обслуговування ОСОБА_4 , посвідчення на пам'ятну медаль «За вірність та кохання» від 06 грудня 2015 року.
Проте, надані документи перелічені вище, достатньо і достовірно не підтверджують факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 однією сім'єю, а саме: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків.
Факт проживання позивачки з ОСОБА_2 однією сім'єю, фактично підтвердили лише допитані в судовому засіданні свідки.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції, оскільки для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази, які в сукупності можуть підтвердити, зокрема ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не підкріплені письмовими доказами на підтвердження ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків подружжя.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №129/2115/15-ц також зазначено, що для встановлення факту спільного проживання, показання свідків не можуть бути єдиною підставою.
Проте, суд першої інстанції зібравши наведені докази, належної та об'єктивної оцінки в сукупності їм не надав і дійшов помилкового висновку про доведеність факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 2004 року по 18 листопада 2005 року і з 28 січня 2009 року по 28 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 .
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги, які задоволені судом є недоведеними, та у їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; неправильно застосовано норми матеріального права, то рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року скасувати і постановити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 19 травня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба