65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"18" травня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/1050/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/1050/23
За позовом: Державного підприємства “Адміністрація морський портів України” (код ЄДРПОУ 38727770) в особі Південної філії Державного підприємства “Адміністрація морський портів України” (адміністрація морського порту Південний) (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 11; код ЄДРПОУ 38728549)
До відповідача: Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод” (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3; код ЄДРПОУ 00206539)
Про стягнення 70910,32 грн.
Встановив: Державне підприємство “Адміністрація морський портів України” в особі Південної філії Державного підприємства “Адміністрація морський портів України” (адміністрація морського порту Південний) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод” про стягнення 70910,32 грн. Позовні вимоги направлено на стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 70910,32 грн., які складаються з пені - 50627,05 грн., 3% річних - 3188,59 грн. та інфляційного збільшення боргу - 17094,68 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.03.2022р. прийнято позовну заяву Державного підприємства “Адміністрація морський портів України” в особі Південної філії Державного підприємства “Адміністрація морський портів України” (адміністрація морського порту Південний) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1050/23. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
12.04.2023р. до суду відповідачем було надано відзив на позовну заяву.
24.04.2023р. до суду позивачем було надано відповідь на відзив.
04.05.2023р. до суду відповідачем було надано за перечення на відповідь на відзив.
Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, що 16.07.2012р. між Державним підприємством «Морський торговельний порт «Южний» (землекористувач) та Акціонерним товариством «Одеський припортовий завод» (сервітуарій) укладено Договір про встановлення земельного сервітуту № 133-31/8 (надалі - Договір).
Додатковою угодою від 13.06.2013р. № 1 Державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний» змінено на державне підприємство «Адміністрація морського порту Південний», в особі Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту «Южний»).
В подальшому, додатковою угодою від 04.07.2019р. № 9 назву Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту «Южний») по тексту Договору в усіх відмінках замінено на назву - Південна філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) та, відповідно, назву ЮФ ДП «АМПУ» (адміністрація МП «Южний») замінено на ПФ ДП «АМПУ» (адміністрація МП Південний).
Відповідно до п. 1.1. Договору, землекористувач земельної ділянки (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ 205853, від 10.06.2009р., виданий на підставі рішень Южненської міської ради від 24.04.2009 № 1122-V та від 29.05.2002 № 34-ХХІV, кадастровий № 5111700000:02:002:005) встановлює платний строковий земельний сервітут на земельну ділянку загальною площею 55 820 кв.м, згідно з планом меж земельного сервітуту (Додаток № 2 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною).
Згідно з п. 2.1. Договору, строковий земельний сервітут встановлюється строком на 49 років, а саме до 31 грудня 2061 року.
Пунктом 3.1. Договору (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 02.03.2017 №7 визначено, що за право земельного сервітуту, встановленого згідно з цим Договором, сервітуарій щомісячно сплачує землекористувачу плату в розмірі 69258,11 грн. у тому числі ПДВ, відповідно до Додатку №1 - «Розрахунок плати АТ «ОПЗ» за право земельного сервітуту на земельну ділянку», який є невід'ємною частиною цього Договору.».
26.07.2022р. додатковою угодою № 11 внесені зміни до абзацу першого пункту 3.1. Договору та встановлено плату за право земельного сервітуту у розмірі 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ.
Поряд з цим, сторони домовились, що згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, умови цієї Угоди застосовуються до відносин між ними, якій виникли до її укладання, тобто з 01.01.2022р.
Відповідно до п. 3.2. Договору, плата за право земельного сервітуту перераховується сервітуарієм на розрахунковий рахунок землекористувача відповідно до рахунків Землекористувача не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за звітним.
Позивачем було зазначено суду, що відповідно до вищезазначених умов Договору ним були виставлені наступні рахунки:
1) від 31.01.2022р. № 26 на суму 69258,11 грн. з урахуванням ПДВ. Зазначений рахунок оплачений у повному обсязі сервітуарієм 16.02.2022р. Однак, в подальшому, з урахуванням додаткової угоди №11 до Договору, 26.07.2022р. землекористувачем оформлений рахунок №26/1, яким сума, що підлягала оплаті скоригована на -31166,53 грн. з урахуванням ПДВ.
Таким чином, так як за сервітуарієм обліковувалась переплата, то, надмірно сплачені кошти у розмірі 31166,53 грн. зараховані в рахунок оплати рахунку за лютий 2022р.
2) від 28.02.2022 № 41 на суму 69258,11 грн. з урахуванням ПДВ. В подальшому, з урахуванням додаткової угоди № 11 до Договору, 26.07.2022 землекористувачем оформлений рахунок №41/1, яким сума, що підлягала оплаті скоригована на -31 166,53 грн., з урахуванням ПДВ. При цьому, так як за сервітуарієм обліковувалась переплата у розмірі 31166,53 гри., то відповідно до умов Договору сервітуарій зобов'язаний був у строк до 15.03.2022р. сплатити на користь землекористувача кошти у розмірі 6925,05 грн. з урахуванням ПДВ. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 20.12.2022р. тобто із значним простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
3) від 31.03.2022 № 50 на суму 69258,11 грн. з урахуванням ПДВ. В подальшому, з урахуванням додаткової угоди № 11 до Договору, 26.07.2022 землекористувачем оформлений рахунок №50/1, яким сума, що підлягала оплаті скоригована на 31166,53 грн., з урахуванням ПДВ. Таким чином, сервітуарій відповідно до умов Договору зобов'язаний був у строк до 15.02.2022р. сплатити на користь землекористувача кошти у розмірі 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 20.12.2022р., тобто із значним простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
4) від 30.04.2022 № 58 на суму 69258,11 грн. з урахуванням ПДВ. В подальшому, з урахуванням додаткової угоди № 11 до Договору, 26.07.2022 землекористувачем оформлений рахунок №58/1, яким сума, що підлягала оплаті скоригована на 31166,53 грн., з урахуванням ПДВ. Таким чином, сервітуарій відповідно до умов Договору зобов'язаний був у строк до 15.05.2022р. сплатити на користь землекористувача кошти у розмірі 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 20.12.2022р., тобто із значним простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
5) від 31.05.2022 № 69 на суму 69258,11 грн. з урахуванням ПДВ. В подальшому, з урахуванням додаткової угоди № 11 до Договору, 26.07.2022 Землекористувачем оформлений рахунок №69/1, яким сума, що підлягала оплаті скоригована на 31166,53 грн., з урахуванням ПДВ. Таким чином, сервітуарій відповідно до умов Договору зобов'язаний був у строк до 15.06.2022р. сплатити на користь землекористувача кошти у розмірі 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 20.12.2022р., тобто із значним простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
6) від 30.06.2022 № 77 на суму 69258,11 грн. з урахуванням ПДВ. В подальшому, з урахуванням додаткової угоди № 11 до Договору, 26.07.2022р. землекористувачем оформлений рахунок №77/1, яким сума, що підлягала оплаті скоригована на 31166,53 грн,, з урахуванням ПДВ. Таким чином, сервітуарій відповідно до умов Договору зобов'язаний був у строк до 15.07.2022р. сплатити на користь землекористувача кошти у розмірі 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 20.12.2022р., тобто із значним простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
7) від 31.07.2022 № 85 на суму 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ, який сервітуарій відповідно до умов Договору зобов'язаний був оплатити у строк до 15.08.2022р. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 20.12.2022р., тобто із значним простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
8) від 31.08.2022 № 90 на суму 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ, який сервітуарій відповідно до умов Договору зобов'язаний був оплатити у строк до 15.09.2022р. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 17.10.2022р., тобто із простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
9) від 30.09.2022 № 97 на суму 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ, який сервітуарій
відповідно до умов Договору зобов'язаний був оплатити у строк до 15.10.2022р. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 07.11.2022р., тобто із простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
10) від 31.10.2022 № 112 на суму 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ, який
сервітуарій відповідно до умов Договору зобов'язаний був оплатити у строк до 15.11.2022р. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 02.12.2022р., тобто із простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
11) від 30.11.2022 № 118 на суму 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ, який
сервітуарій відповідно до умов Договору зобов'язаний був оплатити у строк до 15.12.2022р. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 31.01.2023р.
тобто із простроченням строку, встановленого у п. 3.2, Договору
12) від 31.12.2022р. №127 на суму 38091,58 грн., з урахуванням ПДВ, який сервітуарій відповідно до умов Договору зобов'язаний був оплатити до 15.01.2023р. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 01.02.2023р., тобто із простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
13) від 31.01.2023 № 24 на суму 38091,58 грн. з урахуванням ПДВ, який сервітуарій
відповідно до умов Договору зобов'язаний був оплатити до 15.02.2023р. Однак, в порушення умов Договору, зазначений рахунок оплачений сервітуарієм 09.03.2023р., тобто із простроченням строку, встановленого у п. 3.2. Договору.
Позивачем було зазначено, що як вбачається із вищезазначених обставин, відповідач впродовж тривалого періоду часу систематично допускав порушення умов Договору в частині своєчасної оплати виставлених рахунків, у зв'язку із чим Адміністрація відповідно до чинного законодавства України та умов Договору має право на нарахування пені, 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу.
Окрім цього, пунктом 6.2. Договору регламентовано, що у разі несвоєчасного внесення плати за земельний сервітут, сервітуарій, в інтересах якого його встановлено, сплачує пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Позивачем було здійснено нарахування пені у загальному розмірі 50627,05 грн., 3% річних у загальному розмірі 3188,59 грн. та інфляційних втрату розмірі 17094,68 грн.
Відповідно до наданого відзиву на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду, що негативні тенденції, які склалися на світовому ринку азотних добрив та на ринку природного газу України, неповернення з державного бюджету України надмірно сплаченого податку на прибуток, витрати підприємства на забезпечення екологічної безпеки, незалежно від того, триває процес виробництва чи його зупинено (становлять близько 90 млн. грн. на рік), всі ці фактори поступово погіршували економічне становище АТ «Одеський припортовий завод» і призвели до скрутного фінансового становища.
18 вересня 2021 року Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» остаточно зупинило виробництво аміаку та карбаміду, як наслідок, на не мав змоги своєчасно провести розрахунки за своїми зобов'язаннями, у тому числі за вищезазначеним договором, укладеним з адміністрацією морського порту Південний. Станом на дату подачі позову заборгованість зі сплати послуг за Договором про встановлення земельного сервітуту від 16.07.2012 № 133-31/8, укладеним з адміністрацією морського порту Південний відсутня.
Наказом Фонду державного майна України від 08 червня 2018 року за № 767 прийнято рішення про приватизацію державного пакету акцій, що становить 99,5667 % статутного капіталу ПАТ «Одеський припортовий завод» (АТ «ОПЗ»). Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» є підприємством державного сектору економіки, 99,57 % акцій якого належать державі Україна. Крім того, Наказом Фонду державного майна України від 08 червня 2018 року № 767 прийнято рішення про приватизацію державного пакету акцій, що становить 99,5667 % статутного капіталу ПАТ «Одеський припортовий завод» (АТ «ОПЗ»).
Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, що встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», ПАТ «Одеський припортовий завод» (00206539) у категорії «Хімічний комплекс». Факт агресивних дій Російської Федерації на території держави Україна підтверджено низкою документів міжнародних організацій та актами внутрішнього законодавства України. Таким чином, ціна на природний газ у порівнянні з аналогічним періодом 2021 року зросла у чотири рази, сягаючи наприкінці 2021 року 69000,00 грн. за 1 тис. м3 газу. За такої ціни газу Акціонерне товариство «ОПЗ» вимушено було зупинити виробництво мінеральних добрив до стабілізації цін на ринку газу. (наказ №560 від 18 вересня 2021року.
Основним призначенням підприємства є виробництво аміаку, карбаміду та іншої хімічної продукції. Завод також приймає та перевантажує в морські судна на експорт продукцію інших підприємств: аміак, карбамід, метанол і рідкі комплексні азотні добрива. Хімічна продукція від інших підприємств надходить на перевантажувальні комплекси заводу залізницею та аміакопроводом довжиною 2417 км. Враховуючи вид основної господарської діяльності, АТ «Одеський припортовий завод» є суб'єктом господарської діяльності, у власності (користуванні) якого перебувають пожежовибухонебезпечні об'єкти і на нього поширюється дія Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки».
За таких обставин, покладення на Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» додатковий фінансовий тягар у вигляді пропонованих позивачем до стягнення пеню, 3% річних та інфляційних ускладнить економічну ситуацію, призведе до зниження його привабливості як об'єкта приватизації і в подальшому може призвести до ускладнення процедури виходу із кризової ситуації у разі стабілізації ринків природного газу та ринку мінеральних добрив.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що майновий стан товариства, а також його значення для економіки України як стратегічного підприємства хімічної промисловості, яке перебуває в процедурі приватизації мають бути враховані, як обставини, що свідчать про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних, що були нараховані адміністрацією морського порту Південний за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати за Договором про встановлення земельного сервітуту від 16.07.2012 № 133-31/8, нарахованих позивачем на підставі ст. 625 ЦК України.
З урахуванням викладеного та зазначеного відповідач просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій, 3% річних і інфляційних у справі №916/1050/23 виходячи з загальних засад цивільного і господарського законодавства, принципів справедливості і критеріїв такого відшкодування на 90%.
Надаючи відповідь на відзив, позивач зазначав, що він не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, та вважає, що позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивачем було зазначено суду, що відповідач користувався земельною ділянкою відповідно до умов договору та не звертався із ініціативою внесення змін до Договору в частині плати за право земельного сервітуту, здійснення розрахунків або нарахування штрафних санкцій. На момент виникнення у відповідача заборгованості, усі умови Договору, у тому числі вартість плати за право земельного сервітуту, порядок та строки здійснення розрахунків, штрафні санкції, були погоджені сторонами.
Також було зазначено суду, що посилання відповідача на своє стратегічне значення у даній справі не є винятковою обставиною.
За посиланням позивача, будь-які підстави для зменшення нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат у даному спору відсутні, а тому відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до наданих заперечень на відповідь на відзив, відповідачем було зазначено, що відповідач наполягає на зменшенні пені, 3% річних та інфляційних втрат до 90%.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як встановлено судом, правовідносини між Державним підприємством «Морський торговельний порт «Южний», як землекористувачем, та Акціонерним товариством «Одеський припортовий завод», як сервітуарієм, виникли на підставі укладеного між ними 16.07.2012р. Договору про встановлення земельного сервітуту № 133-31/8.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем були виставлені рахунки за послуги щодо права земельного сервітуту на земельні ділянки, сторонами були підписані Акти коригування до акту приймання-передачі. Однак, відповідачем було сплачено такі рахунки з простроченням виконання зобов'язання в порушення умов п. 3.2. умов Договору.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Акціонерним товариством „Одеський припортовий завод” прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору про встановлення земельного сервітуту № 133-31/8 від 16.07.2012р. щодо своєчасної сплати за право земельного сервітуту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи.
Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до 6.2. Договору регламентовано, що у разі несвоєчасного внесення плати за земельний сервітут сервітуарій, в інтересах якого його встановлено, сплачує пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем було здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, окремо по кожному періоду де мало місце прострочення виконання зобов'язання, із врахуванням моменту виникнення прострочення зобов'язання та загальних розмір пені становить - 50627,05 грн., інфляційних втрат становить - 17094,68 грн. та 3% річних становить - 3188,59грн.
Суд, переривши розрахунки позивача, вважає такі розрахунки вірним, а вимоги про стягнення - правомірними.
Разом з тим, частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз наведених вище норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч.2 ст.216 ГК України).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Так, Акціонерне товариство "Одеський припортовий завод" є державним підприємством хімічної галузі України, яке спеціалізується на виробництві аміаку, карбаміду, рідкого азоту, діоксиду вуглецю і рідкого кисню. Суд враховує, що продукція, що виробляється заводом, експортується більш ніж у 30 країн світу, що наразі стало практично неможливим внаслідок військової агресії Російської Федерації та блокування морських портів України, що в свою чергу безпосередньо має вплив на фінансове становище товариства. Поряд з цим, суд також вважає за необхідне відзначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру пені з 50627,05 грн. до 25000,00 грн.
На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання. Суд враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Поряд з цим, суд зазначає щодо відсутності підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ставка процентів річних передбачена законом (ч.2 ст.625 ЦК України) та не є завищеною, а інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7.09.22 у справі №910/9911/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача пені в розмірі 25000,00 грн., 3% річних - 3188,59 грн. та інфляційних втрат в розмірі 17094,68 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2684,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Державного підприємства “Адміністрація морський портів України” (код ЄДРПОУ 38727770) в особі Південної філії Державного підприємства “Адміністрація морський портів України” (адміністрація морського порту Південний) - задовольнити частково.
2.Стягнути з Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод” (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3; код ЄДРПОУ 00206539) пеню у розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 3188 (три тисячі сто вісімдесят вісім) грн. 59 коп., інфляційні втрати у розмірі 17094 (сімнадцять тисяч дев'яносто чотири) грн. 68 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
3.В іншій частині позову - відмовити.
Повний текст рішення складено 18 травня 2023 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко