10 травня 2023 року м. Харків Справа № 917/1084/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. , суддя Тарасова І.В.
за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ “Верія ЛТД” (вх.№474 П/2) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 16.02.2023 у справі №917/1084/22 (прийняту у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Ківшик О.В., ухвала підписана 16.02.2023)
за позовом Керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області, м. Полтава, Полтавська область, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Полтавської міської ради, м. Полтава,
до 1. Державного реєстратора Комунального підприємства Реєстратор Полтавської обласної ради Голубєвої Лариси Володимирівни, м. Полтава,
2. Державного реєстратора Полтавської обласної філії Комунального підприємства Центр державної реєстрації Садківської сільської ради Нечай Євгенії Максимівни, с. Садки, Житомирський р-н, Житомирська обл.,
3. Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройснаб 11”, м. Полтава,
4. Товариства з обмеженою відповідальністю “Верія ЛТД”, м. Полтава,
5. Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтава Центр Плюс”, м. Полтава,
про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів та припинення права власності на об'єкти нерухомого майна,
У провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа №917/1084/22 за позовом керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Полтавської міської ради до Державного реєстратора Комунального підприємства “Реєстратор” Полтавської обласної ради Голубєвої Лариси Володимирівни, Державного реєстратора Полтавської обласної філії Комунального підприємства “Центр державної реєстрації” Садківської сільської ради Нечай Євгенії Максимівни, Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройснаб 11”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Верія ЛТД”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтава центр плюс” про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів та припинення права власності на об'єкти нерухомого майна.
14.02.2023 до Господарського суду Полтавської області від Полтавської окружної прокуратури надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею - 0,1308 га з кадастровим номером 5310137000:15:005:0259 по вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтаві.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.02.2023 заяву керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області № 55-114-2703вих-23 від 13.02.2023 (вх. № 1995 від 14.02.2023) про забезпечення позову у справі № 917/1084/22 задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову у справі № 917/1084/22, а саме: накладено арешт на земельну ділянку площею - 0,1308 га з кадастровим номером 5310137000:15:005:0259 по вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтаві.
Ухвалено, що ухвала є виконавчим документом та може бути пред'явлена до виконання в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”, протягом трьох місяців.
За даною ухвалою:
Стягувач: Полтавська окружна прокуратура Полтавської області вул. Ляхова, 1, м.Полтава, Полтавська область, 36000.
Боржники:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю “Стройснаб 11”, вул. Івана Мазепи, 13, м. Полтава, 36021 (код ЄДРПОУ 41347192)
2. Товариство з обмеженою відповідальністю “Верія ЛТД”, вул. В. Тирнівська, 36, корп. 3, кв. 29, м. Полтава, 36000 (код ЄДРПОУ 42055350)
3. Товариство з обмеженою відповідальністю “Полтава Центр Плюс”, вул.Європейська, 21, м. Полтава, 36000 (код ЄДРПОУ 44492695).
Ухвала суду обґрунтована тим, що заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на земельну ділянку є співмірними, адекватними та справедливими, оскільки наведені прокурором обставини вказують на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, розпорядитись спірним об'єктом на користь третіх осіб без дотримання встановленої законом процедури, що може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду, у зв'язку з чим суд визнав обґрунтованим припущення прокурора про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів міської ради по захист яких прокурор звернувся до суду. При цьому суд убачив наявний зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову (накладення арешту на земельну ділянку) та предметом позовних вимог (скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів та припинення права власності на об'єкти нерухомого майна), співмірність вказаних заходів забезпечення позову і предмету позову.
ТОВ “Верія ЛТД” з ухвалою Господарського суду Полтавської області не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Полтавської області від 16.02.2023 у справі №917/1084/22 про вжиття заходів забезпечення позову скасувати. Відмовити у задоволенні заяви керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області № 55-114-2703вих-23 від 13.02.2023 (вх. № 1995 від 14.02.2023) про забезпечення позову у справі № 917/1084/22.
Скарга обґрунтована тим, що вказана земельна ділянка не перебуває в користуванні відповідачів у справі. Згідно з наданими позивачем документів, зазначена земельна ділянка знаходиться в комунальній власності міста та єдиним уповноваженим органом щодо вчинення дій по розпорядженню нею є Полтавська міська рада в інтересах якої і подано дану позовну заяву. Незважаючи на характер спірних правовідносин, предмет спору, заявлені позовні вимоги та наведені у заяві підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а саме: ризику відчуження спірних об'єктів нерухомого майна, якими є нежитлові приміщення по вул.Раїси Кириченко, 26 у м.Полтаві, судом вживаються заходи для забезпечення позову не шляхом накладення арешту на вказане майно та заборони щодо його відчуження, а накладається арешт на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку, який не є предметом спору у даній справі. Застосовуючи заходи забезпечення позову та накладаючи арешт на спірну земельну ділянку судом першої інстанції унеможливлено виконання обов'язків покладених на набувача об'єкту нерухомого майна та відповідний орган місцевого самоврядування, визначений ст.120 Земельного кодексу України, а саме обов'язок стосовно оформлення права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться відповідні об'єкти нерухомого майна.
Зазначає, що заява прокурора не містить доказів щодо підтвердження існування фактів підготовки відповідної технічної документації із землеустрою стосовно поділу, об'єднання з іншими земельними ділянками спірної земельної ділянки, як і відсутні докази відносно підготовки та винесення на розгляд сесії Полтавської міської ради проекту відповідного рішення про надання дозволу на розроблення документації щодо поділу чи об'єднання земельних ділянок чи проекту відповідного рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу чи об'єднання вказаної земельної ділянки.
24.04.2023 до суду від Полтавської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4549), в якому прокуратура проти апеляційної скарги заперечує, просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що наведені прокурором в заяві обставини свідчать про існування реальної загрози використання ТОВ “Полтава Центр Плюс” земельної ділянки, що перебуває у власності територіальної громади м.Полтави, в обхід проведення аукціону (земельних торгів) та здійснення будівництва нежитлових будівель та споруд на ній, оскільки зазначені об'єкти нерухомого майна фактично не існують та ТОВ “Стройснаб 11” не був їх власником і не мав права їх відчужувати. Відповідачем в апеляційній скарзі також зазначено, що оскаржуваною ухвалою безпідставно накладено арешт саме на земельну ділянку, а не на об'єкти нерухомого майна, які були розташовані на ній. Апелянтом не враховано визначений законодавством принцип нерозривності нерухомості із земельною ділянкою, закріплений ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України.
Прокурор у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники провадження у справі у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 03.03.2023.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в серпні 2022 року керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Полтавської міської ради до Державного реєстратора Комунального підприємства “Реєстратор” Полтавської обласної ради Голубєвої Лариси Володимирівни, Державного реєстратора Полтавської обласної філії Комунального підприємства “Центр державної реєстрації” Садківської сільської ради Нечай Євгенії Максимівни, Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройснаб 11”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Верія ЛТД”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтава центр плюс” про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів та припинення права власності на об'єкти нерухомого майна.
14.02.2023 до суду від Полтавської окружної прокуратури надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею - 0,1308 га з кадастровим номером 5310137000:15:005:0259 по вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтаві.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує наступне.
Правовими підставами позову прокурором наведено незаконну реєстрацію права приватної власності на об'єкти нерухомого майна загальною площею 324,1 кв.м, які згідно оскаржуваних договорів купівлі-продажу, розташовані на земельній ділянці площею 0,1308 га з кадастровим номером 5310137000:15:005:0259 по вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтаві.
Прокурором зазначено, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05.04.2018 у справі №554/1812/18 визнано право власності ТОВ “Стройснаб 11” на нежитлові приміщення, розташовані у житловому будинку за адресою: вул. Раїси Кириченко, 26, у м. Полтаві, а саме: нежитлове приміщення (А1) площею 43,6 кв.м. та нежитлове приміщення (А1) площею 58,9 кв.м.
На підставі зазначеного рішення суду КП “Реєстратор” Полтавської обласної ради 05.06.2018 зареєструвало право власності на нерухоме майно площею 58,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1569073353101) та площею 43,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1569040953101) за ТОВ “Стройснаб 11”.
У подальшому, постановою Полтавського апеляційного суду від 29.09.2020 задоволено апеляційну скаргу Полтавської міської ради, рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 05.04.2018 у справі №554/1812/18 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ “Стройснаб 11” про визнання права власності на нерухоме майно загальною площею 102,5 кв.м. відмовлено.
Таким чином, як зазначає прокурор, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна містилися відомості про право власності ТОВ “Стройснаб 11” на нерухоме майно 58,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1569073353101) та площею 43,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1569040953101), які не відповідали дійсним обставина справи. Наведене стало підставою для укладення у подальшому договорів купівлі-продажу вказаного майна та реєстрації права приватної власності на нього.
Крім цього, 07.11.2018 Полтавською обласною філією КП “Центр державної реєстрації” Садківської сільської ради Полтавської області зареєстровано право власності за ТОВ “Стройснаб 11” на нежитлові приміщення, розташовані за тією ж адресою, загальною площею 221,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1690176453101). Підставами реєстрації права власності вказано довідку про адресу об'єкта нерухомого майна №4218 від 06.11.2018, видану ТОВ “Бюро літер М”, та технічний паспорт від 11.09.2018, виданий ФОП Плахтюк С.Ю. Але, відповідно до листа директора ТОВ “Бюро літер М” №42007 від 11.04.2020 жодних послуг щодо проведення технічної інвентаризації та довідок з технічної інвентаризації підприємство у м. Полтаві не видавало.
Таким чином, як зазначає прокурор, державна реєстрація права власності ТОВ “Стройснаб 11” на нежитлові приміщення загальною площею 221,6 кв.м. є безпідставною та проведеною з порушенням вимог чинного законодавства. У ТОВ “Стройснаб 11” були відсутні правові підстави на володіння, розпорядження та користування нерухомим майном по вул. Раїси Кириченко, 26, у м. Полтаві.
09.09.2020 Міською комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій винесено протокол №03-02/74, згідно якого вирішено прибрати залишки зруйнованих будівель по вул. Р. Кириченко, 26, 26а у м. Полтаві та очистити територію від стихійного сміттєзвалища. У жовтні 2020 року зруйновані будівлі було демонтовано підрядною організацією ТОВ “Мілан 2019” за договором про надання транспортних послуг №13/10 від 13.10.2020 з ТОВ “ДБК Квант”.
16.02.2021 ТОВ “Стройснаб 11” уклало з ТОВ “Верія ЛТД” договір купівлі-продажу №415 нерухомого майна площею 221,6 кв.м за адресою: вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтаві.
17.02.2021 ТОВ “Стройснаб 11” уклало з ТОВ “Верія ЛТД” договори купівлі-продажу №424 та №426 нерухомого майна площею 43,6 та 58,9 кв.м за адресою: вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтаві, яке не перебувало у власності ТОВ «Стройснаб 11», що було встановлено постановою Полтавського апеляційного суду від 29.09.2020 у справі №554/1812/18.
Рішенням п'ятої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради від 23.07.2021 “Про затвердження проектів розподілу територій, визначення меж або впорядкування існуючих землеволодінь та землекористувань у м. Полтава” ТОВ “Верія ЛТД” затверджено проект розподілу території з метою визначення меж земельної ділянки для обслуговування нежитлових будівель та споруд за адресою: вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтава.
У проекті рішення Полтавської міської ради дев'ятої сесії восьмого скликання від 23.11.2021 “Про затвердження документації із землеустрою та оформлення права користування земельними ділянками”, опублікованому на сайті міської ради, зазначено: керуючись п.3 ст.123 Земельного кодексу України, враховуючи затверджений рішенням сесії міської ради “Проект розподілу території з метою визначення меж земельної ділянки для обслуговування нежитлових будівель та споруд за адресою вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтава”, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: вул. Раїси Кириченко, 26, та надати ТОВ “Верія ЛТД” в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,1308 га, кадастровий номер 5310137000:15:005:0259, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель та споруд.
27.01.2022 між ТОВ “Верія ЛТД” та ТОВ “Полтава центр плюс” укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №120 щодо нежитлових будівель площею 221,6 кв.м. по вул. Раїси Кириченко, 26, у м. Полтаві на земельній ділянці площею 0,1308 га з кадастровим номером 5310137000:15:005:0259, а також договори купівлі-продажу нерухомого майна №121 та №119 щодо нежитлових приміщень літ. А1 загальною площею 43,6 кв.м. та літ. А1 загальною площею 58,9 кв.м. по вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтаві на цій же земельній ділянці площею 0,1308 га з кадастровим номером 5310137000:15:005:0259.
Право власності чи користування на земельну ділянку площею 0,1308 га з кадастровим номером 5310137000:15:005:0259 по вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтаві в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наразі не зареєстроване.
Зі змісту публікацій у регіональних засобах масової інформації прокуратура дізналася про те, що на одну із наступних сесій Полтавської міськради заплановано внести проект рішення “Про надання земельних ділянок, передачу в користування та продовження права користування земельними ділянками”, пунктом 76 якого передбачено надати ТОВ “Полтава центр плюс” в оренду земельну ділянку площею 0,1308 га з кадастровим номером 5310137000:15:005:0259 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель та споруд. На сайті міської ради також було опубліковано проект вищезазначеного рішення.
Наведене, на думку прокурора, свідчить про існування реальної загрози використання ТОВ “Полтава центр плюс” земельної ділянки, що перебуває у власності територіальної громади м. Полтави, в обхід проведення аукціону (земельних торгів) та здійснення будівництва нежитлових будівель та споруд на ній, оскільки зазначені об'єкти нерухомого майна фактично не існують та ТОВ “Стройснаб 11” не був їх власником і не мав права їх відчужувати.
Прокурор стверджує, що передача спірної земельної ділянки ТОВ “Полтава центр плюс” на підставі ч.11 ст.120 Земельного Кодексу України у зв'язку із переходом права власності на будівлі ускладнить її повернення до комунальної власності.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини. Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 квітня 2023 року у cправі № 914/3316/22).
Згідно з частиною 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також ймовірності ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 звернула увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 квітня 2023 року у cправі № 916/3686/22.
Предметом спору у даній справі є вимоги немайнового характеру.
У постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з позовом про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Таким чином, звертаючись з відповідною заявою, заявник повинен обґрунтувати імовірність істотного ускладнення чи унеможлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом вживаються заходи для забезпечення позову не шляхом накладення арешту на вказане майно та заборони щодо його відчуження, а накладається арешт на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку, який не є предметом спору у даній справі.
Однак, колегія суддів зазначає, що апелянтом не враховано визначений законодавством принцип нерозривності нерухомості із земельною ділянкою, закріплений ст.377 Цивільного кодексу України та ст.120 Земельного кодексу України.
Так, відповідно до ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Частиною 1 ст.120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
Відповідно до ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст.120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.
Таким чином, особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості, розташованого на ній.
Набуття юридичною особою приватного права у визначеному законодавством порядку права приватної власності на комплекс будівель створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об'єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень ст.120 ЗК України, ст. 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об'єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справа № 821/355/18.
Частиною 11 ст.120 Земельного кодексу України передбачено, що якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже, на час набуття права власності суб'єктами господарювання на спірні нежитлові будівлі законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю або споруду. Водночас, перехід права на земельну ділянку до нового набувача будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, не залежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.
Таким чином, передача земельної ділянки ТОВ “Полтава центр плюс” на підставі ч.11 ст.120 Земельного кодексу України у зв'язку з переходом права власності на будівлі ускладнить її повернення до комунальної власності.
Стосовно посилань апелянта на наявний обов'язок набувача нерухомого майна звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або у користування земельної ділянки на якій розміщений такий об'єкт, колегія суддів зазначає, що пропущення строку подання клопотання, зазначеного в ст120 ЗК України, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об'єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, за наявності відповідних правових підстав.
Враховуючи те, що протягом останніх декількох років спірні об'єкти нерухомого майна неодноразово відчужувались відповідачами, а міською радою приймались рішення про затвердження проекту розподілу території з метою визначення меж земельної ділянки для обслуговування нежитлових будівель та споруд по вул. Раїси Кириченко, 26 у м. Полтаві, які фактично не існують, а також підготовано проекти рішень про затвердження проекту землеустрою та відведення вказаної земельної ділянки ТОВ “Полтава центр плюс”, наведене свідчить про наявність ризику відчуження спірних об'єктів нерухомого майна, незаконної передачі в користування земельної ділянки, поділу, об'єднання з іншими земельними ділянками, здійснення будівництва нових об'єктів на ній, що і було встановлено місцевим господарським судом.
До матеріалів справи прокурором надано публікації у регіональних засобах масової інформації, зі змісту яких вбачається, що на одну із наступних сесій Полтавської міськради заплановано внести проект рішення “Про надання земельних ділянок, передачу в користування та продовження права користування земельними ділянками”, пунктом 76 якого передбачено надати ТОВ “Полтава центр плюс” в оренду земельну ділянку площею 0,1308 га з кадастровим номером 5310137000:15:005:0259 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель та споруд.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що наведене вище вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, розпорядитись спірним об'єктом на користь третіх осіб без дотримання встановленої законом процедури, та може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
Колегія суддів зазначає, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів, не призводить до блокування господарської діяльності ТОВ “Полтава центр плюс”, а лише запроваджує законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод для виконання рішення суду в разі повного чи часткового задоволення позовних вимог.
Так само не є обґрунтованими твердження апелянта про наявність презумпції правомірності набуття права власності на набуте майно у ТОВ “Полтава центр плюс” згідно положень статті 328 ЦК України, оскільки в даному судовому провадженні оспорюється правомірність такого набуття.
Крім того, заявником апеляційної скарги не обґрунтовано, яким чином оскаржуваною ухвалою порушуються права чи інтереси апелянта, з огляду на підписання 27.01.2022 між ТОВ “Верія ЛТД” та ТОВ “Полтава центр плюс” договору купівлі-продажу нерухомого майна №120 нежитлових будівель площею 221,6 кв.м., а також договорів купівлі-продажу нерухомого майна №121 та №119 щодо нежитлових приміщень літ. А1 загальною площею 43,6 кв.м. та літ. А1 загальною площею 58,9 кв.м. по вул. Раїси Кириченко, 26 у місті Полтава.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
Заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті (збереження спірного об'єкта у відповідному правовому статусі) з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що обраний прокуратурою захід забезпечення є співмірним до позовних вимог та фактичних обставин господарської діяльності сторін.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Полтавської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 16.02.2023 у справі №917/1084/22 без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Верія ЛТД” залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 16.02.2023 у справі №917/1084/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 18.05.2023
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль
Суддя І.В. Тарасова