18 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/4234/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023
у справі №910/4234/22
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті трейд»
про стягнення 1 323 373, 80 грн,
АТ «Українська залізниця» 26.04.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/4234/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Крім того скаржник у клопотанні, поданим зі скаргою, просить поновити строк на її подання.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/4234/22 визначено склад суду: Малашенкова Т. М. - головуючий, Бенедисюк І. М., Колос І. Б.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
У поданій касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» вказує, що попередні судові інстанції у оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.08.2022 у справі №908/228/17, від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 24.07.2018 у справі №905/1722/17 та у справах №904/3886/21, №910/9258/20 щодо настання форс-мажорних обставин та причинно-наслідкового зв'язку настання форс-мажорних обставин та невиконання зобов'язання.
При цьому, скаржник не зазначив підставу оскарження рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду зі справи з посиланням на конкретний пункт частини другої статті 287 ГПК України, не вказав, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Отже, скаржник не зазначив підставу оскарження рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду зі справи з посиланням на конкретний пункт частини другої статті 287 ГПК України та не вказав, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати підставу оскарження рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду зі справи з посиланням на конкретний пункт частини другої статті 287 ГПК України, а також вказати яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 290 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.
Касаційна скарга підписана заступником начальника підрозділу «Юридичної служби» регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Галасом Володимиром Ярославовичем та адвокатом Чорною Тетяною Олексіївною за довіреністю в порядку передоручення від 28.12.2022, виданою Акціонерним товариством «Українська залізниця» від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 26.12.2022 Ісаєнко О. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №5276, діють перший заступник директора виконавчого регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Федак Ярослав Андрійович та заступник директора виконавчого регіональної філії з рухомого складу регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Миклащук Олександр Васильович.
Підписання та/або подання заяв, клопотань, скарг є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.
Як свідчить вказана довіреність в порядку передоручення, Федак Я. А. та Миклащук О. В. діють, на підставі довіреності, посвідченої 26.12.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О. В. за реєстровим №5276.
Тобто, обсяг повноважень, якими наділені Федак Я. А. та Миклащук О. В. та їх права визначені саме довіреністю від 26.12.2022 №5276.
З метою підтвердження повноважень скаржнику необхідно надати належним чином засвідчену копію довіреності від 26.12.2022 №5276 якою визначені повноваження Федака Я. А. та Миклащука О. В. щодо їх права видавати довіреності / довіреності у порядку передоручення від імені Акціонерного товариства «Українська залізниця» та обсяг прав який вони можуть передавати за вказаною довіреністю або інші належні документи .
Щодо повноважень Галаса В. Я., то Верховний Суд, вважає зазначити таке.
Згідно з частиною п'ятою статті 44 ГПК України юридична особа набуває процесуальних прав та обов'язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника.
За змістом частини першої статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Приписами частини третьої статті 56 ГПК України встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно до частини першої статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи, в порядку представництва.
У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України.
Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 908/592/19.
Отже, довіреність не є належним доказом повноважень в порядку самопредставництва, зокрема, щодо іншої особи уповноваженої діяти від імені юридичної особи.
Верховний Суд виходить також з того, що частиною другою статті 60 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що, особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, вправі без довіреності діяти від імені акціонерного товариства, в тому числі представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.
Надана довіреність в порядку передоручення сама по собі не є належним доказом повноважень в порядку самопредставництва, зокрема, щодо іншої особи уповноваженої діяти від імені юридичної особи - Галаса В. Я. ( як самопредставника юридичної особи) відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України, а доказів наявності статусу адвоката у Галаса В. Я. не надано.
Щодо адвоката Чорної Т. О., оскільки її уповноважили діяти як адвоката саме у порядку передоручення, то для підтвердження її повноважень необхідно надати довіреність від 26.12.2022 №5276, якою визначені повноваження Федака Я. А. та Миклащука О. В., ураховуючи вищевказане у цій ухвалі в контексті перевірки прав та обсягу повновжень.
Отже, не підтверджені повноваження першого заступника директора виконавчого регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Федака Я. А. та заступника директора виконавчого регіональної філії з рухомого складу регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Миклащука О. В. які можуть діяти в порядку самопредставництва Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та видавати від імені Акціонерного товариства «Українська залізниця» довіреності / довіреності в порядку передоручення, а також не підтверджені повноваження заступника начальника підрозділу «Юридичної служби» регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Галаса В. Я. який може діяти в порядку самопредставництва на підписання даної касаційної скарги та адвоката Чорної Т.О., як представника на підписання даної касаційної скарги.
За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги та надати суду документ на підтвердження наявності у Федака Я. А., Миклащука О. В. повноважень щодо передоручення (яке підверджується довіреністю від 26.12.2022 №5276) щодо адвоката Чорної Т.О., а щодо Галаса В.Я. документи у порядку самопредставництва або статусу адвоката ( у разі якщо він діє як адвокат).
Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно з частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На час подання позову статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2 481, 00 грн.
В прохальній частині касаційної скарги скаржник виклав свої вимоги до Суду в такій редакції: « 3. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/4234/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» у повному обсязі».
Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 1 323 373, 80 грн штрафних санкцій у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару за договором поставки №Л/НХ-21681/НЮ від 13.10.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023, у справі №910/4234/22 у задоволенні позову відмовити повністю.
Отже, з урахуванням викладеного та беручи до уваги наявність позову, який має майновий характер, оскаржувані судові рішення та вимоги касаційної скарги про повне скасування оскаржуваних судових рішень, скаржник при поданні касаційної скарги у даному випадку мав сплати судовий збір у сумі 39 701, 22 грн за вимоги майнового характеру щодо оскарження стягнення 1 323 373, 80 грн [1 323 373, 80 грн х 1,5% вимога майнового характеру - 19 850, 61 грн х 200%].
Проте скаржником до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Не зазначено про наявність такого доказу і в переліку додатків до касаційної скарги.
Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 39 701, 22 грн, який має бути перерахований за актуальними реквізитами щодо сплати судового збору за подачу касаційної скарги до Верховного Суду на час вчинення такої дії.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене, касаційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом:
- надання касаційної скарги в новій редакції та вказати підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України, а також вказати яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду;
- надання довіреності від 26.12.2022 №5276 у Федака Я. А., Миклащука О. В. та надання документа наявності у Галаса В. Я. повноважень щодо самопредставництва та/або наявності у Федака Я. А., Миклащука О. В. прав уповноважувати Галаса В. Я. на підписання касаційної скарги як адвокатом (у разі, якщо він бере участь у справі як представник) та Чорну Т. О. на підписання касаційної скарги як адвоката;
- надання документа на підтвердження оплати судового збору в розмірі 39 701, 22 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом за актуальними реквізитами щодо сплати судового збору до Верховного Суду.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі усунення недоліку протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.
Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а відтак, заявлене клопотання щодо поновлення строку для подання касаційної скарги у цій справі розглядатиметься після усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 290, 292 ГПК України, статтею 4 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі №910/4234/22 - залишити без руху.
2. Надати Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя: Т. Малашенкова