65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"18" травня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1308/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1308/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Формоза Компаунд Україна» (вул. 2-а Пересипська, № 21, оф. 2, м. Одеса, 65042, код ЄДРПОУ 38948464)
до відповідача: Evaline Sp. z o.o. (ul. Zamknieta, 10/1.6, Krakow, Poland, 30-554, реєстраційний номер: 0000925734)
про стягнення 13 682,50 євро,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
29.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Формоза Компаунд Україна» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Evaline Sp. z o.o., в якій просить суд стягнути з відповідача 13682,50 євро заборгованості за договором № SS-09/02/2022 від 09.02.2022, а також суму судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором № SS-09/02/2022 від 09.02.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 13682,50 євро.
За ствердженням позивача, відповідно до договору він зобов'язувався поставити і передати відповідачу килимки з етиленвінілацетату для автомобілів в асортименті, країна походження товару - Україна, відповідність стандартам ТУ У 22.2-38948464-003:2021 на умовах ІНКОТЕРМС 2020, DAP Мщонув, Польща.
Як вказує позивач, відповідачу направлялися відповідні інвойси: № INV-10/22 від 19.10.2022 відповідно до умов поставки визначених в договорі та на підставі замовлення на відвантаження №5 від 19.10.2022, сума якого складає 5635,00 євро, кількість товару - 144 шт.; № INV-11/22 від 08.11.2022 відповідно до умов поставки визначених в договорі та на підставі замовлення на відвантаження №4 від 08.11.2022, сума якого складає 8047,50 євро, кількість товару - 337 шт.
Позивач зазначає, що здійснив постачання товару відповідно до умов договору, що підтверджується митною декларацією № UA500020/2022/018341 від 19.10.2022 та № 22UА500020019410U3 від 09.11.2022, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за договором складає 13682,50 євро.
Як стверджує позивач, відповідач не здійснював оплату за договором, при цьому товар повернутий не був, тобто відповідач його прийняв і претензій щодо якості товару не було, а відтак строк оплати настав відповідно до пункту 7 договору.
За висновком позивача, беручи до уваги той факт, що заборгованість відповідача за договором складає 13682,50 євро та з урахуванням того, що станом на день подання позовної заяви відповідач не виконав свої зобов'язання, то позивач вважає обґрунтованим вимагати від відповідача сплату вартості товару поставленого за договором у розмірі 13682,50 євро.
21.04.2023 компанією Evaline Sp. z o.o. надано до суду заяву про визнання позову (вх. № 13111/23), де останній зазначив, що фактичний матеріал в позові викладено правильно та підкріплено відповідними документами, оскільки позивач дійсно здійснив поставку товару відповідно до умов, визначених в документах.
Водночас, відповідач зауважує, що компанія стикнулась з труднощами, оскільки наслідки збройної агресії Російської Федерації відчуваються навіть в бізнесі Польщі і саме тому відповідач не зміг вчасно оплатити поставку товару.
Отже, усвідомлюючи правові наслідки визнання позову, відповідач вказав, що визнає позовні вимоги позивача про стягнення загальної суми заборгованості за договором № SS-09/02/2022 від 09.02.2022, а саме за митною декларацією № UA500020/2022/018341 від 19.10.2022 та митною декларацією № 22UА500020019410U3 від 09.11.2022 у розмірі 13682,50 євро.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2023 позовна заява вх.№ 1356/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.04.2023 прийнято позовну заяву (вх.№ 1356/23 від 29.03.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розглядати справу № 916/1308/23 постановлено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "25" квітня 2023 року об 11:20 год.
Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.
21.04.2023 до суду надійшла поштою заява ТОВ «Формоза Компаунд Україна» (вх. ГСОО № 13102/23) про повернення 50% судового збору з державного бюджету у зв'язку з отриманням ним заяви відповідача про визнання позову.
Окрім того, 21.04.2023 Evaline Sp. z o.o. подано до Господарського суду Одеської області заяву про визнання позову (вх. № 13111/23), яка судом долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї документами та прийнята до розгляду.
25.04.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/1308/23 на "18" травня 2023 року о 12:40 год.
Представник позивача 18.05.2023 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи № 916/1308/23, що вбачається з наданої ним заяви про визнання позову, але процесуальним правом участі в судовому засіданні 18.05.2023 не скористався, повноважного представника не направив.
Відповідно до ч. 2 - 4 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.
Статтею 191 ГПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Так, у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 675/2136/19 зазначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
У зв'язку з прийняттям визнання відповідачем позову, у підготовчому засіданні 18.05.2023 суд, після виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у строк, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
09.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Формоза Компаунд Україна» (продавець) та Evaline Sp. z o.o. (покупець) укладено договір № SS-09/02/2022 (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, що належить йому товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його, на умовах цього договору.
Згідно з п.п. 1.2., 1.3. договору ціна, кількість, асортимент товару, вказуються для кожної окремої партії, та вказується в інвойсах, які є невід'ємними частинами цього договору. Товар. за цим договором: Килимки з етиленвінілацетату для автомобілів у асортименті. Країна походження товару - Україна.
Товар поставляється на умовах DAP Мщонув, Польща (згідно до правил ІНКОТЕРМС 2020). Датою поставки вважається дата штемпеля/позначки про прийняття і доставку товару до місця призначення в міжнародній транспортній накладній коносаменті/CMR, затвердженої Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) (п.п. 2.1.-2.2. договору № SS-09/02/2022 від 09.02.2022).
Пунктами 3.1.-3.3, 3.5. договору передбачено, що ціни на товар встановлюються у євро, включаючи вартість тари, упаковки, маркування та доставки, згідно до п.2.1. цього договору. Загальна сума цього контракту становить 500 000,00 євро і складається з сум всіх виставлених інвойсів. Оплата товару здійснюється в євро. Всі банківські витрати, пов'язані з оплатою товару за договором, несе покупець.
Водночас, як вбачається з п.п. 4.1., 4.2. договору якість товару, що поставляється за контрактом, повинна відповідати стандартам ТУ У 22.2-38948464-003:2021, встановленим в країні походження. Приймання товару по кількості, асортименту та цілісності упаковки здійснюється покупцем в момент отримання товару від перевізника. Прийнятий покупцем товар повинен бути оглянутий ним протягом 2-х робочих днів. При виявленні невідповідності якості поставленого товару при його огляді покупець зобов'язаний сповістити продавця про виявлені порушення вимог договору протягом 10 (десяти) робочих днів після їх виявлення.
Згідно з п. 6.3. договору покупець може висунути продавцю претензії по кількості та якості товару протягом 10 робочих днів з дня прийняття. Для товару, забезпеченого гарантійним періодом, претензії щодо якості можуть бути висунуті і протягом місяця після закінчення гарантійного терміну за умови, що покупець виявив дефекти протягом гарантійного терміну.
Пунктом 7.1. договору сторони погодили, що розрахунки за поставлений товар здійснюються в євро протягом 90 банківських днів від дати відвантаження товару на підставі інвойсів, якщо інше не зазначено в інвойсах, які є частиною цього контракту, але після підписання цього договору.
При цьому, пунктом 10.2. договору сторони передбачили, що всі суперечки і розбіжності, які можуть виникнути з даного контракту або у зв'язку з ним, підлягають розгляду, в Господарському суді Миколаївської області, відповідно до чинного законодавства України або в замінюють такі суди за підсудністю справ, в рамках чинного законодавства України, рішення якого є остаточними і обов'язковими для обох сторін.
Контраст набуває чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2022 року, а щодо грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі відсутності будь-яких претензій у сторін, контракт може бути пролонгований на кожний наступний календарний рік (п. 11.1 договору № SS-09/02/2022 від 09.02.2022).
Додатковою угодою № 1 від 24.02.2022 до договору № SS-09/02/2022 від 09.02.2022, укладеною між сторонами, позивач та відповідач дійшли згоди викласти розділ 10 договору купівлі-продажу № SS-09/02/2022 в такій редакції: «Усі спори і розбіжності чи вимоги, які виникають із цього договору або у зв'язку з ним, у тому числі щодо його укладення, тлумачення, виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню у Господарському суді Одеської області із застосуванням матеріального і процесуального права (законодавства) України, мова судочинства - українська.
На виконання умов укладеного договору № SS-09/02/2022 від 09.02.2022, на підставі замовлення відповідача № 5 від 19.10.2022 та на підставі інвойсу № INV-10/22 від 19.10.2022 позивачем було передано у власність відповідача товар - килимки з етиленвінілацетату для автомобілів у асортименті в кількості 144 шт. на загальну суму 5635,00 євро.
Також на виконання умов укладеного договору № SS-09/02/2022 від 09.02.2022, на підставі замовлення відповідача № 4 від 08.11.2022 та на підставі інвойсу № INV-11/22 від 08.11.2022 позивачем було передано у власність відповідача товар - килимки з етиленвінілацетату для автомобілів у асортименті в кількості 337 шт. на загальну суму 8047,50 євро,
Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.2022 та 09.11.2022 на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 13682,50 євро, що підтверджується наявними в матеріалах справи електронними митними деклараціями № UA500020/2022/018341 та № 22UA500020019410U3 відповідно.
22.03.2023 між ТОВ «Формоза Компаунд Україна» та Evaline Sp. z o.o. підписано акт звірки взаєморозрахунків за 2022 рік, з якого вбачається, що заборгованість за інвойсами № INV-10/22 від 19.10.2022 та № INV-11/22 від 08.11.2022 відповідачем на дату підписання акта сплачено не було.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Положення статті 42 Конституції України системно пов'язані зі статтею 16 Конституції України щодо однієї із основних функцій держави - забезпечення економічної безпеки України; а також мають безпосередній, органічний зв'язок зі статтею 41 Конституції України щодо змісту та форм права власності, непорушності права приватної власності.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.
Отже, конституційно-правова норма, яка декларує право на підприємницьку діяльність, також містить застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом. Законодавець вказав і на засоби обмеження - пряму заборону шляхом відсилання до поточного законодавства, в першу чергу Господарського та Цивільного кодексів України.
Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Закон України «Про міжнародне приватне право» (пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
Відповідно до ст. 43 розділу VI «Колізійні норми щодо договірних зобов'язань» Закону «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 44 Закону України «Про приватне міжнародне право» у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: продавець - за договором купівлі-продажу.
За статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону.
За змістом статті 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Так, Цивільний кодекс України у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України визначає її одним із загальних принципів господарювання.
Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб'єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб'єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-ХІІ.
При цьому, питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до частин 1, 2 статті 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого постановою Верховної Ради України № 3941-XII (3941-12) від 04.02.1994, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача.
Відповідно до пункту 10.2 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 24.02.2022 усі спори і розбіжності чи вимоги, які виникають із цього договору або у зв'язку з ним, у тому числі щодо його укладання, тлумачення, виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню у Господарському суді Одеської області із застосуванням матеріального і процесуального права (законодавства) України. Мова судочинства - Українська.
Враховуючи викладене, суд вважає, що спір правомірно передано на розгляд до Господарського суду Одеської області. При цьому, оскільки сторонами погоджено застосування матеріального та процесуального права України при вирішення спорів, саме вказане законодавство підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Суд зауважує, що означений договір, а також додаткова угода від 24.02.2022 № 1, копії яких наявні у матеріалах справи, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками наведених суб'єктів господарювання. Редакція договору з подальшими змінами до нього погоджена сторонами у встановленому законом порядку, що було визнано сторонами під час розгляду даної справи та в силу положень частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує повторного доказування.
Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача за договором, яка складає 13682,50 євро, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, визнається відповідачем і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Формоза Компаунд Україна» до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу.
З приводу вказаної заяви відповідача про визнання позову суд зазначає таке.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 42 ГПК України визначено перелік прав та обов'язків учасників справи.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України).
Суд відзначає, що визнання відповідачем позову за встановлених судом обставин, не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, у зв'язку з чим приймається судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача. У той же час відповідач у встановленому законом порядку визнав пред'явлені до нього позовні вимоги та не заперечував проти їх задоволення.
Враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні докази на спростування позовних вимог, визнання позову уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України, і такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
При цьому, з приводу визначення еквівалента іноземної валюти у національній валюті у судовому рішенні, суд вважає за доцільне звернути увагу на таке.
Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема поставки, не суперечить чинному законодавству.
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 в справі № 761/12665/14-ц вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово.
Отже, з метою недопущення вказаної двозначності, суд дійшов висновку щодо визначення в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості саме у валюті зобов'язання - євро без наведення еквіваленту у національній валюті України.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд вказує наступне.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За таких обставин, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті, суд вказує про наявність підстав для застосування положень ст. 130 ГПК України.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до абзацу 6 ч.1 ст.6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
З урахуванням означених положень Закону, суд зауважує, що судовий збір позивачем мав бути сплачений, виходячи з суми позовних вимог, заявлених в євро та відповідного курсу станом на момент сплати судового збору.
Згідно інформації із сайту НБУ курс євро станом на дату сплати позивачем судового збору за подачу позову становив 39,3076 грн за 1 євро.
Оскільки загальна сума позовних вимог позивача становить 13682,50 євро, що в гривневому еквіваленті станом на момент сплати судового збору складає 537 826,24 грн, сума судового збору у розмірі 1,5 % ціни позову становить 8067,39 грн.
Оскільки відповідач визнав позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором № SS-09/02/2022 від 09.02.2022 у розмірі 13682,50 євро у повному обсязі, 50 відсотків судового збору, а саме 4033,70 грн слід повернути позивачу з державного бюджету.
Клопотання позивача про повернення йому 50 % суми судового збору наявне в матеріалах справи.
З урахуванням викладеного, враховуючи задоволення судом позовних вимог, а також повернення позивачу з державного бюджету України частини судового збору у сумі 5688,85 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 4033,70 грн, згідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 46, 129, 130, 185, 191, 232, 233, 236-240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Evaline Sp. z o.o. (ul. Zamknieta, 10 m. 1.6, Krakow, Poland, 30-554, KRS: 0000925734) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Формоза Компаунд Україна» (вул. 2-а Пересипська, № 21, оф. 2, м. Одеса, 65042, код ЄДРПОУ 38948464) суму заборгованості в розмірі 13 682 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят дві) євро 50 центів та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 033 (чотири тисячі тридцять три) грн 70 коп.
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Формоза Компаунд Україна» (вул. 2-а Пересипська, № 21, оф. 2, м. Одеса, 65042, код ЄДРПОУ 38948464) із Державного бюджету України (ГУК в Од.обл./Приморський р-н/ 22030101, код ЄДРПОУ 37607526, банк - Казначейство України (ЕАП), р/р UА938999980313141206083015758, МФО 899998, КБК 22030101) через Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6, код ЄДРПОУ 38016923) судовий збір у розмірі 4 033 (чотири тисячі тридцять три) грн 70 коп, сплачений відповідно до платіжної інструкції № 2957 від 27.03.2023.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України
Повний текст рішення складено 18 травня 2023 р.
Суддя О.В. Цісельський