ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.05.2023Справа № 910/11778/22
За позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс";
до Антимонопольного комітету України;
про визнання недійсним та скасування рішення в частині.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І.П.
Представники:
Від позивача: Полішко Л. О., адвокат, довіреність № 77 від 27.12.2022;
Від відповідача: Грищенко К.В., уповноважена особа.
Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України, в якому просить:
- визнати недійсним та скасувати рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 14-р/тк від 17.08.2022 у справі № 137/60/145-рп/к.21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, в частині визнати дії Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", які полягають у включенні до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс", статей витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишеннями" та "обов'язкові платежі 60%", порушенням, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг із користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах м. Києва, які використовує (експлуатує) комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" для надання таких послуг, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку;
- визнати недійсним та скасувати рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 14-р/тк від 17.08.2022 у справі № 137/60/145- рп/к.21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, в частині за порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абзацу другого частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накласти на комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" штраф у розмірі 1 484 750 (один мільйон чотириста вісімдесят чотири тисячі сімсот п'ятдесят) гривень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11778/22, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.12.2022.
До господарського суду 19.12.2023 від Антимонопольного комітету України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.
09.01.2023 від Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" до господарського суду надійшла відповідь на відзив Антимонопольного комітету України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/11778/22 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 02.05.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 02.05.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.
02.05.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України (далі-Комітет, відповідач) 17.08.2022 винесено рішення № 14-р/тк (далі - рішення або рішення № 14-р/тк), яким:
- визнано, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (далі також - позивач, КП "Київтранспарксервіс", Підприємство) з березня 2021 року по січень 2022 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг із користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах м. Києва, які використовує (експлуатує) Підприємство для надання таких послуг, із часткою 100 %;
- визнано дії Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", які полягають у включенні до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме комунальне підприємство "Київтранспарксервіс", статей витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" та "обов'язкові платежі 60 %", порушенням, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг із користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах м. Києва, які використовує (експлуатує) комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" для надання таких послуг, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку;
- за порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накласти на Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" штраф у розмірі 1 484 750 (один мільйон чотириста вісімдесят чотири тисячі сімсот п'ятдесят) гривень;
- зобов'язано Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" у двомісячний строк із дати отримання рішення в цій справі припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, про що письмово повідомити Антимонопольний комітет України протягом 5 календарних днів із дня його припинення з наданням підтвердних документів.
Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" не погоджуючись з висновками Комітету, звернулося до Господарського суду міста Києва на підставі статі 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" з позовом про визнання недійним п. 2, 3 рішення, оскільки, на думку позивача Комітетом не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для справи, не доведено обставин, які мають значення для справи та які визнано встановленими, а також неправильно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Судом встановлено, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення № 14-р/тк від 17.08.2022 в межах зазначеного строку (27.10.2023), оскільки оскаржуване рішення було отримано позивачем 29.08.2022.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на таке.
КП "Київтранспарксервіс" створено на підставі рішення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.03.2007 № 261/922 з метою покращення організації дорожнього руху в частині впорядкування робіт із паркування, застосування інформаційних технологій, сучасних технічних засобів організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів, механізованих автомобільних стоянок, платних місць паркування та інших об'єктів дорожнього сервісу в м. Києві.
Згідно з даними із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності Підприємства за КВЕД є: допоміжне обслуговування наземного транспорту (52,21) (основний); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20) тощо.
Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в місті Києві" позивача визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту у м. Києві.
Відповідно до підпункту 1.3 пункту 1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 року за № 317/6605 (із змінами) (далі - Методика), монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання - становище суб'єкта господарювання на ринку, яке дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб'єкт господарювання, зокрема, не має на ринку товару жодного конкурента або не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Як вбачається з позовної заяви Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", позивач не заперечує факту зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Як вбачається з рішення № 14-р/тк, дії Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", які полягають у включенні до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме комунальне підприємство "Київтранспарксервіс", статей витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" та "обов'язкові платежі 60 %", визнано порушенням, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг із користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах м. Києва, які використовує (експлуатує) комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" для надання таких послуг, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.
Механізм формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів визначається Порядком формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 258 (далі - Порядок).
Згідно з п. 3 Порядку, тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів визначаються окремо для відведених і спеціально обладнаних майданчиків як відношення річної вартості послуг до річного обсягу їх надання з урахуванням коефіцієнта завантаженості майданчика та коефіцієнтів, що встановлюються органами місцевого самоврядування для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі.
Як встановлено п. 6 Порядку, вартість послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів визначається відповідно до тарифу на ці послуги, встановленого органом місцевого самоврядування. Тариф на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів розраховується виходячи з розміру повної планованої собівартості послуг, планованого прибутку, розміру податків та зборів (обов'язкових платежів).
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.03.2021 № 445 "Про уповноваження Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) приймати рішення про розміщення, обладнання та функціонування відведених майданчиків для паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах міста Києва", Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також - Департамент) отримав повноваження приймати рішення про розміщення, обладнання та функціонування відведених майданчиків для паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах міста Києва.
Наказом Департаменту від 25.03.2021 № H-67 "Про затвердження переліку відведених майданчиків для паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах міста Києва" затверджено перелік відведених майданчиків для паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах міста Києва, обладнання та функціонування яких забезпечує КП "Київтранспарксервіс".
Листом від 21.09.2021 № 053-24629 Департамент повідомив Комітет, що листом від 09.06.2021 № 053/05-2500 КП "Київтранспарксервіс" надало Департаменту розрахункові матеріали (планову калькуляцію), зокрема, вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс".
При цьому Комітетом встановлено, що до розробленої Підприємством планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", включено, зокрема, такі статті витрат (грн із ПДВ за одне місце за одну годину):
- "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" - 7.808 (І зона - 22,31 %), 4.834 (ІІ зона - 19,34 %), 0.000 (ІІІ зона - 0,0 %);
- "обов'язкові платежі 60 %" - 17.500 (І зона), 12.500 (ІІ зона), 2.500 (ІІІ зона).
Так, на підставі вказаної планової калькуляції розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.06.2021 № 1459 "Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (далі - Розпорядження № 1459) затверджено, зокрема, такі тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надає КП "Київтранспарксервіс" (далі - Послуги):
Територіальна зона Тариф, грн з ПДВ за 1 місце за 1 годину
платного паркування легкового автомобіля вантажного автомобіля автопоїзда автобуса
І 35,00 - - 159,00
ІІ 25,00 52,00 152,00 114,00
ІІІ 5,00 10,00 30,00 23,00
Листом від 21.09.2021 № 053-24629 Департамент повідомив Комітет, що додатком 10 до рішення Київської міської ради від 24.12.2020 № 24/24 "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" (далі - Рішення № 24/24) затверджено "Положення про формування та використання коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва у 2021 році" (далі - Положення).
Підпунктом 2.5 пункту 2 додатка 10 до Положення визначено, що 60 відсотків плати за паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс", є одним з джерел формування коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету м. Києва, які спрямовуються відповідно до підпункту 3.5 пункту 3 Положення на заходи Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із забезпечення безпеки дорожнього руху та розвитку паркувального простору за рахунок джерела, визначеного пунктом 2.5 цього Положення.
Тобто, при формуванні розміру тарифів на Послуги, затверджених Розпорядженням № 1459, враховано вимоги підпункту 19.11 Рішення № 24/24 в частині того, що 60 % отриманої плати за паркування транспортних засобів зараховується до цільового фонду бюджету м. Києва.
При цьому з 01.01.2019 рішенням Київської міської ради від 20.12.2018 № 490/6541 "Про внесення зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (далі - Рішення № 242/5629) встановлено ставку збору за місця для паркування транспортних засобів у розмірі 0,0 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
В свою чергу Департамент, листом від 19.08.2021 № 053/05-3754, повідомив, що Рішенням № 24/24, а саме пунктом 19.11. "Інші положення, що регламентують процес виконання бюджету міста Києва", встановлено, що КП "Київтранспарксервіс" не пізніше наступного робочого дня після зарахування коштів від плати за паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування, які закріплені за Підприємством, перераховує 60 % отриманих коштів до цільового фонду спеціального фонду бюджету м. Києва.
Як встановлено Комітетом, відрахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету м. Києва Підприємство почало з 01.01.2019, а за новими тарифами - з 01.07.2021 (Розпорядження № 1459).
Листом від 19.08.2021 № 053/05-3754 (вх. Відділення № 60-01/4320 від 25.08.2021) КП "Київтранспарксервіс" зазначило, що до статті витрат "обов'язкові платежі 60 %" включено затрати, які потрібно сплатити Підприємству до цільового фонду спеціального фонду бюджету м. Києва.
Комітетом встановлено, що за 2021 рік КП "Київтранспарксервіс" від надання Послуги перерахувало до цільового фонду спеціального фонду бюджету м. Києва 26 266 065,23 грн.
При цьому планова витрата на 2021 рік статті витрат "обов'язкові платежі 60 %" планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", була передбачена в розмірі 178 706 764, 06 грн.
Тариф на Послуги з липня 2016 року до липня 2021 року не змінювався, а відрахування "обов'язкових платежів 60 %" до цільового фонду спеціального фонду бюджету м. Києва КП "Київтранспарксервіс" почалося з 01.01.2019, що вказує на можливість відрахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету м. Києва "обов'язкових платежів 60 %" без включення такої статті витрат до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме Підприємство.
Листом від 25.01.2022 № 053/05-311 позивач повідомив Комітет, що тариф на Послуги в період із липня 2021 по січень 2022 не змінювався.
Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що внаслідок включення КП "Київтранспарксервіс" до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме Підприємство, статей витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" (розмір якої становить від 0,0 % до 22,31 %) та "обов'язкові платежі 60 %" фактично завищено тарифи на Послуги, які затверджені Розпорядженням № 1459, від 60,0 % до 82,3 %.
Щодо включення КП "Київтранспарксервіс" у планову калькуляцію статті витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 (далі - НПБО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"):
- активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигід у майбутньому;
- необоротні активи - всі активи, що не є оборотними;
- оборотні активи - гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу;
- операційний цикл - проміжок часу між придбанням запасів для провадження діяльності і отримання грошей та їх еквівалентів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.
Отже, облаштовані заїзні кишені до паркувальних майданчиків є ресурсом, контрольованим КП "Київтранспарксервіс", який призведе до отримання економічних переваг Підприємства у майбутньому в результаті отримання плати за Послуги.
Тобто, відповідно до пункту 3 НПБО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" облаштовані заїзні кишені до паркувальних майданчиків є активами КП "Київтраснпарксервіс".
Тривалість використання Підприємством облаштованих заїзних кишень до паркувальних майданчиків для надання Послуг перевищує тривалість операційного циклу таких послуг та є більшою за 12 місяців.
Отже, відповідно до пункту 3 НПБО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" облаштовані заїзні кишені до паркувальних майданчиків є необоротними активами КП "Київтранспарксервіс".
Згідно з пунктом 2 Порядку до інвестиційної складової належать, зокрема, кошти, передбачені в тарифі на реалізацію заходів, пов'язаних з будівництвом, виготовленням, реконструкцією, модернізацією, придбанням основних засобів, інших необоротних матеріальних активів.
Відповідно до пункту 4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (далі - НПБО 7 "Основні засоби"), основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) який більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Облаштовані заїзні кишені до паркувальних майданчиків є матеріальними активами, які Підприємство утримує з метою використання їх у процесі надання Послуг, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Тобто облаштовані заїзні кишені до паркувальних майданчиків Підприємства відповідають визначенню основних засобів, наведеному в пункті 4 НПБО 7 "Основні засоби".
Згідно з пунктом 5 НПБО 7 "Основні засоби" підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних активів.
Незалежно від встановлених КП "Київтранспарксервіс" вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів, згідно з пунктом 2 Порядку, облаштовані заїзні кишені до паркувальних майданчиків Підприємства належать до необоротних матеріальних активів, а відтак витрати на їх облаштування мають належати до інвестиційної складової тарифу на Послуги.
Відповідно до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", витрати за статтею 4.6. "Облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" віднесені до складу загальновиробничих витрат, які є складовою виробничої та повної собівартості Послуг.
Однак відповідно до пункту 3 НПБО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" та пункту 5 НПБО 7 "Основні засоби" облаштовані заїзні кишені до паркувальних майданчиків КП "Київтранспарксервіс" належать до необоротних матеріальних активів.
Згідно з пунктом 2 Порядку, витрати КП "Київтранспарксервіс" на облаштування заїзних кишень до паркувальних майданчиків належать до інвестиційної складової тарифів на Послуги.
Відповідно до пункту 2 та пункту 23 Порядку, інвестиційна складова тарифів на послуги підлягає включенню до планового прибутку, а не до планової виробничої та повної собівартості.
Тобто, наведеним вище підтверджується невідповідність вимогам пункту 2 та пункту 23 Порядку, пункту 3 НПБО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" включення планових видатків КП "Київтранспарксервіс" на облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями на загальну суму 57 148 124,00 грн до загальновиробничих витрат, виробничої собівартості та повної собівартості Послуг.
Крім того, відповідно до пунктів 22 та 24 Порядку, рентабельність обчислюється як відношення планованого прибутку до повної планованої собівартості послуг. Рівень рентабельності не повинен перевищувати 12 відсотків, крім випадків, коли до планового прибутку включена інвестиційна складова.
Згідно з пунктом 23 Порядку, планований прибуток визначається як вартість послуг за вирахуванням повної планованої собівартості послуг, податків та зборів (обов'язкових платежів). До планового прибутку може включатися інвестиційна складова за вирахуванням амортизаційних відрахувань, коштів державного та/або місцевого бюджету.
Разом із тим до розробленої Підприємством планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", включено статтю витрат (грн із ПДВ за одне місце за одну годину) "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" - 7.808 (І зона - 22,31 %), 4.834 (ІІ зона - 19,34 %), 0.000 (ІІІ зона - 0,0 %).
Відповідно до пункту 17.2 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 (далі - Правила благоустрою міста Києва), плата за послуги паркування включає в себе ставку збору за паркування, відшкодування витрат на утримання та обслуговування місць для платного паркування, забезпечення планового прибутку уповноваженої особи (оператора) та може включати інвестиційну складову, у разі затвердження Київською міською радою інвестиційної програми, якою передбачена зазначена складова.
Згідно з підпунктом 17.4.4 пункту 17.4 Правил благоустрою міста Києва, оператор здійснює за власний рахунок (за рахунок інвестиційної складової) або за рахунок коштів інвесторів (за умови провадження інвестиційного конкурсу) оснащення (встановлення паркувального обладнання, проведення ремонту, облаштування майданчиків для паркування транспортних засобів, монтаж дорожніх знаків тощо).
Як встановлено абзацом другим підпункту 17.6.1 пункту 17.6 Правил благоустрою міста Києва, тарифи на послуги з паркування включають в себе ставку збору за паркування, плату за послуги з паркування та, у разі затвердження Київською міською радою інвестиційної програми, можуть включати інвестиційну складову.
Листом від 25.01.2022 № 053/05-311 позивач повідомив Комітет, що інвестиційні програми затверджені органом місцевого самоврядування за період 2019 - 2022 років у КП "Київтранспарксервіс" відсутні.
У розділі 4.8. "Обладнання (облаштування) майданчиків для паркування" Програми розвитку КП "Київтранспарксервіс" на період 2021 - 2026, затвердженої в. о. директора Підприємства 30.12.2020 та яку не затверджувала Київська міська рада, такий напрям видатків, як облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями, не зазначений.
Отже, враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що включення планових витрат КП "Київтранспарксервіс" за статтею "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" на загальну суму 57 148 124,00 грн до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", не відповідає вимогам пункту 17.2, підпункту 17.4.4 пункту 17.4, абзацу другому підпункту 17.6.1 пункту 17.6 Правил благоустрою міста Києва та призводить до необґрунтованого збільшення вартості Послуг позивача, що є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем.
Щодо включення КП "Київтранспарксервіс" до планової калькуляції статті витрат "обов'язкові платежі 60 %" суд вказує на таке.
Згідно з плановою калькуляцією вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", позивачем до витрат, пов'язаних із наданням Послуг, включено видатки за статтею "обов'язкові платежі 60 %" на загальну суму 178 706 764,06 грн.
Також судом встановлено, що Рішенням № 24/24 передбачено платіж до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва, що становить 60 % надходжень від плати за паркування транспортних засобів.
В свою чергу, відповідно до пункту 8.1. статті 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Згідно з пунктом 8.3. статті 8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
За змістом пункту 4.2. статті 4 Податкового кодексу України, загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.
Як встановлено підпунктом 10.2.1 пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належить збір за місця для паркування транспортних засобів.
Відповідно до підпункту 2681.3.1 пункту 2681.3 статті 2681 Податкового кодексу України, ставки збору за місця для паркування транспортних засобів встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі до 0,075 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Однак пунктом 3 Положення про збір за місця для паркування транспортних засобів у м. Києві, наведеного в додатку 5 до Рішення № 242/5629, ставка такого збору встановлюється за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі 0,0 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Отже, планові видатки, зазначені у плановій калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", за статтею "обов'язкові платежі 60 %", не є збором за місця для паркування транспортних засобів у м. Києві, право на справляння якого, за рішенням міської ради, передбачено підпунктом 10.2.1 пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.
Згідно із частиною 1 статті 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Частиною 3 статті 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та Законом України "Про Державний бюджет України".
Як встановлено пунктом 8 частини 1 статті 691 Бюджетного кодексу України, до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, надходження до цільових фондів, утворених місцевими радам.
Відповідно до пункту 2.5 Положення, одним із джерел формування коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва є 60 відсотків плати за паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс".
Тобто, саме на КП "Київтранспарксервіс" покладено обов'язок зі сплати 60 відсотків, отриманих за паркування транспортних засобів коштів до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва (тобто вже сплачених споживачами), а не безпосередньо перекладання на кінцевого споживача послуг.
Суд зазначає, що перекладання суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку, на споживачів власних зобов'язань є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку. (постанова Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 915/1899/18).
Згідно з пунктом 3.5 Положення, цільове призначення 60 відсотків плати за паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс", є джерелом фінансування заходів Департаменту із забезпечення безпеки дорожнього руху та розвитку паркувального простору.
При цьому, як зазначалося судом вище, згідно з пунктом 4.2 статті 4 Податкового кодексу України, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим кодексом, сплаті не підлягають.
Суд зазначає, що у Положенні не міститься норм, що відносили б до обов'язкових платежів відрахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва плати за паркування в розмірі 60 %.
Водночас у плановій калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", відрахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва у розмірі 60 % плати за паркування позначені як "Обов'язкові платежі".
Відповідно до пункту 17.2 Правил благоустрою міста Києва, плата за послуги паркування включає в себе ставку збору за паркування, відшкодування витрат на утримання та обслуговування місць для платного паркування, забезпечення планового прибутку уповноваженої особи (оператора) та може включати інвестиційну складову у разі затвердження Київською міською радою інвестиційної програми, якою передбачена зазначена складова; збір за паркування транспортних засобів - місцевий податок, який згідно із законом запроваджується і зупиняється Київською міською радою на території міста Києва та зараховується до бюджету міста Києва; платники збору за паркування автотранспортних засобів - водії чи відповідні юридичні особи, що паркують транспортні засоби у відведених або спеціально обладнаних для цього місцях
Абзацом другим підпункту 17.6.1 пункту 17.6 Правил благоустрою міста Києва встановлено, що тарифи на послуги з паркування включають в себе ставку збору за паркування, плату за послуги паркування та, у разі затвердження Київською міською радою інвестиційної програми, можуть включати інвестиційну складову.
Тобто плата, яка покладається на водіїв чи відповідних юридичних осіб, що паркують транспортні засоби у відведених або спеціально обладнаних для цього місцях, є збором за паркування транспортних засобів (місцевий податок).
Однак пунктом 27 Порядку та абзацом другим підпункту 17.6.1 пункту 17.6 Правил благоустрою міста Києва не передбачено включення до тарифу на Послуги будь-яких інших обов'язкових платежів за паркування, ніж збір за місця для паркування транспортних засобів у м. Києві, право на справляння якого, за рішенням міської ради, передбачено підпунктом 10.2.1 пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.
Отже, враховуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що включення планових витрат КП "Київтранспарксервіс" за статтею "обов'язкові платежі 60 %" на загальну суму 178 706 764,06 грн до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", не відповідає вимогам пункту 27 Порядку, абзацу другому підпункту 17.6.1 пункту 17.6 Правил благоустрою міста Києва та призводить до необґрунтованого збільшення вартості Послуг позивача, що є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем.
Щодо визнання КП "Київтранспарксервіс" відповідачем у справі Антимонопольного комітету України № 137/60/145-рп/к.21 суд вказує на таке.
Як уже було вказано судом, відповідно до пункту 2 Порядку:
- повна планована собівартість послуг визначається як економічно обґрунтовані плановані витрати, які включають плановані витрати з операційної діяльності та фінансові витрати, пов'язані з основною діяльністю;
- оператором є юридична особа або фізична особа-підприємець, яка відповідно до рішення сільської, селищної, міської ради організовує та провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках, здійснює їх утримання, облаштування та обладнання, надає послуги з користування майданчиками та забезпечує відповідно до Податкового кодексу України сплату збору за місця для паркування транспортних засобів.
Згідно з пунктом 6 Порядку, вартість послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів визначається відповідно до тарифу на ці послуги, встановленого органом місцевого самоврядування. Тариф на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів розраховується виходячи з розміру повної планованої собівартості послуг, планованого прибутку, розміру податків та зборів (обов'язкових платежів).
Пунктом 5 Правил паркування транспортних засобів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 (далі - Правила № 1342) передбачено, що паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора.
Як встановлено пунктом 4 Правил № 1342, вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування визначається як економічно обґрунтовані витрати оператора, пов'язані з утриманням, облаштуванням та обладнанням таких майданчиків згідно з тарифом, установленим органом місцевого самоврядування відповідно до Порядку.
Тобто, положеннями Порядку та Правил № 1342 визначено, що розрахунок тарифу на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів здійснюється безпосередньо на підставі економічно обґрунтованих планових витрат оператора, який організовує та провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках, здійснює їх утримання, облаштування та обладнання, надає послуги з користування майданчиками та забезпечує відповідно до Податкового кодексу України сплату збору за місця для паркування транспортних засобів.
Як уже було встановлено судом, рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в місті Києві", КП "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту у м. Києві.
В свою чергу, Розпорядженням № 1459 встановлено тарифи КП "Київтранспарксервіс" на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.
КП "Київтранспарксервіс" всупереч вищезазначеним нормативним актам розрахувало і подало до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації економічно необґрунтовану планову калькуляцію для встановлення тарифу на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються КП "Київтранспарксервіс".
Отже, включення Підприємством без належного економічного обґрунтування до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", статей витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" та "обов'язкові платежі 60 %", призвело до необґрунтованого завищення тарифів на Послуги, затверджених Розпорядженням № 1459.
Суд також зазначає, що Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі № 920/636/17 прийшов до висновку, що затвердження органом місцевого самоврядування тарифу на послуги, розрахованого з порушенням встановленого порядку формування тарифів, не звільняє суб'єкта господарювання, який здійснив розрахунок такого тарифу, від відповідальності за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.
А відтак суд приходить до висновку, що КП "Київтранспарксервіс" є належним відповідачем у справі Антимонопольного комітету України № 137/60/145-рп/к.21.
Щодо кваліфікації Комітетом дій КП "Київтранспарксервіс" суд вважає за необхідне зазначати наступне.
Включення КП "Київтранспарксервіс" до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме Підприємство, статей витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" та "обов'язкові платежі 60 %" призводить до додаткових витрат цих споживачів та, як наслідок, до ущемлення їх інтересів під час отримання вказаних послуг.
Так Комітетом встановлено, що тариф на Послуги для І зони, відповідно до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів, за одну годину надання послуг, які надаватиме Підприємство, становить 35,13 (грн із ПДВ за одне місце за одну годину), з яких 25,31 грн становлять статті витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" та "обов'язкові платежі 60 %"
Тариф на Послуги для ІІ зони, відповідно до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів, за одну годину надання послуг, які надаватиме КП "Київтранспарксервіс", становить 25,02 (грн із ПДВ за одне місце за одну годину), з яких 17,33 грн становлять статті витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" та "обов'язкові платежі 60 %".
Тариф на Послуги для ІІІ зони, відповідно до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів, за одну годину надання послуг, які надаватиме позивач, становить 5,61 (грн із ПДВ за одне місце за одну годину), з яких 2,50 грн становить стаття витрат "обов'язкові платежі 60 %".
Суд зазначає, що вказані дії Підприємства були б неможливими за умови наявності значної конкуренції на ринку надання послуг із користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах м. Києва, які використовує (експлуатує) позивач для надання таких послуг, адже в такому випадку споживачі Послуг мали б можливість обирати між кількома надавачами таких послуг, та в разі ущемлення їх інтересів обрали б іншого надавача. У випадку ж відсутності конкуренції на відповідному ринку і, як наслідок, відсутності у споживачів КП "Київтранспарксервіс" альтернативи щодо придбання послуг із користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надає позивач, інакше ніж у Підприємства, вищезазначені дії призводять до настання негативних наслідків для споживачів (сплати завищеної вартості послуг).
Так суд вказує, що частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Як вбачається з пункту 1 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається, зокрема, встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
А відтак, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що Комітетом вірно кваліфіковано дії позивача, які полягали у включенні до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надавало КП "Київтранспарксервіс", статей витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" та "обов'язкові платежі 60 %", як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 частини 1 статті 50 та пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах м. Києва, які використовує (експлуатує) Підприємство для надання послуг, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які б були неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Стаття 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб'єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.
Відповідно до частини 3 статті 13 вказаного Закону зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
У розгляді справ зі спорів, пов'язаних із зловживанням монопольним становищем на ринку, господарським судам необхідно мати на увазі, що наведений у статті 29 Господарського кодексу України перелік дій, що визнаються таким зловживанням, не можна вважати вичерпним.
Згідно з приписом частини 1 статті 41 Господарського кодексу України законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з Господарського кодексу України, Закону України "Про Антимонопольний комітет України", інших законодавчих актів.
До таких законодавчих актів належить і Закон України "Про захист економічної конкуренції", який передбачає як кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку (частина 1 статті 13), так і перелік відповідних дій чи бездіяльності (частина 2 статті 13).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до частини першої статті 48 наведеного Закону, за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу.
За порушення, передбачені, зокрема пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладаються штрафи в розмірі, передбаченому абзацом другим частини другої статті 52 названого Закону.
Підставами для скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина 1 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Отже суд приходить до висновку, що, Комітетом доведено, а позивачем не спростовано, що дії КП "Київтранспарксервіс", які полягають у включенні до планової калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, які надаватиме Підприємство, статей витрат "облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями" та "обов'язкові платежі 60 %", порушенням, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг із користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах м. Києва, які використовує (експлуатує) Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" для надання таких послуг, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.
Щодо накладеного на КП "Київтранспарксервіс" штрафу, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за порушення законодавства про захист економічної конкуренції передбачене пунктом 2 частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладається штраф у розмірі до 10 % доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Згідно інформації, що наявна в матеріалах справи, яку надало Головне управління ДПС у м. Києві листом від 02.05.2022 № 8045/5/26-15-12-07-05, дохід (виручка) позивача від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2021 рік становить 29 695 000 грн.
Рішенням відповідача № 14-р/тк на КП "Київтранспарксервіс" було накладено штраф у розмірі 1 484 750 грн, що в свою чергу становить 5 % від доходу позивача за 2021 рік.
При розрахунку штрафної санкції органи Комітету керуються нормами ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та Рекомендаційними роз'ясненнями.
Враховуючи вищезазначене, під час визначення розміру штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не передбачається врахування такої обставини, як відсутність дійсної прямої майнової шкоди правам та інтересам як заявників по справі, так і іншим споживачам.
Чинним законодавством України Комітет наділений дискреційними повноваженнями та має право накладати штрафи за порушення, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції, у розмірах, визначених статтею 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Встановлення органами Комітету у діях суб'єктів господарювання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу здійснюються на основі аналізу та оцінки доказів, зібраних під час розгляду кожної конкретної справи та виходячи з її фактичних обставин.
Застосований до позивача штраф, відповідає вимогам Закону та становить до 10 % доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивача за 2021 рік, а саме складає - 5 % від доходу (виручки) позивача.
Суд звертає увагу позивача на те, що в п. 60 позовної заяви він наводить абзац 3 частини 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки як вбачається з Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету" № 1539-IX від 15.06.2021, абзац третій частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 12, ст. 64) замінено чотирма новими абзацами такого змісту, зокрема, "пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону накладаються штрафи у розмірі до 5 відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі якщо суб'єкт господарювання вчинив порушення, передбачене пунктом 12 статті 50 цього Закону, до 31 грудня 2020 року і таке порушення було пов'язане з діями, що визнаються концентрацією згідно з частиною другою статті 22 цього Закону, щодо яких таким суб'єктом господарювання (якщо він є фізичною особою) або фізичною особою, яка здійснює контроль над таким суб'єктом господарювання, подано одноразову (спеціальну) добровільну декларацію та сплачено узгоджену суму збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування відповідно до підрозділу 9-4 "Особливості застосування одноразового (спеціального) добровільного декларування активів фізичних осіб" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України…".
Також під вказаним абзацом наявне посилання: "{Абзац третій частини другої статті 52 в редакції Закону № 1539-IX від 15.06.2021".
А тому суд зазначає, що Комітетом вірно здійснено посилання саме на абзац другий частини 2 статті 52 "Про захист економічної конкуренції" при визначенні суми штрафу.
При визначенні розміру штрафу Комітетом враховано зокрема розмір доходу, пов'язаний з порушенням, передбаченим пунктом 2 частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", те, що порушення Підприємством законодавства про захист економічної конкуренції виявлено не вперше та те, що порушення не припинено.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та під час розгляду відповідачем справи було всебічно, повно і об'єктивно розглянуто її обставини, а відтак - в суду відсутні передбачені ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстави для визнання оспорюваного рішення недійсним.
За таких обставин, оскільки оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", суд приходить до висновку, що позивачем не доведено того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду - порушені відповідачем, а відтак - вимоги позивача про визнання частково недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 14-р/тк від 17.08.2022 є необґрунтованими, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (№ 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.05.2023.
Суддя О.В. Мандриченко