вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/451/23
Господарський суд Київської області в складі
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Гарбуз Л.В.
розглянувши справу № 911/451/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Заатбау Пробстдорфер Україна», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт»,
м. Кагарлик, Кагарлицький район Київської області
про стягнення 540 565,94 грн
Представники:
від позивача: Бонтлаб В.В., адвокат, довіреність від 22.11.2022;
від відповідача: Фоменко М.С., адвокат, ордер серії АІ № 1164727 від 21.10.2021;
Стрельцов Г.А., адвокат, ордер серії АІ № 1324744 від 22.12.2022.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Заатбау Пробстдорфер Україна» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт» (далі-відповідач) про стягнення 540 565,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № П04/2022 від 09.11.2021 в частині своєчасної оплати отриманого відповідачем товару, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду про стягнення 540 565,94 грн, з яких: 408 751,33 грн заборгованості, 29 116,54 грн. пені, 81 750,27 грн штрафу, 5 824,00 грн 10 % річних, 12 262,54 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 2 861,26 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.02.2023 відкрито провадження у справі № 911/451/23, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 22.03.2023.
06.03.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла заява вих. № 03-1/03 від 03.03.2023 (вх. № суду 4344/23) про закриття провадження у справі в частині стягнення розміру основної заборгованості.
В підготовчому засіданні 22.03.2023 представником позивача підтримано подану ним заяву вих. № 03-1/03 від 03.03.2023 (вх. № суду 4344/23) обґрунтовуючи її тим, що після подання позову до суду та відкриття провадження у справі № 911/451/23, зокрема, 02.03.2023 відповідачем було перераховано на рахунок позивача 408 751,33 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 17944 від 02.03.2023 (копія платіжного доручення додана до заяви).
Таким чином, розглянувши в підготовчому засіданні 22.03.2023 заяву позивача вих. № 03-1/03 від 03.03.2023 (вх. № суду 4344/23) про закриття провадження у справі в частині стягнення розміру основної заборгованості, судом було постановлено ухвалу про закриття провадження у справі № 911/541/23 в частині стягнення з відповідача 408 751,33 грн, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності предмету спору.
В підготовчому засіданні 22.03.2023 представник відповідача зазначав, що останнім відзив суду не надається, а будуть надані усні пояснення при розгляді справи по суті.
Ухвалою господарського суду від 22.03.2023 було закрито підготовче провадження у справі № 911/451/23 в частині вимог щодо стягнення пені, штрафу, 10% річних, відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних нарахувань та призначено її в цій частині до розгляду по суті на 12.04.2023.
В судовому засіданні 12.04.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.
Присутні в судовому засіданні представники відповідача заперечували щодо стягнення з відповідача 3 % річних за користування чужими грошовими коштами та зазначали про занадто великий розмір нарахування як штрафних санкцій так і відсотків річних і, що у разі задоволення таких санкцій відповідач просив суд зменшити розмір заявлених до стягнення пені та штрафу, з посиланням на невеликий період прострочення оплати та здійснення оплати в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -
09.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заатбау Пробстдорфер Україна» (позивач, продавець/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт» (відповідач, покупець) був укладений Договір поставки № П04/2022, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця насіння (товар), а покупець зобов'язався прийняти такий товар та оплатити його вартість, в порядку та на умовах, визначених у договорі (п. 1.1 договору).
Найменування товару, його кількість, номенклатура, асортимент, ціна одиниці товару та загальна вартість товару, строк та базис (в т.ч. адреса місця) поставки товару, рік врожаю, а також за необхідності інші умови, визначаються сторонами у відповідному додатку (специфікація), що є невід'ємною частиною договору (п. 1.2 договору).
Умовами п.п. 4.1, 4.3 договору визначено, що ціна, загальна вартість, найменування товару, вид обробки, одиниця виміру зазначаються у додатку (специфікації) до договору. В ціну товару входить вартість тари, упаковки, маркування та протруєння. Покупець здійснює оплату вартості товару в порядку, визначеному у відповідному додатку до цього договору.
Товар вважається переданим/прийнятим за кількістю та якістю в момент отримання товару на підставі видаткової накладної. Право власності на товар переходить до покупця з моменту прийняття товару покупцем, що підтверджується підписаною уповноваженою особою з боку представника покупця видаткової накладної (п. 5.4, 5.5 договору).
Умовами п. 10.1 договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. У випадку, якщо за 30 календарних днів до припинення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про припинення договору, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на кожний наступний дванадцятимісячний період.
Між позивачем та відповідачем підписаний Додаток № 2 до Договору № П04/2022 від 09.11.2021 «Специфікація», за яким між сторонами було погоджено найменування товару, кількість та загальну вартість товару, що поставляється.
Так, між сторонами погоджено, що загальна вартість товару становить 1 081 715,90 грн, у т.ч. ПДВ, що еквівалентно 36 115,20 євро.
Між сторонами погоджено, що покупець оплачує товар шляхом перерахування 20 % вартості товару у строк до 31.01.2022 та 80 % вартості товару у строк до 01.11.2022.
Строк поставки товару до 11.02.2022.
Так, згідно із видатковою накладною № 17 від 03.02.2022 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, всього на загальну суму 1 081 715,90 грн.
10.02.2022 покупцем було здійснено повернення товару на суму 338 036,22 грн, про що свідчить накладна на повернення постачальнику № 33 від 10.02.2022, а також здійснено часткову оплату товару, про що свідчать платіжні доручення № 14454 від 25.01.2022 на суму 216 343,18 грн, № 173 від 21.02.2022 на суму 36 480,00 грн, № 14937 від 08.03.2022 на суму 82 105,17 грн.
Таким чином, вартість товару в сумі 408 751,33 грн відповідачем, у строки визначені у договір та специфікації, не сплачена.
Разом з цим, під час здійснення провадження у справі № 911/451/23 у Господарському суді Київської області, позивачем було надано платіжне доручення № 17944 від 02.03.2023 про сплату відповідачем 408 751,33 грн заборгованості та заяву вих. № 03-1/03 від 03.03.2023 про закриття провадження у справі в частині стягнення розміру основного боргу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.03.2023 у справі № 911/451/23 було закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача 408 751,33 грн заборгованості, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності предмету спору в цій частині.
Таким чином, судом розглядаються вимоги щодо стягнення з відповідача 29 116,54 грн. пені, 81 750,27 грн штрафу, 5 824,00 грн 10 % річних , 2 861,26 грн інфляційних втрат та 12 262,54 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Так, позивач стверджує про те, що відповідачем було допущено прострочення оплати отриманого товару, у визначені у договорі та специфікації строки, за якими сторони дійшли згоди щодо повної оплати товару у строк до 01.11.2022.
З огляду на викладене, посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 29 116,54 грн. пені, 81 750,27 грн штрафу, 5 824,00 грн 10 % річних, 2 861,26 грн інфляційних втрат та 12 262,54 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Так, виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Сутність позову полягає у примусовому застосуванні до відповідача наслідків порушення зобов'язання у вигляді стягнення пені, штрафу, відсотків за користування чужими грошовими коштами 10 % річних та інфляційних нарахувань.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Цивільного кодексу України).
Так, звертаючись до господарського суду із відповідним позовом, позивач вказував на неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки № П04/2022 від 09.11.2021 щодо своєчасної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 29 116,54 грн. пені, нарахованої за період з 02.11.2022 по 23.12.2022, 81 750,27 грн штрафу, 5 824,00 грн 10 % річних, нарахованих за період з 02.11.2022 по 23.12.2022, 2 861,26 грн інфляційних втрат за період листопад 2022 року та 12 262,54 грн 3 % за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за період з 02.11.2022 по 02.12.2022.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 8.5 договору у разі несплати/несвоєчасної сплати товару покупцем в строки визначені цим договором, в тому числі несплати/неналежної сплати сум, що виникла внаслідок валютних коригувань, продавець має право нарахувати покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми грошового зобов'язання, за кожний день прострочення виконання зобов'язань до моменту його виконання, а також 10 % річних від простроченої суми; штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості за кожен факт прострочення понад 30 днів.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, на підставі вказаних норм враховуючи, що наданий позивачем розрахунок пені та штрафу є арифметично вірними, вимоги позивача про стягнення з відповідача 29 116,54 грн. пені, 81 750,27 грн штрафу визнаються судом та підлягають задоволенню.
Щодо усного клопотання відповідача стосовно зменшення розміру пені, суд враховує положення статті 233 ГК України, згідно яких у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язано з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Оцінюючи доводи відповідача, заявлені в обґрунтування підстав зменшення суми пені та штрафу, суд не приймає їх до уваги, адже відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження винятковості даного випадку для застосування зменшення нарахування пені та штрафу, розмір яких передбачений умовами договору поставки, який укладений між сторонами.
При цьому суд бере до уваги, що позивач та відповідач є господарюючими суб'єктами та несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про недоведеність відповідачем винятковості обставин, наведених в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, з огляду на що відповідне клопотання задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені ст. 625 ЦК України наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Суд відзначає, що факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, є доведеним та не спростованим відповідачем.
Таким чином, на підставі вказаної норми права, суд здійснивши розрахунок заявлених позивачем до стягнення 10 % річних в сумі 5 824,00 грн та інфляційних нарахувань в сумі 2 861,26 грн встановив правомірність та правильність їх нарахування, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що стосується заявлених позивачем до стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами у сумі 12 262,54 грн, суд відзначає.
У пункті 8.5.3 договору визначено, що у разі несплати/несвоєчасної сплати товару покупцем в строки визначені цим договором, в тому числі несплати/неналежної сплати сум, що виникла внаслідок валютних коригувань, продавець має право нарахувати покупцю плату за користування чужими коштами в розмірі 3 % на місяць.
Згідно з ч. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Водночас, термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях:
1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу;
2) прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України).
Означена правова позиція щодо застосування статей 536, 625 ЦК України відображена в пунктах 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, пунктах 6.20-6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, пунктах 109-110 постанови Великої Палати Верховного суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.
Резюмуючи викладене, термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - боржник до певного строку одержує можливість не повертати кошти (або оплату за товар, якщо мова йде про товарний кредит). Тобто, з дозволу кредитора він користується його грошовими коштами і вносить за це плату (проценти). Коли ж наступає строк повернення коштів, а боржник цього не робить, мова йде про неправомірне користування чужими грошима (постанова Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 р., справа №910/1238/17).
За правилами ч. 5 ст. 694 ЦК України в їх взаємозв'язку зі ст. 536 ЦК України продавець має право на одержання від покупця процентів від простроченої суми, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства та вказані проценти можуть сплачуватися, в тому числі, від дня передання товару продавцем.
Однак, позов у цій справі в цій частині обґрунтовується саме неправомірним, незаконним користуванням відповідачем грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим позивачем нараховано проценти в передбаченому договором розмірі.
Як вже зазначалося плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору (у вигляді сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 ЦК України).
При цьому, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 536 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).
З урахуванням викладеного, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти за час правомірного користування грошовими коштами, розмір яких відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 694, ст. 536 ЦК України може бути встановлено сторонами в договорі як плата за користування товарним кредитом, а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Таким чином, правова норма ч. 5 ст. 694 ЦК України в її системному зв'язку з ст.ст. 536, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що проценти, які вправі вимагати продавець після прострочення покупцем оплати вартості товару, проданого в кредит, в тому числі їх розмір, визначаються за правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки з диспозиції абз. 1 ч. 5 ст. 694 ЦК України не вбачається можливості нарахування процентів без встановленого факту прострочення оплати товару.
Водночас, судом враховуються також правові висновки щодо застосування ст.ст. 536, 625, 694 ЦК України, що викладені в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20, за якими проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу, позаяк стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п'ята статті 694 ЦК України).
Як зазначено Верховним Судом у вказаній постанові, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством, а положення ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.
Водночас, з врахуванням обставин даної справи, судом встановлено нарахування позивачем процентів за користування чужими коштами саме за період порушення грошового зобов'язання, що регулюється диспозицією ч. 2 ст. 625 ЦК України, вимоги за якою позивачем також заявлені до стягнення.
За наведених обставин, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення 12 262,54 грн за користування чужими грошовими коштами.
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку із задоволенням позову частково, витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторони пропорційно задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт» (09201, Київська область, Кагарлицький район, м. Кагарлик, вул. Каштанова, 54, код ЄДРПОУ 32010004) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Заатбау Пробстдорфер Україна» (02132, м. Київ, Дніпровська Набережна, 26-Ж, офіс 29-32, код ЄДРПОУ 44048188) 29 116 (двадцять дев'ять тисяч сто шістнадцять) грн 54 коп пені, 81 750 вісімдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн 27 коп штрафу, 5 824 (п'ять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн 00 коп 10 % річних, 2 861 (дві тисячі вісімсот шістдесят одну) грн 26 коп інфляційних нарахувань та 7 924 (сім тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн 55 коп судового збору.
Видати наказ.
3. В іншій частині відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 19.05.2023.
Суддя О.О. Христенко