іменем України
19 травня 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/9400/22
Головуючий у першій інстанції - Маринченко О. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/660/23
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Мамонової О.Є.,
суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Деснянського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 30.08.2018 в розмірі 126 187,87 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 104 604,73 грн та заборгованості за простроченими відсотками в сумі 21 583,14 грн, та судові витрати в розмірі 2 481,00 грн.
Позов обґрунтований тим, що 30.08.2018 ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, підписав з Банком анкету-заяву № б/н, чим підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ними договір про надання банківських послуг.
Позичальнику було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. У подальшому відповідач, ознайомившись з умовами обслуговування кредитних карток та підписавши Паспорт споживчого кредиту, отримав картку типу: Преміальна картка World Elite, кредитний ліміт до 400 000,00 грн.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами, проте, відповідач, в порушення умов договору та вимог закону, неналежним чином виконував свої зобов'язання по погашенню кредиту та процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим станом на 24.10.2022 виникла заборгованість в розмірі 126187,87 грн.
Посилаючись на положення ст. 509, 525, 526, 527, 1054, 1050 ЦК України, просив стягнути на свою користь з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості.
Рішенням Деснянського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2023 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Банк надав суду докази на підтвердження укладення з відповідачем кредитного договору, зокрема, підписану анкету-заяву, яка свідчить, що позичальник приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», які розміщені на сайті Банку та які разом з Пам'яткою клієнта та Тарифами Банку складають договір банківського обслуговування, а також, укладення сторонами вказаного договору підтверджується тим, що відповідач активував кредитну картку та користувався картковим рахунком.
Банк указує, що відповідачем не надано суду належних доказів того, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи викладені не в тій редакції, яка діяла на час підписання ним анкети-заяви та що він не знав про умови кредитування. Не спростував ОСОБА_1 і розмір наявної заборгованості.
Встановивши, що умовами договору не встановлена конкретна відсоткова ставка, суд не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом взагалі, адже в такому разі застосуванню підлягає стаття 1048 ЦК України, якою встановлено розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ.
Посилається на те, що судом зроблено невірний розрахунок виданих та сплачених кредитних коштів відповідачем, оскільки, сума фактично витрачених коштів значно перевищує суму погашених.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин правил частини 1 статті 634 ЦК України, оскільки інформація на сайті банку та роздруківка з сайту не може бути належним доказом з тих підстав, що зміст цього документа повністю залежить від волевиявлення і дій лише однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Указує, що підписання Паспорта споживчого кредиту, який містить узагальнену інформацію про умови кредитування щодо різних типів кредитних продуктів є передумовою укладення кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача і цей документ не є складовою укладеного договору, а отже, є вірним висновок суду щодо відсутності підстав вважати, що сторони при укладенні договору обумовили сплату процентів за користування кредитними коштами.
Уважає вірним та обґрунтованим висновок суду в частині відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредитом.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони при укладенні 30.08.2018 договору обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, тому саме по собі підписання відповідачем Паспорта споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані йому умови та правила надання банківських послуг не підтверджує узгодження сторонами умов кредитування і такий паспорт не можна вважати складовою частиною укладення договору.
Відмову у стягненні з відповідача заборгованості за тілом кредиту суд мотивував тим, що Банк включив в суму боргу і суму нарахованих відсотків, щомісячної комісії, які сторони в належній формі не узгоджували, крім того, відповідачем фактично було зараховано (внесено) коштів на більшу суму, ніж фактично він використав (зняв).
З такими висновками погоджується апеляційний суд та вважає, що судом з'ясовані обставини справи в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Судом встановлено, що 30.08.2018 ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а. с. 42-43).
У підписаній анкеті-заяві зазначено, що позичальник згоден з тим, що анкета-заява разом з Пам'яткою клієнта і Тарифами становить між ним та Банком договір банківського обслуговування, а також, що він погоджується з тим, що зміни в Умови та Правила вносяться Банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, Банк повідомляє про зміни шляхом використання певних умовами і правилами шляхів зв'язку.
30.08.2018 відповідач підписав Паспорт споживчого кредиту, в якому вказані умови використання кредитного продукту (кредитних карток): Platinum, MC World Elite, Visa Infinite, MC World Black Edition (а. с. 44-45).
На підставі анкети-заяви Банк надав позичальнику у користування кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , згідно якої старт карткового рахунку - 07.09.2018, встановлення кредитного ліміту 100 000 грн - 14.08.2019, зменшення кредитного ліміту - 0 - 01.04.2022 (а. с. 40).
Відповідно до укладеного кредитного договору ОСОБА_1 була видана кредитна карта «MasterCard World Elite» № НОМЕР_1 від 07.09.2018 з терміном дії до 09/22 (а. с. 41).
З виписки по рахунку за договором № б/н вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами у період з вересня 2018 року по травень 2022 року (а. с. 18-39).
Отже з огляду на вищезазначене, є доведеним факт укладення 30.08.2018 сторонами кредитного договору шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, у зв'язку з чим, між ними виникли договірні зобов'язання.
Обґрунтовуючи позов АТ КБ «Приватбанк» указувало, що ним виконано зобов'язання за кредитним договором, надано позичальнику кредитні кошти на умовах, передбачених договором, проте, останній своїх зобов'язань не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами.
На підтвердження своїх вимог, Банк надав розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 24.10.2022, згідно якого заборгованість відповідача становить 126 187,87 грн, з яких: 104 604,73 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21 583,14 грн - заборгованість за простроченими процентами (а. с. 11-17).
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з'ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У статті 526 Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»), тому, умови таких договорів повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома. Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного кредитного договору діяли саме ці умови, а не інші, тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина 1 статті 1050 Кодексу).
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення кредитного договору.
Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, Банк посилався на анкету-заяву, Паспорт споживчого кредиту, витяг з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature, Правила надання банківських послуг у Приватбанку, як невід'ємні частини кредитного договору.
Апеляційний суд погоджується з тим, що матеріали справи не містять підтверджень того, що витяг з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature, Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку розумів ОСОБА_1 , що він ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил від 30.08.2018, яка, зокрема, не містить процентної ставки.
Наданий до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг і витяг з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток не містять підпису позичальника, тому їх неможна вважати належними, допустимими та достатніми доказами ознайомлення останнього з вказаними Умовами та Тарифами, а також доказами погодження сторонами істотних умов кредитного договору в письмовій формі, як це передбачено нормами ст. 207, 1055 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також указала на мінливість Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також на те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредиту (бажаний кредитний ліміт), сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, обґрунтованим є висновок апеляційного суду, що надані банком умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Долучена до позовної заяви копія Паспорта споживчого кредиту від 30.08.2018 містить тарифи щодо чотирьох кредитних продуктів : Platinum, MC World Elite, Visa Infinite, MC World Black Edition.
Кожен вид кредитної картки передбачає пільговий період, базову процентну ставку, обов'язків місячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту, строк кредитування.
Суд вірно врахував, що Паспорт споживчого кредиту містить зауваження про те, що інформація зазначена в ньому зберігає чинність та є актуальною лише до 14 вересня 2018 року, а також, що підписана відповідачем анкета-заява не містить умов про те, що Паспорт споживчого кредиту є складовою укладеного між сторонами договору банківського обслуговування.
Зі змісту Паспорту вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в ньому, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
Наведені у Паспорті обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентативними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені у договорі. Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит (розділ 4 паспорту).
Таким чином, Банк ознайомив відповідача, як споживача, з інформацією, необхідною для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, вказавши при цьому, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту.
З зазначеного виходить, що підписання Паспорта споживчого кредиту, який містить узагальнену інформацію про умови кредитування щодо різних типів кредитних продуктів є передумовою укладення кредитного договору з позичальником.
Ознайомлення з Паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми.
Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду: від 13.05.2021 у справі № 359/4430/18, від 23.05.2022 у справі № 393/126/20, від 09.06.2021 у справі № 138/356/17, від 26.05.2021 у справі № 207/345/20, від 12.05.2021 у справі № 206/1881/20.
Роздруківка із сайту АТ КБ «Приватбанк» належним доказом також не може бути, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 і не спростовано позивачем при розгляді даної справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», що свідчить про те, що кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил, витяг з Тарифів у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Посилання Банку на те, що відповідачем не було надано суду доказів того, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи викладені не в тій редакції, яка діяла на час підписання ним анкети-заяви та що він не знав про умови кредитування, до уваги не беруться, оскільки саме Банк повинен підтвердити, що на час укладення відповідного кредитного договору діяли саме ці тарифи, умови та правила, а не інші.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову Банку про стягнення тіла кредиту, з огляду на таке.
Суд, з посиланням на положення статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пункт 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 № 75, вірно зазначив, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14, від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18.
Дослідивши надані позивачем докази у вигляді виписки по рахунку ОСОБА_1 , який активно користувався кредитними коштами та вносив кошти на погашення заборгованості за кредитним договором, розрахунок заборгованості за договором станом на 24.10.2022, до якого Банк включив суму нарахованих процентів та щомісячної комісії, не узгоджених сторонами, провівши свій власний розрахунок заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем були зняті грошові кошти в загальній сумі 1 215 084,20 грн, а внесені в сумі 1 221 077,25 грн.
Звідси виходить, що фактично відповідач повернув Банку кредитні кошти у більшому розмірі, ніж використав (зняв), тобто, заборгованість за тілом кредиту у нього перед АТ КБ «Приватбанк» відсутня.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» щодо незгоди з проведеним судом розрахунком заборгованості, апеляційний суд не знаходить підстав для визнання його невірним або помилковим та не має сумнівів у його правильності.
Враховуючи викладене, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2023 року - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді: О.І.Онищенко
Н.В. Шитченко