17 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/18400/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Андреїшина І.О.)
від 23.06.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.)
від 28.02.2023
у справі №910/18400/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нексттрейд"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про зобов'язання припинити дії та стягнення коштів у розмірі 715 578,54 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Кривошей Ю.І.
відповідача - Пучка В.А.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нексттрейд" (далі - ТОВ "Нексттрейд") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго") про зобов'язання останнього припинити дії спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 30.05.2019 №0617-02024 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії та стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 715 578,54 грн.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на безпідставне нарахування йому відповідачем плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту, оскільки ані договором, ані Кодексом системи передачі, який затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі- НКРЕКП) від 14.03.2018 №309 (далі - Кодекс системи передачі), ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом таке право відповідача не передбачено. Крім того, постанову НКРЕКП від 07.02.2020 №360, якою було внесено зміни до Кодексу системи передачі та запроваджено оплату послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експортних операцій, зупинено ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2020 у справі №640/3041/20 та від 03.08.2020 у справі №640/17640/20. В подальшому постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №640/3041/20, яка залишена в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, постанову НКРЕКП від 07.02.2020 №360 в частині запровадження оплати послуг на передачу при здійсненні експорту електричної енергії визнано протиправною та скасовано з моменту її прийняття.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 позов задоволено повністю. Зобов'язано Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0617-02024 від 30.05.2019 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нексттрейд" безпідставно отримані кошти у розмірі 715 578,54 грн.
2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту, оскільки таке нарахування не відповідає умовам договору, укладеного між сторонами, та не передбачено чинним законодавством України, та порушує міжнародні зобов'язання України. При цьому суд першої інстанції взяв до уваги правозастосовну практику Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Співтовариства з енергетики. Також місцевий господарський суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та спрямований на реальне відновлення порушених прав та інтересів позивача.
Крім того, враховуючи, що у позивача був відсутній обов'язок щодо оплати відповідачу коштів за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту за договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплачені позивачем кошти у розмірі 715 578,54 грн є безпідставно набутими відповідачем, а тому наявні підстави для задоволення позову на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 залишено без змін.
2.4. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що рішення місцевого суду є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/18400/20, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3.2. Підставою касаційного оскарження ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" визначило пункти 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.4. ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 5.1, 5.3, 5.6 Кодексу системи передачі в редакції постанови НКРЕКП №360 у подібних правовідносинах.
3.5. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1 та 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, та вважає, що суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №640/27130/21.
3.7. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Нексттрейд" проти вимог касаційної скарги заперечує з підстав, викладених у ньому, та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство".
НЕК "Укренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, пункту 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, пункту 3.2 Статуту НЕК "Укренерго".
НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Приватне підприємство "Некст Ойл Трейд", яке у подальшому було реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальність "Нексттрейд", є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності), виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.11.2019 № 2356.
Між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (оператор системи передачі, далі - ОСП) та Приватним підприємством "Некст Ойл Трейд", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Нексттрейд" (користувач) 30.05.2019 укладено договір, за умовами якого ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору (пункт 1.1 договору).
Умови зазначеного договору є типовими та затверджені постановою НКРЕКП №309 від 14.03.2018 "Про затвердження Кодексу системи передачі".
Відповідно до пункту 3.1 договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим Регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет.
За умовами пункту 4.1 договору для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ООСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;
2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється:
для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;
для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника;
для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.
Згідно з пунктом 6.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідачем виставлено позивачу рахунки-фактури та акти приймання-передачі послуг:
- №0617-02024/04/02/2020 від 04.02.2020 за послугу з передачі електричної енергії за січень 2020 року на суму 506 666,16 грн, акт за січень 2020 року;
- №0617-02024/04/03/2020 від 04.03.2020 за послугу з передачі електричної енергії за лютий 2020 року на суму 71 981,28 грн (із зазначенням боргу станом на 29.02.2020), акт за лютий 2020 року;
- №0617-02024/04/09/2020 від 04.09.2020 за послугу з передачі електричної енергії за серпень 2020 року на суму 49 006,92 грн, акт за серпень 2020 року;
- №0617-02024/05/10/2020 від 05.10.2020 за послугу з передачі електричної енергії за вересень 2020 року на суму 87924,18 грн, акт за вересень 2020 року.
Платіжними дорученнями №2038 від 25.05.2020 на суму 578 647,44 грн, №2396 від 11.09.2020 на суму 49 006,92 грн та №2538 від 22.10.2020 на суму 87 924,18 грн. Кошти на загальну суму 715 578,54 грн були сплачені позивачем у повному обсязі.
Позивачем на адресу відповідача 12.10.2020 надіслано повідомлення №1020/32 про оскарження вартості послуги з передачі електричної енергії, відповідно до пункту 6.6 договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0617-02024, в якому позивач заначив, що рахунок-фактура від 05.10.2020 №0617-02024/05/10/2020 та акт приймання-передачі послуги за вересень 2020 року є неправомірними та суперечать умовам договору та положенням Кодексу системи передачі та просило здійснити перерахунок і повернути безпідставно сплачені кошти за передачу електричної енергії за попередні періоди, а саме: за січень 2020 року - 506 666,16 грн; за лютий 2020 року - 71 981,28 грн; за серпень 2020 року - 49 006,92 грн.
Листом № 01/37844 від 20.10.2020 НЕК "Укренерго" повідомив позивача, що у нього відсутні підстави для проведення перерахунку наданих у січні, лютому та серпні 2020 послуг з передачі електричної енергії та задоволення вимог щодо повернення коштів.
Спір виник через те, що позивач не погоджується із діями відповідача щодо включення до рахунків на оплату послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії, оскільки такі послуги відповідачем не надаються, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору та приписам чинного законодавства.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Відповідно до статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі.
Передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (пункт 60 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Постачання електричної енергії - це продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії (пункт 68 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Міждержавна лінія електропередачі - це лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з'єднує об'єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (пункт 43 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (стаття 1 Закону України "Про державний кордон України").
Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (пункт 26 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Отже, в розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
Відповідно до частин першої - третьої статті 31 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператором системи передачі є суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії.
Ліцензія на провадження діяльності з передачі електричної енергії видається після прийняття остаточного рішення про сертифікацію оператора системи передачі відповідно до цього Закону.
Організаційно-правовою формою оператора системи передачі є акціонерне товариство.
Державі належать 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі оператора системи передачі, які не підлягають приватизації або відчуженню в інший спосіб.
Згідно із статтею 54 Закону України "Про ринок електричної енергії" господарська діяльність з перепродажу електричної енергії (трейдерська діяльність) на ринку електричної енергії підлягає ліцензуванню у разі відсутності у суб'єкта господарювання інших ліцензій, обов'язкових для провадження діяльності на ринку електричної енергії.
Трейдери здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку електричної енергії, крім її продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Статтею 55 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, зокрема, трейдери мають право купувати та продавати електричну енергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Частиною другою статті 55 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що трейдери зобов'язані:
1) дотримуватися ліцензійних умов провадження господарської діяльності з трейдерської діяльності та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії;
2) укладати договори, обов'язкові для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови таких договорів;
3) надавати повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, зокрема імпортованої та експортованої електричної енергії, у порядку, визначеному правилами ринку;
4) нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії відповідно до правил ринку;
5) сплачувати своєчасно та в повному обсязі за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та послуги, що надаються на ринку електричної енергії;
6) надавати Регулятору інформацію, необхідну для здійснення ним функцій і повноважень, встановлених законодавством.
5.3. Згідно з абз. 2 пункту 1.3.5 Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори про надання послуг з передачі електричної енергії, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом систем передачі, та діючий договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії (для споживачів, приєднаних до мереж ОСП), що укладається в порядку, встановленому Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312.
5.4. Відповідно до пункту 5.1 глави 5 Розділу XI Кодексу системи передачі (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов'язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами Оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні експорту електричної енергії.
Згідно з пунктом 5.2 глави 5 Розділу XI Кодексу системи передачі укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі.
Пунктом 5.3 глави 5 Розділу XI Кодексу системи передачі передбачено, що послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та, зокрема, трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює експорт електричної енергії в обсягах експорту електричної енергії.
Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором (пункт 5.5 глави 5 Розділу XI Кодексу системи передачі).
Відповідно до пункту 5.6 глави 5 Розділу XI Кодексу системи передачі плата послуг з передачі електричної енергії здійснюється за тарифом, який встановлюється Регулятором відповідно до затвердженої ним методики. Тариф на послуги з передачі електричної енергії оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет у триденний термін після затвердження його Регулятором.
5.5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Приватне підприємство "Некст Ойл Трейд", яке у подальшому було реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальність "Нексттрейд", є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності), виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.11.2019 № 2356.
Між позивачем та відповідачем укладено договір № 0617-02024 (договір про надання послуг з передачі електричної енергії), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надавати послугу з передачі електричної енергії, а позивач зобов'язався здійснювати її оплату в порядку визначеному договором.
Пунктом 4.1 договору № 0617-02024 встановлено перелік підстав для визначення планового та фактичного обсягів послуги з передачі електричної енергії.
При цьому у зазначеному пункті 4.1 договору № 0617-02024 сторони погодили, що визначення фактичного обсягу послуги з передачі у розрахунковому місяці здійснюється:
- для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;
- для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника;
- для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
- для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
- для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.
Тобто, як обґрунтовано встановлено судами попередніх інстанцій, з умов укладеного договору № 0617-02024 не вбачається надання послуг з передачі електричної енергії у обсягах експортованої електричної енергії.
Крім того, судами встановлено, що станом на час укладення договору № 0617-02024 типова форма такого договору містилася у додатку 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії.
5.6. Відповідно до частин другої, сьомої, восьмої статті 11 Господарського процесуального Кодексу України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Відповідно до частини одинадцятої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.
Пункт 2 частини шостої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.
Відповідно до статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховної Радою України 15.12.2010, встановлені обмеження щодо додаткового ввізного або вивізного мита.
При цьому відповідно до статті 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства: нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики для цілей цього договору означають: 1) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/ЕС, від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії; 2) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу; 3) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
Згідно із статтею 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.
Верховний Суд у постановах від 08.06.2021 у справі №910/8044/20 та від 04.02.2021 у справі №914/935/20 зробив висновок, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов'язання України. У цих справах Верховний Суд брав до уваги Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, в якій суд зробив висновок, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була, та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Крім того, щодо повноважень Секретаріату Енергетичного Співтовариства слід зазначити, що відповідно до статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов'язань Раді Міністрів.
Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на відповідність його умовам.
У межах реалізації зазначених вище повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
Також стаття 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв'язку з вивезенням товарів на іншу територію.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов'язання України.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі повністю узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.
Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. Наведена норма є обов'язковою для України як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України". Встановлена зазначеним положенням заборона стосується в рівній мірі застосування до операцій з експорту та імпорту енергопродуктів як мита, так і заходів щодо встановлення плати, яка за своєю природою є подібною до мита. Наведений в листах Секретаріату Енергетичного Співтовариства, зокрема, у повідомленні Секретаріату Енергетичного Співтовариства від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import), аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.
З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій у справі №910/18400/20 обґрунтовано зазначено те, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов'язання України, в тому числі, статтю 31 Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, статтю 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. З огляду на що, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено умовами договору № 0617-02024 та чинним законодавством та, відповідно, про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії.
Враховуючи наявність висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, зокрема, про те, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено чинним законодавством, та встановлені судами попередніх інстанцій у цій справі № 910/18400/20 обставин щодо того, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено договором № 0617-02024, колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування норм права - пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 в редакції постанови НКРЕКП №360 у подібних правовідносинах.
5.7. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1 та 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, та вважає, що суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо аргументу скаржника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Шостим апеляційним адміністративним судом справи №640/27130/21, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках:
1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;
2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи;
3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;
4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;
5) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення, виходив з того, що відповідач на навів та не довів суду об'єктивної неможливості розгляду даної справи до розгляду справи №640/27130/21, враховуючи предмет позову, предмет доказування та обставини даної справи. Виходячи з положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, обов'язком суду апеляційної інстанції є перевірка законності та обґрунтованості прийнятого місцевим судом рішення у справі, тоді як подальше визнання протиправною та нечинною постанови НКРЕКП від 07.02.2020 №360 "Про затвердження змін до Кодексу системи передачі" в частині зміни пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 може бути підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
Оскільки при розгляді справи суд апеляційної інстанції не встановив наявності обставин, з якими пов'язується обов'язковість зупинення провадження у справі, та визнав, що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, колегія суддів відхиляє аргумент скаржника про необґрунтованість відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/18400/20 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Баранець